Наталія Пальчак: «Сироваріння – це моє покликання!»

– Хто ви за фахом і як прийшли до сироваріння?

– За фахом я – вчитель музики, працювала колись у музичній школі, викладала сольфеджіо. Після другого декрету вже не повернулася на роботу, опісля почалися пошуки себе. Довго підбирала власну справу, чим опікуватимуся. Так складалося: все, що я пробувала, було пов’язано з ручною роботою. Якось побачила сюжет по телебаченню про сироварні в Україні. Й мене зачепило, вирішила спробувати. Все почалося з власної кухні, а далі вже пішло-поїхало. Коли сюди залазиш, воно тебе затягує, а якщо це твоє – і поготів. Я знайшла спосіб реалізуватися, і, як виявилося, все вдало. Це – моє покликання! Хоча так важко й так багато я ще не працювала ніколи в житті! От уже сім років опікуюся сироварінням.

– А якось допомагає музична освіта в сироварінні?

– Напевно, допомагає творчий бік справи. Сироваріння – це творчий процес. І тут, якщо ти не мрійник, то в цій справі трошки важко.

– На переробку зробили свідому ставку чи, може, маєте в планах розширити бізнес у сільськогосподарській царині?

– Ні, не розширюватимемося. Принаймні в найближчих планах цього немає. Можливо, в майбутньому рухатимемося трошки в інший бік. Може, це буде якась ресторація, пов’язана із сиром, проведення дегустацій тощо. До сільського господарства в чистому вигляді ми не готові.

– Із ким партнерствуєте щодо сировини?

– Із ФГ «Гадз» і ПП ««Дністровські зорі» з Тернопільської області. Логістично зручно, сполучення є. Нам підходять якість і доступність сировини, умови співпраці. До речі, ми також вітали ці господарства, адже й вони мають стосунок до нашої перемоги на World Cheese Awards. Був свого часу в нас ще один партнер – невеличке приватне фермерське господарство з Івано-Франківської області, але з початком пандемії вони змушені були продати чимало тварин і практично призупинити діяльність. У них трошки ще залишилося поголів’я, але та кількість не дає змоги постачати нам молоко. Шкода, адже в них було дуже смачне ідеальне молоко, яке нам підходило. Дуже смачні сири виходили, але нині не вистачає обсягів.

– Чимало господарств, які мали або мають тваринництво, твердять про невисоку його рентабельність, надто порівняно з рослинництвом…

– Якщо говорити про сир і враховувати лише цей чинник, то, напевно, всі припинили б працювати, варити сир. Тут багато різних складових. Ти вкладаєш у те, що робиш, дуже багато ресурсів, насамперед особистих: час, який ти міг провести з родиною, коли ти мав би відпочити, ще й своє здоров’я. Зрештою, маєш те, чим живеш. А інакше нічого б і не було.

– Можливо вас споріднює з Петром Івановичем Гадзом, який є засновником підприємств, що є партнерами «Станіславської сироварні» щодо сировини, музична складова, адже й він має музичну освіту, свого часу працював директором музичної школи, чудово грає на баяні тощо.

– Можливо й так (зі щирою усмішкою). Дуже вдячна долі за те, що так сталося, що ми працюємо з цими господарствами. Нам дуже зручно, і ми вдячні їм за підтримку й за можливість з ними працювати.

– Що змінилося з початком повномасштабної війни?

– Багато чого змінилося. З початком війни до західних регіонів України приїхало чимало людей зі сходу, з Києва, з півдня нашої країни. Ми змінили свій асортимент й переважно перейшли на молочну продукцію, адже був напрочуд великий попит, у нас не вистачало часу ще й на сир. Ми все ж таки мікробізнес і не маємо таких потужностей, аби вироб­ляти дуже багато продукції. Зупинили свій вибір на молодому сирі. Чому саме «Сирна торбинка»? Ми працювали впродовж тривалого часу лише на переробку молока на молочну продукцію. А «Сирна торбинка» – це продукт, який швидко виробляється та швидко реалізується. Він у нас в асортименті залишився. Коли постало питання: що подавати на конкурс World Cheese Awards, то вибір було зробити не складно. Це – найулюбленіший сир, він у нас найкраще продається.

– Чинник близькості Державного кордону України змушує замислюватися над перспективами експорту?

– Він змушує замислюватися над іншим (із сумною усмішкою). Коли нарешті буде вжито бодай якісь заходи, щоб сир, який заїздить до України контрабандою, так вільно не потрапляв на українські ринки? Це дає дуже багато перешкод розвитку українського сирного ринку назагал і нашого продукту зокрема.

– Із початком війни контрабанди не стало менше?

– На певний період стало менше, надалі вже почали й офіційно завозити, але все одно конкуренція шалена! Ринок перенасичений, напрочуд багато продукції із занизькою ціною. Ми не є великим гравцем на ринку, натомість – локальний виробник, працюємо переважно в Івано-Франківській області, до повномасштабної війни відправляли продукцію й на Київ, на Львів, на Дніпро тощо.

– Що для вас означає участь у World Cheese Awards, ба більше – отримання нагороди Super Gold?

– Для нас перемога була несподіванкою, адже ми брали участь поряд із відомими виробниками, в яких набагато більший розмір підприємств, набагато більший асортимент продукції. Наша участь у конкурсі уможливлена завдяки компанії ARDIS GROUP. Вона провела величезну роботу, аби Україна потрапила на цей конкурс. Наша країна дуже багата талантами. Наші люди щирі, добрі, й те, що ми робимо, – це все від серця. Після участі в конкурсі World Cheese Awards я стала набагато впевненіша в своїх сирах, а також здобула чіткий орієнтир для розвитку свого бізнесу. Маємо змогу будувати плани на майбутнє. Такі конкурси надихають!

– Нині незрідка вимикають світло…

– Ой, так, поки ми зараз із вами спілкуємося в середмісті Києва, наше виробництво зранку без світла. Інколи, коли привозиш продукцію, вітрини вимкнуті й складно зберігати наші сири.

– Це – зима, а коли прийде літо…

– Ми вдома, на своїй землі, готові потерпіти маленькі незручності. А влітку таких незручностей не буде, адже до літа ми переможемо! 

P. S. …А «Сирну торбинку» рекомендую!