Про аграрне підприємство судять не за вивіскою, а за справами та стилем господарювання. І хоч ТОВ «АгроУкр», що в селі Стави на Київщині, за формою вважається товариством з обмеженою відповідальністю, місцеві вперто його називають фермерським. Бо, по-перше, площа господарства невелика – близько 600 га, по-друге, заснували його троє рідних братів Савченків разом із канадським підприємцем Роландом Тіссеном і його сином Лоні.

Брати Олександр, Павло та Сергій – не якісь там великі пани, а вихідці з селянської родини, котрі ще на початках земельної реформи забрали свої паї й стали самостійно працювати, поступово набуваючи досвіду й розширюючи своє господарство.

Словом, дві сім’ї – українська та канадська – об’єднали свої капітали, утворивши українсько-канадську ферму, що є доволі унікальним випадком, позаяк в Україні довіра в спільному бізнесі дуже рідкісне явище.

Можна лише уявити, яку добру репутацію мали брати, якщо іноземець довірив їм свої інвестиції. На запитання, чому обрав Україну для бізнесу, Роланд пояснює, що його прапрадіди колись були колоністами в районі Мелітополя та Острога, тож із дитинства він чув легенди про фантастичні українські чорноземи, а з сімейного меню не вибували борщ, вареники та сало.

«Ай лав сало…» – сміється Роланд. Наприкінці XIX ст. його прадіди переїхали до північного штату Канади Альберта, де дуже прохолодно. Він стверджує, що в ньому, мабуть, прокинулася генетична пам’ять про Україну, а також любов до неї, її лагідного клімату, саме тому він тут добре почувається та вміє знаходити спільну мову з місцевими жителями.

«Ми 2009 року починали фактично з нуля, але нині вже добре опанували технологію, розбудували інфраструктуру, налагодили зв’язки з учасниками ринку, а тому завдяки дуже добрій команді, працьовитим і привітним людям та родючій землі успішно розвиваємося, ростемо. Дякувати Богу, великих проблем у нас не було…» – розповідає канадський підприємець.

Мені було цікаво, чи привніс Роланд якісь канадські особливості в стиль роботи ферми. «Загалом, принципи сучасного бізнесу ті самі, незалежно від того, де ти перебуваєш. Усе питання в тому, чи ти їх знаєш, розумієш і дотримуєшся. Важливо господарювати ефективно, а у взаєминах з учасниками ринку бути відповідальним і порядним. І повсякчас стежити за новинками в технологіях…» – пояснює Роланд.

Слова канадця доволі легко проілюструвати прикладами. Господарство, попри свої невеликі розміри, має кілька зерновозів, і завдяки цьому реалізує зерно напряму портам, звісно, довівши його до потрібних кондицій із допомогою сучасної сушарки та зерноочисних машин. Виробництво диверсифіковане, тобто тут вирощуються не лише зернові, а й овочі.

До овочівництва такий самий підхід.


Господарство навчилося вирощувати капусту та столові буряки згідно зі стандартами, яких потребують супермаркети: не більші й не менші за розміром, без надміру хімії, відповідно запаковані й доставлені охолодженими


Третій момент – повна лінійка техніки: овочеві та зернові сівалки, грядоутворювачі, трактори, культиватори, комбайни, краплинне зрошення з вузлом фертигації, що дає певну свободу у виборі технологій. Четвертий – наявність стратегії розвитку і в технологічному, й у бізнесовому планах. А тому українсько-канадський альянс заснував подібне господарство ще й на Житомирщині – думають про переробку.

Цікаво, що брати Савченки не мають спеціальної освіти, але за рівнем аграрної фаховості можуть дати фору навіть академікам. Чимало з того, що знають, передалося їм із батьківськими генами, решту знань і навичок здобували в практичній роботі. Обов’язки між собою розподілили відповідно до вподобань. На Павла поклали функції директора – він займається фінансовими справами, збутом продукції, забезпеченням ресурсами, безпосереднім спілкуванням із канадським партнером. Чудово знає англійську, яку вивчив самостійно. Сергій опікується технікою. Олександр узяв на себе агрономію, яку називає мистецтвом. Самостійно опановує давньогрецьку мову.

Овочівництво, на його думку, найскладніша, але й найцікавіша ділянка. Тут виникає маса нюансів, пов’язаних з особливостями року. Надто багато клопоту завдає капуста. Виростити білокачанну в межах 2–2,5 кг чистою та гарною – то велика гордість і радість агронома. В Олександра це виходить рік у рік.

Їдемо полем, ліворуч – соя, праворуч – капуста. «Особливість нинішнього сезону – рясні дощі, через це ми не могли накрити капусту досходовими гербіцидами, а тому посіви почало забивати бур’янами. Опісля спробували нові, сильніші препарати, це трошки пригнітило рослини, 8 га довелося пересіяти, бо одержали партію низькоякісного насіння…» – пояснює Олександр.

Завдяки тому, що проєкт зрошення виготовлено на 100 га, овочі потрап­ляють на одне й те саме місце раз на чотири роки.

Тобто реалізується принцип сівозміни. Агроном каже, що починали з розсадного методу вирощування, мали навіть спеціальну техніку, але згодом перейшли на сівбу. Найтяжче було підібрати гібриди, які добре розвиватимуться саме в цьому мікрорегіоні. Скільки було випадків, коли чудовий гібрид, який у сусідньому господарстві продемонстрував високі результати, у Ставах свого потенціалу не розкривав!

Тобто овочеві гібриди дуже вибагливі до місцевих ґрунтово-кліматичних умов. Мережа зрошення оновлюється щороку, італійська сівалка Agricola дообладнується спеціальним пристроєм із бухтою стрічки, яка водночас із сівбою укладається між рядками на глибину 2–3 см. Після переходу на зрошення та сівбу стала зростати врожайність. На сіяних овочах найголовніше одержати сходи, вважає Олександр, і якщо це сталося, темпи росту можна відрегулювати з допомогою фертигації. Рецепт живлення впродовж сезону змінюється: в першій половині вегетації переважають азотні та фосфорні, в другій – калійні добрива, окрім того, рослини одержують мікроелементи завдяки позакореневому живленню.

Мобільний вузол управління зрошенням і фертигацією

Блоком фертигації керує просто на полі оператор, подача розчину до системи відбувається за графіком, аби не наражатися на пікові тарифи: вночі з 23-ї до 7-ї ранку або вдень із 11.00 до 19.00.

«А як же виходить домогтися потрібного калібру капусти?» – запитую. Для цього поміняли підхід до сівби, якщо раніше сіяли дві стрічки, зараз – три, щоб рівномірніше розподілити капусту площею й додати густоти. В результаті – збільшили врожайність і домоглися одноманітності у вазі та розмірі качана, пояснив агроном.

Захист – не менш тонкий і відповідальний процес. Надто на ніжній капусті. Тому під час сезону доводиться буквально жити на полі. Бо якщо запізнишся на кілька годин, можеш утратити весь сезон. Тож якщо шкідники та хвороби діють блискавично, то й агроном має реагувати відповідно. Рік на рік у цій справі не припадає, інша погода – інші шкідники. Під час одного сезону допікає міль, другого – попелиця, третього – ще якась напасть. «Якщо блоха прийде в липні, то шкода від неї не буде критичною, але якщо це станеться в момент сходів, коли лише з’являється сім’ядольний листочок, тоді слід пильнувати на обидва ока. Проте трипс критичний у будь-яку фазу розвитку, після нього капуста стає рудою, побитою, тобто втрачає товарний вигляд…» – ділиться нюансами захисту Олександр.

Серйозно думали над механізацією збирання капусти. Такі комбайни є навіть в Україні, тож зважили плюси та мінуси використання. Дорогі, проте великої переваги в темпах збирання не дають. Ще один мінус у тому, що в будь-якому разі продукція пошкоджується, а тому не годиться для зберігання. І насамкінець, механізація різко зменшує обсяги ручної праці, тоді як господарство зацікавлене в тому, щоб люди із села мали роботу. Тут заради цього кілька років тому навіть вирощували малину, проте вимушені були від неї відмовитися, коли вона стала вкрай збитковою. Проте на буряках і на капусті також роботи вистачає. Тобто соціальна спрямованість для цього господарства не порожній звук. Кількість штатних працівників становить 25 чоловік, сезонних – близько пів сотні, що на таку порівняно невелику площу доволі багато.

«Чи змогли б українські хлопці працювати в Канаді?» – запитую Роланда.

«О, так, – відповідає канадець. – Вони такі працелюбні й розумні, що могли б успішно працювати де завгодно, але на своїй землі в них у будь-якому разі вийде краще…»