Виокремлюю завод Кобзаренка з вітчизняних виробників сільгосптехніки з кількох причин. По-перше, ми завжди зустрічалися на всіх провідних європейських виставках, я – як журналіст, він – як експонент; по-друге, він розвивається, значно випереджаючи темпи розвитку агрокомплексу; по-третє, він вражає широтою спектра інтересів. Ну і ще кілька десятків причин.

Насправді в країні мало хто може працювати так, як Кобзаренко: будувати, генерувати ідеї і рухатися вперед щохвилини. Ця працездатність зачаровує, як вид велетенського водограю: тисячі тонн води постійно падають з вишини, і немає цьому видовищу кінця і зупину.

Виставка «АГРО-2020» визначна тим, що вона відбулася. Масові заходи, навіть і на відкритому повітрі, значно порідшали. На виставку приїхали переважно відвідувачі з ближніх місць, на вході – скринінг температури, автомати з продажу масок, всюди антисептики.

І раптом – стенд Кобзаренка з прем’єрами, з новими розробками, з утвердженням незнищенності українського агрокомплексу.

Вітався Кобзаренко сучасною манерою – стукаючись кулаком.

Пошук оптимізму з ліхтарем

– Ми зараз проводимо наради на вулиці, дотримуючись дистанції, прямих тісних контактів уникаємо, – поділився Анатолій Дмитрович. – Однак оптимізму доводиться шукати з ліхтарем… От нещодавно один депутат подав запит, нібито у мене є плани незаконного будівництва, яке призведе до екологічної катастрофи. Ви уявляєте?

– Уявляю. Депутатський запит про те, що хтось має плани, мрії або думки – це в дусі часу. Проте, я бачу, ні коронавірус, ні сучасні депутати не перешкодили вашим планам щодо новітніх розробок.

– У нас падіння виробництва становило 2 %, і цього року ми впевнено виходимо на мільярд обороту. Були би гроші. Затверджена дуже хороша програма компенсації вартості вітчизняної сільгосптехніки – там понад 1400 найменувань, але на травень 700 млн грн використано і 300 млн грн уже розписано. А що будемо виплачувати в місяці, що залишилися до кінця року?

Вихід один – додатково наповнювати програму. Проте чи знайде ресурси уряд? Ми продаємо техніку в гривнях і цін не змінюємо, тож для наших клієнтів, які продають зерно за валюту, наша техніка вигідніша з девальвацією гривні. Дуже вдарило по економіці укріплення гривні (на 20 %), і причини цього досі невідомі, тим більше, що гривня вже стільки ж втратила. І спитати нема з кого.

Алюмінієва прем’єра

– Однак це не зупиняє вас. Ви хоч можете перелічити, скільки у вас новинок цього року?

– У мене в зошиті все записано… Це те саме, як ви рибу ловите: треба кидати туди, туди й туди, а де клюне – невідомо. Ідей дуже багато. У мене 20 інженерів працюють постійно, і на карантині віддалено працювали. Як сформується попит передбачити неможливо, хоч я і агроном, і сучасний менеджер. Торік ми продали 50 розкидачів міндобрив, а цього року – 5, а зробили 50.

Вони точно продадуться, попит йде хвилями. Безпомилково його визначити складно, адже ми продаємо у 30 країн, усюди різний рівень культури, розвитку, різні умови. Починав я з компанією Fliegel і пам’ятаю, зробили вони причіпні бетономішалки і тисяча виробів стояла на складі, у дворі. «Для чого ви їх робите? – запитую. – Вони ж не продаються». – «Нічого, Анатолію, – відповідають. – Закінчиться війна в Югославії, все піде, Євросоюз купить на відбудову». Я приїхав через рік – жодної бетономішалки немає на підприємстві. Все забрали, ще й не вистачило. Я багато чого навчився у цій фірмі, передусім – баченню. Ось ми привезли перший причіп (автомобільний алюмінієвий причіп-зерновоз. – Ред.) на виставку, ледве встигли.

Проте скільки ми побачили дрібних моментів для покращення нового виробу! Якби він стояв у нас на заводі, ми би цього не дізналися! Не критичні за­уваження, але ж, знаєте, це ніби на піджаку бракує ґудзика. Дрібниця, але виглядаєш неохайним. Я дуже задоволений тим, що все ж таки ми встигли з причепом на виставку. Компанія «Д Лайт», котра робить рами, запитує, яка потреба на наступний місяць. До кінця жовтня у нас має бути 12 причепів, ми повинні до кінця сезону все зробити!

– А в чому головна перевага алюмінієвого причепа?

– Він приблизно на 2,5 т легший від металевого. Вага автопоїзда в Україні обмежена. Алюмінієвий причіп мінімум на 10 % ефективніший від металевих і дає змогу перевезти більше зерна. До того ж захищений від корозії.

– Це ж просто бомба для ринку зерноперевезень, там кожний кілограм важливий – і для доріг, і для компаній, які вирощують зерно та потім наражаються на вартість транспортування…

– Ідею я виношував давно. Однак не можна зробити алюмінієвий причіп у цеху, де обробляється сталь, – будь-яка пилинка дряпає алюміній.

Алюміній повинен бути в окремому цеху, де дотримується хірургічна чистота. Коли я торік купив завод, то планував там робити осі разом із компанією ADR. Проте для цього в нас є менше приміщення, це не таке масштабне виробництво. Будівля стояла 40 років – один дах залишився, і добудовували ми майже рік. А ідеї народжуються вночі, а зранку – оформлюються в пропозиції.

І ми ухвалили рішення, що там буде алюмінієвий цех. Зараз там завершуємо фарбування з витяжкою повітря, адже алюмінієвий пил вибухонебезпечний. Я побачив цю технологію в Польщі, і коли склалися умови, реалізував її в Україні. А далі почалося: дозвіл на початок будівництва, детальний план… Навіть для того щоб збудувати цех на території власного заводу, потрібен детальний план, а це – пів року, потім проєкт – теж пів року… Дуже багато мороки… Однак зараз є готовий цех.

І я не боюся конкуренції. Якщо завтра хтось з українських виробників вирішить застосувати алюміній, йому потрібно буде спочатку створити цех, абсолютно чистий, а це – процедури на роки. Йому доведеться шукати зварювальників. З тисячі людей, які в мене працюють, зараз варять алюміній двоє, завтра їх буде три, потім чотири. Ті, хто зварює неіржавні бочки, зайняті, там теж чимало нюансів, слід дуже акуратні шви робити, та й «нержавійка» іноді деформується. А зараз пішов бум в Україні на КАС, тож попит на бочки росте.

Виручає запас деталей на складі. От коли була зруйнована логістика й Італія була закрита, ми працювали на запасах складу (завод Кобзаренка випускає продукцію з використанням європейських комплектуючих, от і в алюмінієвому причепі гідравліка італійська – Benotto, гальмівна система Knorr Bremse, німецький алюміній. – Ред.). Уже тепер тільки не вистачає вагових систем… Замовляли метал у Німеччині – нам строки постачання зірвали на два місяці…

– От тобі й німецький порядок…

– Ми маємо в Німеччині хорошого дилера, він продає нашу дорожню техніку. Для нього виготовили два 26-тонних причепи для будівництва автобанів. І зараз замовлено ще 10. Ми просили відео з роботи на автобанах, відповідає – не можу сертифікувати, карантин у чиновницьких установах. Що ж, затримки трапляються. Якщо ми не можемо чогось змінити, слід перечекати ці часи, скерувати свою енергію на інше.

Переспрямувати гроші в економіку України

– Ваш алюмінієвий причіп – це те, чого ринок чекав, потерпаючи в зростанні цін на перевезення зерна, в обмеженнях на вагу автопоїздів… Це потужний аргумент для великих холдингів, де борються за кожну копійку ефективності. Проте, кажуть, він у вас коштує стільки ж, скільки польський.

– Так! – з ентузіазмом відгукнувся Анатолій Дмитрович.

– Як його здешевити?

– Він внесений у програму компенсації, ми будемо його пропонувати аграріям на 25 % дешевше. На рік завозиться до України від 500 до 700 самоскидних напівпричепів. Уявіть собі, скільки грошей платиться за кордон щороку, щоб працювали та зростали зарубіжні економіки! Є шляхи перемкнути ці грошові потоки на користь України.

Однак я на рік зроблю хіба 100 напівпричепів – це краплина в морі. Треба нарощувати потужності. Колись Форд за 10 років збільшив своє виробництво в тисячу разів. Зараз ніхто так не може, часи інші, і весь час світ змінюється. Втім, цей алюмінієвий причіп дає надію ще й тим, що в Україні не менше 10 тисяч металевих напівпричепів.

Вони виходять з ладу, розбиваються циліндри, дороги деформуються від перевантаження… Коли буде введено контроль, перевантаження припиниться в одну мить і люди звернуться до алюмінієвих кузовів. Завод Кобзаренка може запропонувати алюмінієві кузови на старі металеві причепи – скидаємо кузов, замінюємо гідроциліндр. Оскільки ми варимо кузови, то можемо припасувати їх під будь-яке кріплення.

Робимо дробоструминну обробку, фарбуємо. Однак, якщо це піде масштабно, потрібно буде будувати ще один завод. До речі, коли ми купували алюміній у Німеччині, топменеджмент підприємства нас повідомив: якщо напівпричіп буде якісний, вони готові купувати сто виробів на рік. Проте нам слід вийти на промислову потужність, щоб робити кузов за 2 – 3 дні. Перший ми робили майже місяць, другий – два тижні.

Зварювання алюмінію має свою специфіку, цей матеріал тягне. Варто робити розведення бортів до того, як зварювати. Готових рішень немає, запрошували спеціалістів, розглядали варіанти. Я в підсумку говорив: ось так робимо. І склалося. Я так у всій своїй практиці дію. Питають: робимо чи не робимо? Робимо. А буде продаватися? Буде.

Так було і з кутовими тюковозами, квадратними. Це дуже складна техніка, складна електроніка. На випробуваннях були збої, тому що неправильно була написана програма. Не раз приїжджали італійські спеціалісти, переписували програму і врешті добилися, що тюковоз якісно працює. Поки що ми відправляємо їх на Євросоюз і робимо повним ходом, зараз уже відвантажили шість, маємо замовлення від ІМК.

В Україні працює близько 100 прямокутних тюкопресів, і всім їм необхідні наші тюковози. Поле діяльності дуже широке. Дослідний зразок рік відпрацював у Чехії, його повернули з побажаннями, і вже виготовлена нова версія. Тюк має не лише габаритні параметри, а ще й пружність, і коли ставиш сім тюків, вони можуть перевищувати програмні параметри – повинно вистачити місця, і датчик має стояти на потрібній висоті, все будується з нюансів і дрібниць.

І пилосмок для листя, і вагончики для буровиків

– Я бачив цю техніку, вона унікальна. Знаєте, мені спадає на думку досвід Міхаеля Хорша, який на виставках усе виставляв ґрунтообробну техніку, посівні комплекси… І раптом вийшов з самохідними обприскувачами.

– Можливо, і я дійду до самохідної техніки, але зараз інші завдання громадяться. У січні ми продали п’ять зсувних напівпричепів «Атлант» на Південну Африку.

Замовник задоволений, але зараз він закуповує тривісні великі тягачі й хоче, щоб ми поставили зсувний кузов на ці вантажівки. Ми вже зробили причіп «Атлант» на три циліндри, а на чотири циліндри – кузов стоятиме ближче до кабіни та матиме більшу місткість. Якщо цей кузов добре себе покаже в Південній Африці, ми запропонуємо його компанії «Татра». І в Україні будуть чотиривісні тягачі, тому зсувний кузов буде затребуваний.

Що таке – перекидати кузов при великій парусності і що таке – розвантажувати зсуванням? До того ж такі причепи здатні розсівати щебінь по ходу руху автомобіля, виконувати інші функції. Єдина проблема – щоб люди, які ухвалюють рішення, побачили це. Ми створили український причіпний пилосмок для листя, запропонували його Кличку.

Однак в мерії нам кажуть: ось є сайт із тендерами, пишіть туди. Проте як ви оголосите тендер, коли не знаєте, що таке існує в природі? Ми його виставимо на комунальній виставці, на будівельній виставці. Ми будемо брати участь у Битві Титанів у Тетієві, будемо показувати запакування зерна в рукави.

– Ви український виробник. Аналітика каже, що продажі сільгосптехніки впали наполовину, а ви – на 2 %. Як це вам вдалося?

– Вовка ноги годують! Не можна спати, слід шукати нові ринки, нові види техніки.

– Є ймовірність, що сільгоспвиробники зараз розморозять інвестування, яке припинили перед прий­няттям Закону про ринок землі. Адже ринок почнеться лише 2024-го, а на його відкриття треба мати не лише фінансові ресурси, а й м’язи, сильні підприємства…

– Раніше маленькі фермери нічого не вносили, десь щось крали чи знаходили… І що вродило, то вродило. А зараз вони вже прагнуть мати ефективність, щоб урожай покривав затрати, які здійснені. Люди вносять міндобрива, купують обприскувачі. Кукурудза боїться бур’яну. У колгоспах хімікатів не було, і 30 років тому в Україні кукурудзи практично не було. Проте зараз уже будують сушарки, борються за прибуток… Стосовно нової техніки, пригадаю вислів видатного канадського хокеїста Уейна Гретцкі: «Кидатися треба туди, де через мить буде шайба, а не туди, де вона була мить тому». Коли люди надумають купувати техніку, ми будемо першими. І те саме з алюмінієвими причепами – за рік буде бум.

– Я бачив Уейна Гретцкі на полі… І бачив, як ви віртуозно працюєте з відвідувачами виставки – той самий стиль. Коли ви взяли для обробітку, для фермерства 160 га, я тільки плечима знизав, але тепер… дивлюся… розумію навіщо ви це зробили.

– Зараз у мене вже 300 га. Це дуже допомагає в роботі, я беру всю техніку з заводу, розкидачі добрив, продав сім причепів на «Кобзаренко-Агро», отримав компенсацію. Дуже гарна програма. І вся техніка випробовується у практиці, крім того, що тестується на заводі. Я купив новий комбайн Case і бачу, що йому бракує ще одного бункера-нагромаджувача. А в нас кукурудза дає 12 т. Поки трактор відвезе й розвантажиться, комбайн уже зупиняється. Мати власне господарство – велика справа, все бачиш на власні очі.

– Як ваша кукурудза зараз?

– Прекрасно. На Сумщині вона височенна й зелена. Ми її добре підгодували, внесли селітру, приорали з рослинними рештками, наполовину підгодували гноєм. Це допо­могло утримати вологу.

– Паралельно з фермерством ви добудовуєте підприємство?

– Добудовуємо, зараз закінчуємо цех на 1000 м2. Робимо причепи для комунальників, робимо й причіпні пилосмоки для листя, адже їх в один момент знадобиться багато.

– Головним і першим клієнтом завжди є приватники, за ними комунальники й лише згодом – держава.

– Зараз Укргазвидобування оголосило тендер на 500 вагончиків для буровиків, від 6 до 12 м… Жорсткі умови, низькі ціни, але ми готуємося. Розробили проєкти з товщиною стінки 2 мм, антивандальні. Візьмемо участь. Якщо виграємо, доведеться день і ніч робити ці вагончики, тому що терміни дуже жорсткі…

Кадри та податкові системи

– А де ви людей берете?

– Ми купуємо автобуси, нові «Мерседеси» на 56 сидячих місць. Ромни, великий райцентр, Недригайлів, Лебедин, Гадяч. Ми робимо гуртожитки сімейного типу, щоб люди могли приїздити в понеділок з Лебедина, наприклад, і в п’ятницю поверталися. Ми маємо польське підприємство, туди відправляємо людей, але коли людина отримує в Україні 20 тисяч, спить із жінкою, нагодована, одяг випраний, спілкується з друзями, то вона вже не хоче їхати до Польщі. Доводиться шукати людей з інших регіонів. Найняли рекрутингову фірму, але це дуже дорого.

– Польське ваше підприємство який статус має?

– Це справді статус польського підприємства, власником якого є мій син. Ми платимо там податки й отримуємо кредитування. Я міг би порівнювати дві податкові системи, але це безглуздо. Там інші умови в принципі. Там дешевші кредити, немає кордону, на якому фурам треба стояти добу-дві, це економить ресурси. Там набагато швидше узгодження дозволів… Землю ми там купили за один день і всі дозволи отримали, але ж ще й отримали 2,3 млн євро допомоги, яку не потрібно віддавати. Це програма Євросоюзу на інноваційне виробництво. Зараз беремо участь ще в одному тендері, польському, на 2 млн євро, на ще одну чергу заводу.

– Це поганий матеріал для нашого журналу. Це буде дещо образливий приклад підтримки виробника на тлі нашої безпорадності. Однак що ж вдієш, життя не прикрасиш, воно є таке, як є. Сподіваймося, що й ми дійдемо до цивілізованих умов життя.

– Дійдемо, неодмінно дійдемо. Я нині виходжу й бачу, що біля заводу стоїть не менше ста машин моїх співробітників. Вони сьогодні мають змогу купувати автомобілі, вони можуть сьогодні жити заможно. Не так, як колись, при радянському союзі, говорили, що заможне життя в майбутньому, а сьогодні – тут і зараз. Люди заробляють.

– Добробут росте, навіть і зараз, у кризу, в карантин, але дуже повільно змінюється свідомість.

– Так, люди купуються на популізм, гадають, що на ранок прокинуться – і буде добробут. А так не буває. Якщо не працювати або весь час робити одне й те саме, опинишся далеко позаду світового руху. Я три-чотири роки тому думав про алюміній, але не знав, як це реалізувати. Я йшов до цього.

Коли запропонували купити завод, я сказав – років через п’ять. За тиждень подзвонили й запропонували за пів ціни, тож я подумав: а чому б і ні? І вже на другий день у мене народився план, що я там буду робити. Зараз ми вийшли на прямі поставки листів для катання профілю, замовили лінію для металочерепиці, щоб у радіусі 100 км усі продавці продавали профнастил і металочерепицю нашого виробництва. Заробіток копійчаний, але ж який оборот!

Вибори завадили прийняти завод у подарунок

– Оце у вас розмах, оце ви господар. Причепи, тюковози, комунальна техніка, ще й профнастил. Я ж пам’ятаю ваше підприємство, гори щепи, альтернативне теплопостачання, ваші щепорізи та котли…

– Є в нас таке місто – Тростянець, там мер повністю перевів на опалення дровами, щепою, відмовився від газу. Ми випробували опалення без газу в Синівській громаді й отримали дуже велику ефективність. От якби 50-тисячні Ромни перевести на опалення щепою, оце був би ефект.

– Що ж, будемо покладати надії на місцеві вибори. Можливо, люди оберуть лідерів, які підійдуть до практики як справжні господарі.

– Треба об’єднуватися. Давайте на виставці зберемося, запросимо прем’єра або міністра, зробимо форум з федерацією роботодавців, давайте піднімемо питання напов­нення програми компенсації і вирішимо його. Адже буде провал – буде ще більше падіння промислового виробництва. У конструктивному діалозі можемо вирішити що завгодно, а не піднімати 20 питань і не вирішити жодного.

Український виробник із прем’єрою техніки – окраса виставки та її символ, людина хазяйновита й небайдужа. Щаслива людина, між іншим, попри всі перипетії 2020 аномального року.

– У вас, напевно, дуже розвинена інтуїція.

– Хотілося б…

– А в сина?

– Син… Він схожий на мене за характером, темпераментом. Коли ми з виробниками техніки зустрічаємося в Ганновері, мені кажуть: Анатолію, ти дуже щаслива людина, в тебе син горить твоєю справою.

А колись я зустрічався з 92-річним власником «ДеЛаплац», він казав: Анатолію, давай я тобі завод подарую, тому що син займається комп’ютерами, донька – молочним обладнанням, і вони абсолютно не хочуть займатися його творінням, його справою, підприємством, яке виробляє великі тривісні причепи…

Однак я почав приділяти час виборам, і нагода ця мене проминула, але, кажуть, що не робиться, робиться на краще.

Сенсація на 6 мегават

І так би я й пішов собі писати статтю, гадаючи, що вітчизняний алюмінієвий напівпричіп – головна подія виставки, і вже почав складати диктофони й фотоапарати, аж тут Анатолій Дмитрович схопився, згадав важливе:

– От ви про масштаб та розмах говорили… Ми починаємо зараз великий проєкт – будівництво електростанції на 6 МВт на щепі. Це й альтернативна енергетика, й зелений тариф. Чому я туди лізу, запитаєте ви? Ми вже понад 10 років займаємося щепою, опалюємо нею свої будівлі, поставили сушарку на щепі, але широкого розповсюдження ця технологія не має. Дешевий газ не стимулює людей до відмови від нього. Ми пішли далі, у нас вже вісім великих машин із крановими установками, щепорізів, зараз купили нову з мотором «Катерпіллер» на 500 к. с., встановлюємо на 4-вісному МАЗі, але підійшли до того, що час випускати ці машини в нас. Ми вже зуби з’їли на цій темі. Зараз зв’язалися з італійцями, які планують поставити 15 електростанцій по всій Україні: частину на щепі, частину на курячому посліді, частину на соломі.

В Угорщині працює електростанція на 15 МВт, тільки на соломі. Проєкт готується, і ми на час запуску електростанції, за два роки, будемо мати шлейф машин для сировини, а вона становить у вартості електроенергії 80 %. Вартість турбіни буде копійчана, розкладена на 10 років. І на цей момент у нас будуть алюмінієві щеповози на 120 кубів, це бібери, які перебиватимуть щепу, це тракторні причепи. Ми покажемо справжню ефективність, обраховану й доведену.

Я деякий час осмислював потужний віраж Кобзаренка з промвиробництва в енергетику, потім запитав:

– А є якісь глобальні розрахунки, чи вистачить сировини, деревини?

– Є досвід Австрії, де опалення щепою широко розповсюджене, майже в кожному дворі це є. Там лише 40 % сировини щороку використовується, а 60 % щороку накопичується. А у нас в Україні, дай Боже, щоб 10 % приросту деревини ми використовували…

Дерево бере з атмосфери вуглекислий газ, вуглець бере для росту деревини, а кисень викидає в атмосферу. Ми беремо дерево, спалюємо, повертаємо СО2 в атмосферу, це колообіг кисню й вуглецю в атмосфері, кількість не збільшується й не зменшується. Екологія не порушується. Дилетанти кажуть: о, ви позрізаєте всі дерева. Якщо ми не будемо їх зрізати, вони падатимуть на дороги. Подивіться, що робиться в селах, де вже вовки виють.

– Проте обчислюють люди запаси нафти, кам’яного вугілля…

– Ось дуже просте дослідження. У нас у селі Лучки дорога до цвинтаря заросла чорним кленом, ми його зрізали, а через чотири роки – 10-сантиметрові дерева знову її зайняли. 4 – 5 років час відновлення. Дилетанти кажуть – потрібен міскантус, енергетична верба… Не треба нічого сіяти, треба чистити вздовж доріг, і за кілька років усе виростає знову.

– Однак слід змінювати законодавство…

– Так, оскільки посадки підпадають під лісове законодавство. За лісовим законодавством дерево понад 8 см зрізати не можна. А за шляховим законодавством усе, що знаходиться у 9 м від центру дороги, підлягає знищенню. Тобто альтернативна енергетика потребує законодавчих змін. Дорожнє законодавство має застосовуватися до дороги, лісове – до лісу.

Ми сьогодні заготовляємо щоденно 800 кубів деревини, але ми ще не зайшли в ліси! Лісовики заготовляють доведену їм кількість кубометрів дров, ділової деревини, а все, що залишається від ділової деревини, гілки, вони просто спалюють.

А можна ці відходи перебити на щепу й отримати електроенергію. Ми показуємо повноформатний бізнес тим, хто заходить в енергетику, аграріям. Аграрії будуть прибирати рослинність, яка заходить на поля, вивільняти свої гектари, а щепу продаватимуть енергетикам, котрі знаходяться поруч.

– А куди подіти цю електроенергію?

– Ці електростанції замінять газові та вугільні. Щепа – це альтернативна енергетика, але вона виробляється цілодобово, вона не утворює піків, як вітрова або сонячна енергетика. В Україні немає сучасних турбін, тому ми ведемо переговори з Siemens. А вся решта комплектуючих – українська. Коли я збудую ідеальний ланцюжок, коли покажу, як працює котел на щепі, тоді 15 електростанцій можна ставити по всій Україні.

* * *

Стенд Кобзаренка слід було відвідати лише для того, щоб отримати позитив. Коли бачиш справжнього господаря, справжнього стратега й розумієш, що це – жива людина, що це один із нас, серце наповнюється радістю.

Тому що це – сама Україна, яка скидає ланцюги, підводиться з колін і робить перший крок у напрямку прогресу й цивілізації.

Упевнений і твердий крок.