Каховська трагедія. Наслідки. Прогнози

Серед найбільш постраждалих компаній краю – ПрАТ «Чумак», агрохолдинг «Агроф’южн», ТОВ «Грін-Тім» і десятки інших, менших за розміром компаній і господарств.

Каховська катастрофа: чим лякають експерти

Численні експерти відразу нас лякають різними небезпеками, а саме:

• знищення великої кількості флори та фауни;

• опустелювання південних територій, заболочення осушених земель, деградація ґрунтів;

• зміна кліматичного режиму півд­ня. За словами деяких експертів, є загроза відкриття піщаного дна й формування нової пустелі з усіма кліматичними наслідками (зменшення опадів, збільшення пилових бур, підвищення температури повітря в регіоні), тобто зростання ризику посухи на полях;

• втрата виробництва овочів, кукурудзи та сої;

• обмеження доступу населення до питної та технічної води.

Обговорювати подібні сценарії навіть з академіками – справа безглузда. Все це ворожіння на кавовій гущі. Насправді ніхто не знає як буде й змоделювати ситуацію ні блогерам, ні численним «всезнайкам»-експертам не під силу. Так уже повелося в нас, що завжди на будь-яку подію виринає море будь-яких коментаторів, а справжні фахівці-професіонали мовчать.

Каховська катастрофа: що говорять практики

Економічні збитки, втрата житла, об’єктів промисловості – ці наслідки зрозумілі, як і неодмінність певного переформатування цих територій. Нове зведення ГЕС і її об’єктів – справа не близька. Однак про певні ризики ведення сільського господарства на цих територіях ми запитали в тих, хто, як то кажуть, «глибоко в цій темі».

Віктор Найдьонов, директор ДП ДГ «Асканійське», базового господарства Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошуваного землеробства НААНУ, що розміщений у Каховському районі, ділиться невтішними прогнозами:

– Після знищення Каховської ГЕС до її нового зведення (а це не так швидко станеться) аграріям краю доведеться відмовитися від вирощування кукурудзи, сої та люцерни, які в нашому регіоні вирощувалися за допомогою зрошення. На богарі їх у нас не було взагалі. В сівозміні лишаться соняшник, пшениця, ячмінь, ріпак і гірчиця, котрі не вимагають зрошення. Одначе й на колосових нерідко трапляються такі спекотливі сезони, що не кожен вважатиме резонним пускати в поле комбайн, бо зібране збіжжя не виправдає навіть його роботу, а не те, щоб мати якийсь зиск. Великою проблемою буде вирощування на півдні й овочів. Хороші якісні врожаї без зрошення не отримати. Частина аграріїв вирощувала їх на зрошенні від артезіанських свердловин, такий варіант ще проходить. Або хтось буде господарювати поблизу Дніпра й матиме змогу качати воду в свою систему. Однак про колишні обсяги вирощування доведеться забути надовго. Практично щезне й тваринництво, лишаться вівці. І ви маєте розуміти, що йдеться ж не про один Каховський район чи Херсонську область. Від води з Каховського водосховища залежать зрошувальні системи в Запорізькій, Херсонській та Дніпро­петровській областях.

Головну насосну станцію відновити можна швидше, однак рівень води впав нижче забору води насосною станцією… Насамперед треба будувати нову греблю. Ще торік улітку окупанти знищили всі насоси – це колосальні затрати, потрібен серйозний інвестор, сама Україна не справиться.

Використовувати пари в нашій зоні теж не вихід, адже утримувати такі поля треба в хорошому стані, постійно механічно оброб­ляти, контролювати бур’яни, а це на перших етапах буде доволі складно – росіяни понищили техніку, неушкоджену вивезли до себе, на початках господарювання буде мінімально затратним.

А скільки на території тепер різного забруднення, розмінування – на багато років. У травні мій колега, керівник ДП ДГ «Копані» Василь Володимирович Нестерчук в селі Благодатне вийшов у поле на звільненій території і підірвався на міні, загинув. Скільки ще такої небезпеки на всій території? Скільки її несе водою під людські двори, будівлі? А скільки різної отрути тепер розноситься від затоп­лених складів, автозаправок абощо?

Щодо нашого господарства, то підтоплення його не зачепило, вода пішла вниз, ми ж знаходимося вище по Дніпру.

Як буде далі, ніхто не скаже. Прог­нозувати зараз – марна справа. Тут треба перемогти, ось головне. Від цього все залежить. Тоді вже й будемо думати.

– Як там ваше господарство взагалі, як люди? Маєте з ними зв’язок?

– Наших людей лишилося там дуже мало, одиниці. Колаборантів я не рахую. Зв’язок з ними є, але по телефону вони можуть лише сказати, що живі, здорові й усе нормально. Інші відомості не мають права повідомляти – конт­ролюються дзвінки й смс.

Коли нас окупували, мене невдовзі викликали в так звану військову комендатуру, запропонували співпрацю. Я відмовився. Невдовзі почали надходити погрози всій родині, тож я був змушений на початку травня виїхати на підконтрольну Україну, до Дніпропет­ровська. На підприємство приїхали озброєні окупанти й представили нового «керманича» – Станіслава Шеремета, який був менеджером із продажу ЗЗР по Херсонській області від компанії «Сингента Україна», до того працював у Alfa Smart Agro. Особисто з ним не знайомий, хіба бачилися на семінарах.

Наші співробітники роз’їхалися по всій Європі й далі – до Канади, хто де влаштувався. Зв’язок маю з усіма, ніхто не хоче лишатися на новому місці, всі мріють про перемогу і повернення до свого господарства. Буде важко, складно, але так хочеться повернутися до улюб­леної справи й місця, де ти жив завжди.

Віктор Нижеголенко, головний агроном ДП ДГ «Асканійське», додав своїх думок:

– Прийти до тями ніяк не можу, хоча я й виїхав на Закарпаття. Понищили, поруйнували повністю наш край. Відсотків 70 наших працівників як мінімум виїхало, хто куди. Тепер не буде там ні овочів, ні кукурудзи й сої. Втім не про це йдеться, що та кукурудза й соя порівняно з окупантами, які паскудять на нашій землі? Гинуть друзі, знайомі. Гинуть не знайомі, але рідні захисники.

Переможемо, то якось придумаємо як бути. До труднощів не звикати. Доведеться переходити на богарне землеробство. Все ж, окрім 300 тис. га на зрошенні, в нас левова частка земель була на богарі. Так, зміниться сівозміна, кормовиробництва, зеленого конвеєра не буде, отже поголів’я будуть скидати масово. Без кукурудзи худобу утримувати складно. У нас у господарстві було 2 тис. голів ВРХ, із них 600 голів дійного стада, решта – українська м’ясна порода, 3 тис. голів овець. То ми лише для однієї перезимівлі худоби заготовляли 10–12 тис. т силосу, близько 3 тис. т сінажу й десь 1 тис. т сіна, загалом – 16 тис. т кормів, аби тварини перестояли 5–6 місяців! А влітку щодня треба було косити й завозити в стайні зелений корм. Тепер цього не буде. Землі в господарства було близько 10 тис. га, де ми щороку вирощували 20–23 тис. т зерна. До цих показників, мабуть, довго доведеться ще йти. Однак дійдемо. Прогнати б погань з нашої землі!

Вадим Дудка, директор консалтингової компанії ТОВ «АгроАналіз», нині служить у ЗСУ й теж говорить про довгі роки реанімації краю після перемоги. Однак у ситуації він бачить, як не дивно, і деякі позитивні моменти:

– Якщо раніше ми сподівалися, що на відновлення основного овочевого регіону після визволення від окупації знадобиться близько трьох років (розмінування та відновлення матеріально-технічної бази підприємств), то тепер мінімальний термін відбудовування розтягнеться не менше ніж на п’ять років. Найсерйознішою проб­лемою регіону буде відновлення меліоративних земель, і найбільш постраждалими виявляться фермерські господарства лівого берега Дніпра. Правобережжя також постраждає, проте менше, оскільки воно розташоване на височині.

На переважній частині Херсонської області сою та кукурудзу вирощувати без зрошення, в принципі, буде неможливо. А от усілякі страшилки щодо опустелювання краю не варто навіть і обговорювати. Такими заявами науковці й чиновники тільки підтверджують свою непрофесійність.

Далеко не всі землі в нас зрошувалися. Загальна площа земель в обробітку в одній тільки Херсонській області – 1  700  000 га. За допомогою каналу зрошувалося 330  000 га, які були розташовані не лише в Херсонській, а ще й у Дніп­ропетровській та Запорізькій областях. Тобто богарне землеробство (без зрошення) в нас становило 6 / 7 наших оброблюваних угідь. На цих площах вирощувалися інші культури – пшениця, ячмінь, соняшник та ріпак. Вони й будуть вирощуватися.

Певний час зрошуване землеробство концентруватиметься навколо обох боків Дніпра та його притоків. З досвіду моєї роботи на крапельному зрошенні й загалом на меліорації, з урахуванням потужності станцій і діаметру труб, можна працювати на відстані до 4–5 км від берега. Можливо подекуди й трохи далі, все залежить від рельєфу. Це відстань, на котру технологічно доцільно качати воду з Дніпра, не використовуючи так звану подвійну перекачку. Поля, що розташовані далі, звісно, зрошувати так економічно недоцільно.

Непоганий варіант – використання для зрошення артезіанських свердловин, де береться вода з невеликих глибин. Наприклад, у мене на полі були свердловини завглибки 24 метри. В такому разі використовується прісна вода з Дніпра, яка проходить через природний піщаний фільтр (особливо це стосується лівого берега) і залягає біля поверхні. Чи можна це робити масово, краще розкажуть гідрологи. З мого досвіду – це цілком реальна історія.

Той, хто далеко від Дніпра, буде змушений повернутися до технологій богарного землеробства. Є немало культур, які навіть у Каховському й Олешківському районах із піщаними ґрунтами можуть бути рентабельними. Це вже названі соняшник, озима пшениця, озимий ріпак, яровий ячмінь.

Наостанок про овочі й кукурудзу. Постійне їх вирощування на великих площах призвело до виснаження ґрунту, накопичення різних патогенів. Отож, якщо ми певний час попрацюємо на богарі й трохи очистимо землю від шкідників і хвороб – то це теж піде на користь. А з відновленням зрошення повернемося до кукурудзи чи сої. Якщо буде в цьому сенс.

І згадаємо про такий чудовий спосіб на богарі для півдня, яким багато хто й досі нехтує – No-till. Це хороша вологоощадна технологія. Тільки підходьте до неї вдумливо, неабияк, почитайте літературу, побувайте на навчаннях, відвідайте практиків.

Цікавий момент теж – зміниться контур Дніпра, Каховське море стане вужчим. Десь з’явиться можливість ставити більше свердловин, десь можливе й заболочування. Однак нічого страшного, будь-які зміни змушуватимуть і нас більше думати. Важливо при цьому не допустити розграбування меліоративної інфраструктури. Це вже ми проходили й важливо повторно цього не допустити. Любителям металобрухту має вистачити залізяччя від москальської військової техніки. Тому, знищення ГЕС – це біда, катастрофа, але в стократ більша біда – окупація нашого краю. Справимося з окупантами, тоді й з аграрними проблемами овочівники й кукурудзоводи впораються теж.