Слід, мабуть, позбутися якоїсь частини лицемірства та набути здорового цинізму. Ще рано готуватися до ринку землі, тому що вони таки це зробили: ухвалили Закон у першому читанні, але невідомо, чи друге читання відбудеться, чи таким буде Закон, як його скоригують, чи дадуть проголосувати, чи не станеться знесення поперед голосування, але ринок буде, він назрів. Уже кілька мільйонів гектарів державних земель не дораховуються, десь поділися. Вже під три мільйони гектарів пішло за емфітевзисом та іншими схемами. Вже той, хто хоче мати, має й господарює.

Слід полишити всі ці стогони та скімлення щодо продажу матері та єдиного ресурсу нації.

Головний аргумент: як ми будемо без землі?! Сироти без матері?

Та якось. Як і тепер.

Дивіться. От що вам дає земля? Ну, їдете ви трасою, а праворуч – золота нива пшениці. І ви зупиняєтеся, йдете в поле, ведете долонею по колосках і падаєте, розкинувши руки, припадаєте до матері, над вами синє небо, маки й волошки, і… Раптом вас хтось лупить ногою під ребра, з двох боків хапають хлопці в уніформі й тягнуть на дорогу. Тому що ви вперлися на поля ТОВки «Великий Плетений Гаплик» і пошкодили посіви. Це не ваша земля.

– Та як же? Це ж Україна?

– Україна.

– Так це моя земля!

– Ні. Тут порядкує «Великий Плетений Гаплик». Ми тут уже десять років вирощуємо кукурудзу, сою та пшеницю й продаємо за кордон.

– А отам – пасовисько, корівки червоні – там моя земля?

– Ні. Там орендує ТОВка «Малий Плетений Гаплик», голова правління й директор Мирон Дмитрович Шнітцелькухар. Страшенно любить корів, але з дивацтвами: якщо на його пасовиська зайти, то й з вінчестера гахнути може дробом.

– Та я ж громадянин України! Де моя земля???

– Ви скажіть, що ви житель планети Земля, та й питайте, де ваша планета… Навколо Сонця обертається, летить. А ви тут у чужій пшениці качаєтеся.

* * *

Отак виходить, що ми, аграрії, спричинили до того, що землі громадянам не залишилося: якщо вона навіть орендована, то вже чиясь. Тому що куплено дорогу техніку (трактори Fendt, Case, John Deere, плуги та культиватори Pöttinger, Lemken, Gregoire Besson, сівалки Väderstad), елітне насіння Brevant, Limagrain, Euralis, MasSeeds, Dekalb, дорогу хімію Bayer, BASF, Syngenta – і що? Щоб перехожі громадяни у пшеницях валялися?

Земля – актив високотехнологічний, наукомісткий. Є такий мем про мокшан – сидять п’яні, брудні, обідрані в сараї й нидіють: «Америка хоче забрати наші поклади нафти». Люди, які найменшим чином не мають стосунку до покладів нафти, навіть не мріють, щоб хтось газ провів у село. А нафтовими родовищами володіє якийсь Роман Рабинович, котрий купує англійські футбольні команди, відпочиває на Маямі…

Соціальний парадокс слід розрубувати. Фабрики – робітникам, землю – селянам, але ніколи фабрики не належали робітникам, як не належала селянам земля. Та вона їм і ні до чого. Тому що до неї треба купувати перелік обладнання та ресурсів, наведений вище, і здобувати аграрну освіту. А якщо селянин прагне свої два морги землі орати червоною коровою, підживити гіменцем і виростити сто кілограмів чогось із гектара, то це антинародна політика. І сам здох­не, і землю змарнує. Я багато бачив таких одноосібників, які жили тільки вкраденим зі складів агрокомпанії, розташованої поруч, котрі на високих наукових конференціях запитують: «А скіки тра салітри під кукурудзу сипати?».

Людей шкода, і ніяк їм сказати, що землекористування – не їхня царина. Не їхня це земля.

Земля непомітно для всіх перейшла до розряду нерухомого майна, що має господаря. Як ви не можете зайти в чужий будинок, чужу квартиру, так не можете ступити на чуже поле. Хай воно навіть називається народне. Однак не ваше.

Так що слід закінчувати з цими соплями. І забрати землю в політиків, які спекулюють на цьому питанні, оскільки не може бути, щоб 75 % опитаних виступали проти продажу землі й ті самі 75 % свідчили, що зовсім не проти купити землю.

У другу редакцію Закону варто записати конкретні й чіткі речі. Обмеження в одні руки, гадаю, до 5 тис. га. Продаж тільки фізичним особам. Продаж тільки громадянам України. Заборона перепродажу на 10 років. Скасування угоди продажу за умови двох років невикористання землі або використання не за призначенням. Компенсація кредитної ставки фермерам. Та й уперед, та й нехай. Яка, зрештою, різниця, чи вас гнатимуть охоронці із землі, яка належить Мирону Дмитровичу Шнітцелькухару, чи з землі, яку орендує Шнітцелькухар? А на своїй землі Шнітцелькухар зробить полив, дбатиме про неї, дітям заповідає, малим Шнітцелькухарам. Цей парадокс, про землю народу, яка народу ніколи не належала й не належить, слід рубати. І ростити хліб на своїй землі.

* * *

Ви читатимете цей номер на початку грудня й після 9 грудня, Паризької змови, то майте на увазі, що може бути й зашквар. Проте короткий підсумок діяльності АПК цього року такий: маємо новий проміжний рекорд, близько 75 млн т зерна й усякої всячини, що виросла на наших полях в обсягу 48,4 ц / га. Пшениця понад $ 200, кукурудза – $ 150. При тому, що долар подешевшав на 15‑17 %, тобто у гривнях ресурс здешевшав. Хоча за п’ять років ціни на паливо зросли більш як удвічі, а на газ – майже вдвічі. Слабенькі ціни на сою, не тішить соняшник. Проте можна фіксувати, що український АПК відбувся. Оскільки з дотаціями ситуація незрозуміла споконвіку: вони ніби є, але ніхто їх не бачив і не отримував. Кредитування немає, тому що кредитування під 25 % – це хіба що знущання з людей, знімай сорочку і штани. Отже, наше сільське господарство зросло само, без втручання держави. Хоча був пільговий період оподаткування, він підтримав у скрутні часи становлення, однак усе створено самими людьми, їх агрономічним хистом та господарським талантом. Природність цього процесу має як свої переваги, так і свої вади. Гадаю, десь 15 млн т зерна відділяє нас від масового переходу виробників у переробку. Адже кількість в Україні охочих заробити на тому, хто вже заробив, вражаюча. І першою в цих лавах стоїть «Укрзалізниця», яка неухильно піднімає ціни на перевезення. Не пасуть задніх елеватори та термінали, акуратно зростають ціни на енергоносії. Зрештою, коли вирощуватимемо 90 млн т, набагато вигідніше буде переробляти на борошно, етанол, крупи, макарони. Треба буде піти шляхом маслоекстракційних виробництв. Оскільки в Україні вдалося зберегти цю галузь, є гарантований збут соняшнику, та й перше місце у світі з експорту соняшникової олії чогось варте. Надалі треба стати першим у світі експортером борошна та етанолу. А що, свіжа копійка. Демонополізація «Укрспирту» допоможе, люди гасатимуть селами, аби кукурудзу купити, й будуть конкурувати цінами один з одним.

Проте все це потім. Після зашквару. Тому що політична ситуація у нас набагато гірша, аніж навіть світова зернова кон’юнктура.

* * *

То що ж нам, аграріям, робити в таких складних умовах? Передусім готуватися до посівної, до ринку землі та нових реалій. Зупинитися на час купівлі своєї землі не вийде. Думати й підвищувати ефективність. Передплачувати журнал «ЗЕРНО» та уважно читати. Резерви є. Покінчити з крадіжками ресурсів, перейти на смарт­фармінг, зробити аналізи ґрунтів, карти полів, запустити дрони, сівалку з диференційованим посівом і внесенням добрив, обприскувачі з форсунками, що вимикаються. Будувати поливні системи, обирати високорентабельні культури, якісно планувати сівозміну, де спаржу будуть змінювати трюфелі й гектар даватиме € 200 тис. Трюфелями. Проте, щоб не довелося їх соленими під горілку взимку топтати, слід шукати ринки збуту, ініціювати створення та активну діяльність державного експортного агентства.

Уф­ф. Скільки всього навигадував, за цілий уряд попрацював. Однак насправді хотів закликати вас до розумного використання диджиталізації. Слід виховувати в собі смарт­ставлення до смарт­фармінгу, тому що покладатися на цифру й тільки на цифру не можна. Скільки я бачив аграрних геніїв, які старт­фармінг здійснюють дуже просто – отак подивиться на схід сонця з­під долоні, потім долоню на землю покладе й каже: ні, посіємо за днів п’ять, не раніше. Вийде на поле, що колоситься й жодних небезпек не віщує, та скаже: треба побризкати оцим й оцим, додати оцього. І збирає 12 т пшениці, а сусіди, обтяжені цифрами, ледве три нашкрябають. Є такий простий закон: у врожаї плюсуються 10 % кліматичних умов, 20 % технології та 70 % таланту й інтуїції фермера. Це мені й Хорш свого часу говорив: з тих німецьких фермерів, які вирощують 10 і 5 т, перші – використовують 1 ГБ інформації й більшу частку роботи ведуть у полі, а другі перелопачують 10 ГБ і стежать за врожаєм на планшеті. Отже, це велика й мудра загадка, як правильно збалансувати диджиталізацію та інтуїтивний підхід до вирощування культур. Швидкоплинність і віртуальність інтернету всім зрозуміла. Отримувати знання з флешки зручно, на ній уміщається ціла бібліотека, але людські почуття та навички пристосовані до друкованої продукції. У Кам’яній Могилі під Мелітополем у 65 гротах і печерах первісні люди залишили наскельні написи, які зроблені ще в пізньому палеоліті, й вони дійшли до нас. А якби вони нам посилали сайти або блоги? Зараз для Apple TV знято закручений серіал із назвою «Бачити» (See), за сюжетом якого людство осліп­ло від вірусу й за кілька століть повернулося до первісно­феодального стану (рабовласництва там я поки не побачив). Двом чудом народженим зрячим дітям послано скриню зі знаннями, і в ній – книги. Не ноутбук на сонячних батареях, навіть не айфон. Книги – те, що переживає віки й не втрачає якості знань. Я роблю два висновки з цього сюжету. По­перше, все, що маємо на цьому етапі розвитку цивілізації, ми можемо втратити в одну мить. І збережеться лише матерія. По­друге, книги читати корисно. І журнали. Ех, шкода, не знав про зйомку цього проєкту раніше, а то б, уявіть, у дві тисячі чотириста якомусь році люди відкривають скриню, а там передплатний комплект журналу «ЗЕРНО». Ще й з поштовою наклейкою: «Приватне сільськогосподарське підприємство «Надія на краще» або «Малий Плетений Гаплик»…

* * *

Розумний глузд і баланс цифрової та друкованої інформації, ось що нас врятує.

Смарт­фармінг, інтуїція та переробка.

Ці гасла будуть ключовими на нашому шляху 2020 року. Своя земля? Якщо й буде, то хіба від жовтня наступного року, а може, й пізніше.

А поки що дивимося з­під долоні на схід сонця, потім кладемо долоню до землі, опустившись на коліно, і за спиною повільно й потужно розгортаються великі білі крила, і баба, що саме йшла край поля, заклякла й впустила цинкове відро на ґрунтовку.

І ви піднімаєтеся на повний зріст і пишете у смартфон: сіяти будемо … квітня…

З Богом!

Ваш головний редактор