Всі герої «ЗЕРНА» – люди хліборобської праці: й ті, хто на ній ґарує з ранку до ночі, не спить, коли віє холодом на посіви чи спека сушить стебло на гербарій, і ті, хто забезпечує трудівників поля технікою, насінням, добривами, засобами захисту, допомагає консультаціями. Усі ми – одна родина. Однак скажу чесно: під Новий рік, під ялинку головну розмову журналу схотілося провести саме з аграрієм-практиком (причому з середнім банком землі), з тим, хто витримує основний удар негоди й недолугої влади та водночас демонструє постійну ефективність, продовжує інвестувати в розвиток, втілює нове й прогресивне та з оптимізмом дивиться в майбутнє.

Руслан Голуб – з покоління молоді, котра прийшла у бізнес наприкінці 1990-х – початку 2000-х, коли, власне, цей напрям ще не був бізнесом, тут гроші лише витрачали. Поступово, починаючи з давальницької переробки зерна, товарно-кредитної співпраці, Голуб і його команда перейшли на самостійну роботу на землі й, нарощуючи «м’ясо» навколо «хребта» – елеватора «Тетіївське ХПП», вибудували ефективну виробничу структуру.

Сьогодні Руслану Голубу 46 років, він – власник групи компаній «ТАК», куди входять підприємства ТОВ «Тетіївська агропромислова компанія», ТОВ «ТАК-Агро», ТОВ «ТАК-Молоко», ТОВ «Тетіївське хлібоприймальне підприємство», ТОВ «Джулинка Грейн», СТОВ «Енограй». Земельний банк групи компаній наближається до 15 тис. га, площі котрого розташовані в Київській, Вінницькій, Одеській та Херсонській областях. Виробничі профілі – рослинництво, насінництво, тваринництво та садівництво. Одна з найвідоміших для всіх аграріїв подій – масштабна виставка-демонстрація техніки в полі «Битва агротитанів», яка щороку відбувається на полях саме ГК «ТАК».

Наша розмова проходить у столичному офісі компанії, на Вишгородській, за журнальним столиком край вікна. Навпроти господаря кабінету, над фотостендом виступів збірної України з біатлону, котрою опікується ГК «ТАК» (а пан Голуб є віцепрезидентом Федерації біатлону України), портрет батька Руслана. Погляд спокійний, впевнений. Як і в самого Руслана Голуба.

Два географічних плеча бізнесу

– Руслане Тарасовичу, як правило, власники, збільшуючи свій банк землі, шукають нові площі поблизу, аби все було «під боком», у купі, де й контроль легший і не треба витрачатися на логістику. А ви не побоялися піти на південь…

– За освітою я менеджер й управлінець насамперед, свій перший виробничий досвід здобував на посадах комерційного та фінансового директора різних компаній. Тобто моя робота завжди спрямована на конкретний результат. І коли ми після перших успіхів у сфері «купи-продай» викупили техніку в абсолютно «лежачому» господарстві, а причепом до неї дісталася й земля господарства, більша частина площ котрої роками не оброблялася й не засівалася, ми відразу взяли курс на ефективність. Це, до речі, саме те господарство в селі Степове Тетіївського району Київської області, де вже 9 років на «Битві агротитанів» демонструється не лише техніка, а й агротехнології на наших полях. Я до чого веду? У нас не буває спонтанних рішень, ми беремося за те, де прорахований результат і є перспектива.

Сьогодні інформаційні технології та хороша команда дають змогу ефективно управляти господарством не те що зі столиці, а й із будь-якої точки земної кулі. У нас два географічних плеча нашого бізнесу: північне та південне. Основний масив зернових вирощується навколо нашого елеватора в Тетієві, з поля до елеватора – не більше 25 км. На півдні – в Одеській області в колишньому Великомихайлівському районі – працюємо на 3700 га, господарство компакт­не, логістично зручне своїм розташуванням до портів. Наші сади на Херсонщині – це взагалі новий окремий напрям.

Усе це разом диверсифікує наш бізнес. Умови півдня дають змогу там на три тижні раніше починати жнива, ми працюємо за форвардними контрактами й відразу зерно веземо в порти. В тому господарстві – окремий парк техніки, лише без комбайнів, котрі на жнива ми переганяємо звідси. Тому жодних складнощів через віддаленість наших підприємств у нас немає. Навпаки, ми розносимо свої ризики по двох зонах. Наші основні польові культури – озима пшениця, кукурудза, соняшник, цукрові буряки, на півдні – озимий ячмінь.

– Одним із ваших напрямів було насінництво. Ви продовжуєте ним займатися?

– Так, ми маємо ексклюзивне право на вирощування насіння озимої пшениці Фріскі селекції Limagrain. Інтенсивний сорт, малочутливий до попередників і формує зерно з високим умістом клейковини. Свого часу в нас були ділянки гібридизації для Monsanto, зрошувальну систему під це зробили, 3 – 4 роки працювали, відмовилися.

– Які у вас урожаї, чим порадував нинішній рік?

– Тут, на Київщині та Вінниччині, де найродючіші землі, ми зібрали 7,8 т / га на круг озимої пшениці. Це стабільний середній показник, попередником у пшениці був соняшник. На окремих площах збирали й під 9 т / га. У нас кілька сортів пшениці, практично вся – імпортної селекції, але Фріскі цьогоріч на 1 т / га обігнала конкурентів. Якби ми лише її сіяли, то мали би 8,5 т / га на круг, але ми маємо набір сортів і деякі час від часу «просідають». Однак страхуємося все одно таким набором.

Пшеницю вітчизняної, одеської селекції використовуємо тільки на півдні, вона посухостійкіша: такі сорти як Пилипівка, Магістраль та інші. Й цього року ранні зернові на півдні нас сильно порадували – ми зібрали на круг озимої пшениці та ячменю 6 т / га, такого на Одещині не було жодного разу за 10 років господарювання в тому краї. Непогано там вродив і соняшник – 3 т / га в заліку. В Київській області кукурудзу зібрали 11,6 т / га в заліковій вазі, соняшник – практично 4 т / га. Соняшник у центрі ми використовуємо від Syngenta, на півдні – від Limagrain.

Два попередні роки на Одещині в нас, як і в усіх, взагалі було кепсько, якщо 2019-го збитки були мінімальні, то наступного, 2020-го збитки були колосальні, загалом за два сезони ми отримали 180 млн грн прямих збитків. У центральному регіоні через брак вологи не змогли посіяти озимину, й уперше посіяли 6 тис. га кукурудзи – ніколи стільки не сіяли, завжди вдвічі менше. Й на 6 тис. га зібрали 6 тис. т, качана не було, як ви розумієте, це 1 т / га. А це 20 тис. грн вкладень на кожному гектарі, котрі не повернулися. Ось і маємо мінус 120 млн грн лише на кукурудзі.

Вкрай складно було з укладеними форвардними контрактами, які, попри неврожай та зростання цін, ми все ж виконали й зберегли партнерство. Бо звикли тримати слово.

А 2021 рік трохи компенсував ті шалені збитки. Однак такі удари або успіх я сприймаю без трагізму, по-філософськи.

– Обробіток землі в обох кластерах, очевидно ж, різний. Тут, мабуть, класичний, з оранкою, на півдні – мінімальний?

– Звісно, що враховуючи кліматичні умови кожного регіону, обрано відповідні системи обробітку ґрунту, захисту, сорти та гібриди, навіть набір культур. Тут у нас змішана технологія обробітку ґрунту – відповідно до культури й специфіки пожнивних решток культури-попередника. Під зернові – глибока культивація, на 30 см, під соняшник, який іде по кукурудзі, та великі рештки – оранка, там, де рештки менші, залежно від гібрида, глибоке розпушування. На всіх площах, де сіється кукурудза, – тільки глибоке розпушування. Соняшник як посухостійкіша культура може діставати вологу з глибших шарів, а кукурудза – ні, для неї треба максимально накопичити вологу. Загалом же справедливим буде такий розподіл: глибоке розпушування (60 %) й оранка (40 %). На півдні під зернові культури здійснюємо дискування, під соняшник – глибоке розпушування. Глибина обробітку залежить від конкретних погодних умов – на 30 – 45 см.

Специфіка рельєфу й точне землеробство

– Пам’ятаю, в Тетіївському районі поля дуже рельєфні. Це сильно впливає на підбір техніки?

– За ризиком водної та повітряної ерозії ґрунтів на Київщині гірше нашої ситуація тільки в Богуславському районі. Рівного на 200 га поля у нас не знайти. В селі Кошів вони взагалі під кутом та ще й різних розмірів – 8, 11, 29, 25, 72 га, й різної геометричної конфігурації! Техніки специфічної не треба, просто за таких умов широкорядну техніку не застосуєш, треба по кілька агрегатів запускати, а це додаткові витрати. Ну й у швидкості є обмеження. Наприклад, жатки в нас 7,6 м, а не 9 м, сівалки – максимально 6 – 8 м. Також частково використовуємо техніку на гусеничному ходу Caterpillar Challenger, придатнішу для роботи на рельєфних площах, комбайни теж середньої потужності. Кукурудзяні сівалки – 8-рядні й частково є 16-рядні. Загалом же основна лінійка техніки від John Deere.

– Без змінних норм, точного землеробства не обійтися…

– Ми давно це зрозуміли й пішли таким шляхом. Техніка John Deere є лідером з навігації, тут питань нема, працюємо з RTK-станціями, відхилення в роботі техніки не перевищує 2 см. Рельєфне поле – це горби й долини, схили, де різні умови зволоження. Практично на 50 % площ кукурудзи застосовуємо змінні норми висіву: де ярок і де більше вологості – там густота 70 – 74 тис. насінин на гектарі, а де горбок і більша посуха – в межах 60 тис. Умови посухи змусили нас, наприклад, цього сезону зменшити норми висіву в середньому до 68 тис. Якби використовували однакову норму – не добирали б урожай на обох ділянках: в одній – через малу густоту, в іншій – через велику. Сівалки обладнані системами точного висіву Precision Planting. Аналізи ґрунтів нам здійснила компанія AgriLab, наступними роками відбираємо ґрунт уже лише у 2 – 3 точках вибірково й спостерігаємо за змінами. Здійснюємо картографування, яке точно виявляє не­однорідність поля, далі працюємо за цими картами. Ми аналізуємо кліматичні умови з 2010 року, всі опади й періоди їх випадання, те ж саме й по температурах. Накладаємо ці дані на карту врожайності й робимо висновки, як діяти далі. На черзі диференційоване внесення добрив.

Під зернові азотні добрива вносимо дробно, так само й під кукурудзу. Підживлюємо рідкими добривами за допомогою спеціальної системи шлангів, навішених на обприскувач, котрі подають добриво в прикореневу зону рослин. До речі, ми першими в Україні стали використовувати обприскувач із найвищим кліренсом (2,20) Miller Nitro. Ми вже давно призвичаїлися так підживлювати пшеницю, тепер це застосовуємо на кукурудзі.

– З дронами граєтеся теж?

– Маємо їх, але ви точно сказали, що граємось, як і більшість. Побачити стан посівів зверху, та ще використовуємо їх на охороні посівів.

– Два роки поспіль примхи природи завдавали вам відчутного удару. А ви не шукали якихось кроків у своїй технології, які б могли зменшити ці удари? Той самий обробіток ґрунту, норми й форми добрив, інші попередники, які не забирають глибинну вологу?.. Є невеличкі елементи, котрі крок за кроком хоч трохи нівелюють такі збитки…

– Не було накопичення вологи. Це ж не тільки в нас. Якщо взяти лівий берег і правий – абсолютно різна ситуація, пів України плакало, інша половина раділа погоді. Можливо, якби ми ще зменшили норму висіву, могли б отримати менше збитків, але не набагато. Скажімо, отримали б не 1 т / га, а 2 т / га, це плюс, але не суттєвий. Покращити можна лише зрошенням. Та де взяти воду? Ті актуальні кроки, які ви маєте на увазі, можливо й дають певні результати, однак кардинально не впливають: не буде опадів – не буде нічого. Це головний обмежувальний чинник. Давайте зараз глянемо на сходи озимини – не тільки в нас, вони всюди погані.

Наступний рік принесе нові випробування. Частково це залежатиме й від зими. Зробимо розкопки навесні, побачимо, де залягає волога, й тоді ухвалюватимемо рішення: що і як сіяти, на яку глибину, з якою нормою. Головний чинник – майже повна відсутність азотних добрив. У нас були роки, коли фермер поруч збирав 7 т / га, а ми збирали 5 т / га, бо застосовували азотні добрива. Менше кукурудзи сіяти не будемо, швидше за все азоту вона отримає менше, на старті будемо застосовувати комплексні добрива, а далі – за ситуацією. Можливо тоді вже багатьом азотні добрива будуть менш цікаві й ціна на них не «зашкалюватиме», то ми внесемо їх у рядок. Так само й на пшениці – в перше підживлення дамо повну норму, а далі все залежатиме від стану посівів і погодних умов.

Розумієте, нас не можна звинуватити у відсутності пошуку шляхів, експериментів. Ми пробували іншого попередника – сою. Починається вегетація, начебто все й добре, а потім у період цвітіння посуха як вдарить – і все. Більше як 2,5 т / га не давала, ні традиційна, ні інша, що їй не роби. Не покращувала економіку. Говорили, що попередник хороший, нічого подібного. Пізно поле звільняє, забирає вологу, а от соняшник, на який вдягли шати «ворога сівозміни», для нашої пшениці чудовий попередник. Ви ж пам’ятаєте, ми постійно сіємо його суцільним способом.

Погодьтеся, отримати 116 ц / га кукурудзи в заліку на наших рельєфах – це дуже непросто. Однак за нинішньої ситуації й прогнозу на весну нам вийти на 7 т / га наступного сезону було б добре.

– Зменшення норм висіву, норм азотних добрив. Де ще можна економити, а де – не можна?

– З одного боку, економити треба на всьому. Хоча точніше – не економити, а раціонально використовувати. На посівному матеріалі не економимо, ми користуємося насінням 5 – 6 брендів, нам цього достатньо. Не можна спинятися на селекції однієї компанії, одного-двох сортів чи гібридів. Скажімо, нинішнього року в нашому регіоні гібриди DEKALB поступилися гібридам Limagrain. Однак я в жодному разі не відмовлюся від них. Я і далі використовуватиму ці й нові гібриди цих компаній, а ще – гібриди Pioneer, Syngenta, Р. А. Ж. Т. Гібриди останньої селекції цьогоріч теж були не кращими, через те, що вони орієнтовані на посуху, а сезон був вологим. Щороку погодні зміни коливаються в той чи інший бік. Загалом, кукурудзи в товарних посівах у нас до двох десятків гібридів, чиє ФАО підібрано так, щоб починати раніше збирання й послідовно йти до завершення, не затягуючи це в зиму, площа ж чимала.

Так само не економимо на захисті. Розумієте, це постійна робота – зменшення витратної частини й збільшення прибуткової, застосування новинок і технологій. Щороку щось змінюємо, додаємо. Важливо постійно наводити порядок у тому, що є, підвищувати ефективність завдяки впорядкуванню самої роботи, зводити системну модель. А економити можна й інвестуючи. Наприклад, в ефективну техніку. Не економити на ній, випускаючи в поле старого трактора, а навпаки, в десятки разів покращувати якість і ефективність роботи новим. Свій парк ми постійно оновлюємо.

– Недаремно ж у вас і проходить виставка-демонстрація «Битва агротитанів».

– Ну так, це вже наш бренд, спільно утворений з Всеукраїнською аграрною радою й агроконсалтинговою компанією DYKUN. Близько 2 тисяч відвідувачів, 70 компаній-партнерів та понад 400 одиниць техніки. І водночас демонстрація гібридів, застосування добрив, різних систем захисту. 2022 року буде 10-та ювілейна виставка.

Тваринництво й купівля землі

 

– Тваринництво у вас лишилося?

– Так, доволі ефективно утримуємо стадо з 900 голів ВРХ, з них понад 360 дійних корів. Надоюємо до 27 л на дійну корову за добу з білком 3,5 % і жирністю 3,7 %.

Ми робимо комплексну програму з будівництва нового сучасного тваринницького комплексу. Через збитки 2020 року, а потім входження в садівництво, ми цей процес дещо загальмували. Однак напрям будемо розвивати, ми навіть виокремили його в нове підприємство – ТОВ «ТАК-Молоко», яке входить до Асоціації виробників молока.

Й ось, коли ми говоримо про добрива, то саме тут у нас резерв. На основі гною, додаючи сапропель з очищеного ставка, котрий ставком через замулення вже й назвати не можна було, додаємо сульфат амонію – й такий компост вносимо в поля. Коли ти стаєш власником землі, ти на це йдеш із більшим бажанням. А що в нас виходить якісний компост, ми переконалися на практиці: коли садили новий сад, використали цей компост і бачили різну вегетацію з ним і без нього.

– На Київщині ви його вносите під кукурудзу?

– Ми вносимо по площах і здебільшого там, де земля вже ви­куплена нашою компанією.

– А вже багато викупили? Свій земельний банк збільшити завдяки купівлі нових площ плануєте?

– Зовсім мало викупили, менше 1 %. Купівля в нас відбувається лише в межах свого земельного банку. Планів придбати землю на стороні наразі немає. Поки що не бачимо в цьому необхідності. 14 – 15 тис. га – це оптимальний земельний банк: знаєш кожне поле й можеш ухвалювати оперативні правильні рішення. Можна було б купити більше, та охочих продавати паї дуже мало. Однак головна причина не в цьому – тут проблема чисто технічна, яка криється в роботі нотаріусів. То їм було незрозуміло, як це робити, тепер їх не вистачає фізично. На Тетіївський район усього два нотаріуси. Ми не Київ, не окружність Київщини, а ви ж знаєте механізм – купувати можна або за місцем реєстрації, або за місцем знаходження земельної ділянки. І ще ж на фізичну особу.

– А хто продає паї?

– Продають не ті бабусі, що заробили ці паї своїми спрацьованими руками. А їхні нащадки, хто отримав після них спадщину. Самі ж бабусі не продають, бо розуміють, що таке земля сьогодні та яка їй ціна буде завтра. Продають ті, кому сильно при­пекло: на лікування, на навчання, на купівлю квартири в Києві.

Процес іде потихеньку і, як на мене, цих продажів мало б бути набагато більше. Цілком імовірно, що ситуація створена навмисне для стримування ринку землі до 2024 року, коли увійде в силу право купувати землю підприємствам. Народ узагалі неоднозначно ставився до цього, й попри те, що нам, як середньому бізнесу, цей перехідний період є невигідним, ми разом із різними громадськими об’єднаннями (як то ВАР та інші) підтримали ідею перехідного періоду. Адже є фермери й одноосібники, які хочуть і готові працювати на землі. Й цей перехідний період саме для того, аби вони могли за цей час сконцент­рувати для себе певну кількість землі (50 – 100 га, хто скільки зможе) – на свою сім’ю, родину. Складно, але процес іде. Ще два роки попереду. Якщо чесно, я за розвиток цього прошарку. Щоб і хто не казав, майбутнє України – не за агрохолдингами, це я стверджував і раніше. Майбутнє України – це середній фермер. Ефективний фермер – від 1000 га, хоча хтось запевняє, що ця цифра – 8 тис. га. Це нісенітниця. У мене багато знайомих, які господарюють саме на таких площах – близько 1000 га, навіть мій рідний брат, що працює на 1200 га, чи хороший товариш, у якого 1100 га. Вони ефективно господарюють, мають по два комбайни, обприскувачі, сівалки, трактори, збудували нормальні склади, сушарки. Працюють не за схемами, а ефективно розбудовують свої господарства, ефективно інвестують. Знаю й тих, хто так само ефективний на 3 чи 5 тис. га. У нас трохи більше – 14 тис. га. Ми теж належимо до середніх.

– Яка ємність ваших елеваторів?

– Тетіївський уміщує 60 тис. т і 30 тис. т «Джулинка Грейн», цього цілком достатньо на наш банк землі. 2013 року на ТОВ «Тетіївське ХПП», яке й до нашого приходу було одним із кращих в області, ми реалізували масштабний інвестиційний проєкт вартістю понад 15 млн грн. Встановили сучасне європейське обладнання, збільшили потужності зі зберігання зернових, модернізували сушильне обладнання. У нас дві сушарні, а в Джулинці – третя. Вони на газу, ми переробили на альтернативний вид палива, однак дещо прорахувалися в ефективності, наступного року допрацюємо й будемо сушити на соломі.

– У вас була власна дистрибуція.

– Кілька років розвивали й цей напрям, та не можна все обій­няти, складно. Продав мережу норвежцям, зараз це Nor-Est Agro. Працюю з Групою компаній «Ерідон», у нас програмна співпраця, завжди хороші ціни. Плідна співпраця й з Limagrain та іншими.

Персики та черешня

– Переходимо до вашої родзинки – саду. Звідки виникла ідея у виробника насіння озимої пшениці та кукурудзовода з Київ­щини вирощувати персик?

– Першим моїм великим здивуванням була отримана інформація про те, що Україна, маючи сприятливі кліматичні умови на півдні й доступ до води, як на Херсонщині, імпортує 60 тис. т персика щороку! В себе ж Україна загалом виробляє 20 тис. т персика – разом з урожаєм з присадибних ділянок. Ну це смішно. Потім, буваючи в Іспанії, яка є основним світовим експортером персиків, ознайомився з їхнім підходом до справи. Усього три провінції цієї країни щороку експортують загалом 1 млн т свіжого персика, заробляючи на цьому близько $ 900 млн. Оце показник! А коли ми завозимо 60 тис. т персика, то 60 млн євро виїжджає з України.

– Персик же – ризикована для нас культура, вимерзає раз на 5 років постійно…

– Можливо для Київщини чи Вінниччини він і ризикована культура. І на Тернопільщині, зрозуміло, йому не місце. А от на Херсонщині, особливо в певних місцях, клімат майже ідентичний клімату провінцій Іспанії, одна з яких – Lleida, автономна область Catalonia, де виробляється третина персика країни. Ми вивчили ситуацію на Херсонщині ретельніше й викупили СТОВ «Енорай», що у с. Софіївка Білозерського району, яке має 700 га саду. Викорчували весь виноград, що там був – 350 га. Не маючи власного винзаводу, вони раніше орієнтувалися на Росію, тепер цього сенсу не стало. Звільнили цю площу під персик і черешню. Сьогодні там у нас 115 га персика й 70 га черешні, 60 га сливи й 70 га продуктивної яблуні різних сортів від старого саду. Ще лишилось 6 га вишні, теж старої посадки. Наступного сезону висаджуємо нових 120 га персика. Посадковий матеріал з Іспанії. Все на краплинному зрошенні. Та головне інше – тут специфічне місце: Дніпровсько-Бузький лиман створює мікрозону, яка допомагає оминати повторні приморозки, а влітку близькість до води нівелює повіт­ряну посуху.

Так ось щодо вашого запитання. Перші посадки персика там з 2004 та 2006 років, не вимерзли досі. Наразі вже на сьогодні ми виробляємо 10 % персика в Україні – 2 тис. т. І це лише початок. А 70 га черешні – це теж не мало, збирання ж вручну. Всі знаємо бренд – Мелітопольська черешня, правда ж? А де вона? Її вже практично не існує, цьогоріч мелітопольці бідкалися: пропала ягода.

Ми першими в Україні купили лінію Rainer від бренда UNITEC для сортування черешні, єдину у світі, що оснащена найсучаснішими системами Cherry Vizion 3.0 і UNIO Cherry для класифікації ягід черешні за зовнішніми і внутрішніми показниками якості. Це абсолютно точне визначення якості продукції. Ягоди і фрукти постачаємо в мережі METRO, NOVUS, АТБ, наша торгова марка FruitOk.

– У персиковому напрямі на чий досвід спираєтеся? Іспанський?

– Так, тут нас консультує й супроводжує фахівець-практик з Іспанії, котрий у себе на 25 га вирощує 1000 т персика. Він у нашому саду від початку обрізки дерев, ось у вівторок лише полетів назад.

Про себе, сім’ю, родину

– Один бізнесмен-промисловець якось мені сказав, що наразі в аграрному бізнесі крутяться хороші гроші, умови начебто розкішні поки що, однак, на його погляд, тут все одноманітно: посіяв, виростив, зібрав. Неважливо, якої конфігурації рослина, алгоритм один і той самий. Нудно, не цікаво. Аграрний бізнес не викликає у вас нудьгу?

– Що ви? Це погляд поверховий і дилетантський. У нас ситуація міняється щороку, щомісяця, а може, й щодня. Й успіх тут не завжди був. Ризики постійні, це ж цех просто неба, не те, що промислові. Й рослини – живі організми. А ще – людський чинник. Так, ми всі поступово рухаємо в ІТ-технології, аграрний бізнес все більше стає схожим на комп’ютерну гру. Як будь-яке виробництво. А яке тут поле для творчості, експериментів?! По шляху тільки однієї нашої компанії це яскраво видно. Мені подобається моя справа, подобається спілкування з живим світом рослин, подобається бачити, як ти впливаєш на процеси. Я вдячний батькові, котрий підштовхнув мене до роботи на землі. Не лише він, а й мій дід теж був головою колгоспу, один із братів фермерує, відтак родину можна вважати династією.

– Можете назвати свій найщасливіший день, Новий рік все ж таки?

– Думаю, що він ще попереду. А з тих, що були, то, мабуть, народження доньки. Їй зараз 8 років. Ще в нас є два сини – 20 і 25 років. Також виховали прийомну доньку й вивели на самостійну стежку життя. Знаєте, довелося в різних дитячих лікарнях побачити всього… Тому й у міру своїх можливостей допомагаю дітям, створили іменний Благодійний фонд. Традиційно проводимо конкурс дитячого малюнка, кращі роботи котрого розміщуємо в яскравому календарі. Вже понад десять років як заснували щомісячну стипендію для обдарованих дітей. Діти – наше майбутнє, й слідом ідуть покоління, що кращі за нас. Значить, і майбутнє в усіх нас має бути кращим. Загалом же я намагаюся слідувати словам Богдана Ступки: «Роби справу чесно, з душею, і твоє до тебе прийде».

Усіх читачів журналу вітаю з Новим роком і Різдвяними святами! Мирного неба, хороших урожаїв і цін на збіжжя, творчого неспокою, душевного тепла й добробуту в родину кожного. Хай заплановане звершиться!