Пристрасть як бізнес-категорія

«Пьотінгер» – взірцева австрійська компанія. Завжди на заводах багато гостей, делегацій, і це не представницькі урядові пишноти, а фермери, користувачі техніки, які завдяки її якості та ефективності виживають у цьому світі та дають світові продовольство для виживання.

Я й сам не раз бував на заводі у Гріскірхені, знайомився з братами Пьотінгер, ми говорили про життя і про сенси, про співвідношення любові та комерції в повсякденності буття і про майбутнє. Ми завжди говорили про майбутнє. Пам’ятаю, запитував Хайнца Пьотінгера, чи зможуть діти керувати компанією колись… Він замислився і відповів: «Для того щоб працювати у «Пьотінгер», треба мати в душі дуже багато вогню».

Коли ці люди вимовляють слово «пристрасть», про пафос не йдеться. Пристрасть – це категорія бізнеспроцесів. Тому «Пьотінгер» існує 150 років і не припиняє розвитку й прогресу.

Усі роки швидкі, а ковідний – повільний

–             Ми ж з вами проводили колись велике інтерв’ю… У квітні 2010 року, журнал вийшов у травні. Тоді «Пьотінгер» готувався до 140‑річчя.

– Так, роки летять швидко, – усміхнувся Хайнц Пьотінгер.

– Роки швидкі, але трапляють‑ся з‑поміж них і повільні, як рік тотального карантину. Він так довго тягнувся й таких збитків завдав усім…

– Насправді ми досі живемо і працюємо в обставинах надзвичайної ситуації. Вакцини наявні в обмеженій кількості. В Австрії проведено 3 млн вакцинацій станом на травень. Я не уявляю, яке становище з вакцинацією в Україні наразі. У нас є розуміння того, що діючі речовини схвалених інституціями охорони здоров’я вакцин мають високу надійність, що як мінімум уже запобігає важким формам захворювання. Загалом це виклик людству, як впоратися з ситуацією. Проте й для нас, виробників сільгосптехніки, для підприємства «Пьотінгер», утворилися прямі виклики. Перший виклик – це наші зобов’язання поставки замовленого товару клієнтам, тобто необхідність вчасно виготовити замовлення, щоб вони в потрібний час потрапили до фермерів та сільгоспвиробників. Другий виклик – як захистити наших співробітників. Що нам потрібно зробити, аби можливі інфекційні захворювання не потрапили до підприємства з домашнього кола працівників. Третій виклик – як гарантувати, забезпечити постачання сировини та комплектуючих, котрі ми не самі виготовляємо, а кооперуємося з іншими виробництвами. Якщо констатувати станом на сьогодні відповідь на ці три виклики, то нам вдалося, як то кажуть, на одному подиху пройти це все вдало, за винятком незначних окремих випадків. За весь час карантину лише на одному заводі трапився триденний простій. Весь інший час цього важкого періоду ми стабільно і надійно працювали.

Бути експертом і знати, чого прагнеш

– Так, стабільність виробництва можна було забезпечити, але виробництво – лише частина загального творчого процесу, й у ньому завжди велике значення мали живі комунікації. В Україні взагалі принципове значення має особисте спілкування в агрокомплексі, в ньому формується довіра продавця і покупця. Як ви протистояли вакууму, що утворився в комунікаціях?

– Цей вплив відсутності живої комунікації ми відчуваємо з кожним днем усе сильніше. У нас є нові продукти, технічні зміни на існуючих машинах, які ми б дуже хотіли представити в живому спілкуванні. Ми були змушені перейти на цифровий зв’язок, комунікацію з нашими дочірніми підприємствами. При цьому я хочу відзначити, що в мене є чітке розуміння, що нашим дочірнім підприємствам по всьому світі вдалося зберегти добрий надійний контакт зі споживачами техніки. Нам вдалося передавати енергію духу «Пьотінгер» нашим партнерам під час пандемії. Зараз я відчуваю, що мені сильно не вистачає живої присутності моїх співробітників з інших країн, мені не вистачає заходів за участі великої кількості людей. Ми хотіли б представити новинки, зокрема новий прес-підбирач, зміни в конструкції існуючих машин.

– Що ж, будемо сподіватися, що рік віртуальних, а не живих спілкувань не похитне монолітного зв’язку, який збудовано між виробниками машин «Пьотінгер» і користувачами машин «Пьотінгер» за 150 років. Вітаю вас з ювілеєм, це справжня слава і справжнє досягнення, півтора століття підтримувати європейського фермера і весь час створювати нову ефективність, новий прогрес. Наш молодий агрокомплекс, який заледве 15 років існує, з великою пошаною вітає вас.

– Дякую за привітання із ювілеєм! Так, це особливе відчуття – бути продовженням прямої лінії, яка бере свій початок від підприємства, створеного 150 років тому. Звичайно, ми молодші, нам же ж не по 150 років, але підприємницькому духу нашої компанії зараз стільки років. Відчувати своє
коріння на такому проміжку часу, відчувати себе безпосереднім учасником – це приносить велике задоволення.

– Проте ж і починалося з розробки техніки для різання кормів… Загалом зараз є кілька концепцій у виробників техніки: одні виробляють усе, що може знадобитися фермеру, інші, навпаки, концентруються на вдалій ідеї та постійно її вдосконалюють. До якого типу належить сьогоднішній «Пьотінгер»?
– Попри ширину модельного ряду, всі наші прагнення спрямовані, сфокусовані на досягненні найвищої якості виконання роботи всіма нашими машинами. Ми прагнемо, аби ми могли нашою технікою найкраще косити, найкраще ворушити й валкувати, найкраще підбирати й пресувати, найкраще сіяти та обробляти ґрунт. У нас немає такого завдання, щоб ми визначали, що є в сільському господарстві кращим. Наші старання йдуть на те, щоб наші машини виконували свої функції на найвищому рівні. Ми прагнемо мати позицію спеціаліста, експерта в своїй області, який розуміється на тому, що робить. Ми повинні довести машини до того рівня, аби результат від їх роботи був найкращий.

Це є перша властивість нашої техніки. Друга властивість, другий фокус – це наше прагнення полегшити роботу та завдання аграрію. Машини повинні бути простими в користуванні, не розчиняти увагу користувача на деталі, коли він губить загальну картину. І це той виклик, над яким ми постійно працюємо: складні машини, прості в користуванні, надзвичайно якісні та ефективні. Третя позиція, яку ми концентровано опрацьовуємо, – це надійність машин. Техніка застосовується протягом року в дуже обмежений час, і саме в цей період вона має стабільно працювати. Це ми забезпечуємо як конструктивними рішеннями, так і відповідним сервісним супроводом.

Історія крізь революції та війни

– Ви, «Пьотінгер», починали у ХІХ столітті, зараз ХХІ століття. Весь цей час компанія несе в сільське господарство та в суспільство певні цінності. Які вони у вас?

– Якщо ми реалізуємо наші три пріоритети за найкращим результатом у полі, зручності користування і надійності – це вже буде достатньо немало. Звичайно, крім цих цінностей, «Пьотінгер» сповідує всі свої роки існування принцип того, що люди роблять для людей. У нашому підході – це культивування особистої довіри. Попри технічний розвиток і диджиталізацію, цінність дотримання слова та обіцянки ніколи нікуди не зникала. Ми хочемо виконувати те, що пообіцяли. Звичайно, при цьому ми хочемо й отримати гроші за те, що ми зробили для наших клієнтів. Ми за те, аби бути корисними для інших людей, ми за те, аби цінувати особисте й особистість. І це незмінно за останні 150 років нашої праці та це те, що ми хочемо взяти в майбутнє. Ми хочемо вірити в людей, один в одного. Хочемо радіти один одному. Ми – люди, не роботи. Ми – як люди – ухвалюємо рішення. Ми – як люди – живемо з того, що співіснуємо, радіємо зустрічам між собою, можемо бути креативними й насолоджуватися творчою діяльністю.

–  Це гуманістична концепція.

– Можливо, це і відповідає суті речей, але сформульовано, як на мене, надто пафосно, – засміявся Хайнц Пьотінгер.

–  Однак люди переважно у своїх надбаннях або вчинках керуються емоціями, тому здоровий пафос – робочий інструмент. От ми з вами могли б вести розмову в стилі Цицерона або Черчилля.

– Мені здається дещо небезпечним, коли підприємство застосовує подібні визначення. Адже, коли йдеться про цінності, автоматично мається на увазі людина. Насправді для підприємств подібні речі мають бути за замовчуванням зрозумілими. Якщо говорити про нас, то ми – як родинне підприємство – намагаємося, прагнемо жити та власним прикладом сповідувати цінності гуманізму, втілювати їх у зв’язку зі співробітниками, постачальниками, клієнтами. Проте це ті речі, які не потрібно пояснювати, оскільки ми тут для людей, а не для пейзажу, будівель чи споруд.

–  Так, ми тут – люди для людей і між людей. У нас є досвід, ідеї, цінності, пам’ять. Чи живе у «Пьотінгер» пам’ять про те, як все починалося?

– Зрозуміло, що очевидцем початку я бути не міг і мої джерела інформації – це розповіді мого батька, тексти певних хронік, архівів. Лік часу «Пьотінгер» почався з 1871 року. Мій прадід, Франц Пьотінгер, був єдиною дитиною в родині. Так сталося, що познайомився зі своєю майбутньою дружиною Євою, також єдиною дитиною у своїй сім’ї, і люди казали, що обоє в цій парі були сильними особистостями. У сім’ї народилося одинадцять дітей – дві дівчинки й дев’ять хлопців. Франц отримав освіту майстра годинникової справи. Навчання проходило в м. Лінц, й одне з головних здобутків цього навчання – це набуття точності в роботі, принцип, яким керувався Пьотінгер усе своє життя.

Згодом Франц викупив ковальню. Якогось дня до нього звернувся один із сусідів, фермер, та пояснив, що хоче, аби Франц зробив йому механічну січкарню. Машину для подрібнення кормів Франц із тим фермером сконструювали й виготовили. Згодом вона була запатентована. Власне, цей випадок і став початком виробництва сільгоспобладнання. Франц Пьотінгер на той момент вів різні напрями: від виготовлення годинників та мистецького кування до обладнання будинків інженерними спорудами. Він реалізовував у своїй громаді власні технічні знання й уміння. Потрібно взяти до уваги, що це все відбувалося в ті часи, коли матеріальних засобів було значно менше, ніж сьогодні, коли був постійний дефіцит усього. Це був складний і цікавий час. Франц заповнював цю потребу своїми вміннями – вже тоді поставляв до Вюттенберга (нині Німеччина) і до Відня газові вуличні ліхтарі та інші вироби.

На той час це були практично винаходи. Отже, це я розглядаю як значну відзнаку особистості Франца. Саме він заклав підвалини ідеї підприємства «Пьотінгер». Мій прадід передав справу моєму діду. Дід був за складом особистості підприємцем, прадід – конструктором, інженером, а дід – купцем. Дід відкрив крамницю з продажу радіо. Побудував на замовлення для міста Гріскірхен (де зараз основний завод) водогін для питної води. І, звичайно, розвивав напрям сільгосптехніки: перші моделі косарок, ворушилок, валкувачів. Водночас побудував і електричний цех. У ньому поєднувався підприємець з інженером. Саме він зробив значний внесок у підприємство. Мав міцний зв’язок із громадою, людьми, працівниками, був для них досяжний, коли вони мали потребу звернутися до нього. Разом із дружиною Елізабет створив стандарти відносин із колективом, заснованих на людяності. І він провів підприємство через часи обох світових воєн.

Зміни стратегічні та кліматичні

– Крім воєн сільське господарство світу рухалося й через революції… Зокрема, «зелена революція», яка спричинила інтенсифікацію сільського господарства. Почалося масове застосування пестицидів, азотних добрив, змінилися підходи до обробітку ґрунту… Які зміни відбулися в діяльності компанії «Пьотінгер» під цими впливами?

– Зміни в сільському господарстві супроводжувалися не винятково застосуванням хімічних добрив і препаратів ЗЗР, а й підняттям ефективності шляхом заміни людської праці на механічну за допомогою техніки.

Треба зважати, що на той період більшість населення світу існувала в постійному відчутті голоду. Піднесення ефективності сільського господарства було просто критично необхідним. Забезпечення продовольством світового населення, яке швидко виросло, – це було основним завданням. У цей період із 1956 року управління заводом перейняло третє покоління родини Пьотінгер – три брати, один з яких став батьком, власне, Хайнца та Клауса Пьотінгерів – сьогоднішніх керівників.

– Однак потреби змін тривають. Зараз гостро постало питання зміни клімату. Під питанням стала оранка. «Пьотінгер» реагує на потреби часу, наскільки ви динамічні сьогодні?

– Так, ми реагуємо на зміни у світових тенденціях аграрного виробництва. Наші машини можуть працювати з високою точністю на невеликій глибині при обробітку ґрунту, ми реалізуємо ідеї наших молодих спеціалістів, які походять з аграрного сектору, щодо механічної боротьби з бур’янами. Екологічність й економічність сільськогосподарського виробництва не повинні одне одному суперечити – аграрний розвиток може поєднувати ці дві складових гармонійно. Державне регулювання має відбуватися там, де є викривлення господарювання з надлишковим застосуванням тих засобів виробництва, в результаті чого продукти харчування виробляються нездоровими, такими, які призводять до захворюваності або старіння. Зміни клімату, виникнення нових посушливих регіонів спонукають змінювати й сільгосптехніку, яка по-іншому дає змогу зберігати та використовувати вологу.

–  Як довго ви вже керуєте підприємством?

– Я очолюю «Пьотінгер» із 1991 року, разом із Клаусом та фантастичною командою.

– То у вас ще й приватний ювілей – 30‑річчя керівництва знаним у світі підприємством… Ви бачили, які карколомні віражі робить історія. Які країни у своєму розвитку, які держави, суспільства, події надихали вас упродовж цього тридцятиріччя?

– За цих останніх тридцять років сталося немало зустрічей і подій, які залишилися в пам’яті. Якщо ж сконцентруватися на якійсь одній події, то я мушу сказати, що це той розвиток, що почався 1985 року. Це наче був навіть березень 1985 року, коли Михайло Горбачов став на чолі СРСР і започаткував процеси перебудови та гласності. У мене було тоді відчуття причетності до чогось епохального. Ми бачили тоді, як поступово відкривався величезний регіон. Ми розуміли те, що на тій території відбувався початок свободи, демократизації, більшої прозорості суспільства для нового розвитку. Ми бачили, як на наших очах руйнувалися бар’єри, падали бетонні стіни. Звичайно, свобода пов’язана завжди з небезпекою способу її використання. Проте все позитивне може починатися лише зі свободи.

– Зміни, зміни. Згадуючи наше інтерв’ю 2010 року – що тепер треба мати, щоб працювати в «Пьотінгер»?

– Так, я за ці останні 11 років із часу нашого першого інтерв’ю не змінив своєї думки: потрібно мати багато вогню, внутрішнього вогню. Цей вогонь має палати, допоки ми живемо і працюємо. Звичайно, керування лише на основі внутрішнього вогню, натхнення, може призвести до вигорання. Для реалізації енергії цього вогню, цього натхнення ми надаємо матеріальні засоби. Інвестуємо в будівництво, забезпечуємо фінансування нових розробок. Однак без цього внутрішнього вогню, високого натхнення видатного результату не досягти.

Автоматизована автономність

– Яким ви бачите майбутнє сільського господарства? Адже за умови впровадження нових технологій, майбутнє приходить набагато швидше, ніж це було в минулому та позаминулому столітті. От ми вже бачимо безпілотні трактори і сівалки – поки що прототипи, але

– Я думаю, що в наступні 20 – 30 років значення сільського господарства зросте. Кількість населення світу скоріш за все зростатиме, наближаючись до 9 млрд населення у світі. Це населення потребуватиме харчування. І тут буде зростати не тільки значення кількості їжі, а й її якості. Адже продукти харчування містять не лише цукор та жири, а багато елементів, які мають забезпечувати здоровий спосіб життя. Отже, якість продуктів харчування зростатиме в майбутньому. В майбутньому ми будемо й надалі спостерігати відтік робочих рук з аграрної галузі у сферу промисловості та надання послуг, галузі інформації та комунікації. Цю нестачу людей потрібно буде замінити, замінити машинною працею. В майбутньому техніка не буде лише механічною.

В майбутньому сільгосптехніка має бути автоматизованою, автономною, вона повинна вміти збирати, обробляти й передавати інформацію. Сільське господарство майбутнього для забезпечення і підтвердження якості та безпеки продуктів харчування має стати прозорим. Це означає доступність інформації із процесів вирощування, наявність документів із цих процесів. Великого значення в майбутньому набуде регіоналізація сільськогосподарського виробництва. Найкорисніші елементи живлення для нашого організму знаходяться в продуктах, вирощених у невеликому радіусі нашого проживання.

– Світ змінився ще й у плані конкуренції. Якщо раніше компаній, які виробляли техніку для фермерів, було не надто багато і вони всі могли працювати у тісній взаємодії з користувачами продуктів, то тепер ринок набув маркетингових рис, товарів стало набагато більше, їх різноманітність розпорошує увагу споживачів. Як ви витримуєте конкуренцію, як боретеся за місце на ринку?

– Тут знову маємо повернутися до попередніх тез. Усі ті аграрії, які прагнуть найвищої якості виконання кожної технологічної операції, повинні звернути увагу передусім на «Пьотінгер». Ми шукаємо саме тих аграріїв, які так само, як ми для нашої техніки, хочуть створити найкращі умови для свого ґрунту чи тварин. Попри критерії надійності, економічності, безпечності існує найвище прагнення – досконалості в кожній дії. Отже, чим ми відрізняємося в очах аграрія: є багатий вибір, але якщо я як фермер хочу найкращий результат у полі, то передусім я повинен уважно подивитися на «Пьотінгер». Розвиваючи тему, маю підкреслити, що ми є незалежним від будь-якої марки трактора виробником техніки. Наші машини (чи то навісні, чи то причіпні, чи то фронтальні) можуть ефективно використовуватися з будь-яким трактором по всьому світу. Наші машини найкраще обмінюються цифровою інформацією з трактором будь-якої марки.

–  Диджиталізація є одним із ваших пріоритетів сьогодні?

– Для нас немає дрібниць, зокрема автоматизація та диджиталізація обладнання. В майбутньому диджиталізації самого трактора, як тяглового засобу, не буде вистачати. Техніка, з якою працюватиме трактор, має також набувати власної автоматизації та саморегуляції для виконання роботи на високому рівні. І це потребуватиме високого рівня цифрової комунікації між трактором та агрегатованим сільськогосподарським обладнанням. Найрізноманітніші датчики, відео камери, інші засоби зчитування інформації з поля, роботи для того, щоб полегшити працю людини, всі вони потребуватимуть якісного поєднання з трактором.

Компанія не продається

– Цікаво, чи надходили до «Пьотінгер» за всю його півторастолітню історію пропозиції продати компанію або пакет акцій? Зараз тема поглинань та злиття досить актуальна в індустріальному світі.

– Чи отримував я запити щодо можливості продати частку в підприємстві чи взагалі продати? Листи з подібними пропозиціями приходять якщо не щодня, то щотижня. В сьогоднішньому світі є багато вільних грошей, і їх власники шукають можливості інвестувати. Однак тут потрібно чітке розуміння нашого підходу: ми є родинним підприємством. У робочому процесі нам потрібно ухвалювати рішення щодо наших співробітників, щодо нашої продукції. І ми хочемо робити це, виходячи з наших власних міркувань. Це можливо винятково тоді, коли ти є 100 % власником підприємства. Саме тоді ми можемо разом із нашим колективом писати свою правдиву історію. Ми говоримо про довіру, про домовленості через рукостискання. Це можливо лише тоді, коли ми є самі власниками підприємства. Саме через такий підхід ми ввічливо відповідаємо або взагалі не відповідаємо на листи про купівлю підприємства.

–    Гаразд. Які ваші плани на наступні 150 років? Ви сподіваєтеся й тоді бути важливими та цікавими для фермерів світу?

– Дякую, гарне запитання. Я сподіваюся, справді сподіваюся. Сві внесок я сумлінно зробив для цього: в мене четверо дітей, які почуваються відданими підприємству, які бачать своє майбутнє у цій сфері. Я відчуваю, що бажання і сила для продовження історії «Пьотінгер» є у моїй родині необхідною мірою.

–   Чи буде 150‑річчя «Пьотінгер» широко відзначатися, з банкетом та оркестрами?

– У нас є намір відсвяткувати цей ювілей. Я не зовсім упевнений, як ситуація буде складатися з пандемією. Ми вирішили, що точно не проведемо це святкування 2021 року, але хотіли б 2022-го.

–  Можливо, час відкрити музей «Пьотінгер»?

– Ідея музею «Пьотінгер» мені не подобається. Якщо ми хочемо бачити себе в майбутньому, писати історію свого підприємства власними зусиллями, то маємо насамперед вирішувати ті завдання, які стоять перед нами тут і сьогодні, та сподіватися, що зробили все належно – і це матиме добрий вплив на наше майбутнє. У нашому минулому не завжди були лише приємні та добрі моменти, ми також робили дурниці й немало помилок. Однак у майбутньому ми можемо зробити більше і краще.

* * *

Ми тепло попрощалися, я сподіваюся, ненадовго. Я сподіваюся, що Історія, примхлива і капризна дама, дасть нам можливість зустрітися й потиснути руки. Тим часом «Пьотінгер» в Україні потужно просувається, кормозаготівельна техніка і прес-підбирачі JUMBO, посівні комплекси TERRASEM, дискові борони TERRADISC, а тепер ще й рулонні преспідбирачі. В полях України вивчають PÖTTINGER IMPRESS 155 VC PRO, унікальний агрегат з обмотуванням тюків. До речі, прес-підбирачі – взагалі нова тема для «Пьотінгер», і Хайнц Пьотінгер говорив: «Ми пропонуємо нашу нову ідею фермерам, а раптом їм сподобається»…

Сподобається? Торік у Верхній Австрії довелося спорудити завод з монтажу рулонних преспідбирачів та широкоза хватних валкувачів, на початку цього літа він почав роботу. Отже, 150-ліття застало «Пьотінгер» на марші. Компанія традицій і новаторства впевнено крокує в майбутнє.