Вітаю, обіймаю, дай Боже вам здоров’я й щастя.

Знаю, що більшість наших читачів – люди мирні, але, як добрі господарі, ладні захищати своє майно, здоров’я й сім’ї, тож мисливський карабін у сучасного аграрія – не дивина.

Однак вважаю, що до набору українського джентльмена, есквайра, мають входити спис і меч. Виходите в поле, а раптом потемніло – змій летить. Тут без списа ніяк. Чи виходите в поле – а тут хмарою біжать перевіряючі або рейдери. Без меча ніяк. Крім того, зі списом і мечем ви будете подібні на архангела, і персонал вас поважатиме ще більше. Ще й з мисливським карабіном.

З головою все гаразд, я просто зараз намагаюся уявити собі вас, з ким я розмовляю, та й себе, на старті сезону. От поле і постать. І широченне небо. І виходить якось беззахисно, манюня фігурка на самоті з величезною природою і проти величезної армії чиновників, лихварів, митарів. І виглядає ця фігурка непереконливо. З мисливським карабіном – краще, а зі списом і мечем – саме те, що треба.

* * *

Збентежити людину нескладно. Їй слід повідомити щось незвичне або невчасне, вона й збентежиться. На початку лютого мій заступник привітався зі мною й повідомив:

– От, а я вчора вже був на посівній!

Я збентежився. Кілька раз глипнув на календар – лютий. Яка посівна? Виявляється, нормальна посівна. Метеорологічної зими не було, була осінь, а потім одразу весна.

Важкі часи. Зими, і тої нема. Що вже казати про добрива, дизпаливо чи гроші. Того нема й ніколи не було. А 20 лютого, каже мій заступник, на Вінниччині посіяли овес. І ще до кінця лютого посіяли ячмінь і вже сіють горох.

Що мене збентежило? Невчасно. Рано. Сніги й морози на наших теренах бували й у квітні, й у травні. Не дай Боже.

* * *

Протягом лютого я неодноразово бував у Верховній Раді й жодного разу не потрапив до буфету. Правда, я й не був голодний, але таки заклопотаний по справах, не було коли. Одного разу був на засіданні Аграрного комітету, коли розглядався Закон про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері поводження із пестицидами й агрохімікатами, а другого разу – коли ділили мільярд на держпідтримку тваринництва. Самі розумієте, який тут буфет.

І вкотре замислився: що в нас за суспільство, що за держава?

Ви знаєте цей Закон – про ввезення до України дослідних партій пестицидів, які не зареєстровані у країні-виробникові. Йдеться про наукову справу і ввезення 0,5 кг або 1 л. Йой, який гучний зчинився лемент. Що Україну продають, що нас перетворюють на полігон і що нам понищать усіх бджіл. Що нарід вимре, бо вся земля буде просякнута отруйними речовинами.

«Оцей величезний закон, ці зміни переслідують одну мету: перетворити територію України на звалище непридатних пестицидів, які отруюють навколишнє середовище», – сказала Т. Тимочко, представник Всеукраїнської екологічної ліги. Я пригадав, як купував фунгіцид для персиків на дачу – кілограм обійшовся у 3147 грн.

Це який ідіот витягне шалені мільярди з кишені, щоб закопати їх у наші чорноземи? Крім того, йдеться про матеріал для досліджень, наукові розробки нових поколінь, отже, розробники однозначно керуються вимогами біобезпеки, уникають негативного впливу на корисних комах, опікуються безпекою для людей. Урешті здоровий глузд переміг, закон рекомендували до порядку денного ВР.

Україна інтегрована у світове економічне поле, і більшість транснаціональних компаній, виробників ЗЗР, інтегрована до української перспективи. Тож якщо іноземний оригінатор розробляє захист соняшнику, який на Заході не вирощують, чи не доречно йому випробовувати препарат там, куди він адресований?

Проте… За процедурою мусять виступити екологи, які кричать, маніпулюють і перекручують факти, зокрема, про тисячі тонн пестицидів, які гниють на складах, течуть з іржавих діжок, але забувають додати, що жодного відношення до сучасного землеробства ці проблеми не мають, це важка спадщина Совіцького союзу, з якою жити й бідувати доводиться територіям.

Аграрний комітет мусить вислухати весь популізм і марнославство, потім надати трибуну фахівцям, які й говорять останнє слово. Скільки втрачаємо часу й сил, куди вже тут буфет… Хоча, кажуть, ціни в буфеті тепер уже не ті, що колись, але на касі можна зустріти Вакарчука.

А от громадські слухання з приводу мільярда підтримки тваринництва мене потішили. Як і всі, я наслухався про некомпетентність нової влади, але натомість потрапив на розмову суперпрофесіоналів. Вів слухання Іван Чайківський, в якому я не сумнівався, але не мав інформації про його фаховість у ВРХ, птиці й не знав, чи управління великою корпорацією дає можливість вирішувати державні питання. Так от, Чайківський у владі – як риба у воді, я це бачив.

Зізнаюся, вперше бачив, як професіонал в аграрній справі виконує роль професіонала у державній справі, виконує майстерно. Мене приємно вразила компетенція представника Мінекономіки Олени Альтанової, глибина й точність заступника директора Асоціації виробників молока Ганни Лавренюк, ретельний і тверезий підхід Івана Чайківського, який всю навалу інформації акуратно гармонізував, збалансував, чітко підвів людей до оптимального рішення: 400 млн грн пішло на генофонд, 386 – на будівництво, 100 – на бджолосім’ї та 114 – на борги попереднього періоду. Я більш-менш спокійний за АПК, там, у ВР, люди добре розуміють, що потрібно аграріям, тому що самі аграрії. У малому сегменті величезного організму влади я побачив, як позитивно впливає на процеси поява справжнього державника. На жаль, інші сегменти перебувають у гіршому стані.

Цікаво, чи є там у буфеті щось із часником? Бо ці віруси просто вб’ють, вб’ють світову економіку.

* * *

Коронавірус обвалив світові ринки. За пару тижнів світовий капітал втратив чи не 6 трильйонів доларів. На цей момент ми встигли продати понад 40 млн т зерна за кордон, що є світовим рекордом з продажу українського продукту, – і тут все починає гальмуватися.

Лобом об скло ми не б’ємося, оскільки гальмування в Україні почалося набагато раніше, ми ж сировинна економіка. Окрім сільського господарства в нас працюють енергетика, металургія, добувна промисловість. Тепла зима не дала заробити енергетиці, уповільнення світу притримало металургію та добувну промисловість, от і маємо. З іншого боку, підростає хімічна промисловість, меблева, те, що не сировина, а з доданою вартістю.

Я би припустив, що в нашій промисловості здійснюється реструктуризація, і тоді зрозуміло, чому відбувається падіння: поки ще не підросли галузі, які виробляють щось путнє, галузі непутнього занепадають, а в підсумку маємо мінус.

Як не крути, коронавірус занапастив перший квартал світової економіки. Китай, який становить 16 % світового виробництва, закрився, і все стрімголов кинулося вниз. З Китаю до нас приходить 17 % пестицидів, тож можуть бути проблеми із захистом. Буде всього вдосталь, але пильнуйте, щоб не фальсифікат. Узагалі за населенням слід ретельно пильнувати. Бо воно дуже дивне. Для весінньої обробки купував в «Епіцентрі» особисті засоби захисту: разовий комбінезон, захисні окуляри…

– А де респіраторні маски? – запитав у працівника магазину.

– Нема! – весело закричав він. – Забрали гуртом! З Китаю вони приїхали й до Китаю поїхали!

І не тільки респіратори, а й звичайні медичні захисні маски з аптек якась зараза притьмом продала до Китаю – 28 мільйонів штук. Не встежили. Куплено за 36 мільйонів гривень, продано за 224 мільйони гривень. От вам і кейс, от вам і досвід, як пережити кризу.

Щоправда, є й інші способи.

Ще на початку лютого я звернув увагу на новину: затримано трійку зловмисників, які серед білого дня екскаватором і трактором в Гідропарку викопували кабель «Укртелекому». «Укртелеком» мляво прокоментував, що це вже 80-й випадок зазіхання на майно компанії… цього року! Далі так само безбарвно додав, що торік було… 13 000 спроб крадіжок майна компанії.

Я подумав про населення моєї країни, і переді мною постав Усесвіт, повний яскравих і тьмяних зірок. Це ж одна компанія, велика, але одна. Їх сотні, таких компаній. 13 тисяч випадків крадіжок, у яких беруть участь кілька людей. Як от в останній – троє.

Це сорок тисяч крадіїв. А їх же треба множити на всі компанії, у яких здійснюються крадіжки. Так назбираються мільйони крадіїв, і проти них ми з вами, читачу, люди, які чесно роблять свою справу і не крадуть, бо, по-перше, все воно наше і вкрасти у себе – дивна примха, а по-друге, як можна вкрасти те, що працює й потрібно для справи?

Як нам бути, самотнім і чесним? У світі, де мільйони злочинців і вирує коронавірус, пожираючи капіталізацію компаній? Ідете ви ріллею, дивитесь, як сівалка кладе насіння, а за вами – ніби сарана, пожирає вартість вашої компанії. Озирнулися – ніби й нема нікого.

Попит на соєвий шрот знижується, на ціну тисне. Кукурудза ще тримається, але, здається, з останніх сил. Струмочок пшениці тане, вже майже пішла за обрій, тобто за кордон. Китай купував у нас ріпак, олію, кукурудзу. Перший квартал пішов коту під хвіст, далі побачимо – є надія, що виправиться, тим більше й вірус, за свідченнями китайських статистиків, пішов на спад.

* * *

Я гадаю, цей лютий, місяць, що минув, все ж таки атиповий з його апокаліпсисом, замкненим Лувром, з ізольованою від світу Італією й палаючими шинами у Нових Санжарах.

Іноді пан Бог нас притримує на бігу, нагадуючи про крихкість буття й небезпеку легковажності. На відміну від нашого уряду, ми живемо з великою відповідальністю за прийдешній день, за рік і роки, за дітей, за землю, за світло й темряву, за дощі та сонце. Всього цього не буде без нас. І ми стоїмо на захисті всенародного щастя, самотні й чесні, охороняючи звантажені край поля мішки з насінням, з мечем і карабіном, зі списом, і небо важке і тисне на плечі, і вже б відкинув той клятий спис, але…

Ми переможці за генотипом й архетипом.

Ми – воїни, навіть коли охороняємо склад або заносимо дані в 1С.

Ми нікуди не відступимо з нашої землі. Тим більше, що на Вінниччині вже посіяли овес.

Ваш головний редактор