Різні бувають коридори, коридори свідомості, коридори влади, а у нас от був зерновий коридор. Не скажеш, що він добре працював, кацапня створювала величезні черги, трейдери аж надто активними не були, як не знали наші виробники куди подіти врожай, так і не знають досі.

Був і нема.

А хто б сумнівався. Я от ні хвилі не сумнівався, що коридор зачинять, тільки-но рашка захоче. От вона й захотіла, після того, як по кораблях у Севастопольській бухті прилетіло. Прилетіло і припливло. Така доля – і не прилетіти не могло, і кораблям там нема чого робити. Як і рашці, у неї прірва роботи вдома. Села не газифіковані, простори неміряні, людей немає. Логіку фашистів збагнути неможливо, але можливо збагнути, що логіку вони ігнорують. Силу свою вони вбачають у тому, що вчиняють неочікуване. В тому числі, і для самих себе. От пливе по гімну така країна, і ти думаєш: от мало того, що потоне, забризкає пристойних міщан навколо, а ще й стрельне собі в ногу. А країна дивиться, як крокодил, очі лише визирають з субстанції, і стріляє собі в голову. Стоїш обляпаний, бо рикошет саме в гущавину потрапив, і думаєш: неочікувано.

От про коридор – очікувано. Не­очікувано, що він узагалі був якимсь дивом відкритий. Чи був він життєво важливий для аграріїв? Ніби й так, але в часи дії коридору в кінці жовтня за третій клас пшениці на «Нібулоні» було 6000 гривень, за кукурудзу – 5300. Відповідно, це $ 150 і $ 132,5. У цей же час ціни на пшеницю у Нью-Йорку становили $ 306, а на кукурудзу – $ 267. Коридор працював, аж гуло. А різниця в цінах була огогого яка.

Тут раптом наші інженери покинули переробляти брендові сівалки на стріп-тілл і щось таке зварили невеличке, чорненьке і камеру припасували. І воно попливло у Севастопольську бухту і гахнуло з чотири кацапських човни. І двері у коридор зачахнулися. Дорікнути нашим інженерам можна лише, що пізно вони оте своє каное змайстрували, треба було б мати таких з сотню, коли кацапи нахально пливали біля наших берегів і кумкали у мегафон – я руський ваєнний карабль, прідлагаю здаться.

Тепер вони не пливають, бо тоді у нас був «Нептун». Який прідложив кацапам інший шлях. І тепер вони ховаються у бухті, звідки й стріляють ракетами по мирних містах.

Однак коридору таки нема. Кацапам не сподобалося знайомство з бойовими українськими каное. І в ООН вони лоханулися – не про бойових комарів треба було гукати світу, а про бойову чорноморську тюльку і лютих чорноморських бичків.

Коли телефоную до друга на Полтавщину, каже: зібрали, щось краще, щось гірше, але ж все лежить у коморах… Кажу, не переживайте, продасться.

– Та ніби пішли 16 вагонів соняшнику на Угорщину…

– Ого! Це ж понад тисячу тонн.

– Та да.

– А за які гроші продали?

– По 16,5 тисячі.

– Ого! Це ж непогано.

– Та непогано, але порахуйте, це 16 мільйонів, а пайовикам треба заплатити зараз 25 мільйонів, а ще є зарплата, дизпаливо…

Фермерувати важко, нема мови. Проте й в інших бізнесах не легше.

За що нам це все? За те, що не молимося?

Ні. Це за те, що ми не робили реформ. Не робили військової реформи – оскільки армія нікому не була потрібна, продавали все, деребанили все, і ніхто не звертав уваги, оскільки мало хто мав доступ до деребану. Не робили судової реформи, податкової реформи, адміністративної реформи, політичної реформи. Вісім років останніх трохи будували армію, слава Богу, але на західні стандарти і калібри не перейшли, довелося бігом і під вогнем переходити. А якби у нас «Хаймерси» та «Цезарі» стояли по кордону, а у повітрі ширяли б F16, ми не мали б втрат і руйнувань… Однак таких мудрих народів я у світі й не знаю. Кожний народ приходив до нарощування м’язів через втрати і руйнування.

І до необхідності реформ ми також прийшли впритул. Навіть і до геополітичних рішень, коли нам треба будувати вузькі колії для вивезення зерна на Захід і широкі колії на Заході, щоб зерно дійшло до портів.

Утім, наші інженери вже потроху збирають у баночки в гаражах потрібні гайки і шурупчики і конструюють отакі непомітні човники, які можуть зробити з вузенького зернового коридору просторий хайвей на 48 смуг. Якщо росія вийшла з зернової угоди, потреби в її суднах більше немає, а якщо вони загрожують мирним балкерам, кацапські ночви треба просто потопити. Як казав Господь, щоб і не смерділи тут, грішники.

Мене вразив кмітливий воїн ЗСУ, який, щоб запарити каву, чавив кавові зерна обценьками, пасатіжами. І це просто ніж у серце нашим інженерам: ну що, не можна створити взводну кавомолку, легку і ефективну? Якщо ми перейшли на європейський калібр і європейські стандарти ранкової кави, то чи не можна уникнути кришіння пасатіжами кавових зерен?

Насправді не треба взводної кавомолки. Ми всім змелемо і наллємо кави, напечемо круасанів і тістечок, зваримо джеми і сколотимо вершкового масла, ви тільки поверніться живі, рідненькі.

Стійте, дайте я дух переведу і рукавом обітру мокрі очі й ніс.

Повертайтеся живими, а ми тут покладемо життя за те, щоб це була найкраща країна в світі, яка має найкращу в світі армію. Щоб ранком в армії на столі були круасани, кава і тости з джемом і маслом. Щоб ветерани кожним кроком на вулиці, в маршрутці, в крамниці, кав’ярні відчували, за що вони проливали кров і втрачали побратимів.

Думаємо про сівозміну, що посіємо. Не думайте, що не посієте. Не посієте – не буде України. Посієте – ну, якось виростимо.

Я от зайшов у супермаркет «Ашан»… Там продають цибулини тюльпанів і крокусів. Вони вірять, що буде весна і люди посадять квіти. Я подумав, що не знаю, чи побачу ще Амстердам і чи потрап­лю на ринок тюльпанів біля містка через канал, тому, напевно, треба купити тюльпани, оці, прим­хливо забарвлені у три кольори, і оці, з махровим обідком, і крокуси, оці багатоколірні…

Я теж вірю у весну і перемогу.

Всі святі на нашому боці, кожен солдат і офіцер. Усі наші святі ЗСУ на землі і на небесах.

Зерновий коридор…

Не за домовленостями і не за обіцянками упирів. Треба його пробити.

Ворог слабшає і здихає.

Нам робити своє.

До речі, ви передплатили журнал? Той, хто передплачує, теж вірить у майбутнє.

Життя переможе. 

P. S. А коридорами ми будемо ходити такими, як нам треба, а не такими, як нам вкажуть.

Ваш головний редактор