Вітаю, любий читачу, дорогий друже. А шо це ви якийсь непричесаний та майонезом обляпаний? А, олів’є кришили, а тут світло вимкнули. Ясно. Ну це ще не страшно – олів’є в темряві, повз рота ложку ж не пронесеш. Гірше, коли в офісі вимикають, чоловіки матюкаються, а Клавдія з відділу економіки: ой йой, ой йой йой, а, це ви, Миколо Панасовичу, тоді оооооойййй…

Насправді кількість мемів і жартів про блекаут мала б пояснити кацапським аналітикам – не бере воно українців. Насправді кількість жертв та «взятих» міст могла б пояснити москалям – ну хибна це думка воювати в Україні, бо українці воюють, як боги, а москалі воюють, як лайно. Проте москалі, як п’яні бомжі, полізли в котел до кочегара і не петрають, що це шлях в один бік, ван вей тікет.

Струшуйте олів’є, читачу, давайте сядемо бідкатися, бо ж українці, навіть перемагаючи, не можуть полишити улюблену свою справу. Дивіться, он якийсь урожай зібрали. Якщо ви пригадаєте мої прогнози навесні, то побачите, що я передбачав вал в Україні 71,28 млн т, і, ясний хрін, ви могли мені причепити статус редактора, експерта, хужого від Арестовича. Однак таки 65 – 68 млн т буде. Проте ж це під час війни!

Ну, казали, гаплик буде, бо неможливо вивезти. Помалу, помалу, а щось вивозиться. Зерновим коридором вивезено понад 15 млн т зерна, щомісяця через Польщу везуть пів мільйона тонн, потроху йде. Проте ж це під час війни!

От що відрегулювала війна в гірший бік – так це ціни. За кордоном вони чудові. Ми б у грошах купалися і Клавдії з економічного купували б не шоколадку, а відро цукерок. І не було б в Україні аграрія чи фермера, який би після продажу врожаю не купив би собі «крузак», і на «Тойоті» поставили б нову лінію та красивими ієрогліфами написали б на ній «крузаки» для фермерів України – щоб люди ото не юрмилися в чергах в автосалонах: мені тільки спитати, ой, пустіть, бо в мене маршрутка на Глеваху тікає. Стоп, спиняємося і струшуємо олів’є.

Однак таки щось веземо помалу, а навколо палає війна…

Читачу, відкладіть отой свій сандвіч із салом і цибулею. Ми ж про вічне, про зерно, про життя з вами тут у межах експертизи міркуємо.

Про майбутнє. Кажуть, не посіємося…

А ми посіялися.

Практично 100 % запланованих площ засіяно озимими. Насправді це глибокий філософський і ментальний феномен, він свідчить про унікальну сутність українського агрокомплексу. От ніби в нас свого часу було знищено соціалістичний спосіб аграрного розкрад… тьху, виробництва, а на його місці виріс сучасний агробізнес. Тобто спосіб вирощування зерна з максимальною ефективністю і мінімальними затратами, а от фермерства не виникло. Відмінність фермерства від агробізнесу в тому, що фермерство – заняття споконвічне і сімейне, воно передається з покоління в покоління і полягає у виробництві продовольства попри війну і низькі ціни. Мета його – вирощувати, плекати землю, годувати світ і спільноту. Мета агробізнесу – отримувати прибуток.


Ситуація з осінньою посівною-2022 свідчить, що й у нас формується синтетичний вид агробізнесу: люди сіють, незважаючи на те, що економічні умови не дають підстав для цієї діяльності.


Як можуть планувати наступний сезон картоплярі, коли картопля по 2 грн за кіло в гуртовій закупівлі? Як можна сіяти пшеницю, коли за тонну 6450 грн за другий клас? Це ж $ 155. У цей самий день на Нью-Йоркській біржі (не плутати з Нью-Йорком у Донецькій області) – $ 280. Кукурудза – $ 250. А у нас кукурудза 5500 грн.

Однак планують і посіяли. Так може діяти тільки фермер, який бачить сенсом свого життя вирощування зерна, а добрі ціни й добрі умови – це гарні випадки для гарного настрою.

Проте так діють сьогодні в Україні й фермери, і бізнеси.

Тож посіялися, а там і врожай буде, і ціна на нього.

Оце поки в темряві однією рукою намацуєте тютюн та люльку, а другою – Клавдію з відділу економіки, світ живе справжнє життя і рухається в чіткому, але невідомому йому самому напрямку.

Трохи розповім вам про свої напрямки та пригоди. Чомусь перед передостаннім масованим ракетним ударом кацапів і здичавілих москалів я відчув, як то кажуть у мистецьких колах, непозбувну бентегу. Подзвонив дітям, друзям, ні з чого, без приводу, тому що відчув: немає гарантій щодо завтрашнього дня. Є вони для України, є вони для Перемоги, є вони навіть для врожаю, а от для мене особисто – немає. Ні для кого з людей, які сьогодні в Києві, в Україні, немає гарантій, що якісь пару тонн іржавого залізяччя не прилетять на голову – й тоді вже блекаут надовго (це я, щоб не говорити – назавжди). Банальні істини, але якось дуже гостро й особисто я в якусь мить оце відчув.

І не буде цього світу. Проте і так неясно, чи він є досі, немає гарантій. Я байдуже дивився, як мені щодня на моніторі вискакує реклама – виставка SIMA з 4 по 10 листопада. А я від 2007 року завжди бував на цій виставці, добре був знайомий з організаторами виставки, так радів зустрічам із героями моїх обкладинок і власниками великих закордонних компаній на ній… Проте ж тепер війна, і врешті які там виставки… Проте. Щось мені сказало у вухо: це ж нагода пересвідчитися, чи існує світ за пекельним вогнем нашої війни, і це нагода побачитися з друзями.

Я подзвонив до відомої фірми, яка, точно знав, буде представлена на виставці, напросився в гості, вишкріб останні копійки з креденса, накопичені на похорон, і рушив до Франції. Через Краків. Там мені запам’яталася цікава дівчина з Вінниці, яка допомогла купити квиток на трамвай, і на запитання: «Коли повертаєтеся до України?» – відповіла: «Ой, так кажуть, ще рано, ще небезпечно, а ви самі коли повертаєтеся?» – «Я? Я за тиждень, я ж на виставку й назад». І поїхав, залишивши її в подиву і бентезі. На трамваї поїхав.

А вже потім із Кракова полетів у Бове, а звідти автобусом до Парижа, і Париж був на тому самому місці, де я залишив його років чотири тому.

Потім в улюбленому магазині на Ріволі я приміряв куртку за останні копійки, які збирав на весілля дочок, бо полетів у дуже легкій, а холоди ж насувалися, і поруч весело щебетала українською пара, бо їх страшенно тішила акція продажу джинсів по 14 євро. І чоловік усе їх наміряв, але вони йому спадали, бо за таку ціну були тільки розміри XXXL.

А чого, будете як герой фільму «Три ікси», – сказав я йому.

Пара остовпіла, зачувши українську мову там, де почути її було – як зустріти інопланетянина, стільки ж шансів.

А ви вже давно тут? Ви схожі на професора, викладача. Вже адаптувалися? Років чотири?

– Я тут уже пів дня і планую за тиждень повернутися назад до Києва.

Я таки потрапив на виставку і побачив там яскравий світ людських здобутків та ідей, феєрверк інтелекту і винахідництва, техніку, яка стала мудрою й точною. І я писатиму тут і в наступному номері про виняткові колекції обприскувачів «Берту» та феноменальні можливості нової сівалки «Вадерштад». Я блукав у вишиванці виставкою й найбільше радів зустрічам із Хайнцем Пьотінгером, Міхаелем Хоршем, Патріком Бессоном. Так, мене вразила автономна безпілотна машина Lemken і Krone, багатюща експозиція KUHN, медаліст Fendt 728 Vario, безліч дронів і софтів.

Світ прекрасний, він існує і він підтримує нас. Дуже часто я чув від співрозмовників на виставці: що ми можемо зробити для України? Чим допомогти?

Я перевіряв – світ у своєму культурному вимірі та духовній енергетиці той самий, що й був. Коли я ранком виходив із готелю на Монпарнас, світ зустрічав мене як доброго друга – теплом і приязню. Й усміхався, махав великими листками платанів. Тут я взявся лазити під садовими лавками бульвару і вишукувати насіння платанів паризького Монпарнасу. Знайшов із десяток насінин, дбайливо загорнув у папірчик. Привіз і вже посіяв у вологу ватку пророщувати. От. Ви, читачу, посіяли пшеницю, а я – платани. Мабуть, вони не збільшать валовий урожай 2023 року, але, якщо проростуть, збагатять біорізноманіття Полтавщини.

Я знаю, чому ви кришили олів’є, рідний мій читачу. Бо Миколай і свято ЗСУ, і в кожну оселю завітає Валерій Федорович Залужний – символ нашої незламності. Потисне руку вам особисто і приобійме Клавдію з економічного.

Ми йдемо до Різдва, високо несемо знамена наших героїв, і Христос рождається цього року не в стайні з волами, а в бліндажі з пальником і суворими кулеметниками й пілотами дронів.

Віримо в Бога, віримо в ЗСУ, віримо в Україну.

Переможемо, бо віримо.

Зі святом вас, рідний читачу.

Ну накладайте вже мені ваш олів’є.