Добрий день, читачу. Трохи попустило з ковідом. Зустрічаємося вже наживо: то на форумі «Україна-2030. Земля», то на прем’єрі вистави «Ідеальний шторм» за книгою Віталія Скоцика в театрі ім. І. Франка, то на Молочному конгресі, то на Grain Ukraine, то нарешті на «Агро-2021».

Настрої в нас різні, але мрії однакові. Медіабізнес, до якого певним чином стосуємося ми, ваш журнал, переживає важкі часи, а у вас, навпаки, зерносховища порожніють, бо все продається, як морозиво в спеку, і на місце зерна завозяться піддони з банкнотами, тому що таких цін і літні люди не пам’ятають, а молоді хай би краще цього не бачили, оскільки згадуватимуть, що кукурудза була по 260, і коли вона буде по 120, гірко сумуватимуть.

А навіщо нам сльози молодих?..

Гамериканський Мінсільгосп видав позитивний прогноз по врожаях і тим самим зростання цін пригальмував. Проте природа дивилася на прогноз і реготала, тому що в Бразилії відбувся імпорт української погоди позаминулого року – там ушкварила посуха, найсухіша за останні 90 років. За попередніми даними, намертво висохло 10 мільйонів гектарів.

Стривайте, читачу, чого ви ото гопака скачете по хаті, ми ж не знаємо, чим заплатимо за двадцять три дощі в маю. Може, й нам буде 120 днів без краплі.

Однак повернемося до реалій мовою фактів. У нашій півкулі з дощами й вологою все гаразд, усе прекрасно. Все чудово, аж плямкає під ногами. А в іншій півкулі все горить і сохне. Отже, годувати світ наступного маркетингового року буде наша півкуля! Від нашої півкулі вашій півкулі – полум’яний привіт!

Якби ще, читачу, такий полум’яний привіт ви передали б від вашого бізнесу нашому бізнесу, журналам. Тому що, як не крути, зерно з’їсться, гроші прогуляєте, посуха зміститься з півкулі в півкулю, а журнали будуть жити. Й оцей журнал, який ви тримаєте в руках, колись онук вашого онука гортатиме на підлозі:

– Тату, а со то?

– То, синку, комбайн «Массей Фергюсон»…

– А со то зелене?

– А то трактор «Джон Дір», була така техніка, яка зробила Україну великим виробником того хлібчика з маслом, яким ти снідаєш…

– Тату, а хто то такий вухатий у брилю коло зеленого дзондіра?

– А то, синку, твій прапрадід, великий хлібороб, йому й пам’ятник стоїть на площі біля Академії…

Так, стривайте, читачу, що ви ото по хаті гоп мої гречаники стрибаєте, дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам.

Ви ще не великий і не видатний, і не блищить у вас Зірка Героя на грудях. Блищить? Ну, вибачайте. То хоч журнал передплатіть, щоб мрія стала дійсністю.

Буде ціна на зерно, буде. І земля у вас буде власна. Хоча вона й так ваша. Як і небо, як і вода. Й онукам усе передасте.

Хоча онуки – складне питання.

Ясного травневого дня я йшов униз вулицею Олеся Гончара, і мені назустріч піднімалася вервечка дітлахів із двома вчительками на чолі. Одна з вчительок, весела жіночка середніх літ, вхопила мене за рукав:

– Ой, ви не підкажете, де тут музей темряви?

– Що?!

– Музей темряви, музей пітьми!

Я розгублено закрутив головою, я щось таке чув, але, звісна річ, ніколи не був там.

– Навігатор кудись нас у двори веде… Ну дякую.

І вони, весело галасуючи, пройшли повз мене.

Я йшов і думав: це ж не випадковість. Це багатошаровий символ, куди наша освіта веде наших дітей та онуків, у музей темряви.

Куди їх ведуть сучасні технології у вигляді супутникової навігації – в музей пітьми! Освіта, яка вчить дітей жити вчора. Освіта, яка сама живе, мов жебрак, і вчить дітей жебракувати. Освіта, яка не знає слів – успіх, лідерство, щастя. Освіта, яка не знає власної країни та власного народу, героїв наших днів, наших фронтовиків і наших хліборобів, наших видатних менеджерів, міжнародних юристів, зіркових дипломатів.

Можливо, тут треба зробити найважливіші дії в нашому житті, навести лад?

Створити національну освітню програму, для школи, для вишів, із врахуванням потреб майбутнього, в яке йдуть наші діти? Забезпечити фінансування освіти нарівні з армією, а армію фінансувати хоча б на 8 відсотків ВВП?

І, нарешті, створити в Києві музей Світла і Добра, музей Всепереможних Променів і Сліпучих Діамантових Зірок?!

Хай сяє.

Як зірка на ваших грудях.

Як моя пошана до вас і ваших побратимів.

А ціни? Ціни будуть.

Усе буде Україна.

Ваш головний редактор