За всього розмаїття наших культур не варто забувати й про рослини-прибульці. Деякі адаптувалися та радують нас своїми смачними врожаями, а інші, навпаки, стали найлютішими ворогами для аборигенних місцевих рослин.

«Чужі нашій природі рослини іноді «тікають» із ботанічних садів та оранжерей, куди їх завезли як екзотику. Дивно, але у більшій своїй масі вони дуже агресивні й тому, витісняючи аборигенні види, самовільно займають великі площі. У природі вони стають дикими, завдаючи величезних екологічних та економічних збитків. А деякі з них, наприклад, борщівник Сосновського та амброзія – небезпечні для людини!» – підкреслює голова Національної екологічної ради України Олександр Чистяков.

Учені давно вже б’ють на сполох, що інвазійні види можуть бути вкрай небезпечними.

Як оцінити збиток від опіків борщівника або алергії, яку спричиняє амброзія? Прибульці витісняють місцеві види, що історично мешкали у тих місцевостях. Від них починає потерпати ґрунт, комахи й дрібні тварини, для яких це був ареал проживання.

Прикладом цього може слугувати дрібнопелюстник канадський, чорнощир, золотушник (випиває всі поживні речовини та вологу з ґрунту, не залишаючи нічого рослинам, що мешкають поруч), яглиця, квасениця ріжкова, гірчак, клен канадський (знайомий кожному за насінням у вигляді подвійних крилаток), розрив-трава дрібноквіткова (яку через агресивність внесли до списку інвазійних небезпечних видів), а також малина (позбавитися її після появи на дачній ділянці дуже проблематично) й багато інших, що стали вже звичні нам…

Чому відбувається агресія чужорідного виду, вчені не можуть пояснити. Спочатку всі прибульці поводяться гідно, а опісля, нагромаджуючи енергію, немов вибухають і прагнуть розмноження самосівом.

Простіше було би припинити використовувати ці екзотичні види в озелененні, позаяк після їх розселення по просторах не допомагають уже ні прополювання, ні обробка гербіцидами. Чіткої програми запобігання та боротьби проти інвазійних видів в Україні немає.

Чи не найнебезпечнішим видом рослин-прибульців вважається борщівник Сосновського.

Його в половині ХХ ст. завезли в Україну, бо тоді вважали чудовою силосною рослиною та спеціально висівали на корм худобі. Проте тварини їли його неохоче, а м’ясо та молоко набували специфічного смаку. Рослина дуже агресивна та своєрідна, а її сік спричиняє напрочуд сильні опіки.

Із 1980 р. його припинили культивувати. Звідтоді, здичавівши, борщівник Сосновського перетворився на неконт­рольовану загрозу.

«Позаяк його фактично сіяли майже в усіх регіонах, він моментально поширився на територію всієї країни. Надто борщівник віддає перевагу сонячним місцям із вологим ґрунтом. Тому якщо не вживати серйозних зусиль у боротьбі проти нього, то він може окупувати прибережну територію наших водойм і розростися там так, що до води не можна буде підійти, – наголошує голова Держекоінспекції України Андрій Мальований. – Сік борщівника містить фуранокумарини – з’єднання, що блокують синтез меланіну в шкірі, тому ультрафіолет сонячного світла спричиняє опіки. Волога, тепло та піт підсилюють ефект. Рани довго не гояться, темна пляма на місці опіку не проходить кілька років і може бути чутливою до ультрафіолету. Саме фуранокумарини вважають канцерогенними речовинами. Вчені рекомендують уникати контакту з борщівником, позаяк були зафіксовані летальні випадки від його опіків».

На боротьбу з борщівником Соснов­ського виділяють бюджетні кошти. У містах місцеві служби намагаються не допустити його розростання, хоча ця боротьба через свою складність і тривалість йде зі змінним успіхом. А ось за містом, «на волі» – почуває себе господарем. Часом його поля займають величезні площі, на яких він виростає до 4–5 м у висоту.

«Цей бур’ян доволі складно вивести. Рослини скошують, а точніше сказати, вирубують, позаяк стебло в нього вельми потужне. Зазвичай, усередину стовбура заливають гербіцид Раундап, але на природоохоронних територіях міста ми хімію не застосовуємо, адже це зашкодило б іншим видам», – розповідають співробітники «Київзеленбуду».

Після вирубання впродовж трьох тижнів вилучають молоду поросль. Проте борщівник настільки живучий, що це не означає, що наступного року в цьому місці він не виросте. Зазвичай, такі роботи, щоб остаточно перемогти борщівник, потрібно проводити кілька років поспіль – тоді він вироджується.

«У природі немає непотрібних рослин. У ній усе існує в гармонії одне з одним. Тому не можна дозволити, щоб абсолютно чужі для місцевої флори рослини починали домінувати, пригнічуючи інші види, – говорять у Національній екологічній раді України. – Адже нині поруч із нами живуть десятки інвазійних видів, які завдають істотної шкоди не лише аборигенним рослинам, а й здоров’ю людей». 

Пресслужба Національної екологічної ради України