Плюньте в очі популісту

Дорогий читачу, обнімаю і вітаю з усіма святами, а особливо з Першим липня.

Так, відкрився ринок землі, точніше, я б сказав, трошки піднялася завіса й утворила шпарину, в яку можуть шмигнути ті, хто хоче купити гектар або сто, собі та дітям на радість. І виростити на гектарі п’ять тонн кукурудзи! Ото радість!

Щоправда, це коштуватиме доларів вісімсот на теперішні ціни, а отримає він за них півтори тисячі, на теперішні ж ціни. Сімсот доларів доходу! Ого-го! Проте, вибачайте, тут набіжить держава і забере податок, адже Закон №5600 передбачає оподаткування продукції, вирощеної на пів гектара. Авжеж, ПДФО, 18 %. Від півтори тисячі – це 270 доларів. Отже, залишається, за вирахуванням вісімсот затрат, 430 доларів! Ура! Стривайте, але ж це – раз на рік, тобто при поділі на місяці – 35,8 долара на місяць.

М-да. Негусто якось. Цікаво, як намагаються популісти, запекло виступаючи за розвиток фермерства в Україні, загнати в фермери людей, пропонуючи їм заробіток у 35,8 долара на місяць?

Можливо, вважають, що людина має право купити сто гектарів і тоді отримуватиме 3580 доларів на місяць? Однак, якщо навіть по 2 тисячі візьмуть за гектар, це – 200 тисяч доларів. Хоч прибийте, не можу зрозуміти такої бізнес-логіки. Це чотири з половиною роки працювати, щоб тільки відбити вкладені 200 тисяч, при цьому – нічого не їсти, не купувати одягу, не заправляти машину, не вчити дітей. І найголовніше, всі ми пам’ятаємо кукурудзу по 50 доларів, по 120 доларів, по 145 доларів. І це вже не 4,5 роки окупності інвестицій, а вдвічі або втричі довше.

Можете мені заперечити: о, який же господар буде вирощувати п’ять тонн – принаймні десять…

Ні, він не виростить десять тонн. Тому що я порахував дуже скромні вкладення в гектар – середнє таке насіннячко, трохи добрив, оренда ґрунтообробки, трактор із плугом, боронами, культиватором, оренда розкидача, оренда обприскувача, оренда комбайна. Логістика.

Можете мені заперечувати: навіщо ж фермеру вирощувати кукурудзу, нехай вирощує ягоди. Ягоди? Лохину? 30 тисяч євро вкладення в один гектар. І сім років чекання до промислового врожаю.

Всі наводять приклади Європи: от де фермери живуть. Ніхто не говорить, що в Європі фермер отримує дотацію від 350 до 500 євро на гектар. Тобто на сто гектарів – 50 тисяч євро. І при цьому фермерство в Європі вимирає. У Франції фермерів близько 300 тисяч, а років 15 – 20 тому було три мільйони.

У Польщі три мільйони фермерів. Однак, вибачайте, Польща не експортер зерна в трійці найбільших виробників, вона взагалі майже не експортує зерно. Не вирощує соняшник і не є експортером олії, як Україна, перша в світі. І валютні надходження в Польщі від агросектору становлять мізерний відсоток ВВП, а не 20 %, як в Україні.

Далі скажу жорстокі речі, й хтось мені може закинути, що я не люблю фермерів, а люблю холдинги. Неправда. Я не люблю ані тих, ані інших. Я люблю рибалку і жінок, а холдинги я поважаю. А фермерів… Я пишаюся ними. Стогектарний або двохсотгектарний фермер в Україні – постать героїчна. Вгатити життя і здоров’я в невдячну та малоприбуткову (а частіше – збиткову) справу, крутитися як вуж на сковорідці, купувати крадені (у холдингів) дизпаливо, насіння, агрохімію, добрива, вирощувати соняшник по соняшнику, іноді падати в соняшник, коли по дорозі проїздить податкова, ховатися й потім довго не підводити голови, поки курява по дорозі не спаде… І ще щось нашкребти, щоб дати на пластикові вікна в школі, – це особлива місія. Я вклоняюся цим людям.

Бракує двох речей

Читачу, ми зростаємо з року в рік. І фермерство змінюється. Нарешті більшість із фермерів почула: щоб зискувати, він не повинен робити те, що робить великий холдинг. Фермер має шукати нішу на ринку й заповнювати її органічною продукцією, зелениною, овочами, ягодами, крафтовими сирами, бараниною…

І все ж таки: чи пасує фермерська модель Україні? Не пасує. Європа – урбанізована, забудована, заселена дощенту. Землі там майже немає, тому вона така дорога. У землі є власники – століттями, покоління за поколінням, тому вона там така дорога. У нас 72 % країни розорано, великі рівні поля; ми за специфікою надзвичайно подібні до Аргентини, Бразилії, Канади, США. І хто ці популісти, які намагаються позбавити країну 20 % валютних надходжень і 30 % ВВП та створити тут чотири мільйони злидарів, які не зможуть прогодувати свої сім’ї? До того ж мудра держава, позбувшись левової частки валютних надходжень, покрутить головою і візьметься за цих самих фермерів, щоб зідрати з них ще сім шкур, вибачаюся, сім податків.

До речі, закинули мені в діловій дискусії, що ніби агрохолдинги є головними недругами землі, використовують її як засіб видобутку капіталу, сівозміни не дотримуються, господарюють так, що після них хоч потоп… Не розумію такої думки абсолютно. Всі агрохолдинги в Україні – носії та поширювачі передової світової технології. Вони проводять багаторічні досліди, мають надсучасні лабораторії, користуються кращими здобутками точного землеробства, супутниковими знімками, ведуть постійні аналізи й моніторинги… Це великі індустріальні у своєму роді корпорації, з якого дива їм виснажувати землю? Адже зрозуміло, що порушення сівозміни спричиняє до поширення хвороб та падіння врожайності, навіщо це їм?

Секретар Аграрного комітету Іван Чайківський відповів на моє запитання, як найкраще змінити модель сільського господарства в Україні:

– А навіщо нам змінювати модель? Вона в Україні склалася і працює дедалі ефективніше.

Справді, так. Багато галузей у нас провалені, тваринництво, садівництво, але ж нічого не бракує, все є. Магазини тріщать від продукції. Бракує двох речей: грошей і клепки. Грошей у нас, клепки – в уряду.

Драстуй, ринок

Проте ж сталося, розверзлася земля. Вільно продається! Скільки я наслухався останніми днями про ринок і скільки драматичних слів почула земля про себе: і вона земля пращурів наших, і Шевченком оспівана, і кров’ю та сльозами полита… А тепер усе. Продадуть.

Шевченко послухав би та й сказав: тьху, придурки. І пішов би стежкою, не озираючись, такий у смушковій шапці з сивими вусами… За Шевченка земля продавалася. Він би більше здивувався мораторію, який у нас забабахали на двадцять років. І пам’ятайте: той, хто виступає проти ринку або топить за викуп землі державою (а держава краде так, що за кілька років ми всі будемо страшно зчудовані масштабами, які відкриються, а діждемося таки колись) – просто заробляє політичний капітал на рівному місці. Вчиніть, як Шевченко, скажіть: тьху, придурок, і йдіть у смушковій шапці, не обертаючись. Землю не можна продати. Вона завжди буде на цьому місці й у тому самому обсязі й за сто років, і за двісті, і за мільйон років. Продати можна лише право власності. Це коли людина купить сто гектарів, обнесе їх колючим дротом і напише: «Приватна власність». А потім хтось перекупить, розіб’є дендропарк, поставить лавочки й напише: «Привітна власність». І так далі. Не можна продати землю, як не можна продати небо.

От уявіть, законопроєкт №9999 «Про приватну власність на українське небо». Це ж скільки галасу здій­меться. Що не можна більше сто кубометрів в одні руки, що не можна іноземцям. Бо ж продадуть українське небо, і вийдете вранці – а сонечка нема, а дощику нема, а сині цієї несамовитої, бентежної, яка надихала українських поетів, і під якою кохалися й народжувалися на світ покоління поетів і воїнів, нема… Нема осіннього присмерку і зимової хурделиці, нема заграв і світанків… Ой, леле… От вийдете, а нагорі напис China’s Property.

Кажуть, продадуть землю. Хто? Пайовики? Ага, аякже. Та вони кроку не зроблять, поки ціна не встановиться хоча б 20 тисяч євро за гектар. Це подібно до остраху, що в Україні є ринок житла й тому іноземці можуть скупити всі квартири, і тоді людям не буде де жити. Проте хто ж продасть квартиру, в якій живе? Це уявний актив, насправді його можна продати й купити дешевше житло, так рухається капітал. До речі, не хочу бути пророком, але масовий продаж житла із заміною на менше може чекати на нас, по-перше, через зростання податків, а по-друге, через катастрофічне зростання цін на метал, деревину тощо.

А тепер про серйозне. Я попереджав, що за великими дощами прийдуть екстремальні температури. Вони прийшли. А великі дощі виявилися надзвичайно підступними. Всі ми бачили, як деякі поля перетворювалися на моря, земля не могла прийняти стільки вологи за лічені хвилини. Гинули посіви. Великі дощі показали, хто ходив по полю з пенетрометром і виявляв ущільнення, а хто не подумав про можливість великих дощів. На більшості полів ситуація непогана, нечувані запаси вологи й потужний розвиток рослин. Проте це ще не кінець.

Убивча спека повернеться й повертатиметься цього року ще принаймні двічі, за липень і серпень. Ну, тут уже як поталанить. Велика спека небезпечна тим, що створює великі випаровування водойм і непередбачуваний рух повітряних мас. Торнадо пройшов у Лондоні, торнадо пройшов у Чехії, в краях, де таке явище рідкість. І це може сильно зашкодити нашим гаманцям, хоча ймовірніше – град і грози.

Надзвичайна спека встановилася в Канаді та США, там до +49°С. Відтак утворилася реальна загроза посівам, і ріпак на біржах різко підскочив. І це може добряче натоптати наші гаманці, якщо наш власний ріпак вродить, як має бути.

У важкі часи живемо. Уряд наш – ворог наш. Клімат наш – тепер зовсім не наш. Ціни ваші хай горять вогнем у пеклі. Світова інфляція змінює структуру капіталу і русла його руху. Вдвічі за пару місяців підскочила руда і, відповідно, метал, алюміній, мідь, літій. Страшенно здорожчала деревина, вже підходить до плюс 300 %. Усі commodities (сировинні товари) показилися. Це неприємно тим, що нищаться стратегії, короткотермінові плани. Розрахунки затрат на наступний рік можете викинути на смітник історії, тому що ціни будуть зооовсім іншими. І триста доларів за тонну кукурудзи видадуться збитковою ціною при тій вартості добрив, техніки і ЗЗР, які ми зустрінемо наприкінці року.

Проте ми їх мужньо зустрінемо.

Шукайте міцний дрючок

Є в українців така хороша риса – вміння перемагати сильних ворогів.

Тому нам не слід боятися ринку землі. Нам слід об’єднатися й не допустити ухвалення законо­проєкту №5600 у другому читанні. Цих податків ми не витримаємо, але не витримають і можновладці, треба буде палити сільраду. Нам державу треба перевернути. Ми її утримуємо давно і щедро, а вона навіть вусом не ворухне в бік працюючих, як Кобзар у смушковій шапці. Нам треба змінити головний принцип існування держави. Спочатку допоможи людям, дай їм умови багато заробляти. Потім прийди й чемно попроси свою частку.

А отакого, як записано в першій редакції законопроєкту: коли податкова нарахувала штрафи, спочатку сплати, а потім подавай до суду – нам такого не треба. Спочатку доведи в суді правильність своїх дій, а потім за рішенням суду стягуй. Тому що податкова малює агрокомпаніям штрафи в сотні мільйонів гривень і програє справи в суді. А так – вона просто планомірно нищитиме компанії. Або натоптуватиме кишені хабарами та купуватиме по двадцять авто і по десять квартир.

Читачу, спиніть мене, бо я зараз їх усіх порву.

Я ж з вами хотів про людське, про синє небо і щедру землю.

Проте нема на то ради, беріть міцний дрючок і гайда.

Ми своє оборонимо.

Ваш головний редактор