Доброго дня, дорогий мій читачу!

Майбутнє – це завтра

Ну от ми з вами й у майбутньому. Авжеж, ще вчора нинішній день вважався майбутнім, а зараз ми в ньому і роздивляємося: що воно за майбутнє таке? Для колишнього піонера чи комсомольця воно дивовижне: над полями шугають не шуліки, а дрони, фотографують посіви, транслюють стрім; трактори рухаються за програмними завданнями без участі пілота; культиватори та сівалки автоматично визначають, де глибше, де частіше, де рідше; обприскувачі видивляються в посівах шкідників та сприскують чи не кожного осібно, а решту рослин не торкають.

Що тобі треба для роботи – можеш написати, не виходячи з дому чи офісу, тобі все привезуть під двері з подарунками і кольоровими повітряними кульками. Для тих, хто народився в часи інтернету й смартфонів, у майбутньому нічого дивного немає.

Ну таке, софти слабенькі, залізо так собі, загалом рівень середній, аби не гірше. Через інтернет краще нічого не замовляти, надурять. Реєстри треба пильнувати, бо надурять. На всіх відповідальних операціях, посіві, внесенні чи обприскуванні, треба бути присутнім самому, бо надурять. На елеватор краще возити самому, бо надурять і там.

З’ясовується проста річ: щоб опинитися в майбутньому, мало змінити техніку та принципи менеджменту. Варто змінити власну ментальність і стратегії, інакше можна все життя просидіти в сьогоденні. А майбутнє так і не настане, хоча мало хто цьому здивується. Всюди дурять, надурили й тут.

От у нашому майбутньому, тобто вже сьогоденні, український клімат змінився на французький, і в нас була зима без снігу та з плюсовими температурами. Однак у наступному майбутньому, весною, гахнула типова українська посуха, а потім екстремальні температури, а Захід заливало.

Хоча, кажуть, у французькому минулому, не дуже далекому, в середині ХХ століття і трохи згодом, стояли такі морози, що «мамо, рятуй».

Кому скрута, а в кого калитка роздута

Покинемо жарти. Зажурімося. Сільське господарство у скруті.

– А хто не у скруті тут, у нашому майбутньому? – роздратовано спитали ви.

– Так хто… Хто завжди… Безос і компанія…

– Це який Безос? Амазон? А скіки в нього землі?

– Та, зараза, він так ловко прилаштувався, що в нього вся земля. Коли всі сиділи на карантині й не було чим хліба врізати, він усе всім підвозив та підносив, і в підсумку його Амазон подорожчав на 90 % від початку року. Зараз вартість компанії на біржі становить 1,6762 трильйона доларів. Трильйон – це тисяча мільярдів. З них двісті мільярдів належать Джеффу Безосу.

– То ж, мабуть, найдорожча компанія у світі?

– Ні. Apple коштує 2,1348 трильйона доларів.

– М-да. А в мене згоріли озимі, а за ними ярі. Мо, й собі Амазон відкрити? А що: в одних береш, іншим підвозиш, то й свіжа копійка кап, кап.

– А кому підвозити?

– Та, дійсно, всі навколо бідні, як церковні миші. Кому ж той Безос підвозить???

Чому кукурудза зелена

Уже говорили ми, що сільгоспвиробництво впало за пів року в Україні на 11 %, що інвестиції в АПК зменшилися за той самий період на 45 %. Однак, тим не менш, вже експортовано 6,7 млн т нового врожаю. У світі теж не солодко: у Штатах спека +32 – 33°С, тож ціни на сою ростуть, бо Китай хоче її все більше.

У нас поки що про сою можна лише помолитися й попросити янгольського сприяння, бо все, що могли зробити люди, зроблено. Проте, здається, цього надто мало, щоб був добрий урожай.

Це рік для того, щоб проаналізувати помилки та зробити висновки. Осмислити бізнес і збагнути перспективу. Уточнити стратегію.

З півднем зрозуміло, там ніщо нікого врятувати не могло, на метр земля висохла. Проте в інших регіонах цілком впоралися з ячменем і пшеницею. Однак майже всі впали по кукурудзі. Чому? Перше – сівозміна. Якісний попередник.

На Днях цукрової кукурудзи ВНІСу я дивувався зеленій кукурудзі на тлі погорілої довкіл, та ще й експериментальна 32-рядкова з такими грубезними качанами, по три кіло качан у листі…

– Ви навіщо таку кукурудзу виводите? – запитав у Мирослава Парія, директора ВНІСу.

– А чим вона вам не подобається?

– Та вона ж комбайн розвалить: це ж бомби, а не качани.

– Не можу вам напевно сказати. Досліди тривають. Після четвертого комбайна хіба зможемо зробити висновки, розвалить чи не розвалить.

А на полі перед кукурудзою була соя, плюс загущені посіви, які дали затінок. І ручне просапування, бо ж демоділянки.

Не забуваймо: в Україні посухи – норма

А загалом, сіючи кукурудзу, треба знати, де ми її сіємо. Ми сіємо її в Україні, де клімат континентальний. Переважно помірно континентальний. У степовій зоні недостатнє зволоження, на рік 45 циклонів та 35 антициклонів.


У нас американська система вирощування кукурудзи, але ми не Америка й навіть не Аргентина.


Тому ФАО 360 для України – не тільки прогнозований зиск, а й прогнозований ризик. Більшості нинішніх втрат можна було б уникнути, якби сіяли ранні та середньоранні гібриди з ФАО 250 – 280. Однак хто ж знав, що воно буде рости в Україні.

Це провал менеджменту.

Кілька вдалих років зумовлюють інерцію технологій та маркер для стратегій із високим ступенем ризику.

Кукурудзи з високим ФАО має бути не більше, ніж 30 % посівів. Тому що менеджмент – наука безжальна. Так, протягом кількох років ви матимете помірний зиск і втрачатимете прибутки, які будуть отримувати ваші сусіди, котрі купуватимуть собі нові лєксуси й реготатимуть над вашою запопадливістю.

Проте потім кілька років поспіль ви отримуватимете помірні прибутки й будете спостерігати, як ваші сусіди продають лєксуси і засилають до вас дрібних дітей попросити кавалок хліба й жменьку солі. Баланс, ось що повинно бути у ваших стратегіях. Ризик – розумний, надійність – висока. Сівозміна чітко прорахована, підбір гібридів оптимальний.

Відродження Міністерства

Наш уряд, щоправда, до всього ставиться з гумором. Наприклад, до нашого профільного Міністерства. Якщо галузь є плацдармом для розвитку економіки, дає шалений відсоток валютних надходжень і 17 % ВВП, якщо є прогнози 40 % зростання, якщо вирішується доленосне питання запровадження ринку землі – як можна скасувати профільне Міністерство???

Так, ми тривалий час існували без міністра, довго раділи, що нас не помічають і не керують галуззю, але ж однаково в галузі накопичувалися конфлікти інтересів, перекоси в тарифах, зростав контрафакт, лютувало рейдерство, жиріли монополісти, провалювався експорт переробленої продукції, втрачалися зовнішні ринки. Роботи море, не кажучи вже про позбавлену рятівного балансу структуру галузі, яка створювала монстрів і робила злодіями дрібних виробників.

Врешті Міністерство буде відновлено. Хоча це й не на радість уряду, оскільки перше й головне, чим доведеться займатися Мінсільгоспу, – порятунком сільгоспу. Необхідна підтримка практично всім, хто цього року щось там робив на землі, сіяв, копав або випасав корову. Потрібні безвідсоткові кредити, дотації на свиню або гектар, яблуню або кавун.

Потрібне здешевлення вітчизняної техніки, компенсації вартості, потрібні гранти, звільнення від податків, потрібні крила, тому що яке сільське господарство без крил… Навіть і птахівництво, у якого крила свої.

У сільському господарстві інтуїтивний менеджмент можливий. Він зумовлює найвищі здобутки, коли один агроном виходить у поле, носом шмигне – і чує, що треба коли і як робити. І вирощує 10 т пшениці та 16 т кукурудзи, а чотири сої і п’ять ріпаку – то вже так, мимохідь.

У керівництві державою інтуїтивний менеджмент – чорне зло. Скасував міністерство, відновив міністерство. Призначив – прокралися, звільнив. Це веде не лише до втрати поваги й довіри, це веде до байдужості.

Спільнота знуд­­жено спостерігає за недолугими рухами уряду. Потім моргнув – і нема уряду, є інший, який засукує рукава й кричить, ось зараз ми рік будемо тут роздивлятися, входити у курс дєл, а потім як почнемо! Моргнув другий раз – і нема їх, десь на проміжному етапі входження у курс від дєл відсторонені. Деякі дії настільки карикатурні, що сприймати їх всерйоз неможливо. Як-от деякі призначення.

У людини шлейф криміналу за спиною волочиться, не підтверджені нічим величезні статки, обличчя таке, що фото неможливо відкрити на комп’ютері – монітор розірве, а його призначають керівником самі знаєте чого. Висновок: або феномен інтуїтивного менеджменту, або нас з вами знову дурять.

Не кинеш поля свого

Ні, треба мабуть кидати цю справу й рухатися до Безоса. Запропонувати йому, наприклад, простий бізнес: усе, що він продає у світі, ми будемо йому постачати. За принципом дуже прос­тим. Брати в того, хто це виробляє, і везти до Безоса, а той нехай везе замовнику.

Треба гречки? Ще є остання, не вбита московським та казахстанським (тим самим московським) імпортом. Треба електричний ліхтарик? Є такий, з Китаю. Треба канцтовари? Є, доставимо. Треба наймордатішого керівника? Не треба? Шкода. Однак що треба, то є.

Не візьме нас Безос. Якщо був у посередників шанс, то він уже використаний.

Проте що ж робити нам? Те, що роблять найсильніші компанії ринку. От дивлюся, одна зменшила продажі на 17 % цього року, друга на 29 %. Однак. Й у одної, й у другої валовий прибуток хоч трошки, але зріс. Як це можливо? Оптимізація. Яка наступного року неодмінно приведе до ще більшого зростання продажів і прибутку.

Тому слід вимикати інтуїтивний менеджмент і вмикати системний.

Та й куди ми від свого поля, від своєї ниви, від свого лану? Від своїх корів? Земля не наймичка. В ній багаторічна сівозміна, в ній дбайливе розпушування, боротьба з ущільненнями, в ній виплеканий гумус і мікроелементи, в ній азот, фосфор, калій, сірка, в ній наші сльози і душа. І якщо повернешся до неї спиною, крикнеш: трясця його матері – й наміришся йти у посередники до Безоса, почуєш глибинний густий стогін і не зможеш ступити кроку.

Тебе покинуть уряд і сусіди, працівники і дружина, коханка і ще там та друга коханка, городська, і діти поїдуть вчитися до Польщі, але ти не зможеш покинути своє поле.

Земля, вона назавжди.

Тому треба втерти сльози і соплі, зрозуміти помилки і зробити висновки, і зціпити зуби.

Або уряд тобі допоможе, або ти його скасуєш гуртом.

Наступного року, до речі, треба застрахувати врожай від посухи.

А ціни на зерно будуть шалені, світові агенції прогнозують величезне зростання голодуючих у світі.

Прийдіть до свого поля в синьому сутінку, подихайте його теплом, скажіть: я тебе не покину. Поле мовчить. Це добре.

Поле мовчить – значить, вдячне вам і думає про вас. Аби не стогнало. День закінчився, а завтра – вже майбутнє, з дронами та безпілотними тракторами.

Ми переможемо, читачу, й не таке перемагали. Перемагали нелюдське свавілля влади, перемагали на війні.

Переможемо й негаразди, посуху і безгрошів’я.

Обнімемося й переможемо.

Ваш головний редактор