Закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, точніше, №2178‑10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» – тема століття.

А може, й не одного століття, оскільки про одномоментне виведення на ринок десятків мільйонів гектарів не йшлося з часів освоєння Америки.

Редакція журналу «ЗЕРНО» традиційно цурається можновладців та їхніх інновацій, ад­же нічого доброго аграріям вони не несуть, але тут справа вимагала особистого контакту.

Та й можновладці змінилися. Тому ми пішли до можновладців, знайомих, які саме й виконують невдячну місію з відкриття ринку сільськогосподарських земель в Україні.

Прояснимо нашу позицію, позицію журналу «ЗЕРНО».

 

  1. Ринок землі в Україні вкрай необхідний. Зрозуміло, що абсолютна більшість населення проти того, щоб продати національний скарб, землю предків, землю­матір. Однак при цьому абсолютна більшість населення – за те, щоб купити національний скарб і чиюсь землю­матір. Популізм проти практицизму.
  2. Хотілося би, щоб ринок землі був цивілізований, але Україна не в тому стані, щоб запровад­жувати абсолютно цивілізовані матриці. Ринок буде диким, але з часом цивілізується. Еволюційний шлях – єдино прийнятний для України.
  3. Законодавство, обмеження, вимоги будуть формуватися по мірі функціонування ринку. Зробити це завчасу нереально.
  4. Можна вимагати створення юридичних, фінансових і суспільних умов для функціонування ринку землі, але пізно, ринок уже повним ходом функціонує. Понад мільйон гектарів продано за емфітевзисом, понад мільйон продано об’єднаними територіальними громадами. Якщо продовжувати мораторій, то вся земля буде придбана за сірими схемами.
  5. Модель ринку в Україні повинна бути американська. Європейські підходи з про­дажем маленьких клаптиків землі за височенну ціну – не український формат. Висока ціна може бути лише у випадку, коли земля продається разом з надрами.
  6. Виходячи з моделі, в Україні доцільно дати змогу придбання земель сільськогосподарського призначення і фізичним, і юридичним особам. Обмеження у 5 тисяч гектарів також доцільне.
  7. Нерезидентам купувати землю сільськогосподарського призначення варто заборонити, принаймні на якийсь 20-річний термін. Ринок повинен пройти становлення та відпрацювати моделі, і зробити це мають самі українці.
  8. Ринок землі повинен починатися поетапно: від продажу земель держрезерву до продажу паїв.

 

 

Отже, ймовірно, ми виступали би проти ринку, оскільки, наприклад, програма приватизації земель Східної Німеччини після об’єднання розрахована до 2030 року – люди неквапно займаються питанням, зважаючи на його важливість. Проте в Україні критична ситуація з ринком, навпаки, спонукає до швидких і ефективних рішень.

 

От наші ньюзмейкери й поінформували нас про перебіг процесу підготовки ринку. З вільних розмов ми можемо робити висновки про те, чого очікувати аграріям від дозволу вільно купувати й продавати сільгоспугіддя.

 

Іван Адамович Чайківський – наша людина у Верховній Раді. Заради зустрічі з ним довелося йти у Комітети ВР на Шовковичній, блукати плутаними коридорами.

Кабінет секретаря Аграрного комітету маленький і надзвичайно скромний. Однак, на жаль, довелося фіксувати відсутність ікон. У справі визначення долі й шляху країни вони не були би зайвими.

 

– 10 жовтня вийшов термін подання альтернативних законопроєктів про обіг земель сільгосппризначення, який подав Кабмін. Яку оцінку ви даєте кабмінівському проєкту?

– Ми його на зустрічах з аграріями обговорювали… Законопроєкт, представлений Кабінетом Міністрів, уміщується на кількох аркушах, він не розширений, і до нього запитань більше, ніж відповідей. Проєкт закону дуже сирий. Урядовці мають своє бачення, але, мені здається, їм слід все ж таки повернутися до села й зрозуміти, що насправді потрібно сьогодні аграрному сектору. На мою думку, найголовніше – зберегти конструкцію, яка існує, щоб вона й надалі ефективно працювала. Є напрацювання Комітету щодо збереження цієї конструкції, а в урядовому проєкті слід ще напрацьовувати.

 

– Що там недопрацьовано?

– Казати, що я сліпий і не бачу, не буду. Та й усе суспільство звертає увагу на конкретні моменти. Громадськість Тернопільщини висунула три основних заперечення. В цій області – близько мільйона гектарів землі, й якщо дати по 15 % скуповувати, то областю можуть володіти 5‑7 олігархів.

 

– Тобто обсяг в одні руки…

– Так, це одне із застережень – обсяг землі в одні руки. Надто швидко все робилося, і тут не остаточно підрахована норма законопроєкту. Буде велика зустріч в Умані, за участі голови Комітету, мініс­тра… Там відсотки будуть скориговані.

 

– А чому у відсотках це вимірюється? Чому не в гектарах?

– Така була перша пропозиція. Буде пропозиція в гектарах вимірювати – розглянемо її. Це все відносно. Друге застереження круглого столу Тернопільщини – це перепродаж, другий набувач землі. Вторинний ринок. У Тернополі аграрії висловилися: десять років без права перепродажу. В альтернативному законопроєкті – сім років. А в урядовому законопроєкті норм відносно вторинного ринку взагалі немає. І третє. Як вчорашній аграрій я розумію, що нам слід поставити запобіжники для іноземців. Це складне питання. У нас сьогодні багато публічних компаній, які котируються на біржах і не знають, хто є тримачами їх акцій, облігацій, цінних паперів. Там можуть бути і росіяни, і різні фонди. Це неможливо проконтролювати й неможливо поставити запобіжники, слід реально сідати та напрацьовувати. Одним рядком виписати у законодавстві – заборонити іноземцям купувати українську землю – мені здається, так не вдасться. Потрібен ряд запобіжників, щоб захистити українського фермера від дешевого капіталу, який може прийти з Заходу. Як мінімум, потрібен тривалий перехідний період, хоча би п’ять років, щоб наші фермери змогли вирішити свої проблеми. Я розумію, це дуже просто. Жоден фермер, який сьогодні обробляє землю, не дозволить її купити нікому. Яким чином він не дозволить? Будь­яким. До найгіршого. Або він продасть усе (трактор, ферму, корову, свиню) і не посіє. Ми сьогодні говоримо про зростання економіки, а раптом – аграрний сектор не посіє? Тому що мізер оборотних коштів усі скерували на купівлю землі…

 

– Про обігові кошти взагалі сьогодні не йдеться, тому що їх немає, і все пішло у мінус. Така загальна картина, але це окреме питання, і Комітет тут теж мав би сказати своє слово… До речі, що ви думаєте про скасування Міністерства аграрної політики?

– Що я думаю? Знаєте, для мене скасування Міністерства аграрної політики – те саме, що й скасування Міністерства вугільної промисловості. Я за 20 років роботи в аграрному секторі жодного разу не відчув, що у нас є Міністерство аграрної політики.

 

– Угу…

– Та й угу.

 

– Скажіть, у чиїх інтересах запровад­жується вільний ринок землі?

– Це питання, яке може розглядатися під різними кутами. Зняття мораторію – свідчення того, що ми дійшли до якогось краю. Ад­же ринок землі в Україні є. Він сірий. 49 років оренди та інше, це поширено. Приходять люди й хочуть, щоб їм за 49 років виплатили орендну плату. Ми ж розуміємо, що це. Отже, є категорія людей, яка не має правонаступників, але не має за що лікуватися… Дійсно, дві тисячі доларів у сучасному світі – не великі гроші, але для людей – це зовсім інша величина. Середній пай на заході – 2 гектари, а у центрі та на сході – 4‑5 гектарів, помножте на тисячу або дві доларів, це вже якісь гроші… Біда в тому, що, відкриваючи сьогодні ринок або забезпечуючи належним правом пайовика, ми повинні розуміти, на що підуть ці кошти. Це піде на ліки, часто закордонні… За ці гроші буде куплений імпортний телевізор або побутова техніка, яка не виробляється в Україні… 90 % цих коштів будуть віддані економікам інших країн світу.

 

– Ви пропонуєте мені прийняти вашу відповідь, що ринок відкривається в інтересах пайовиків?

– А чому ні? Забезпечується право власників земельних паїв. Я ж не скажу: люди добрі, продавайте землю чим скоріше. Я кажу: люди добрі, землі більше не буде, не продавайте в жодному разі. Орендодавці це розуміють. Пише якась жінка у фейсбуці: їй за 4 гектари паю дали 4 тисячі гривень оренди. Я відповідаю: не може цього бути, мали дати 20 тисяч плюс прибутковий податок, плюс військовий збір. Сьогодні аграрії платять близько 4 тисяч за гектар плюс 19,5 %, тобто приблизно 190 доларів.

 

– А міністр Мілованов кричав, що платять 70 доларів…

– Міністр Мілованов – теоретик, йому варто пару років покерувати колгоспом на поливі в Херсонській області, зрозуміти, як працює сільське господарство, а потім братися за реформи в АПК.

 

– На всі високі пости та в депутатський корпус брали людей абсолютно випадкових… За винятком вас, але ви – мажоритарник… І це, я думаю, непогано, оскільки не було іншого шляху для зміни еліт. Проте тепер несемо тягар цих проблем.

– От ви самі ставите запитання та самі даєте відповідь…

 

– Так. А отаке принципове запитання: що робити з тим, що 52 % суспільства – проти ринку землі?

– Так повернемося до початку: ринок є. Він існує. Тільки сірий. Проти хтось чи не проти, ринок існує. Ринок слід узаконити, зробити його чистим, прозорим, щоб ми розуміли, що відбувається. Чому Мілованов називає цифру в 70 доларів? Можливо, він ділить суму оренди на кількість гектарів? А там близько десяти мільйонів гектарів державної землі, за яку невідомо платить хтось чи не платить. Ринок існує. Земля повинна належати українцям, українська земля повинна мати господарями виключно українців. Ми повинні захищати своє українське так само, як німець захищає німецьке, поляк – польське, француз – французьке.

 

– Ваш шлях до депутатства був непрос­тим. Чи є у вас умови для вирішення державних проблем, чи ви у Раді почуваєтеся державником?

– Насправді ми в періоді великих реформ… Слід довести до кінця й земельну реформу… Я на своєму місці та маю нагоду застосувати великий досвід, який отримав на виробництві, у практиці державотворення, в законодавчій діяльності. Я не правник, але є помічники, які допомагають. Ми повинні добитися, щоб український фермер мав переконання, що є держава, є законодавчі органи, які створюють умови для того, щоб він працював і не боявся інвестувати в землю, що він захищений законом, захищений державою.

 

– Цьогоріч фермер як ніколи потребує підтримки й захисту…

– У західному регіоні України кліматичні умови безпосередньо вплинули на якість урожаю та його обсяг. Це і по зернових культурах, і по технічних. Буряків посіяли мало, і цього року – надзвичайно низька їх урожайність. Усі витрати, які були понесені під урожай 2019 року, закладалися за курсом долара 29. Зараз долар близько 24, і ця різниця – величезний тягар для аграрія. Ціна продукції в жодні рамки не вкладається. Західний регіон має велику проблему з доставкою до порту. Ціна сягає 1000 гривень за тонну зерна. Під урожай 2020 року було висіяно ріпак, але нині, в жовтні, 50 % сходів немає. Вже сьогодні пересівають або передисковують, вологи немає. Сьогодні при 100 %­му посіві озимих жодна зернина не зійшла. Ви розумієте, чим це може обернутися для регіону, для країни. Йдемо далі. В очікуванні ринку землі аграрії перестали інвестувати кошти, вони не купують техніку, серйозно замислюються над зменшенням поголів’я. Ми бачимо, що робиться з молоком – молоко в Україні стало дорожче, ніж у Європейському Союзі… Поділіть 11,5 гривні на курс і побачите, що робиться у нас (41‑42 євроценти, при тому, що у ЄС сьогодні 35 євроцентів літр. – Ред.). Якщо так далі піде, ми повинні надати гарантії, яким би повірили аграрії. Африканська чума свиней, яка вирувала й продовжує вирувати на терені України, також забирає великі кошти, в цю галузь ніхто не хоче йти. Весь оберемок нинішніх проблем ми відчуємо наступного року.

 

– Ви не думали над тим, щоб увімк­нути механізми, які би могли допомогти аграріям пережити цей складний період?

– Ми говоримо з Міністерством. Повинен бути короткий період адаптації, й слід братися за реальні справи.

 

– А в цьому рейваху проблем ви не відчуваєте курсу влади на здачу України?

– Ні.

 

– Ви за цим пильнуєте?

– Ми за цим пильнуємо.

 

А ікони в кабінет секретаря Аграрного комітету Верховної Ради ми передамо. Щоб все ж таки нечисті думки, які раптом хтось принесе до Верховної Ради, там же й гинули.

 

Текст – Юрій Гончаренко