Ще раз про родючість ґрунту: всі знають, але чи всі вміють?

Чи буде родючість ґрунтів підвищуватися та зберігатися за умов повної приватної власності на землю чи, навпаки, теперішні темпи деградації ґрунтів прискорюватимуться?

Зважаючи на роботи академіка В. Вернадського, колишнього учня В. Докучаєва, всесвітньо відомого ґрунтознавця – дослідника «русcкіх», а насправді полтавських чорноземів, нинішню систему землекористування, побудовану на оренді землі, вони вважають не дружньою щодо родючості ґрунтів, тобто й до самої педо­сфери (ґрунтової оболонки планети Земля) як частини біосфери.

Складові родючості

У всі часи, на різних стадіях розвитку суспільно-економічних формацій у свідомості людини поняття про ґрунт і його родючість були невіддільними одне від одного. В міру нагромадження знань про ґрунт, розвитку природознавства і агрономії все більше прояснювалося питання щодо того, чим зумовлена родючість, які чинники (чи елементи) її формують. Родючість ґрунту дещо відрізняється від поняття якості ґрунту. Висока якість ґрунту дає змогу отримувати не лише високу врожайність тієї чи іншої сільськогосподарської культури, а також забезпечує належну якість та безпечність продукції, з огляду на можливе забруднення ґрунту важкими металами, радіонуклідами, залишками пестицидів, нафтопродуктів та іншими токсичними речовинами, пов’язаними з людською діяльністю.

Схема розвитку й відтворення родючості ґрунту досить складна. До її складу входять чинники життя рослин як космічні, так і земні. Усі вони значно впливають на найважливіші показники родючості ґрунтів, серед яких виокремлюють фізичні (гранулометричний склад, щільність, пористість, теплові, водні, повітряні, також фізико-механічні властивості), хімічні (гумусний стан, мінералогічний та ваговий хімічний склад, уміст рухомих форм макро- та мікроелементів, наявність токсичних речовин), фізико-хімічні (ОВП, реакція ґрунту, ємність катіонного обміну, сума та склад увібраних основ, ступінь насиченості основами), біологічні (кількість та склад мікроорганізмів, здатність ґрунту до нітрифікації та азотфіксації, інтенсивність розкладу целюлози, «дихання» ґрунту, ферментативна активність та фітосанітарний стан).

Не для всіх властивостей та режимів ґрунту виявлені кількісні показники (чи градації оцінок), що дають змогу розробити чітку класифікацію параметрів родючості відповідно до вимог до культурних рослин. Однак можна стверджувати, що родючість виявляється як результат складної взаємодії та поєднаного впливу різних властивостей і режимів ґрунту й що різні рослини мають не­однакові вимоги до цих властивостей та режимів, тобто родючість завжди має відносний характер.

Щоб оцінити (кількісно) родючість ґрунту за всім цим розмаїттям показників, які вимірюються різними мірами (мг, м.-екв., мм, % та ін.), слід провести якісну оцінку (бонітування) ґрунту. Методику цього процесу варто розглядати окремо, наразі лише наголосимо, наскільки складно провести таку оцінку. Окремі режими та властивості ґрунту надто тісно залежать один від одного, відтак виділити окремо й оцінити кожен із них украй важко. Режим елементів живлення є результатом складних перетворень мінералів ґрунту, трансформації його органічної частини, активності різних груп мікроорганізмів та фауни ґрунту, впливу реакції середовища, динаміки окислювально-відновних процесів, температурного, водно-повітряного режимів тощо.

Своєю чергою будь-який режим, наприклад, окислювально-відновний, залежить від вмісту і складу органічної речовини, фізичних властивостей ґрунту, гідрологічних та інших умов, інтенсивності мікробіологічних процесів. Агрофізичні ж показники ґрунту зумовлені вмістом гумусу, його групово-фракційним складом, мінералогічним, механічним складом ґрунту, його фізико-хімічними властивостями тощо. Тісний зв’язок між чинниками й умовами родючості вимагає від агронома вміння передбачати можливі зміни окремих властивостей та режимів ґрунту внаслідок застосування таких заходів як обробіток, меліорація, внесення добрив тощо.

Коли виокремлюють певні категорії, форми, види родючості, то це слід розуміти як різні аспекти оцінки однієї і тієї самої суті. Найчастіше серед них виділяють два: 1) біологічну та 2) економічну (господарську) оцінку родючості ґрунту. Біологічна оцінка родючості полягає в кількісному визначенні загальної (біологічної) продуктивності рослин на цьому ґрунті і показує, наскільки він здатний забезпечити продуктивність фотосинтезу. Економічна оцінка родючості ґрунтується на його бонітуванні, тобто відносній оцінці (в балах) тих властивостей ґрунту, які більш-менш тісно корелюють з урожайністю сільськогосподарських культур. Крім того, до уваги беруть й інші показники, що дають змогу оцінити ґрунт, а на його основі й землю як основний засіб виробництва в сільському господарстві.

Види родючості ґрунту: навіщо це аграрію?

Розрізняють природний, штучний, ефективний або економічний види родючості. Усі вони взаємопов’язані.

Природна родючість – це та родючість, яку має ґрунт у природному стані, без будь-якого втручання людини. Кількісно оцінити її можна за продуктивністю (в ц/га) цілинних фітоценозів. Важливою рисою природної родючості є екологічна відповідність властивостей ґрунту біологічним вимогам рослин, що склалася в результаті тривалого природного відбору. Наприклад, болотні ґрунти є високородючими щодо болотних рослин, але степові трави на них рости не можуть. Підзолисті ґрунти, що мають мало гумусу й кислу реакцію, є родючими для лісової рослинності, багато з якої не зможе добре рости на родючих чорноземах.

Родючість, якої набуває ґрунт унаслідок впливу на нього діяльності людини (обробітку, меліорації, удоб­рення), називається штучною. В чистому вигляді вона виявляється при створенні субстратів для вирощування рослин у теплицях і парниках, проведенні рекультивації на відвалах. При сільськогосподарському використанні ґрунтів важко розділити природну і штучну їх родючість. Обидва ці види в сукупності виявляються в ефективній або економічній родючості ґрунту, мірою якої є врожайність сільськогосподарських культур. Цей вид родючості залежить і від рівня природної родючості, й від характеру використання ґрунту у виробництві, рівня розвитку науки та реалізації її досягнень.

Визначають ще й потенційну родючість ґрунту, під якою розуміють потенційну здатність його забезпечувати рослини чинниками життя. Вона залежить від умісту валових і рухомих форм елементів живлення, показників водного, повітряного, теплового, токсикозного та інших режимів. Потенційну родючість визначають шляхом польових і лабораторних досліджень ґрунтів. Якісна оцінка (бонітування) ґрунтів найчастіше проводиться за комплексом показників потенційної родючості ґрунту (запасом гумусу, елементів живлення, діапазоном активної вологи тощо).

Прикладом ґрунтів із високою потенційною родючістю є чорноземи, а з низькою – підзолисті ґрунти. Експлуатуючи ґрунт, людина має думати про те, як відновити його родючість, повернути до початкового рівня (просте відтворення родючості) чи створити ще вищу, ніж була на початку (розширене відтворення родючості). Розширене відтворення родючості в природних умовах можливе лише на стадії еволюції, коли різко змінюються умови ґрунтоутворення. Зміна людиною природних властивостей ґрунтів із метою створення й постійного підтримання високого рівня їх родючості називається окультуренням ґрунтів. Інтенсифікація землеробства пов’язана зі зростанням впливу людини на ґрунт, на розвиток процесів ґрунтоутворення й еволюцію ґрунтів. Щоб цей вплив приносив користь, а не шкоду, варто знати загальні закономірності сучасного культурного процесу ґрунтоутворення, зональні особливості його розвитку, глибоко й усебічно вивчати вплив сільськогосподарського використання ґрунтів на зміну їх складу, властивостей та режимів.

Культурний ґрунт – дзеркало господарської діяльності людини. Результати окультурення можуть бути як позитивними, так і негативними. За всієї багатогранності природних умов і зональних заходів їх окультурення, антропогенний вплив на ґрунт має ряд загальних особливостей (В. Муха, 1979 р.):

1) знищення природного рослинного покриву, що призводить до змін у мікрокліматі, підсилення безпосередньої дії сонячних променів і атмосферних опадів на ґрунт;

2) систематичне розпушування і перемішування верхнього орного шару ґрунту, що викликає зміни в водно-повітряних і фізико-механічних властивостях;

3) зміна едафону, біохімічних і фізико-хімічних властивостей ґрунту; підвищення мікробіологічної та ферментативної активності, підсилення мінералізації та гуміфікації органічної речовини;

4) загальне збільшення інтенсивності процесу ґрунтоутворення;

5) направленість у зміні складу і властивостей ґрунту, обумовлена застосуванням комплексу агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів.

Тобто окультурення – це екологічна реорганізація ґрунтового тіла. Оскільки вплив на ґрунт зростає не поступально, а прискорено, то і відтворення родючості має бути не простим, а розширеним, що забезпечується одночасним ростом як ефективної, так і потенційної родючості ґрунту.

Отже, як згідно з оцінкою різних видів родючості ґрунтів, на її рівень впливають не лише природні чинники (клімат, ґрунтотворні породи, рельєф місцевості, природна рослинність, що позначилася на формуванні ґрунту до початку його сільськогосподарського використання, чинник часу), а й існує певна солідарна відповідальність людини, що реалізується через вплив землекористувачів (землевласників), суспільства та держави.

Постійний моніторинг

Моніторинг ґрунтів – це проведення систематичних спостережень за показниками родючості ґрунтів та їх якістю. Моніторинг ґрунтів і земель дуже тісно пов’язаний із земельним кадастром та обліком земель. Наразі це дуже важливо з огляду на ухвалення Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», який впорядковує ринок землі, реалізовує право власників земельних ділянок вільно ними розпоряджатися в ринкових умовах і не обов’язково для продажу, а й для залучення інвестицій, взяття кредитів під заставу землі на вигідних умовах, раціональнішого використання землі, підвищення та збереження ґрунтів тієї чи іншої земельної ділянки.

Моніторинг і оцінка земель дає нам змогу зібрати точні відомості й про весь ґрунтовий потенціал України. Наша необізнаність буває просто шокуючою. Наприклад, було прик­ро і соромно чути, як один із наших державних керманичів вихвалявся тим, що в Україні зосереджено 50 відсотків світових запасів чорноземів, інший такого самого рангу оцінював ці запаси 25-ма відсотками.


Насправді ж в Україні зосереджено лише вісім відсотків світових запасів чорноземів.


Відтак переоцінювати природні можливості наших ґрунтів не варто. До того ж у питаннях родючості, на нашу думку, нині вже не слід обов’язково за еталон брати чорноземи. Насамперед вони занадто деградовані в період хімізації й інтенсифікації сільського господарства, а за нинішніх умов переважно орендного використання землі виснаження ґрунтів продов­жується.

Наразі здебільшого землекористувачі отримують величезні врожаї зернових культур, соняшнику, кукурудзи внаслідок нещадного виснаження природної родючості ґрунтів.


Фактично разом із зерном та соняшниковою олією ми експортуємо й частину ґрунтової маси тих самих чорноземів; до того ж ми стикнулися з глобальними змінами клімату – глобальним потеплінням, що зменшує як потенційну, так й ефективну родючість ґрунтів у вигляді врожайності.


І, нарешті, якість і вид ґрунту в питаннях родючості має відносне значення щодо тієї чи іншої сільськогосподарської або навіть лісової культури. Наприклад, картопля і льон добре ростуть і дають гарний урожай на дерново-підзолистих супіщаних і легко-суглинкових ґрунтах в умовах Полісся, де кращі умови зволоження, а зернові культури – на чорноземах Лісостепу в умовах помірного і навіть нестійкого зволоження. Дуб і граб краще почуваються на сірих і темно-сірих опідзолених ґрунтах Правобережного Лісостепу, а сосна – на дерново-підзолистих піщаних і супіщаних ґрунтах Полісся. Яблуня і слива краще ростуть на опідзолених ґрунтах Вінницької та Хмельницької областей, але не обов’язково на чорноземах, вони за своєю природою щодо вимог до родючості ґрунтів близькі до лісових деревних культур.

Михайло Капштик, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, директор Навчально-координаційного центру сільськогосподарських дорадчих служб

Читайте також:

Висоцький назвав збереження якості ґрунтів одним з ключових питань аграрної політики

Грунтозахисний обробіток чорноземів

Як зберегти чорнозем