Вітаю, дорогий читачу, з весною, посівною, натхненням і красою.

Чи бувало у вас, що ви кидали курити з вівторка (бо з понеділка якось невигідно) або починали з березня регулярно робити ранкову гімнастику, або з літа покладали собі правило – не давати хабарів, словом, траплялося у вас відчуття завершення певного етапу життя і вольовий початок нового життєвого циклу? Звісно, таке буває в кожного в житті, визначати наперед якийсь рубіж і з цього моменту починати нове. Проте буває, що нове починається без попередження. А іноді не починається, а раптово повністю закінчується старе і звичне.

Як в один момент усе звичне й усталене закінчила для нас війна.

І ми насправді абсолютно обнулені, й у кожного з нас бізнес і справа починаються з чистого аркуша. Втім, на сьогодні ми маємо вже рік із гаком історії життя і праці в часи найбільшої війни ХХІ століття.

Дощі не в радість

Цілком аргументований зараз глобальний хаос, повна непередбачуваність, неможливість прогнозувати, непридатність аналітики того, що відбулося. Дощі, які заливають Україну, гальмують не тільки контрнаступ, а й посівну. І це – Україна, де, скільки себе пам’ятаю, просили лише одного: дощів. Дистриб’ютори потерпають, бо сьогодні фермери купують хіба третину від того, що купували минулого року, котрий, як ми знаємо, теж був страшним.

Купують дешеве, дорогого сахаються. Відкладений попит на техніку потроху прокидається, але переважно в тих компаній, які нікуди попиту не відкладали, маючи запас жиру і м’язів. У рамках ініціативи Асоціації громад фермерам роздають безплатне насіння соняшнику і кукурудзи. Міжнародна продовольча організація роздає фермерам безоплатно добрива. Десяткам тисяч домогосподарств безоплатно роздають насіння овочів. Одна за одною закривають двері для української продукції ближні європейські країни, спочатку Польща, потім Словаччина, з 1 травня на українську кукурудзу і соняшник 130% мита вводить Туреччина. В Польщі взагалі вводять заборону на ввезення української олії.

Нашим фермерам виплачують урядові гранти, 50 млн грн отримали в останньому транші садівники, ягідники та виноградарі, ще чотири господарства одержали 17,5 млн грн на теплиці. Все це відбувається в один час, стимулювання виробництва в Україні й заборони на продаж продукції за її межами. До Героя України Миколи Васильченка, «Маяк», прийшли з підозрою на незаконне збагачення на 2,6 млн грн із виділеної державної допомоги в 14 млн грн на будівництво елеватора. На який загалом витрачено 75 млн грн коштів підприємства. Порушення інкримінують таке: переплатив гроші забудовнику, бо робітники отримували 14–16 тис. грн, а мали б одержувати 8 тис. грн. Цікаво, чому інкримінатори вважають, що робітники мають працювати за 8 тис. грн? Чому не за дві або півтори? Тоді б сума міфічної розтрати значно зросла б. Шита брудними білими нитками справа. Тоді як Міноборони мовчить собі в хусточку про незрозумілі продовольчі закупівлі. Й навіть коли запрацювало для них Prozorro і всі волонтери виклали свої тендерні закупівлі, Міноборони не показало там нічого. Нічого.

Що можна сказати? Ну, Міноборони ми таки проб’ємо, воно не оборониться від громадянського суспільства. Однак що робити зі слідаками й есбеушниками, які, попри волю суспільства до справедливості й чесності, акуратно приносять багатотомні справи з підозрами тим, хто отримав мільйони державної допомоги? Ділитися треба? Так ми ж з вівторка хабарів не даємо, у нас нове життя. А у вас старе? Лицемірно виглядає справа проти працівниці Львівської податкової за відкати при відшкодуванні ПДВ. Чи невідомо, що це хвороба всієї країни й усього суспільства? Тільки у Львові знайшли корінь зла – керівницю департаменту? А щоб вам жаба цицьки дала, бісові діти! Ходять у білих пальтах Києвом, точніше, їздять на «Теслах» і «Кайєнах». Полковників, героїв, судять ні за що, а самі ще не звітували перед суспільством за вагнергейт і Чонгар. Точніше, звітували: кажуть, зданий південь – то була зрада. І все. Та ми прекрасно бачимо, де зрада і хто краде. Як жоден кацап не піде без кари, так жодне біле пальто не втече від народного гніву. І часу в білих пальт уже не залишилося, ми з вівторка починаємо нову країну будувати.

Біблійні тексти в бізнес-класиці

Проте до вівторка треба завершити посівну. А як це зробити? Фінським методом? До обіду сіємо, по обіді дощ?

Все ж таки перед тим, як будувати нову країну, нам треба навчитися діяти й перемагати в середовищі глобальної невизначеності та непередбачуваності.

Отже, вирішив я поцитувати вам, дорогий читачу, щось із бізнес-класики й відкрив книжку Річарда Коха «Принцип 80/20». Це широко відомий принцип Вільфредо Парето, практично правило або закон, згідно з яким 80% результату ви досягаєте за 20% витраченого часу і зусиль, а решту 20% результату – за 80% часу і ресурсів, що залишилися.

Відкривши книгу в довільному місці, я прочитав епіграф до розділу: «Отож, тепер бачимо ми ніби в дзеркалі, в тьмяному склі, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я». Це з послання до коринтян. Коринт був містом славетним, розташованим на грецькому Чонгарі, на перешийку між Пелопоннесом та твердою землею… І було це місто, що загрузло в розпусті, марнославстві, розкошах і гріхах. Корупційність, тобто розпуста його мешканців, стала притчею. І так пішло б воно в небуття слідом за Содомом та Гоморрою, якби не ввійшов туди якось апостол Павло і не заснував там свою церкву. І залишив два послання до коринтян. У поперед­ньому слові редактора я написав, «бо свій заповіт у Савла й свій у Павла заповіт», й абсолютно непередбачувано знову зустрівся з апостолом Павлом за місяць у книзі Річарда Коха.

Знаки щось нам говорять. Я бачив болід над Києвом, саме йшов вулицею, коли з нічного неба впала велика біла крапля, і з землі здійнялося зелене світло. Потім я не бачив Північного сяйва, але бачив уже на Полтавщині тонкий червоний місяць і велику білу зірку біля нього, то була Венера.

Щось нам віщують. А нам своє робити – в нас посівна і перемога.

Проте, видно, треба нам буде йти апостолами до своїх коринтян і намилити їм шиї.

Можливо, ми не знаємо більшості підкилимових договорняків, таємних зобов’язань і деталей, яких завжди, як вагон секундних стрілок для годинника. Однак ми знаємо, що таке годинник. Ми знаємо, що таке час. А він для білих пальт, як Бог. Він не бере хабарів і не йде на договірняки. Невидимий і невблаганний. Він чітко робить свою справу.

Скільки ви, дорогий читачу, бачили Президентів України? Я – всіх, і з Чорноволом розмовляв на початку часів. Часу, вибач, шановний. Скільки людей грізно махали кулаками на суспільство з висоти владних крісел і потім зникали в гущавині Часу? Вони торгували газом і домовлялися з головним нашим ворогом, купували нерухомість у США і будували схеми розкрадання бюджету, саджали в тюрми патріотів, розпродували ракети й танки, руйнували армію, кошмарили бізнес за допомогою силовиків і податківців, писали закони для себе… Де вони зараз? Час викрив усі їхні оборудки, зробив їх старими і кволими, а деяких уже засипав землею і засипле тих, хто ще живий і смикається.

А ми зберегли землю, нашу справу та віру й відродили армію. Тепер би ще добудувати «Вільху», «Грім», «Нептуни».

Правильним шляхом ідемо, браття

Тепер – Час посівної і Час контрнаступу. А потім буде Час реформації країни, в якій ніхто не буде красти та будувати схеми, в якій будуть підтримуватися і рости ініціатива та творчість, культура й освіта, індустрії і мистецтва. Все це нам покаже Час. Ми ж бачимо, як у країні розквітли заправки з сосисками та придорожні генделики раптом почали пропонувати зернову каву і капучино. Ми вставили склопакетні вікна в школах і розраховуємося картками: подзвонив клієнту – і за мить у телефоні дзенькнули гроші. І на посівній у посадці люди злостяться: інтернет то є, то пропав. Ці невідчутні ознаки цивілізації – теж дарунки Часу, який несе нам прогрес і розвиток.

Ми на правильному шляху. Бентега Європи, зненацька заваленої українським продовольством, лише підтверджує правильність нашого шляху. В світі не стало менше голод­них і нужденних. Світ чекає на нас, і ми йдемо. Час веде нас уперед, до перемоги, до трансформації, до відродження.

І ви, в посадці передивляючись ютюб із новинами про бої та бомбардування, перед тим, як під’їхати до механізаторів і провести нараду, теж доїхали правильним шляхом від дому до контори, звідти на склад по насіння, закинули в пікап й оце зупинилися перевести подих…

Час посівної. Як на фронті: озвучили позиції та завдання – і вперед.

До перемоги. До нової України.

Обнімаю.