Розмова під потріскування морозцю й шурхіт купюр у капіталі Tesla

Коренеплідні прогнози

Доброго здоров’я, дорогий читачу, вітаю в новому році, обіймаю, скучив, скучив.

От як до вас звертатися? З-поміж читачів – багато жінок, які з теплом та увагою ставляться до журналу «ЗЕРНО» і, таємно надіюся, до його головного редактора, але сказати вам: «Дорогі брати й сестри» – буде вже плагіатом, оскільки Жадан по радіо так звертається до широкого загалу й уже привласнив це звернення.

Тому я все ж таки буду вас називати читачем, ігноруючи фемінітиви, оскільки, якщо ви парубок моторний і хлопець, хоч куди козак, вам буде дивно, якщо обізву вас сестрою або читачкою.

Як я і прогнозував, рік не схожий на попередній, замість теплої та сухої зими є помірні морози й снігопади. До речі, якщо комусь цікаво, я прогнозую весну-літо спекотними, дощі йтимуть не тоді, коли треба по вегетації, а наступні два роки поспіль весна й літо будуть дощовими й холодними.

Ні, не тому, що глобальне потепління зупиниться – природа любить збити з пантелику людину, тому свого шансу вона не втратить.

Хоча прогнозувати в наші часи – важка справа й невдячна.

От я зателефонував одному з кращих аналітиків цієї країни й запитав, чому не зупиняється зростання цін і скільки це триватиме. Він відповів задумливо й коренеплідно:

– А хрін його знає.

То замисліться над тим, щоб ввести хрін до сівозміни. Це зіб’є з пантелику природу.

Я буду категорично проти, якщо ви мене будете називати отим самим хроном, який знає, але знаю, що в лютому зростання цін триватиме.

Кукурудза вже під 8500 і дотягне до 9000, а пшениця додасть ще 10 %. Звісно, це не ті 11 000 за тонну кукурудзи, які пророкував Григорович на цей рік, коли ми з ним сиділи за шашликом біля тандира, але все ж таки є, що в калитку покласти.

Незважаючи на те, що Україна вже вийшла на друге місце у світі по експорту зерна, ще трохи кукурудзи люди поховали (мільйонів 5–8) і чекають отих одинадцяти тисяч Григоровича. Дивіться, не проґавте.

Видатний аналітик сказав мені, що потім, постфактум, можна все пояснити, притягуючи за вуха ті чи інші фактори, а зараз, виявляється, світовий урожай не такий, який очікували, Китай не вгамовується й закуповує зерно… Насправді вдумайтеся: не такий, як очікували.

Це я, як мольфар і характерник, можу дивитися на стіну мазанки й говорити глибокі істини про майбутнє. А мільйони людей вгатили мільярди доларів у гарвардську освіту, надпотужні сервери й комп’ютери, постворювали аналітичні корпорації та агентства і, бач, – схибили, не спромоглися спрогнозувати недобір урожаю.

Лідерство віддалене й реальне

Хаос і непередбачуваність стали чіткою рисою сьогодення, коронавірус доклався до того, що компанії, суспільства, країни переполохалися, що забракне ресурсів, їжі, логістичні ланцюжки руйнуються, і кинулися гребти сировину й товари.

Народи зачинилися вдома та працюють (ото якраз прогнозують, аналізують) віддалено, але, вибачте, хтось же мусить реально вийти на вулицю й спекти того хліба, який амазони й глово доставляють до зголоднілих прог­нозистів і залишають торби на ґанку.

А перед тим хтось мусить прийти своїми ногами порожніми вулицями до млина й те зерно змолоти. Хтось своїми руками вантажить на бусик лотки яєць, хтось розливає молоко в пляшки, а хтось мусить вийти особисто на поле й встромити термометра в ґрунт, щоб знати, чи сіяти, чи почекати, бо он прогнозисти кажуть, може бути приморозок.

Он вершник на обрії, спалахують заграви, сонце краєчок показує, що вже вставатиме, що дасть світу – ще не тепло, тільки світло, але й цього нам так бракує взимку. Реальний сектор працює й тримає на спині все віддалене й онлайнове, всю величезну бульбашку віртуального світу з усіма його ютюбами, тік-токами і твіттерами.

І ми вирішили зробити журнал про лідерство, таким випуском розпочати рік. Тому що немає ні віртуального, ні реального світу без людини, і лідер – центральна фігура в кожній структурі. Забігаючи наперед, скажу, що ясності в цьому питанні ми додали, але остаточного рецепта чи жорсткої матриці не існує.

В кожній команді, в кожній компанії є людина, яка веде за собою, і, якщо веде не туди, банкрутства й злидні не забаряться. А тих, хто не помиляється, малює лише уява нащадків та істориків. Для кожного лідера шлях до успіху – це шлях помилок і невдач. «У мене не було невдач, – говорив Едісон, – у мене було 10 тисяч експериментів з від’ємним результатом».

Головна риса лідера – захоплення своєю справою й нестримне бажання рухатися вперед. Сила волі, сила характеру, рішучість, харизма. Решту ви знайдете в журналі та портретах реальних лідерів і бесідах з ними.

Ми завжди їх бачимо – лідерів, за якими йдуть люди. І в цьому випуску намагалися збагнути, як так трапляється, що за видатною людиною ходять наслідувачі, уважно спостерігають, що і як він робить, як ухвалює рішення, записують і роблять замальовки, а потім, коли все відтворюють у своїх напрямах, – бемц, і нічого не виходить.

Чому? Як людина знає, що треба робити, коли навколо хаос, стрілянина й коні хриплять, і ядра свистять, і дзенькіт багнетів, і крики, і грім? А він отак собі тихенько стає край поля чи сідає біля ґанку і, дивлячись на стіну мазанки, говорить: не будемо сіяти 10 квітня, сіятимемо 5 травня. А стіна мазанки – це ж як Всесвіт, у ній під вапном проступають химерні сплетіння соломи, нерівності вапна – як місячний ландшафт.

Як він це прочитав, що люди посіялися наприкінці березня – на початку квітня, а потім ударили приморозки, а він посіявся в травні – і впала двомісячна норма дощу? Можливо, треба за прикладом Брайля запроваджувати якусь криптографію для читання кодів, записаних на стінах мазанок?

Початок цієї криптографії ви побачите в цьому випуску «ЗЕРНА» – це спроба розшифрувати коди, які звичайні собі лідери говорять у звичайних розмовах. Істина розчинена між словами, між рядками. Проте читається, вам це стане ясно, як «немає правди на Землі, немає й вище, це для мене, немов проста абетка, зрозуміло». Втім, це сказав Сальєрі, а наш лідер – Моцарт.

Моцарт-2021

От Ілон Маск – теж Моцарт. Однак він не з тих лідерів, яких можна наслідувати. Злет капіталізації Tesla до 800 мільярдів доларів – така сама випадковість, як кукурудза по 300 доларів, феномен масового психозу.

А електромобілі я багато десятиліть тому виготовляв у гуртку юного техніка. Тільки ніхто мені не те що 800 мільярдів, а й вісім копійок за це не пропонував. Та й навіщо мені 800 мільярдів? Коти споживають кормів на 300 гривень на місяць, вік кота – скажімо, 12 років. Котів п’ятеро. Отже, це 60 років, на 12 місяців, і на триста гривень. Не так і мало, 216 тисяч гривень. А решту від 800 мільярдів куди?

Ні, я розумію, дорогий читачу, що треба й собі борщу, і, напевно, ви полюбляєте односолодовий віскі, та є ще Жанна з кантори, й Оленка з елеватора, і ще та, веснянкувата з ферми, забув, як звати, і живуть вони не 12 років, а довше, але ж однаково 800 мільярдів – занадто. Куди ти тратиш гроші, Ілон Маск, га?

Саме час згадати про інвестиції.

Прийнято Закон про референдум. Звісно, ніякого народовладдя в ньому немає. Це дорогий і небезпечний інструмент для тих, хто хоче розвалити країну. З нашою українською терплячістю важко уявити собі, який закон абощо може подвигнути народ на збір трьох мільйонів підписів за винесення на референдум того або іншого питання.

А от олігархічні або антиукраїнські структури цілком можуть вкластися в збір підписів за скасування чогось важливого в державі, ну, наприклад, Закону про мову або Закону про обіг земель сільгосппризначення. Особливої небезпеки для України я не вбачаю ні в чому – це вічна земля, це вічна нація, і житиме вона довіку віків.

Навіть якщо якась партія проплатить та ще й сфальсифікує підписи, на референдумі ми завжди можемо сказати «ні». Якщо й там наше «ні» сфальсифікують на «так», можемо й голову проламати.

Проте прийняття Закону про референдум – мінус інвестиційному клімату. Суспільство ще надто молоде й недосвідчене, тому інвестору важко передбачити, чи не буде скасовано якийсь закон, під який він саме здійснює інвестицію.

Наприкінці січня прийнято й Закон про створення бюро економічної безпеки – це для інвестора плюс. Функції, які виконували економічні підрозділи СБУ та податкова міліція, перейдуть до БЕБу. Тобто кошмарити бізнес зможе тільки один орган, а одного побити завжди легше, ніж оту зграю, яка не випускала рук із ваших кишень.

А тоді можна й подумати, куди прилаштувати 800 мільярдів. Звісно, у нас їх поки що немає, але он в Ілона Маска – вже є, а ми що, руді чи що.

Буде й у нас. Треба нам терміналів, елеваторів, насіннєвих заводів, ферм і пташників, та й кролям клітку теж не завадило б. І техніка, техніка, сівалки, трактори та обприскувачі – ось що набуває критичного значення. Вікно весни, коли можна сіяти, дедалі вужче.

А навіть якщо у вас пара тисяч гектарів, посіяти треба за три дні. Та обприскувати не тоді, коли вже все поїло й пішло на троянди й незабудки на клумбі під канторою, а тоді, коли перші чутки пішли, що десь у Трохимовича за двісті кілометрів уже гризуть.

До речі, Мартін Ріхенгаген, колишній президент AGCO (з яким я зустрічався неодноразово, а відтак і ви зустрічалися на сторінках журналу), нещодавно сповістив, що перші трактори на водневому паливі серійно пі­дуть і з’являться в полях упродовж найближчих п’ять років. Можна буде трактор снігом заправляти.

Поле чекає

Ще лежить сніг, і вершник на обрії неквапно рухається від краю до краю червоного сонця, що повільно щезає за темною смугою, немає вітру й слабкий морозець потріскує стеблами забутих комбайном кількох рослинок кукурудзи.

А ми з вами, читачу, йдемо дорогою вздовж поля й розминаємо м’язи – взимку людина рухається менше, то ж треба розкинути руки: одну вперед, одну назад, ніби у вас у руці важка шабелина. Дасть Бог, не доведеться воювати, а поле, ось воно, чекає на господаря, на підгодівлю по мерзлоталому, а там, дивись, і насіння впаде в пухку землю.

Лютий короткий. А за ним – весна.

І врожай буде більший, і ефективність вища, а ціни високі ще рік протримаються.

Сідлаймо, нам з вами за обрій.

До весни.

Ваш головний редактор