Здається, Каха Бендукідзе говорив: якщо в діжку з квашеними огірками вкинути свіжий, то він дуже швидко стане квашеним.

Я не раз і не два, і не десять бачив цей феномен в українських владних колах: коли ти знаєш людину як хорошого керівника, душевного товариша, а потім у владних кріслах із ним відбувається незбагненна метаморфоза – людину наче підмінили. У неї зникають тепло й щирість, штамповані слова відскакують від зубів, і вона начисто забуває, кому завдячує своїм зростанням… Та й ви, читачу, не раз зустрічалися з таким.

Романа Лещенка знають на Черкащині: його господарство, точніше, господарство, започатковане його батьком, і зараз працює, й чимало аграріїв співпрацювало з ними, але мало хто припускав, що Роман Лещенко опиниться в кріслі Міністра аграрної політики та продовольства України.

А він там і не опинився, бо не сидить у кріслі – він увесь час у русі.

Йому випало відроджувати Міністерство після незрозумілої ліквідації та приєднання до Міністерства економіки.

Ми з вами розуміємо, що, ймовірно, був би сенс діяти навпаки: приєднувати економіку до Мінсільгоспу, тому що українське сільське господарство – це і є економіка країни.

Проте, як завжди робиться в Україні, спочатку ліквідували, а потім штовхнули молодого Романа Миколайовича: йди, відбудовуй.

І він відбудував.

Однак чи не став освічений сучасний нащадок фермерської родини тим самим квашеним огірком? Чи не поглинула його система?

Можливо, тому, що прийшов він не в робоче Міністерство, а створював фактично своє з нуля, корумпованість та бюрократизм його оминули.

Що вдалося збудувати та створити фактично за рік – про це наша бесіда в коридорах, де я буваю нечасто.


Земельна реформа в режимі протидії системі

І почали з найгарячішого – з ринку землі.

– Яка оцінка першого півріччя реформи одним з її авторів та виконавців?

– Архітектура земельної реформи, яку ми прийняли, йшла в тому числі через мою призму бачення як фермера. Редакція, підготовлена Урядом 2019 року, була максимально ліберальною: 200 тисяч гектарів в одні руки, вільний допуск іноземців, відкритий ринок. Однак ми почали рух реалізації земельної реформи в інтересах тих, хто працює на цій землі, а не тих, хто зовні нам дає якісь методичні рекомендації. Ми обрали максимально консервативну архітектуру з урахуванням суспільного компромісу. Його ми досягли, об’їхавши всю країну із земельними форумами, вислухавши бачення аграріїв у кожній області. Було три ключових критерії: перший – жодних іноземців на первинному етапі, другий – істотне обмеження концентрації, третій – етапність запуску земельної реформи. Нікуди не поспішати, рухатися поетапно, уважно дивитися, як будуть працювати всі інституції та виправляти оперативно прогалини й помилки в практичній площині.

Ті принципи, які я відстоював для архітектури земельної реформи 2019 року і погодив їх із Главою Держави, і є реалізовані зараз, а саме: 100 гектарів в одні руки, іноземці – через референдум, етапність ринку, юридичні особи вступають із 2024 року, є час підготуватися та вирішити поточні проблеми. Аналізується законодавство, вдосконалюються механізми, розширюються фінансові інструменти та державна підтримка. Велика фундаментальна підготовча робота здійснена до запуску ринку, після запуску – ми про­довжуємо над цим працювати.

Мене завжди зачаровувала оця здатність Романа Лещенка говорити вільно і по суті. Тому що я колись сформулював для себе, що чиновник не чує людини, політик не чує співрозмовника, це ніби розмова птахів і риб. Різні мови й різні способи життя.

– Головне завдання – не спішити – вдалося виконати. Зараз, здається, на ринку продано понад сто тисяч гектарів…

– Двісті тисяч, що становить близько 0,5 % від загальної площі сільськогосподарських земель.

– Уже двісті тисяч… Чи не здається вам, що той ринок, сірий, який існував до зняття мораторію, в певних формах продовжує існувати? Люди купують землю через емфітевзис, щоб не платити податки й навантаження на угоди купівлі-продажу…

– У статистичному вимірі емфітевзис зараз мінімальний. Раніше так проходили сотні тисяч гектарів в Україні, а сьогодні це відбувається в межах статистичної похибки. До того ж люди, які вдаються до емфітевзису, нічим не захищені, та й кінцева їх мета – оформлення права власності. Хто оформляв емфітевзис раніше, сьогодні сушить голову, як оформити право власності. Якщо емфітевзис оформляли за ціною 70 тисяч гривень за пай у 4 гектари, то сьогодні ціна зовсім інша. Емфітевзис – не гарантія: угода може бути визнана нікчемною в судовому порядку з точки зору удаваності правочину. Генеральні довіреності, котрі за емфітевзисом робили, є нічим іншим як прихованою купівлею-продажем. Це дає можливість такі угоди оскаржувати, тому що власники, які продали пай за 70 тисяч гривень, готові йти до суду, щоб продати свій пай дорожче.

Середня вартість гектара землі по країні – 40 тисяч гривень, а де якісні чорноземи – там і 50 тисяч гривень і вище. Це питання свідомого вибору власника і покупця.

Якщо покупець не хоче платити податки – це його право, але він має розуміти, що завтра прийде людина, котра заплатить податки й ринкову ціну людині за право власності. Й емфітевзис буде вторинним порівняно з правом власності. Адже власник, який відчужує емфітевзис, залишає за собою право власності. Тобто нічого, крім проблем, емфітевзис не пропонує. А ринок землі ми створювали для того, щоб ці податки йшли до місцевого бюджету. Щоб операції відбувалися прозоро і вся країна бачила би: хто купує, за які гроші купує, які джерела доходів.

У цьому суть земельної реформи – відкритість даних та прозорість відносин.

Наша історія не про те, щоб якомога більше продали землі. Наша історія про те, щоб працював цивілізований ринок, щоб із «тіні» виходили ті, хто оформляв спадкові договори, угоди міни, дарування – все те юридичне безглуздя, яке створювалося останні двадцять років. Власник землі, котрий віддав землю за «схемами» в минулі роки, спостерігаючи, що ціна зростає, буде прагнути справедливої ціни. Тому я закликаю всіх у відносинах навести порядок у земельних питаннях, передусім у праві власності на землю. Етапність ринку запроваджена для відповідної легалізації і доходів, і землі, і, безперечно, сплати податків.

– Вам випала нелегка доля відроджувати з незрозумілих міркувань скасоване Міністерство, і ви займалися цим майже рік. На якому етапі ви зараз перебуваєте в цьому процесі? Чи всі робочі функції відновлено?

– У Міністерстві працює 200 співробітників. Забезпечено виконавчу дисципліну, створено організаційну вертикаль у центральному апараті, відновлено взаємодію з регіонами. Міністерство реалізувало державну підтримку малим і середнім аграріям, провело земельну реформу, навело порядок у системі рибного господарства України, запустило іригаційну реформу.

Ефективність Міністерства вимірюється конкретними діями – економічними, інституційними змінами, які важливі для України.

Якщо подивимося на результати роботи за 2021 рік, то, я вважаю, за перший рік роботи Міністерство відбулося та інституційно забезпечує підтримку економічного зростання агросектору. Мовою цифр це виглядає так: сільське господарство показало найвищий приріст виробництва 2021 року – 14,4 %. І, попри скорочення виробництва тваринницької продукції (на 4 %), виробництво рослинницької зросло майже на 20 %. За підсумками року на сільгосппідприємствах виробництво зросло на 19,2 %. За минулий рік агросектор дав найвищий відсоток до ВВП серед усіх секторів економіки – майже 15 %. Це ще раз доводить важливість наших кроків із підтримки малих і середніх аграріїв передусім завдяки доступному фінансуванню, адже в майбутньому – це великі виробники, роботодавці й платники податків. Це надходження в бюджет і джерело стабілізації гривні.

Агропродовольча продукція також дала найвищий показник у загальному експорті України – понад 40 % за календарний рік.

Усі ці дані свідчать про те, що нарешті аграрії мають профільне Міністерство, яке працює та захищає їх інтереси як всередині країни, так і за кордоном. Уся галузь рухається за єдиним вектором – економічний розвиток, ефективне виробництво, світова конкурентоздатність. Тому 2022 року ми готуємося до реалізації нових стратегічних проєктів: запуску аграрного реєстру, агрострахування, реформи управління меліоративними системами, розширення державної підтримки та ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Я впіймав себе на думці, що ми зосереджено обговорюємо реальні проблеми, матеріальні конструкції, а це вкрай рідко трапляється у високих кабінетах. Адже міністр – посада політична, тому ніякої конкретики звідти не виносиш. А тут… Мені пригадалися недавні часи, коли міністра нашої галузі в Україні просто не було. Хтось виконував обов’язки, так тривало роки, і ми вже дійшли думки, що нам добре ведеться без міністра – немає ініціатив згори, які заморочують голови аграріям. А дивіться – є освічена й сучасна людина, яка виросла в полі та знає проблеми, має чітку програму – і налаштована виконувати пункт за пунктом, твердо і наполегливо. І програма ця не з небес спущена, а складена з потреб сільгоспвиробників. Варто було прийти на посаду справжньому фермеру – і це змінило наші уявлення про роль державного управління й необхідність державного регулювання аграрного комплексу. Регулювання через підтримку пріоритетних напрямів – те, про що тривалий час говорили експерти й міжнародні консультанти.

Міністерство встановлює правила чи забезпечує баланс інтересів?

– Це питання будівництва структур і функціональних кластерів… Однак я свого часу у Франції брав інтерв’ю в міністра сільського господарства Мішеля Барньє, який розповів, що бачить завдання Міністерства в балансуванні інтересів різних професійних груп: виробники зерна прагнуть продати зерно якнайдорожче, борошномельна індустрія прагне купити якнайдешевше… Чи є у вас щось подібне в стратегічних планах, створення якісного горизонту агросектору?

– Ми – Міністерство аграрної політики, і ми формуємо політики через центральні органи виконавчої влади. Моє бачення таке: ми – регулятор, який встановлює правила і підтримує тих, хто найбільше потребує цієї підтримки. Основне для нас – створення середовища для сприятливого ведення бізнесу і припливу інвестицій, розвитку експорту й підтримки конкурентних переваг. Однак ми це робимо через призму органів центральної виконавчої влади.

Ми відмовилися від повернення нам господарських державних підприємств – це все «брудне» і корумповане, неефективне, яке приносить збитки державі. Ми розгрібаємо наслідки діяльності «великого міністерства», яке продукувало збитки та призвело до того, що в нас 2022 року по цих державних корпораціях будуть мільярдні виплати з державного бюджету, які гарантовані Мінфіном, і за це ніхто не поніс жодної юридичної відповідальності за десятки років.

У моєму баченні немає величезного міністерства, котре займається ще й господарською діяльністю. Міністерство працює в інтересах аграріїв, на прямому зв’язку з ними й асоціаціями, формує регуляторну політику, що дає розвиток і сприяння галузі, дає підтримку там, де підтримка необхідна.

Модель Європейського Союзу, роздутого бюрократичного апарату, зарегульованості, субсидійована на десятки мільярдів євро, абсолютно непридатна для України, на мою думку.

– Вона і для ЄС непридатна, бо була створена після Другої світової війни з метою подолання продовольчої кризи…

– Абсолютно правильно. Я вважаю, що Україна має свою специфіку – малі, середні й великі аграрії, тож нам потрібно забезпечувати постійну й стабільну точку росту всіх цих суб’єктів. Найкращий показник ефективності міністра – як зростає агросектор, яку формує частку ВВП, яку формує валютну виручку для країни та яку кількість робочих місць створює галузь, скільки сплачується податків до бюджетів усіх рівнів.

«Болтологія» зайва, конкретне ґрунтовне запитання: агросектор – це половина всього, що має сьогодні країна з точки зору економіки, а які сьогодні ресурси держава реінвестує в галузь? Відповідь: АПК фінансують обмеженим ресурсом. Ми наполягаємо на збільшенні державної підтримки з 0,5 % до обсягу не менше 1 % ВВП, оскільки це єдина галузь в економіці, яка дає точку росту двозначними цифрами. Аграрії сьогодні забезпечують не продовольчу, а економічну безпеку країни!

Чи сприятливе середовище для агробізнесу

– Ми зараз якраз в актуальній ситуації потрапляємо в дуже несприятливе середовище для ведення бізнесу. Перший чинник – імпортована зі США інфляція. Неймовірне подорожчання добрив, засобів захисту рослин. Другий – зростання податкових навантажень, які вводить Закон 5600, третій чинник – політична нестабільність. У підсумку ми бачимо проблеми у тваринництві, в молочній галузі. Й ми маємо цей комплект на початку року… Яке ваше бачення?

– Давайте послідовно. Закон 5600 – яке ви там бачите додаткове оподаткування? Для тих, хто в «тіні», хто не платить податків із 9 мільйонів гектарів?

Ви вважаєте, що «детінізувати» ринок землі – це погана історія? Більшість аграріїв повністю підтримує ці заходи. Сьогодні розриваються поля, за готівку торгується зерно, мільярди доларів ходять у «тіньовому обігу», скрутки і фіктивне відшкодування ПДВ уже рекламують, не соромлячись, у соціальних мережах і месенджерах. Соціальне навантаження на аграрія, який платить податки, зростає. А в громадах утворюються ці «чорні діри» в бюджетах.

Я вважаю, що навантаження на гектар за Законом 5600 – це правильне рішення, тому що ці кошти будуть іти до місцевого бюджету.

Сьогодні ми збільшуємо державну підтримку, але в нас створено «внутрішній офшор», який формує «тіньовий» сектор і робить неконкурентними доброчесних аграріїв.

Я маю всю аналітику щодо обсягів зерна в країні. Ви розумієте, що врожай в Україні більший? Більше ніж 106 мільйонів тонн? Він більший мінімум на 15 %. І продовольчої пшениці набагато більше в держави, і ФОПи, які випікають хліб, купуючи зерно за готівку та сплачуючи 3000 грн у місяць, – це теж доконаний факт тіньової економіки держави.

– І обробляється також не на 28 мільйонах гектарів.

– Правильно! Я – за те, щоб усе було абсолютно відкрито, прямо і прозоро. Земельна реформа має бути в синергії з податковою реформою. Без наведення порядку з податками і тіньовиками ми ніколи не вийдемо із залежності МВФ і Світових банків. Це аксіома.

А тепер про фонди коштів. План з тваринництва дуже простий: тваринники повинні мати впевненість у державній підтримці в 10-річному циклі. Якщо наші сусіди підтримують тваринництво системно роками, то в нас лише оновлювалися стратегії розвитку тваринництва.

Рослинництво в нас – найбільш маржинальна галузь. А тваринництву слід продовжувати давати адресну підтримку на будівництво та реконструкцію тваринницьких комплексів, відшкодування вартості закуплених племінних тварин, бюджетну дотацію за приріст поголів’я корів. На ці потреби 2021 року було виділено близько 2 млрд грн, відомості про всіх, хто отримав підтримку, є у відкритому доступі на сайті Міністерства, всі засідання комісій проводились онлайн, вся держпідтримка вперше оприлюднена публічно і не лише за 2021 рік, а й за останні три роки, і надалі буде публічно оприлюднюватися!

Також нам вдалося дати дешевий ресурс через кредитну програму «5 – 7 – 9 %» тваринникам – це довгострокова програма фінансування, що буде збережена для них і надалі.

Унікального рецепта не існує, лише системною державною підтримкою в циклі не менше 10 років та податковими стимулами (звільнення від ПДВ) є можливість зберегти тваринництво. Інше не спрацює. Тому якщо в найближчі роки тваринництво не буде забезпечене сталою державною підтримкою, аграрій прий­ме рішення про оптимізацію видатків.

– По ринку землі цей рік – проміжний, триватиме стогектарний продаж фізособам. З рослинництва в нас ніби все логічно розвивається, ми ростемо. Може, все ж таки є сенс оголосити цей рік роком тваринництва, змістити фокус і ресурси на відродження?

– Ми саме так і плануємо. Фокус на трьох питаннях: перше – це тваринництво, друге – меліорація і третє – садівництво.

Час підбадьоритися тваринникам. Усім – час зайнятися зрошенням. Ну, а сади – наше святе, наше глибинне. Це те, що треба. І неоподатковані гектари слід витягати на світло, і лад наводити в державі, і ще про ціни на добрива треба подбати, й вітчизняну техніку мотивувати, і стимули для переробки, з високою доданою вартістю… Тут, коротше, якщо засукав рукава, то вже так і ходитимеш, поки всю роботу не зробиш. А ми тільки за. Бо робота у нас спільна, і порядок у державі хтось повинен навести. Порядок наводити ми допоможемо, це справа культури й перспективи.

З батьком

Об’єднання водокористувачів – об’єднує ідея вижити разом

– Як сприймають ідею об’єднань водокористувачів люди?

– На півдні України – позитивно! Їм за 30 років жодного рішення не запропонували. Було 2,2 мільйона гектарів на зрошенні, залишилося пів мільйона.

Південь кілька років просував законопроєкт, ухвалити його ніяк не могли. Міністерство взяло на себе політичну відповідальність, закон провели через аграрний комітет, проголосували в першому читанні конституційною більшістю. Найближчим часом буде проголосовано в другому читанні.

Перші ОВК уже будуть 2022 року – ми підготували десять об’єднань водокористувачів по Херсонській, Миколаївській, Одеській областях, ми маємо повне взаєморозуміння і консенсус з асоціаціями й спільно з ними запускаємо пілотні проєкти, які покажуть ефективність і відпрацюють модель. Це буде найкращий стимул для приватних інвестицій у сільське господарство.

Модель півдня дуже проста: без вкладень у зрошення – буде там руїна! Глобальні зміни клімату перетворять ці землі за 10 років на пустелю, температурний режим аномально високий. 2021 рік із погляду кліматичних умов був більш-менш сприятливим, але ж це не показник. Три попередніх роки були вкрай складні. Це питання виживання регіону.

На рівні держави ми вже переконалися, що в агросекторі головне правило – не заважати. За 20 років аграріям дали право визначати самостійно що сіяти, як працювати, дали спецрежим оподаткування, й агросектор почав інтенсивно розвиватися.

Модель з ОВК – така сама, пільгове кредитування на закупівлю насосних станцій, держпідтримка вітчизняного зрошувального обладнання й адресна дотація на гектар введених меліорованих земель на полях.

Зробив технічний проєкт, подав – отримав компенсацію. Постанову вже ухвалили, перші проєкти запустили, компенсацію вже виплатили.

– Об’єднання водокористувачів – що це за форма співпраці?

– Це кооператив, за принципом французьких, про які ви багато писали свого часу. Яка логіка? Один не потягне насосну станцію і внутрішньогосподарську інфраструктуру. Тобто люди об’єднуються, щоб вижити разом, а поодинці всі господарства загинуть. Створюється кооператив. Насосна станція – об’єднувальний чинник для членів кооперативу, енергомодернізація – пріоритетна. Далі все, що потрібно для підведення до полів, кожний створює окремо. І потім увесь кооператив працює на одне – на зменшення собівартості кубометра води. Чим нижчий буде тариф, тим більше зароблятимуть члени кооперативу. Тому питання енергоефективності стосується кожного члена кооперативу.

Усім відомо, що культури рухаються на північ, а що залишається? Кукурудза на Чернігівщині з найвищими врожаями – вже реальність. Випалена дощенту Одещина – теж. Далі – потрібні освічені державники, які живуть не коротким терміном перебування на посаді, а багаторічними циклами сівозмін і чітко усвідомлюють вплив кліматичних змін на ефективність галузі. Роман Лещенко, власне, й уособлює цей новий клас прогресорів, які покликані перетворити пустелі на сади.

Інтриги й амбіції

– Ви вже скільки працюєте на посаді з моменту, коли відроджували Міністерство і сиділи в неопалюваній будівлі в пальто?

– Уже 13 місяців.

– Що найприємніше і найнеприємніше в роботі міністра?

– Найприємніше – можливість проведення інституційних змін, на які країна чекала десятки років. Замість дешевого популізму політиканів – береш на себе всю відповідальність і робиш конкретні зміни!

Я вважаю, що наявність профільного Міністерства, земельна реформа, іригаційна реформа, системна державна підтримка малих та середніх аграріїв, розширення фінансових інструментів дешевого кредитування, зокрема і запуск фонду часткового гарантування кредитів для малих фермерів, – це те, що в горизонті 10 років матиме визначальну роль для розвитку країни.

Я виходець із фермерської родини, прийшов для того, щоб провести інституційні зміни, які зроб­лять агросектор і країну сильнішими. За рік часу багато реалізовано, але цей фундамент потрібно укріплювати постійно. Нікому, крім нас самих, не потрібна сильна Україна, з профільним міністерством, новими виробництвами та рекордними врожаями. Цього року тисячі суб’єктів господарювання вперше отримали державну підтримку, яка відкрита суспільству, – і кожен має змогу бачити це в режимі реального часу. Пане Юрію, ці дані були відкриті раніше?

– Ні, навпаки, дізнатися неможливо було. Хіба що постфактум довідувалися. А що найнеприємніше у вашій роботі?

– Політичні інтриги, постійне поливання брудом, погрози сім’ї, замахи на життя, блокування ініціатив щодо захисту національного товаровиробника, зокрема й міжнародними партнерами.

Дуже складно було рухати земельну реформу. Наприклад, чого було тільки варте звільнити 6000 чиновників Держгео­кадастру. За 30 років уперше центральний орган виконавчої влади оптимізував себе на 65 %. Для бюджету зекономили сотні мільйонів гривень тільки на зарплаті. Й у рамках протидії «системи» робити зміни надзвичайно важко… При цьому ухвалити закони, які виводять землю із корупційного розпорядження. Передати землі на місця громадам, провести наймасштабнішу дерегуляцію, запустити ринок. Відновити ключове Міністерство країни, яке вже перебувало на стадії ліквідації, зібрати команду, знайти фінансування посеред бюджетного року. І за цим усім – втрата здоров’я, це мабуть найнеприємніше в діяльності.

– Знаєте, я не один уряд спостерігаю… Та я їх усі спостерігаю… З деякими міністрами взагалі не спілкувався, з деякими спілкувався, але їх система відкидала… Який ви маєте план? Залишитися в історії українського АПК як серйозний реформатор? Чи ви очікуєте що вас, як молодого романтика, система викине?

– Моя амбіція була – провести земельну реформу. Моя амбіція була – забезпечити державну підтримку малим та середнім суб’єктам АПК. Моя амбіція полягала у відновленні Міністерства, тому що його ліквідація була злочином проти держави. Моя амбіція і мрія була – зібрати з аграріями найбільший урожай за всю історію України. Як молодий аграрій я ставив собі за ціль це зробити. Те, що я обрав ціллю, виконано, і мені не соромно за ці результати. Коли мене спитають побратими-аграрії: Романе, так що ти там робиш в Міністерстві? Що ти там уже зробив? Маю чітко відзвітуватися перед людьми.

Мале й середнє фермерство – це три чверті українського сільського господарства, і в Україні Міністерство агрополітики повинні очолювати саме аграрії, а не люди, які жодного відношення до землі не мають.

Одна із найбільших проблем за наші 30 років Незалежності – те, що випадкові люди керували ключовими галузями країни, і це потім приводило до стагнації та деградації. Моїм завданням є показати як людина, не чиновник, не із системи, яка не вчилася державній службі, прийшла і за відведений час зробила конкретні речі. Я прагну знищити міф про «крєпкіх хазяйствєнніков», які «знають», як керувати державою, та пояснюють, як нам жити. І ми простими прикладами показуємо, як вміємо, як потрібно працювати. Моє бачення (а я себе відношу до покоління Незалежності, державі – 30 років, мені – 33), щоб якомога більше молодих аграріїв інтегрувалося в реалізацію аграрної політики держави, на всіх рівнях.


Рік почався, і робити є що.

Тому що буде посівна, а потім буде спека.

І треба займатися зрошенням.

Останнє скажу: чи є міністр, чи нема міністра – аграріям не байдуже. Якщо міністр – фермер, до якого можна звернутися і з яким можна говорити, якщо можна поставити запитання й отримати відповідь або рішення, або підтримку – це надзвичайно потрібно спільноті. Люди прагнуть бачити там, нагорі, того, хто їх розуміє і говорить із ними однією мовою. Зараз це саме так, і це легко перевірити – Лещенко на більшості конференцій, заходів поміж людей, він доступний і відкритий. Можливо, це знак для АПК про початок позитивних змін і зрушень.