Правовий режим господарської діяльності на окупованому півдні України

Будучи практикуючими адвокатами із зареєстрованою діяльністю в Херсонській області та маючи на обслуговуванні достатню кількість виробничих і сільськогосподарських підприємств, від початку війни ми отримали багато звернень з одним і тим самим запитанням: як бути? Адже сільськогосподарське виробництво, зокрема вирощування сільськогосподарських культур, характеризується прив’яза­ністю до певного місця основним засобом виробництва – землею.

Якщо потужності підприємств іншої галузі можна теоретично перенести на підконт­рольну територію України, то в сільському господарстві це неможливо зробити ні теоретично, ні практично.

Тож як бути аграріям півдня? Що нового підготував для них законодавець? Адже сільське господарство має сезонний характер і виробничі процеси не можна відкласти до вироблення державою чіткого механізму регулювання цього питання. Працювати в полі потрібно весь час. Що становить складову економічної співпраці з державою-агресором: що містить кримінальну складову, а що ні? Давайте спробуємо розібратися.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. №1207-VII, останні зміни до якого було внесено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21.04.2022 р. №2217-IX, передбачено ряд суттєвих змін та обмежень у здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання, місцем реєстрації яких, а відповідно і податковою адресою, є тимчасово окуповані території.

Зокрема нормами вищенаведеного закону прямо заборонено:

 здійснення господарської діяльності без зміни податкової адреси на іншу підконтрольну територію України;

 здійснення господарської діяльності за всіма договорами, стороною яких є суб’єкт господарювання, що знаходиться (проживає) на тимчасово окупованій території. Тобто правочини є нікчемними, такими, що не створюють правових наслідків;

 ліцензії та документи дозвільного характеру. Вони не діють на тимчасово окупованих територіях, але зберігають чинність на іншій підконтрольній території, після зміни податкової адреси;

 юридичним особам ввозити/вивозити на/з підконтрольну територію України товари, що вироблені на тимчасово окупованій території.

Окупація без офіційного визнання

Однак якщо проаналізувати зміни правового регулювання господарської діяльності на тимчасово окупованій території України, то виявляється, що офіційного визнання такого факту, як не дивно, ми й досі не маємо.

Центральним і визначальним питанням у порядку особливостей здійснення господарської діяльності буде саме той факт, чи віднесена територія здійснення діяльності до тимчасово окупованих територій, оскільки всі обмеження, передбачені цим Законом, діють лише щодо офіційно визнаних РНБО тимчасово окупованих територій. До прийняття РНБО такого акту провадження діяльності на цих територіях здійснюється у загальному порядку без обмежень, передбачених цим Законом.

Так, згідно зі статтею 1 Закону №1207-VII:

 п. 2. Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об’єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об’єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації), починаючи з 7 квіт­ня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України (затверджено Указом Президента України від 7 лю­того 2019 року №32/2019);

 п. 3. Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію Указом Президента України.

У пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що тимчасово окупованою територією визначається інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію Указом Президента України.

Отже, для того, щоб на території Херсонської області діяли спеціальні режими та обмеження ведення господарської діяльності, необхідне офіційне визнання території Херсонської області, яка де-факто є окупованою з 24.02.2022 р., тимчасово окупованою в розумінні Закону №1207-VII (визначення дати початку тимчасової окупації) – необхідне відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України, введене в дію Указом Президента України.

Станом на дату написання статті такого рішення Ради національної безпеки і оборони України в дію не введено.

Відтак на цей час суб’єкти господарської діяльності, зареєстровані на території Херсонської області, не підпадають під обмеження та заборони як такі, що здійснюють господарську діяльність на тимчасово окупованих територіях, оскільки юридично не знаходяться на таких територіях. Вони можуть здійснювати господарську діяльність на загальних підставах. Зокрема отримувати або сплачувати безготівкові кошти від/та суб’єктів господарювання, розташованим на підконт­рольній території в розумінні Закону №1207-VII (наприклад, повернення боргу за договором позики, оплата за надані послуги, поставку товару, продаж майна). Тобто до того часу, доки Рада націо­нальної безпеки і оборони України не ухвалить рішення про визнання Херсонської області тимчасово окупованою територією і це рішення не буде введене в дію відповідним Указом Президента України.

Ознаки колабораціонізму

Аналогічна ситуація зі здійсненням господарської діяльності, зокрема вирощуванням товарної сільськогосподарської продукції, наданням послуг, продажем майна, товарно-матеріальних цінностей, виплатою орендної плати за користування землею грошовими коштами та (або) сільгосппродукцією.

Однак при здійсненні такої діяльності необхідно звертати увагу на обмеження, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 р. №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації». Зокрема не здійснювати наведені вище господарські операції, якщо учасниками таких операцій виступають:

 громадяни Російської Федерації;

 юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

 юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Крім того, вважаємо за необхідне зауважити, що офіційне невиз­нан­ня територій тимчасово окупованими не впливає на можливість, у разі наявності відповідного складу злочину, застосування статті 111-1 Кримінального кодексу України «Колабораційна діяльність».

Беручи до уваги поставлені запитання, розглянемо частину четверту статті 111-1 КК України. Відповідальність за ч. 4 ст. 111-1 КК передбачена за дії у вигляді передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора. Також за цією частиною кваліфікуються дії з провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема з окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Термін «господарська діяльність» – визначено в ст. 3 ГКУ. Фактично під категорію провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, підпадає будь-яке постачання товару, виконання робіт, надання послуг таким органам влади (окупаційній адміністрації) або державі-агресору, сплата податків на користь держави-агресора, отримання будь-яких дозвільних документів, ліцензій.

Щодо місця вчинення злочину, як зазначалося вище, він значення не має – передача матеріальних ресурсів та провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, можуть учинятися як на тимчасово окупованій території, так і на іншій території України.

Важливо, що суб’єкт злочину за ч. 4 ст. 111-1 є загальним. Це не обов’язково громадянин України, але слід звернути увагу на те, що господарську діяльність здійснює суб’єкт господарювання. У разі встановлення фактів здійснення такої господарської діяльності необхідно визначати, хто діяв і приймав рішення від імені такого суб’єкта господарювання. Це буде передусім керівник, особа, яка виконує його обов’язки, або інша особа, котра діяла від імені суб’єкта господарювання (під час переговорів, укладення й підписання договору, поставки товарів, робіт, послуг). Особи, що виконували технічні функції (продавці, комірники), залежно від їх умислу, можуть бути пособниками в такому злочині або їх діяння може не підпадати під ознаки об’єк­тив­ної сторони злочину (здійс­нення господарської діяльності).


Вказаний злочин є нетяжким, водночас передбачені обов’язкові два додаткові покарання: у вигляді конфіскації майна та в позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком від 10 до 15 років.


Варто звернути увагу на зміни, внесені Законом №2108-ІХ. Це зміни до ст. 96-3 та 96-5 КК, згідно з якими вчинення від імені юридичної особи її уповноваженою особою кримінальних правопорушень за ст. 111-1 КК є підставою для кримінального провадження щодо такої юридичної особи.

Захід кримінально-правового характеру, що застосовується за це правопорушення, – ліквідація юридичної особи та конфіскація її майна (ст. 96-8, 96-9 КК).

Оскільки частина 4 статті 111-1 КК України передбачає настання кримінальної відповідальності, зокрема за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, вважаємо, що вчасне неповідомлення правоохоронних органів про факти пошкодження та/або втрати майна на окупованих територіях може бути кваліфіковано як передача цих матеріальних цінностей державі-агресору. Безу­мовно, процедура виявлення та доведення таких фактів не є простою в реалізації, однак такі ризики майбутнього кримінального переслідування для юридичної особи наявні. 

Ірина Ковальчук, адвокат, кандидат юридичних наук, член-кореспондент ГО «Академія адміністративно-правових наук»

Микола Ковальчук, помічник адвоката, кандидат юридичних наук, член-кореспондент ГО «Академія адміністративно-правових наук»

Микола Ковальчук, помічник адвоката, кандидат юридичних наук, член-кореспондент ГО «Академія адміністративно-правових наук»