Війна кардинально змінила ставлення українців до зброї.

Однак, придбавши після 21 року мисливську рушницю, а з 25 років і нарізний карабін та набої, ніхто з нас не стає Рембо. Навіть після того, як відвідає дозвільні курси й тир. Бо в реальному бою вам не пощастить безпечно ловити в приціл ворога як зайця, й це вам не стрільба по тарілочках – доведеться приймати швидкі рішення на рівні рефлексів. А отже, права на помилку у вас не буде.

Ну й де цьому навчитись? Особливо, якщо ти не в теробороні й не на передній лінії фронту?

Одну відповідь я знайшов – у стрілецькому клубі «Навчись стріляти», співзасновниками котрого є Владислав Збаранський, спортивний тренер та майстер спорту України з практичної стрільби, та Юрій Санін, кандидат сільськогосподарських наук, генеральний директор ТОВ «Агронта», відомий в аграрному середовищі популяризатор певної лінійки мікродобрив. Клуб діє безпосередньо під Києвом, на стрільбищі «Практика» в с. Капітанівка.

Знайомитися з незвичним клубом я поїхав у найближчий вихідний. Стрільбище розташоване в с. Капітанівка на Житомирській трасі за три кілометри від міської межі Києва. Це неподалік уже відомої всьому світові сплюндрованої Бучі. Розписавшись у журналі інструктажу з техніки безпеки на стрільбищі, одягнув захисні (обов’язково з надміцного пластику) окуляри й навушники, я пішов під стрілянину вздовж комплексу, що містить вісім відкритих майданчиків для динамічної стрільби. Щоденні заняття розписані погодинно, а тим паче у вихідні: з 8:00 до 20:00.

Коли зброя стає зброєю

Доки йдуть заняття – не до розмов. У нас теж визначений час. Отож, Олександр Астраханцев (ТОВ «Лімагрейн Україна») та Олексій Стеценко (ТОВ «Сингента Україна») як ветерани клубу відразу поринули в командне динамічне заняття зі стрільби з карабіна на базі AR-15, а ми з Евеліною Чугай, колегою Астраханцева, як новачки пішли окремо освоювати помпову рушницю. Потім уже й карабін теж.

Групи учасників почергово, деякі в практично повній військовій амуніції, виконували вправи зі стрільби з різних положень – на ходу, падаючи поперемінно то на ліве, то на праве плече, перебігаючи від одного схематичного приміщення до іншого, іноді з заміною виду зброї.

Хтось стріляв із положення сидячи з підвісної рухомої платформи, при цьому інструктор розгойдував це сидіння, створюючи умови стрільби на транспорті, що рухається. Мені відразу згадалися мої армійські тактичні навчання «Бій у місті» сорокарічної давнини. При цьому позаду учасників у руках сивобородого й потужного статурою інструктора Владислава Збаранського пікав стрілецький таймер – важливим була не лише влучність, а й час на виконання цих вправ. Через кожні півтори-дві години люди мінялися, одні від’їжджали – інші приїздили, здебільшого цього дня були постійні учасники клубу.

Бачу люди реально горять бажанням учитися. Розкажіть, власне, трохи про сам клуб, як виникла така ідея– нарешті запитую в одній із перезмін Юрія Саніна, співзасновника та координатора клубу.

 

З початком війни кількість людей, що взяла до рук зброю, зросла просто неймовірно. Одні офіційно долучилися до формувань ТрО, інші для самозахисту придбали гладкоствольну чи нарізну зброю. І якщо в ЗСУ та ТрО бійців трохи навчають, то для пересічної людини така зброя – як залізна палиця, котра за невмілого користування навіть небезпечна для оточуючих або й самого господаря будинку чи квартири.

Ще із січня я особисто став цікавитися, де є можливість не просто навчитися стріляти, а й влучати, холоднокровно й вміло користуватися зброєю. З початком війни я ближче зійшовся зі своїм сусідом, Владиславом Збаранським, президентом стрілецького клубу «Практика». Досі ми по-сусідськи просто чемно віталися: привіт-привіт. Знаєте ж, як у межах містечка люди живуть.

От з березня ми стали тут займатися, на базі стрільбища «Практика» в Капітанівці. Спочатку нас було двоє-троє, потім четверо-п’ятеро, зараз понад 120 учасників. Клуб зветься «Навчись стріляти». Це добровільне некомерційне підприємство з набуття навичок ведення стрільби як із власної нарізної чи гладкоствольної зброї, так і тої, що є в клубі, орендованої. Я координатор клубу та інструктор-аматор, офіцер запасу, маю досвід стрільби з більшості стрілецької зброї, а у Владислава Збаранського – 15 років тренерсько-інструкторського стажу.

– Люди до вас приходять із різним рівнем готовності до володіння зброєю, мабуть, здебільшого зовсім без такого. Як ви розділяєте заняття?

– Більшість людей не стикалася зі стрілецькою справою, відтак спочатку пропонуємо ознайомчі навчання – для невеличких груп, від одного-двох до шести учасників. Розпочинаємо з правил техніки безпеки при поводженні зі зброєю та на стрільбищі, допомагаємо засвоїти основні стрілецькі навички та здійснювати постріли на різні дистанції різними видами боєприпасів та багато іншого.

Крім того, в учасників клубу є можливість навчатися стріляти з будь-якої наявної зброї: всі види гладкоствольної, є помпова чи напівавтоматична рушниця, різні види нарізної – або на базі популярної платформи AR-15 або ж з добре відомого багатьом чоловікам автомата Калашникова.

Якщо людей це зацікавлює глибше, пропонуємо програму занять «Базова», де вони вивчають повний набір базових стрілецьких навичок. Після цього є програма «Самооборона зі зброєю», де на ґрунті засвоєних стрілецьких технічних навичок вчимо оборони зі зброєю в приміщеннях. На стрільбищі схематично побудовано приміщення – з кімнатами, коридорами, вікнами, де тренуємося «умовно вдома» захищати себе і сім’ю. За 10 – 12 занять людина вже практично може вважати, що вона зможе впевнено і ефективно використати зброю для захисту сім’ї та оселі. Багато уваги приділяється стратегії і тактиці самооборони зі зброєю та законності тих чи інших дій при цьому.

Більш досвідчені стрільці, які вже впевнено поводяться зі зброєю, вивчають спеціалізовані стрілецькі навички, в яких особлива увага приділяється динаміці, виконують вправи на 15 – 20 пострілів за один підхід.

– Як тут з’явилися аграрії?

– Оскільки я з 1984 року працюю в агропромисловому секторі, був одним із засновників агрохімічного бізнесу незалежної України (першим головою представництва компанії «Рон-Пуленк» в Україні, одним з організаторів 1992 р. компанії, що зараз має назву «Сингента», та інших, наразі маю власну компанію «Агронта», що пропонує мікродобрива), то приблизно половина, а можливо й більше учасників клубу – це мої знайомі по цій роботі, з ними ми спілкувалися постійно. І нинішня військова тривожна ситуація всіх нас об’єднала ще тісніше. Водночас Владислав Збаранський є адвокатом, має власну адвокатську фірму, спеціалізується на кримінальному праві та антирейдерстві, й це теж дотично до аграрного середовища. Серед членів клубу, до речі, чимало жінок, більшість із них добре стріляє.

– Стрілецька справа – насправді недешеве задоволення. Чи не так?

– Вірно. Передусім купівля зброї: від $ 300 до $ 3 – 5 тис. Подорожчали набої, різноманітна амуніція достатньо дорога, ну й оренда стрільбища, оплата помічників, які розставляють мішені, транспортні витрати. Для нас це практично волонтерство, однак для учасників є певні витрати.

– Бачу тут одні займаються в шортах, інші – в повному комплекті тактичного військового спорядження: з бронежилетами, розвантажувальними системами, різними сумками й підсумками, дехто в шоломах. У багатьох справжні тактичні, а то й балістичні окуляри.

– Молоді хлопці розуміють, що треба вчитися повноцінно – серйозніше, можливо їм доведеться стати на захист країни, а не лише власного дому. Тому вони проходять навчання в повній екіпіровці, щоб звикнути до неї та набути певних прикладних навичок. Завершивши навчання, члени клубу не просто вміють стріляти, а вміють стріляти влучно, різними типами зброї та набоїв, із різних положень, з нестійких поверхонь та в русі. Так, тут відстань усього 40 – 50 м, однак такі умови вимагають динаміки й координації тіла, це складніше, ніж просто статична далекобійна стрільба по мішенях. Слід навчитися спочатку тут – це 95 % того, що треба. Коли навчишся тут, можна перейти й до освоєння стрільби на дальні дистанції. Це буде вже набагато легшою справою.

Спочатку був фотооб’єктив

– Юрію Вікторовичу, наскільки мені відомо, в мирний час ви по-снайперськи наводили об’єктив фотоапарата на різні об’єкти, майстерно обирали позицію і, затамувавши подих, плавно натискали на спуск. Ці навички схожі зі стрільбою, чи не так? Розкажіть про своє захоплення фото.

Так, певні прийоми в стрільця і фотографа схожі. Правильно вибрати експозицію, врахувати погодні умови, налаштувати діафрагму, витримку, визначити відстань до об’єкта, від цього залежить глибина різкості, так само все і в стрільця – аж до правильного налаштування прицілу. Й надважливо для обох – плавне натискання на спускову кнопку чи гачок.

Я займався різними бізнесами й захоплень у мене насправді багато. В напрямі мікродобрив працюю й донині. Фотоапарат тримаю в руках із самого дитинства. Однак, якщо тепер більшість фотографує на цифрову камеру, а наразі просто на телефони – це зручно, всім доступно й тут усе просто, то я займаюся класичною фотографією, з чорно-білою плівкою, проявленням і друком у затемненій лабораторії з хімічними реактивами. Це плівка великого формату, де розмір одного кадру – 10 на 15 см чи 20 на 24 см, й застосовую фотоапарати, які використовувалися 100 – 150 років тому. Зрідка користуюся й цифровою камерою. Подібні мені любителі такого фото об’єднані в Київському фотографічному товаристві, в котрому я є засновником. Свого часу я був членом Королівського фотографічного товариства Великої Британії, а мої роботи виставлялися в парламенті Великої Британії, в Оксфорді та в багатьох інших місцях. Сюжети – здебільшого природа. Бо інше моє захоплення – активні подорожі різними країнами й різними ландшафтами – від фіордів Ісландії, Норвегії до каньйонів і пустель Америки, Канади, Перу, тропіків Чилі, лісів Нової Зеландії чи кам’яних статуй вулканічного острова Пасхи. Чимало вільного часу я провів у таких подорожах і наметах, побував приблизно в 70 країнах світу та Європи, був у горах Непалу й на Тибеті; займаюся дайвінгом – пірнав навіть в одному з найнебезпечніших місць – Блю Хол, підводній вертикальній печері неподалік від Дахабу в Єгипті. Це оточений кораловими рифами карстовий провал завглибки близько 130 м, ми пірнали на 50 – 60 м. А ось тепер моє захоплення – стрілецька справа.

 

Коли тренер – чемпіон

Інструктор та співзасновник клубу «Навчись стріляти» Владислав Збаранський – майстер спорту України з кульової (практичної) стрільби, спортивний тренер та суддя Федерації практичної стрільби України, член Міжнародної асоціації стрілецького багатоборства 3 Gun Nation, віцепрезидент Всеукраїнської федерації прикладних стрілецьких видів спорту. Триразовий віцечемпіон України з практичної стрільби з гладкоствольної рушниці в класі помпових рушниць (2009, 2010, 2011 рр.)

Владиславе Володимировичу, у вас шлейф значних спортивних досягнень. І це при тому, що у великий спорт ви пішли в зрілому віці. Чому адвокат пішов у спорт? – спитав я інструктора Збаранського, як тільки в того виникла пауза між заняттями.

– Після закінчення Національної юридичної академії ім. Я. Муд­рого я працював в органах прокуратури України, потім – адвокатська практика, якою здебільшого займаюся й донині, я – керуючий партнер Адвокатського об’єд­нання «Збаранський і партнери». Це і зараз є моєю основною роботою, котру суміщаю із захопленням стрільбою, що стало не менш важливою професією. Моя адвокатська робота нерідко стосується рейдерства, ми захищали майно, зокрема й аграрних компаній, або ж повертали його після захоплення.

Коли пішов з прокуратури, то якось набридло стріляти з травматичного пістолета просто по мішенях, хотілося новенького відчуття. Шукав однодумців і потрапив до Клубу любителів практичної стрільби.

– Ну постріляти після роботи чи у вихідний – це я розумію. А от при цьому ще й стати призером чемпіонату України?

– Розумієте, це в легкоатлетів чи в ігрових видах спорту важливо розвивати здібності з дитинства, а практична стрільба – це спорт більш зрілих людей. У більшості чоловіків є внутрішній потяг до володіння зброєю, згадайте своє дитинство.

У практичній стрільбі надважливий баланс швидкості й точності. Не завжди ти маєш стріляти максимально точно, як у класичній кульовій стрільбі, не обов’язково вибивати всі десятки. Важливіше вміння вражати мішені максимально швидко й водночас максимально ефективно на такій швидкості. Результат визначається поділом набраних балів при попаданні в мішені на час, упродовж якого ти це виконав. Тому умовно інколи вигідніше вибити всі дев’ятки, але зробити це істотно швидше за того, хто вразить усі десятки.

– Коли розпочалася війна на сході України, було вже не до спорту? Ваші навички затребувані для навчання військових?

– Коли розпочалася війна на сході України, ми на волонтерській основі активно займалися з військовослужбовцями, долучилися до зміни програми вогневої підготовки в окремих підрозділах, насамперед десантно-штурмових військах, потім – сухопутних і далі наша система стала нормою та стандартом підготовки ЗСУ.

Виїжджали в навчальні центри, військові частини й готували спочатку бійців, потім інструкторів. З початком уже повномасштабного російського вторгнення став займатися з бійцями ТрО, мешканцями сіл Вишеньки та Гнідин на Бориспільщині. А потім, коли долучився Юрій Санін, рух розрісся вже до клубу.

Стати людьми фронтиру

– Скільки часу треба, щоб навчитися влучно стріляти? Схоже, навички володіння зброєю нам тепер будуть потрібні чи не завжди…

– По суті стрільба сама по собі не є якоюсь надзвичайною чи складною навичкою, все набувається з досвідом. Це як, скажімо, вміння їздити на лижах. Цьому можна навчитися. Просто в одного на це піде більше часу, скажімо, місяць, іншому буде цілком достатньо двох-трьох занять. І знову ж таки, яке завдання стоїть перед тобою: просто навчитися розуміти для себе, що ти безпечно поводишся зі зброєю, можеш зробити один-два постріли в критичній ситуації, чи все ж таки хочеш освоїти глибше володіння зброєю. Наприклад, із мого тренерського досвіду, для базового підсвідомого володіння зброєю треба не менше 20 занять, раз на тиждень. Це мінімальний поріг, після котрого навички засвоюються на підсвідомому рівні. Після 20-ти занять ми вже безбоязно випускали спортсменів-початківців на змагання.

У нас багато різних категорій навчається. Є пересічні власники зброї, є ті, хто приїхав на ротацію з війська, резервісти ЗСУ або хто готується до війська чи вже мобілізовані. Є такий хороший вислів, що в критичній ситуації ти не піднімаєшся до рівня своїх очікувань, а спускаєшся до рівня своїх здібностей. Той, хто думає, що коли його мобілізують, тоді й навчать, глибоко помиляється. Будемо відвертими, в умовах війни, та ще й нинішньої, не дуже навчать. Покажуть, розкажуть, а часу на навчання може й зовсім не бути. Останні кілька занять, до прикладу, я займався з людьми, які прибули на перепочинок із фронту.

Скажу ще, що подібні клуби потрібні не те що в кожному районі, в кожному селі! Враховуючи сусідство з росією, війна з котрою не завершиться повним розгромом і знищенням її мілітаристського потенціалу. Тому в кожному селі має бути маленький тир або стрільбище, як у США чи Ізраїлі. Досвід володіння зброєю у США кількасотлітній, там у кожному селищі є тир, у кожного – зброя. Це образ життя – в суботу він іде до тиру, як англійці після роботи до пабу або наші гуцули до церкви. Тому нам, якщо хочемо бути готовими дати нову відсіч сусіду, треба вчитися володіти зброєю, як американські ковбої. Ба, навіть більше, бути людьми фронтиру, які чатували в граничних зонах – на межі зіткнення «цивілізації» з «варварством».

– Мені здається, що в тих людей, котрі пройдуть у вас курс навчання, бажання придбати собі зброю стає більш усвідомленим. Тепер точно виберуть те, що їм підходить. Чи не так?

– Так, це ще один плюс участі в нашому клубі. Бо як тільки з’явилася можливість, багато хто згарячу купував зброю, не зовсім розуміючи, що саме йому треба. Наразі третина наших членів клубу, які прийшли до нас без зброї, вже має намір її придбати. Вони навчилися й зрозуміли, чим саме хочуть володіти. Хтось таку зброю вже й придбав за цей час. При цьому треба враховувати й доступність набоїв, запчастин, інших супутніх чинників. Я дуже давно в цій сфері й знаю ринок, тому можу порадити, а не лише навчити стрілецьких навичок. Що надто дороге й до нього нема запчастин, із чим виникають проблеми, що ще недостатньо перевірене, а що краще взагалі не купувати.

– І що найбільше купують? Автомати Калашникова під карабін?

– Нічого подібного. Це найменш затребувана позиція. Топ продажів: американський карабін на базі АR-15, а з гладкоствольної зброї – помпова рушниця. Тут нема чого порівнювати: АR-15 – сучасна гнучка й адаптивна платформа. За ціною АК дещо дешевший, відсотків на 20 – 30. Однак карабін новий, а «калашников» у цивільному продажу лише б / в. Ще якби АК коштував $ 300, то можна було би думати, а так АК коштує від $ 1000, а АR-15 – від $ 1500. І для завдань цивільного захисту карабін більше підходить.

* * *

…І Владислав знову поспішив до наступної групи учасників навчання. Тепер і я спробував зробити подібні вправи в динаміці. Зізнаюся, колись під час служби в прикордонних військах я був доволі вправним стрільцем із модифікацій АК та СГД, доводилося тримати зброю й нинішньої зими, однак сьогодні мені довго пояснювали й виправляли мої помилки під час набуття стрілецької стійки – здавалося такої абсолютно простої речі! Умови швидкісних вправ кинули мене в умови легкого стресу – і пульс підскочив, і тиск. Хоча жодних підстав для цього не було – була проста вправа. Отож, сподіватися на те, що ви без тренувань можете себе захистити – абсолютно небезпечно. Вчитися таки треба. 

ВРАЖЕННЯ УЧАСНИКА КЛУБУ

Олександр Астраханцев, ТОВ «Лімагрейн Україна»:

Я згоден із твердженням, що в поточних умовах і з таким сусідом України кожен із чоловіків має набути навичок поводження зі зброєю. Адже рано чи пізно комусь із нас, а можливо й усім, доведеться йти на зміну бійців ЗСУ. Ще 2014 року я ходив до тиру постріляти, тепер уже придбав зброю. Відтак постала нагальна потреба навчитися з неї стріляти й за можливості – добре стріляти. Не лише статично по тарілочках чи мішенях, а в динаміці, з різних положень. Саме те, чим ми займалися сьогодні. Клуб робить необхідну справу. Такі вправи дисциплінують, привчають до певного способу мислення, зокрема додають упевненості в собі. Ну й це просто цікаво. Ось моя колега Евеліна всього один раз спробувала постріляти й вже не знаходить собі місця – так їй хочеться навчатися далі.

Юрій Санін у фотолабораторії

Владислав Збаранський (ліворуч) на стрілецькому занятті

ВРАЖЕННЯ УЧАСНИКА КЛУБУ

Олексій Стеценко, ТОВ «Сингента Україна»:

– До війни я навіть не уявляв, що буду займатися практичною стрільбою й це мені подобатиметься. Я відносив себе до людей, котрі не люблять зброю. Коли почалася війна, все змінилося. Я вирішив, що важливо навчитися володіти зброєю. І якщо доведеться стати до лав захисників і буде мало часу на навчання, я маю бути максимально готовим до цього.

Коли давній знайомий Юрій Санін розповів про цей клуб і запросив спробувати себе, я довго не думав. Уже на стрільбищах побачив знайомі обличчя з агробізнесу й став навчатися з ними. Мені подобається помпова рушниця й карабін АR-15, по суті це цивільна версія легендарного американського військового карабіна М4А1, лише під цивільний набій і не стріляє чергами, його вже можна придбати в Україні.

З першого ж заняття відразу зрозумів, наскільки різні емоції викликає вміння створювати різні таблички чи презентації в програмі Excel в офісі й влучна стрільба зі справжньої зброї! Адреналін зашкалює, особливо коли ти відчуваєш свій прогрес – удосконалюються навички володіння зброєю, її розбирання й догляду, ти стріляєш усе влучніше й швидше, стріляєш на ходу, з перекатами, з різних положень і різної зброї.

Ти набуваєшся впевненості й отримуєш розуміння, що в разі чого, ти вже більш підготовлений. З’являється стадія неусвідомленої компетенції, коли не задумуючись автоматично виконуєш потрібні дії. Швидкість виконання вправ у мене зросла втричі. Пройшов уже понад десять занять. Буду продовжувати й рекомендую друзям. Навіть стало цікаво самому робити коротенькі відеоогляди з деяких видів стрілецької амуніції.