Дорогий читачу, обнімаю вас!

Можна, звісно, вітатися простим підняттям руки від серця до сонця, але не всі зрозуміють.

Якщо напишу вам, що живемо в цікаві часи, то, по-перше, напишу це вже у двадцятий раз, бо часи дедалі цікавіші, а по-друге, можу наразитися на матюки, бо таких цікавостей аудиторія не замовляла. Чи замовляла?

Населення Землі тяжіє до 8 мільярдів, а ще 1950 року було 2,7. Та Бог би з ним, з трикратним зростанням у неймовірно малий в історичному вимірі термін. Проблема в тому, що людство, зростаючи чисельно, у геометричній прогресії збільшує свій шкодочинний вплив на природу. Десь у 50-ті роки минулого століття широко пішов культиватор, а з ним – інтенсивне сільське господарство. З’явилися ядерні технології, потім комп’ютерні, диджиталізація, смартфони, критично збільшилася кількість автомобілів, безмірно розвинулася авіація.

Неймовірно зросла тривалість людського життя. От навіть на сім’ї подивіться: років до сорока живуть душа в душу, потім шукають пригод. Раніше людина жила 40 років і помирала, тож легко обіцяла: аж поки смерть не розлучить нас. Тепер, коли людина живе до 80-ти, вона не знає, що робити з жінкою останні 40 років. Історичної пам’яті немає. І вона починає шукати, метатися, тринькати гроші й сили, аж поки не знаходить старого друга, аграрія, який відкриває їй очі: кожна наступна жінка гірша за попередню. Тьху, і чого це я про жінок, тут же ж кругом апокаліпсис і безнадія, а я про весну і різні бздури…

Отже, про апокаліпсис. Поглянемо хоча б на наше з вами життя. Ще кілька десятиліть тому ходили у завеликих піджаках, дивувалися раптово привезеній до магазину польській пачці масла й гребли граблями листя. Аж тепер убрані в щось пристойне з Парижа та Лондона, їздимо на іномарках, стежимо за посівами в айфоні. Тільки граблі серед двору біля горіха стоять.

Наше життя змінилося, життя планети змінилося, і природа відповідає на ці зміни. Тому що всі наші зміни відбулися аж ніяк не на користь природі. Це проста істина, яку ще Зепп Хольцер у виданій «ЗЕРНОМ» книзі описав. Так, ви можете посіяти 200 га кукурудзи, але у природі немає таких великих масивів однорідних рослин, тож ви сієте монокультуру, якої не існує в природі. Тому ви отримаєте посуху, бур’яни, шкідники і хвороби.

Як відповідь природи на вашу модель сільського господарства. Якщо ви посієте сорок культур змішаних, їх не треба буде ні підживлювати, ні зволожувати, ні захищати, вони ростимуть, як жива природа, але вас такий спосіб абсолютно не влаш­товує. Вам треба чисте поле і повний бункер, тому ви щедро поливаєте хімією посіви й ґрунт, дотримуючись правил інтенсивного землеробства. Я вас не засуджую, я вас підтримую, бо треба ж нарощувати врожаї, експорт, збільшувати валютні надходження і будувати державу. Проте природа засуджує.

Тому з’явився вірус, хоча з’являються вони регулярно, різноманітні й екзотичні. Вони щедро годують фармацевтичну галузь світу, яка радо кидається шукати й виробляти вакцини, ліки, профілактику. Однак уперше світ зробив спробу зупинити вірус ізоляцією та тотальним карантином. Нічого з цього не вийшло, однак шуму наробили багато.

Якщо ви на посівній, а ви на посівній, то й будьте там і не лишайте цього святого діла. Тому що попит на продовольство зростатиме. І взагалі людям, котрі вирощують хліб і сало, на цьому світі загрожує хіба що цегла з даху або комбайн, який може наїхати на того, хто напився й заснув у кукурудзі.

Багато хто каже, що світ буде інакшим, і прокинемося ми в ньому, інакшому, вже завтра. Вірус показав, які мізерні можливості людини та й технологій. Що таке вірус? Об’єкт, який має цілком певні на даний момент часу параметри й характеристики. Тобто, якщо оцифрувати ці параметри, розробити ефективний комплекс антипараметрів, – справа секунд. Маючи вірус живцем, здається, прочитати його й написати програму-антивірус просто. Проте ні. Це неклітинний інфекційний агент, який може відтворюватися тільки всередині клітини. Розшифрувати його й написати антивірус сучасна наука не може, йде шляхом експериментів.

Гадаєте, медицина недофінансована в Україні? Ні. Виявилося, вона в усьому світі бідна й малопотужна і ніяк не розрахована на пандемії. Точніше, вона класова, якісна й украй вузька для еліт і незадовільна для мас.

Отже.

Йдеться про обнулення економіки світу та перегляд принципів існування людської популяції. Зупинилися заводи, завмер транспорт, ускладнився рух товарів – усе почнеться з чистого аркуша. І є шанс написати на цьому аркуші нову історію людства. Продовольством країни будуть запасатися щільно й наперед. Обпікся на молоці, дуєш на воду. І це прекрасний шанс для України.

Ймовірно, на випадок пандемій будуватимуться величезні порожні лікарні, складуватиметься обладнання, меценати перемкнуться з культури на фінансування науки та резервної медицини. Зміняться правила та підходи до туризму, готельного та ресторанного бізнесу, сфери розваг, авіасполучень. Імовірно, вони залишаться, але застосовуватимуть тотальний скринінг здоров’я клієнтів. Такий самий скринінг застосовуватиметься в органах управління, і сама система демократії зазнає змін через проблемність у роботі колегіальних органів управління.

Добре, що проблема застала людство в часи, коли вже працюють доволі розвинені технології онлайн-спілкування, відеоконференцій, онлайн-банкінгу тощо.

І вам, дорогий читачу, на поточний рік доведеться виробити певні алгоритми дій.

– Вітаю вас, шановний Юхиме Трохимовичу, щастя й здоров’я вам на многіє літа!

– І вас вітаю, Дмитре Дмитровичу, радий, що проїжджали мимо. Може, борщу?

– Нє-нє-нє, у мене кето-дієта. Я у справі до вас, Химе Химовичу, приділите хвильку?

– Авжеж, Диме Димовичу, слухаю.

– Химе Химовичу, ви ж знаєте, я своє господарство вже років п’ять як продав…

– Чув, чув, Диме Димовичу.

– Так от… Ото рішив, навіщо порпатися у землі, треба в сучасні бізнеси подаватися…

– Подавайтеся, подавайтеся, Диме Димовичу, а ми вже якось самі, посіємося, пожнивуємо, на свіжому повітрі…

– От. І купив же я туристичне бюро, а потім збудував готельно-відпочинковий комплекс, два ресторани…

– Боже помагай, Диме Димовичу…

– І от тепер у мене чорна біда. Все зупинилося, клієнтів нема й не буде, все зачинено.

– А не продали б господарство, зараз би сіялися по сусідству.

– Ет… Коротше, треба мені грошей, Химе Химовичу, позичте на пів року.

– Зараз.

– Зараз позичите?

– Зараз подивлюся в захалявну книжечку.

– А що за книжечка?

– Називається «Алгоритм аграрія».

– І що там?

– От дивлюся… Так… Алгоритм «Якщо просять прийняти на роботу племінника»… Алгоритм «Якщо податкова просить аванс»… Алгоритм «Якщо пропонують купити Укрзалізницю»… А, ось, алгоритм «Якщо Дим Димович просить грошей».

– Що, там є про мене?!

– Бачте, є… Ось що тут пишеться: «Гроші в Україні надають фонди, інвестори, банки, кредитні спілки, ломбарди. Ці установи не займаються аграрною справою, не вирощують комерційних та нішевих культур, відтак аграрій повинен займатися вирощуванням культур і не займатися кредитною діяльністю…»

– Значить, відмовляєте…

– Не я. Алгоритм.

– Трясця його матері… А де ви таку гарну книжечку купили?..

* * *

Мі сіємося в новому світі, в новій економіці, в нових правилах життя. Купуємо апарати штучної вентиляції легенів. Ми живемо у світі, де не сховаєшся від вірусів – це найчисленніша на Землі біологічна форма, і, якщо залізти у нетрі й хащі й жити відлюдником, то є ще кажани й миші, які збагатять або вкоротять ваше життя своїми вірусами.

Ми прожили чималу кількість років у світі, повному вірусів, і нам навряд чи є сенс змінювати геть усе – адже земля залишається собою, а вода водою, а сонце сонцем. Тому свята справа вирощування рослин і тварин залишається нашою місією на цьому світі.

В Україну йде тепло.

Йде справжня весна.

Тому, повернувшись з поля, подякуймо за день, що був, і твердо знаймо: завтрашній день буде. Може, навіть, дощовий день.

І всі дні нашої нескінченності на цій землі, весь простір світу, все небо й усі моря.

Запишіть це в захалявну книжечку.

Завтрашній день буде.

Ясний.

А по обіді дощ.