Майже за Карпенком-Карим. 500 тисяч

І немає мети, є тільки шлях. Отак, коли важко й смуток навалився на плечі, й поперек ниє, і руки терпнуть, уявіть собі, що ви самітній воїн на порожньому від суєти полі та твердим кроком йдете просто в центр червоного великого сонця, що сідає за обрій.

Ви спокійні, й немає у світі нічого, крім незримого променю між вашим поглядом і центром розпеченого кола. І ви йдете, оминаючи кукурудзу американської селекції, сою канадської селекції та соняшник французької селекції, і всі вони не можуть порозумітися, бо різномовні, а ви розумієте всіх і… тут хтось підбігає, вихоплює з кишені ваших обладунків пачку грошей у 500 тисяч гривень і втікає в ячмінь. Української селекції.

Фіскали показилися зі штрафами за ліцензію на зберігання палива в господарстві. Точніше, хтось їх нацькував: он там є пожива для бюджету, фас.

І вони давай шматувати залишки оборотних коштів у аграріїв. Люди вже піднялися на крило, зупинилися у своїй ході на центр сонця і перекриватимуть автошляхи.

Іван Адамович Чайківський у Комітеті вже виступив за альтернативний проєкт, але ж це не короткий шлях, так і сонце зайде, і Комітет заблукає в темряві між соняхами.

Насправді профільні асоціації повинні різко вступити в цю проблему. Це пряме і безсоромне втручання в підприємницьку діяльність аграріїв. Нібито окремі недобросовісні підприємці придумують різні схеми з пальним, тому варто ліцензувати збереження.

Коректні асоціації повинні дипломатичною мовою запитати у законотворців: а яке ваше собаче діло? Є окремі випадки схем з пальним? Для цього ми маємо величезне кримінальне законодавство, відкривайте справи, оголошуйте підозри, провадьте слідчі дії. А не маскуйте за законністю тупе бажання натоптувати бюджет, щоб його потім розкрадати.

Це ж чого очікувати фермерам, якщо продовжувати собі йти у сонце і не рубонути мечем по кістлявих руках, що тягнуться до тяжко зароблених аграрних грошей?

Так оце рубонув, щоб руки повідвалювалися, а потім і по шиї жахнув, щоб голова не заважала на плечах. Тому що завтра прийдуть і скажуть: ага, це у вас тут п’ять каністр із гербіцидом, а це ж отрутохімікат, давайте, купуйте ліцензію на зберігання в замкненій коморі, а без ліцензії пів мільйона штраф. А це що, добрива? Це ж нітрати! На них треба окрему ліцензію! А то штраф! Мільйон!

А це що, плуг? А як комусь на ногу впаде? А ну купуйте ліцензію на відповідальне зберігання плуга від падіння на ногу, інакше, без ліцензії – штраф. Та й трактор ваш викликає сумніви. А раптом у нього в комп’ютері оселиться вірус, і трактор поїде та гуску задавить? А давайте ліцензію… А то штраф… За гуску – два мільйони.

У можновладців інша філософія. У них немає шляху, тільки мета. І ця мета – нагребти грошей з усіх, хто їх тяжко заробляє, і накупити на них земельних ділянок, яхт, мазераті та інших мазефаків. І ця мета має часові обмеження, поки не свиснув меч і голова не покотилася за одвірок.

Не буде в Україні нечисті

В Євросоюзі дуже суворі вимоги до аграріїв, і по ЗЗР, і по екології, але там платять кілька сотень євро на гектар дотації тим, хто дотримується вимог.

У нас допомога аграріям символічна – 4,5 мільярда гривень на 2021 рік, де і здешевлення кредитів, і компенсація придбання вітчизняної сільгосптехніки, і тваринництво, і все.

А ця держпідтримка не компенсує штрафів по пів мільйона. Закон про приватну зброю Рада провалила, але хіба це нас зупинить? Засмутить, але не зупинить. Мисливська зброя дозволена, і навіть мені, вашому редактору, дозволений травмат.

Крім того, за півтори тисячі гривень можна купити самурайський меч Grand Way, і невідомо, чи потрібен для нього дозвіл або ліцензія на зберігання.

Можновладці в своїх буденних махінаціях повинні чітко усвідомлювати, що дуже скоро фермерство прийде до них і скаже низьким голосом: кожен депутат повинен придбати ліцензію на сидіння у кріслі (а то штраф – мільйон гривень до фонду підтримки агросектору), ліцензію на участь у голосуванні законопроєктів (голосування без ліцензії – два мільйони гривень) і… далі шлях у 350 пунктів, завершуючись ліцензією на відвідування туалету ВР (відвідування без ліцензії – 10 мільйонів гривень). І немає тут шляху, а тільки мета: втовкмачити в натоптані банкнотами голови, що не можна ліцензувати окремі елементи виробничого процесу в агровиробництві, оскільки воно годує народ і наповнює бюджет, валютою і гривнею.

Шлях нашої держави не прямий і не твердий. Крок у болото, крок по сухому, а іноді крок у гівно.

Проте це все рух уперед, хоч іноді доводиться пучком трави чоботи обтирати. Бо поналипало олігархів усяких. Ми таки повинні всі загалом збагнути, що слід плекати все, що працює на користь країни, і рубати, як бур’ян, усе, що шкодить. Не складається у нормальної людини: як можна занедбати освіту, науку, мистецтво, культуру, охорону здоров’я і при цьому купувати електроенергію в агресора?

Як можна накласти санкції на літаки ворогів України і при цьому дати цим літакам вилетіти до Відня, Цюриха, Аліканте і там причаїтися? Як можна сприймати тисячі суддів, які все життя на зарплаті та мають статки у сотні мільйонів, часто і доларів?

І все це – поки ми йдемо своїм шляхом, самураї задрипані, крокуємо крізь поле на сонце, що сідає. Де наша воля, де наша слава, де наша козацька гідність?

Все, дорогий читачу, я взяв себе в руки, але я цього так не полишу. Будемо боротися. І поборемо, Бог дав нам найкращу землю в світі, шматочок світу, який приберіг для себе. Брехні тут не буде й нечисті не буде. Буде налита сонцем і дощами кукурудза, великі рясні соняшники та пшениця золота.

Ну й ячмінь української селекції. І неодмінно гречка, бо вона вже по 50 за кіло, і запаси її найнижчі за три роки. І ще ж буряки. І ціна на кукурудзу буде добра, бо он у Бразилії кукурудзи другого врожаю посіяли заледве 37 %, врожаю там не буде. А пшениці у світі прогнозують рекордне виробництво, 780 млн т, бач, налякалися, що хліба не буде. Проте переляк 2020 року ще дасть змогу продати врожай 2021-го за добрі гроші.

Живемо й жити будемо

Прем’єр-міністр оголосив основні стратегічні напрями для агрокомплексу. Їх два. Ринок землі. Значить, буде некерований хаос і дерибан. Другий – зрошення. Значить, не стало землі, не буде й води. Хоча в обох тезах є сенс. Проте поки люди не принесли карабіни й травмати, методика виконання стратегічних урядових рішень розуміється тільки у вигляді штрафів, якщо ти землю купуєш, і штрафів за те, що ти землю продаєш, а також штрафів за те, що ти збудував зрошувальну систему, і штрафів за те, що ти її не збудував.

Весна затримується, і слід чекати, її як такої не буде. Холодним і навіть морозним буде березень, непевним квітень. Потім тиждень-два – і літо.

А насправді не такі й погані справи в нас. Ось ми зробили номер про насіння, редактори мене хапали за піджак: уже запізно цю тему піднімати. Ну чому ж? Думати ніколи не пізно, а до того ж той, хто посіється, наприклад, 10 травня, має шанси потрапити в дощі по вегетації, а не у квітневу посуху. Або навпаки. Ні, маю на увазі, що пізній посів – частіше виграш, ніж програш.

Так от, справи й непогані ніби. Коли запитують, як воно ведеться, починаю жалітися, то не так і то не так, і цього замало, і пізно схоплюються рекламодавці та партнери журналу, що Інтернет – давнина і ретроградство, а от друковані видання – це да, за ними майбутнє… То що, кажуть мені на мої скарги, тепер червона ікра не кожний день? Та ні, чому, відповідаю, кожний день.

І справді.

От йдемо ми з вами, читачу, два самураї, вашим полем до нашого сонця. Попри всі напасті червону ікру ми можемо їсти щодня. Заправити повний бак авто, 60 літрів, можемо. На 8 Березня купуємо французькі парфуми жінкам (дехто навіть цілими біг-бегами парфуми до багажника пре – от вистачає у людини гумору й натхнення на жінок).

Нагадаю, що в часи УРСР червону ікру ми їли не кожний рік, а в’ялений лящ у руці означав, що у вас у кишені не одне депутатське посвідчення й не одна зірка Героя Соцпраці на грудях.

І дивіться, читачу, оце поки ми йдемо з вами до посівної, полем, у центр сонця… Дивіться, воно сходить! Воно вільно й потужно піднімається над обрієм і пливе все вище, виблискуючи у наших мечах, і воно вже у синьому небі над нами!

І що нам, самураям, робити? Невже спинитися на шляху і чекати, поки сонце сідатиме?

Ні!

Тепер – летіти!

Ваш головний редактор