Рецепт мобільності й диверсифікації

Ви, звичайно ж, помічали – наскільки по-різному поводяться на трасі великі вантажівки й легкові авто чи маленькі смарт. Звісно, у кожного свої переваги й призначення. Однак мова про можливості за однакових правил руху. В одного – потужне й упевнене курсування та великий вантаж, в іншого – неабияка маневровість та можливість проскочити в будь-яку шпаринку. Велика хура не здатна раптово знизити швидкість, у неї немало мертвих зон і для будь-якого маневру їй треба багато простору. Та й на вузькій звивистій дорозі витримати темп вантажівці важче.

Так і у великих холдингів та невеличких компаній і фермерів – трохи різне життя й дещо інші проблеми. У невеличких компаній на технічне переозброєння й високі технології нема фінансового ресурсу, однак у них є інша перевага – мобільність, гнучкість, здатність до швидкої диверсифікації. А це за нинішніх умов – теж не мало. Господарство «Ніта Плюс» у с. Чорноморівка Каховського району на Херсонщині є цікавим саме в цьому ракурсі – пошуку нових ідей і напрямів.

– Землі у мене небагато – 70 га, займаюся вирощуванням зернових, овочів та насінництвом деяких культур, – розповідає Микола Герич, засновник і керівник ФГ «Ніта Плюс». – Овочами займаємося давно, ще з 2000 року. Наші землі – під південним сонцем, непогані ґрунти забезпечені калієм, що впливає на формування смакових якостей овочевої продукції, ну й плюс технологія краплинного зрошення.

Ситуація на ринку швидко змінювалася, ми шукали своє місце, свого клієнта, партнерів. А вони у нас різні – від знаних виробників харчових продуктів ПрАТ «Чумак» та «Владам» до тепличних господарств та одноосібників. Отож, вирощуємо томати, цибулю, моркву. Томати у нас найпопулярніших гібридів високоврожайної голландської селекції, насамперед Солероссо і Дональд F1 – солодкі та соковиті.

Морква двох видів, теж нідерландської селекції – еталонний гібрид Абако F1 і Royal Fortо, що відповідає класичному нантському типу. Обидва види мають коренеплоди невеликого розміру, з соковитою хрумтючою м’якоттю насиченого яскраво-помаранчевого кольору, добре зберігаються, придатні для переробки, консервування і заморожування. До речі, свою продукцію ми добровільно сертифікуємо.

В обох компаній, що замовляють у нас продукцію значними партіями – «Чумак» і «Владам», – дуже високі вимоги до якості продукції, тим паче, що херсонський помідор уже став брендом не тільки в нашій країні й у країнах СНД, а й у деяких країнах ЄС. З 2001 року ми зайнялися професійним вирощуванням цибулі Штутгартер Різен – цей німецький сорт є найкращим з-поміж усіх існуючих на ринку.

Він неймовірно пластичний до будь-яких умов вирощування, що і робить його таким популярним у світі. І так само він пластичний до вигонки на перо. Вирощування посадкового матеріалу цієї цибулі на перо і є нашою великою, можливо й досі найбільшою темою. Клієнтами на цей товар є тепличники різного формату – і великі господарства, і маленькі, й одноосібники. Оскільки кожен, хто вирощує цибулю на перо, намагається ефективніше використати кожен сантиметр своєї тепличної площі або ж хоче отримати більше кілограмів цибулі з квадратного метра в полі, їм усім важливо мати багаторосткові цибулини. Саме такі цибулини дають більше ріпки й більшу кількість зелені.

Ми маємо дуже широкий асортимент такого садивного матеріалу – з трьома і більше ростками. Вихід зеленого пера становить 60 – 90 відсотків.

…Наше знайомство з господарством «Ніта Плюс» відбувалося влітку, у розпал червневої спеки, до нинішньої прохолоди жовтня ще було далеко. Спершу ми побачили поле з невеличкими за зростом, але дружними сходами сої поміж стерні зернових, тут було зібрано ячмінь. Виявляється, Микола Герич, окрім пошуку нових культур (а ми ще не до всіх дійшли!), експериментує й зі способами обробітку ґрунту.

– Сходи непогані, пожнивний посів практикую не вперше. Технологія No-till – це швидше вимушений крок, за нашого сонця й клімату загортати рослинні рештки в ґрунт і потім сіяти стає доволі проблематично, – коментує фермер. – Я заощаджую залишки вологи й виграю мінімум тиждень часу: ті, хто обробляє землю, тільки сходи отримали, а у мене вже 3 – 4 пара трійчастих листків (нині соя за крок до збирання. – І. С.).

Розраховую на врожай близько 2 т / га, повторний посів все ж таки. Повністю перейти на цю технологію я, звісно, не можу, бо третина землі під овочами та зрошенням. Із зернових вирощую озиму пшеницю, озимий ячмінь і сою. Рік не є показовим, навпаки – екстремальним, траплялося не по три, а й по п’ять заморозків навесні. На різних полях мали різну врожайність ранніх зернових, від 30 до 50 ц / га, тут ячмінь був за 50 ц / га. Звісно, що допомогли й нульовий обробіток, і різноманітні біопрепарати.

Технологія застосування біокомплексу важлива не в один рік, а упродовж циклу, в усі наступні роки, коли залишок мікроелементів, цитратна їх форма, заодно розвинена біота, працюють і далі як на зернових, так і на овочах. Дуже цікава технологія, я говорю про технологію АБК – як підживлення, так і захист, і в деякі роки просто безальтернативна. Яскравий приклад: фітофтора на картоплі.

Якщо листкова форма, то це ще так собі – один листок упав, інший, а решта працює. Коли ж стеблова форма – хвороба зверху вниз шириться, як пожежа. Й ось коли обробили уражені стебла препаратами лінійки Аватар Захист, було напрочуд дивно бачити цей результат: збоку від чорного стебла «вистрілює» пагін, і рослина продовжує вегетацію. Хімією такого не доб’єшся. У полі чітко було видно, де проходив обприскувач – там життя, де не зачепив струмінь – межа чорноти.

Для нас й ще важливий смак овочів, на який впливає хімія й добрива, тому нам важливе зменшення хімічного навантаження.

…Поле з іншою соєю, на зрошенні – неподалік виднівся «Фрегат» – мало чудовий вигляд, високі й густі рослини були обсипані бобиками, подекуди посіви продовжували квітнути. Однак очікуваних 5 – 6 т / га – звичного врожаю для господарства (одного разу тут зібрали й 7 т / га) – в силу різних причин цьогоріч тут не буде. І все ж 4 – 4,5 т / га для нинішнього року теж непоганий результат. Гібрид Піонер, американська селекція. Цікаво, що під сою Микола Герич добрив не дає, лише під час листкового підживлення вносить мікродобрива, комплекс АБК, магній насамперед.

– Працює бактерія бульбочкова й вода, – говорить фермер. –Через кожні 3 – 4 дні запускаємо «Фрегат», вартість води – 2,7 грн / куб, «Фрегат» витрачає 500 – 600 кубів на годину, а повне коло зрошення площі здійснює за 4 – 5 днів, це один полив. Порахуйте, дурні гроші!

…Цибулі на перо ми вже не побачили, а от поле цибулі, що квітне, я бачив уперше. Стоячи серед міріадів біленьких пухнастих кульок на зелених перах-квітконосах, подекуди хвилями покладених буревієм, упіймав себе на думці, що й гадки не мав про цей ніжний аромат цибулевого поля. Це були насінники цибулі. Таке саме неймовірне відчуття я отримав і на іншому квітучому полі – насінниках моркви. Я просто пірнув у океан молочно-білих зонтиків – навкруги роїлися і дзижчали різні комахи та бджоли, а зверху над полем, як у відеокліпі, швидко линули табуни білих хмар. Нереально красива картина й незабутнє відчуття!

Однак фермер лише посміхався і говорив, що має ще показати не менш цікаві речі для рослинників. Курсуючи між полями, що розрізані посадками персика, фермер завважив: «Син посадив, він у мене агроном».

Наступним нашим відкриттям стало поле базиліку: рівненькі чотирирядкові смужки насичено-зелених, заввишки 35 – 45 см, схожих на м’яту рослин до самого краю поля. Поміж них – артерії краплинного зрошення. А поруч поля з такими самими смугами краще відомих нам рослин – кучерявої м’яти й петрушки. Овальні листочки базиліку мали м’який пікантний смак і запах анісу.

– Ми досить давно займаємося нішевими культурами, зокрема ефіроолійними. Нам цікаво знайти було інші культури, знайти себе. Почали працювати з компанією «Синтекс Інг» – найбільшим українським виробником та дистриб’ютором інгредієнтів для харчового виробництва.

Ось вони й запропонували нам вирощування ефіроолійних трав. Оскільки ми були постачальниками томатів до ПрАТ «Чумак» і там зацікавилися виробництвом пасти (макаронних виробів. – І. С.) та соусу «Песто», ми стали вирощувати для них цю сировину – базилік зелений.

З-поміж багатьох сортів базиліку, а ми перепробували в дослідах насіннєвий матеріал майже всіх виробників цього насіння на ринку, спинилися на сортотипі Геновезе (SUPERBO) від італійської селекційної компанії SAIS. Цей базилік має один із найніжніших ароматів – анісовий.

В Україні ніхто не мав досвіду його вирощування, до усього доходили самі. Ми відразу пішли на безросадне вирощування – висівання в поле італійською овочевою сівалкою точного висіву Agricola. Сорт ранньостиглий, доволі невибагливий, стійкий проти захворювань і високих температур. Самі бачите – виглядає гарно. Аби отримати якісне зелене листя базиліку, необхідно не допустити утворення повного суцвіття, інакше рослина починає дерев’яніти. Якщо у м’яти, петрушки чи кропу стебло також є ефіроолійним, то в базиліку – лише листок. Думаю, ви бачили, як збирають чай в Індії, Таїланді чи ще де-небудь, то ось саме так у нас збирають базилік – тільки листочки й маленьке суцвіття, – розкриває виробничі секрети Герич. – Від збору й до постачання базиліку на переробку в нас дуже обмежений час. Наприклад, із 6-ї до 9-ї години ранку ми маємо його зібрати й доставити на склад ПрАТ «Чумак», аби вони узяли його на переробку. І, на жаль, базилік – це тільки ручна праця. У світі існують певні препарати для м’якої обробки й таких рослин, однак у нас стояло завдання – не застосовувати хімії зовсім. Ми вже років 5 – 7 працюємо з цією культурою, обсяги замовлення зростають. Із чого виготовляється соус «Песто»? Кедровий горішок, оливкова олія й базилік – ось уся рецептура. Тільки кожен готує по-різному, як господині свій борщ.

Я завжди займаюся тим, що мені самому цікаво. Можна перейматися помідорами чи баклажанами, це теж привабливо. Однак мені стало цікаво пробувати й щось інше. Якось ми вирощували кабачки на сушіння – замовляла одна компанія, цікавий проєкт був. Вирощували золотистий кабачок. Він, як на мене, мав смак коропа – хочете вірте, хочете ні.

Плід різали на тоненькі слайси, висушували на інфрачервоній сушарці й постачали до Італії. Дуже смачний продукт. Потім проєкт згорнувся через високу вартість електроенергії, логістичні витрати та витрати на входження на європейський ринок. Люди були не готові до таких інвестицій. Як і я. В Україні цей ринок є теж, але дуже невеличкий.

Виходимо на ринок свіжих трав, пробували вирощувати салати, ось ще рядки деякі їх лишилися. Щавель вирощуємо, трохи кавунів. Цікавою є ефіроолійна трава орегано, з теж схожими, як у базиліку, листочками, що смаком нагадують майоран, однак дещо ніжніші. Добре в нас виходить вирощувати й кмин. Про петрушку ви й так знаєте. Цілий сезон до жовтня косимо її повним ходом, реалізуємо як свіжу продукцію і на приправи. Ось нещодавно з’явилося хороше замовлення від компанії з виробництва пельменів, вареників та хінкалі.

М’ята має назву марокканської, ще її називають кучерявою, колосовидною чи німецькою, хоча – де та Німеччина, а де Марокко? – посміхається фермер. – Ця м’ята вирізняється підвищеним вмістом ефірних олій і від більшості інших своїх родичів різниться гофрованим листям. У неї неповторний м’ятно-свіжий аромат, гіркуватий, але приємний тонізуючий та освіжаючий смак. Задля салатів та деяких супів, страв із м’яса, приготування чаю, кави, коктейлів типу «Мохіто» чи просто як приправа ці листочки – просто знахідка, – майже з пієтетом розповідає про свою роботу Микола Герич.

А наостанок фермер показав нам ще один свій виробничий секрет – власне виробництво рідких органічних добрив – «гуміреактор». Цех виробництва біодобрив і сама технологія прості, як телеграфний стовп. Звичайнісінька земляна яма, утеплена брикетами соломи й огорнута плівкою агроволокна.

Всередину заселено сім видів бактерій, котрі фермер купував у різних виробників Одеси, Черкас, інших біолабораторій мікробіології. Їжею для цієї біофабрики виступає солома, інші рослинні рештки, зокрема бур’янів, деревна стружка чи тирса. Головне – правильно запустити реактор і він працює сам, потрібна температура саморегулюється й ця біомаса не «загоряється», як компост. Бактерії розмножуються, слід лише поповнювати запаси біомаси й поливати її раз у 2 – 3 дні. Кілька причепів сіна й соломи, як говорить Герич, потихеньку тануть… А збоку, в бокову траншею змайстровано відведення стоку, з певною фільтрацією. Розміри реактора й конфігурація можуть бути різними залежно від потреб господарства. Орієнтація на це теж проста – 1 кубічний метр обсягу завантаженої в такий реактор біомаси спроможний видавати влітку за добу 10 – 15 л біопрепарату – гумістоку з триходерміном, ауксинами, планрізом, азотфіксуючими бактеріями тощо.

У Герича реактор видає 100 – 150 л гумістоку на добу. При використанні ця біорідина розбавляється водою у межах 1:50 – 1:100. Поруч інша установка, меншого розміру й іншого призначення – виготовлення біобактерицидного біозахисного розчину зі своїми стрептоміцинами, фітоспорінами, фітолавінами тощо. Фермер цими розчинами обробляє всі свої посіви.

– Усе це придумав Іван Іванович Бураков із Нової Каховки, який усе життя пропрацював агрономом на виноградниках. Подібні реактори не в одного мене стоять, повірте, є вони вже у багатьох, – роз’яснює підприємливий фермер. – Ціна добрив і препаратів ЗЗР усе більшим вантажем лягає на собівартість продукції, водночас ринок переповнений фальсифікатом. І не тільки вітчизняного виробництва. А тут – власне виробництво тих самих речовин, що пропонуються на ринку! Через трубку краплинного зрошення цими речовинами я можу підняти титр потрібних мені бактерій у ґрунті настільки, наскільки мені потрібно. Раз у тиждень порядку 10 л / га гумістоку достатньо для оздоровлення мікрофлори й розвитку кореневої системи. Я послідовно природним шляхом витісняю патогенну мікрофлору і формую здорове середовище корисних мікроорганізмів, які своєю чергою продуктами своєї життєдіяльності активно допомагають моїм рослинам. Маркетологи різноманітних брендових препаратів мікродобрив увсебіч кричать про хелатовані форми добрив, користь гуматів, ензимів. Так ось вони всі тут – майже повний комплекс природно хелатованих макро- і мікроелементів, гуматів органічного походження, ензимів мікробіологічного походження, тут і бактерії, що фіксують азот із повітря, й ті, що здатні чинити деструкцію рослинних решток, – задоволено резюмує Микола Герич, фермер із Херсонщини.

За походженням, до речі, – карпатський русин. Людина, захоплена своєю справою, причому – несподівано. Адже в юності він мріяв стати археологом, учився цьому і марив вивченням культури доколумбової Америки – мая, ацтеків та інків, у крайньому разі – культури Трипілля. Однак доля спрямувала його в поле. І вже 25 років у ньому.

– До речі, ви знаєте, що саме захоплення кукурудзою як монокультурою древніми мая могло призвести до зникнення цієї цивілізації? Є така версія вчених Університету Пенсильванії. Спочатку мая вживали й іншу рослинну їжу та м’ясо тварин, однак ріст населення й інтенсифікація землеробства призвели до все більшої залежності від кукурудзи – це підтверджують результати радіовуглецевих досліджень поховань. І в певний момент ставка на нестійку проти засухи культуру й посприяла краху цілої цивілізації. Робіть висновки, – жартома і всерйоз кидає останнього козиря в бік диверсифікації Микола Герич.