І світ, який раптово став непередбачуваним

Вітаю, дорогий читачу й дорога читачко, давайте обнімемося! Це можна зробити у два способи: обій­нятися й заридати на плечі (ви на моєму, а я – на вашому), і в інший спосіб – обійнятися швидко й міцно та бігом сідати до столу, де парує картопелька, притрушена зеленою цибулькою, стікає жиром оселедець і пітніє в кришталевих чарках… Ну тут у кого що: у кого «Моршинська», а в кого й «Хеннессі» або «Чівас Регал», чи «Джеймесон».

Як собі знаєте, а я обрав би другий спосіб. Війна витоптує квіти нашої душі, але ми тому й переможці, що витоптане розпушуємо культиваторами та кидаємо в землю нове насіння. І ви щасливі, оскільки вже передплатили журнал «ЗЕРНО» на наступний рік, і я щасливий, бо мені є для кого жити й працювати.

Інформація та чуйка

Ціна на продукцію трохи підросла.

Є сталий ріст попиту й ціни на сою (але про це трохи згодом), на своєму рівні пшеничка й тримається 5 тис. грн кукурудза. Кораблі потроху йдуть. Французькі виробники цукру ставлять руба питання про експорт українського цукру: мовляв, це вб’є європейську галузь. Добрива трохи дешевшають. Техніка росте в ціні. Що робити наступного року, ніхто не знає, але всі роблять. Кажуть, відмовляться від кукурудзи. І не відмовляються. Кажуть, сіятимуть квасолю, гірчицю – й не сіють.

Світ повний інформації, всі знають усіх і всі знають усе. Один великий аграрій у мене поцікавився:

– От ти постійно питаєш про ціни на зерно, навіщо воно тобі?

– Мені, може, й байдуже, але людям це потрібно.

– Люди всі сидять у смартфонах і дивляться Чикаго й Матіф.

– Ну не всі ж, напевно…

– Всі.

Справді, так. Проте є інсайдерська інформація, є інтуїція, є чуйка. При мені на одній зустрічі партнерів великий дистриб’ютор знайомився з аграрієм.

– А скільки у вас землі?

– 45 тисяч.

– Щооо??? Не може бути, я ж усі холдинги знаю.

– А ми не холдинг. Ми група компаній.

Це про інформацію. Можна все життя працювати в АПК і не знати величезних компаній, які ефективно виробляють продукцію у вас під носом. До речі, в цієї групи компаній, окрім земель, є 8 тис. ВРХ, і на добу вони здають 100 т молока. Молоко в них забирають усе й просять ще. При цьому мені керівник показав свої таблички: витрати, доходи. Там 100 % рентабельності по молоку. Такий наш інформаційний світ: повернеш голову ліворуч – у всіх чорна біда, кукурудза по 5 тис., нехай мерзне в полі, може, подорожчає. Повернеш голову праворуч – 100 % плюс. Висновок? Дивитися треба прямо, а всіх справа і зліва бачити кутовим зором. Усю інформацію (крім тої, що отримуєте від мене) слід ділити на тридцять два. І діяти.

Автомат не продавайте

Ми потрапили в абсолютно новий світ. Коли потрапили? Хто коли, дехто, можливо, й не потрапив (але про це трохи нижче). Світ, який будувався після Другої світової, розсипався на піщинки й розвіявся вітром. ООН – беззуба група без права на насилля, яка лише вираженням невдоволення намагається боротися з тероризмом. Світова безпека, яка ґрунтувалася на міжнародному праві та міждержавних угодах, зруйнована – й увесь світ у небезпеці. Слід було чекати, що комусь божевільному спаде на думку наплювати на всі угоди та світове право. Так відбувся жахливий напад на Україну й показово жахливий – на Ізраїль. Тепер у світу єдиний вихід: добро повинно взяти до рук зброю і вбити нахрєн агресорів, що й робить, не чекаючи світового рішення, Ізраїль і що робить Україна. Тільки в України набагато більше роботи й у порівнянні з противником – набагато менше сил. Проте принципу це не змінює: добро, по лікоть у крові, має вийти на світову вершину й оголосити мир у всьому світі, бо іншим агресорам теж зуби повибиваємо і, прив’язавши за кишки до трактора «Джон Дір», волочитимемо по селу.

Ні, я не кровожерний – це світ кровожерний. А я просто не можу дивитися на прапори над могилами наших хлопців. Так, це буде перемога темряви, бо ж світове зло тільки й прагне, щоб ми, мирні хлібороби, замочили руки в крові й зрівнялися в жорстокості з агресором. Однак це буде й перемога добра – в нас немає іншого вибору, якщо ми хочемо вирощувати хліб, телят, кролів, виховувати дітей і нишком за хатою вчити їх кидати ніж на 10 м в око намальованому агресору. А вже потім хай їдуть у Сорбонну й Оксфорд, оцифровувати світові процеси. Знайомий аграрій недавно казав: продам автомат, навіщо він мені, стоїть без діла десять років. Не продавайте. Нехай стоїть.

Одна людина всю себе присвячує творчості та творенню, а інша вміє тільки красти й пиляти бюджети. Одна людина мислить, як кукурудзу замінити соєю, а інша – як краще вбити сусіда. Одна людина міркує, як дорожче продати вирощене, а інша – як дешевше скупити крадене. І все це існує в одному світі, в одному просторі.

А сільське господарство ж не завжди було прибутковим. Я припустив би, що до масового застосування культиватора, яке відбулося теж після Другої світової, це була царина самозайнятості, культурних традицій, але ніхто не мріяв про кілька відсотків рентабельності. Щастя хлібороба полягало в тому, що після жнив не треба було докладати до підприємства, щоб не здохло. Оце й був успіх. Без прибутків, але й без збитків. І тепер ми входимо в епоху помірної маржинальності.

Обличчя галузі

А ви ж передплатили журнал «ЗЕРНО» на наступний рік? Адже сьогодні тренд – тотальна недовіра до джерел інформації. Повний інтернет фейків, хайпів, хейтів і срачів. Справжніх носіїв інформації залишилось обмаль. Однак вони є і будуть. Тільки треба їх визначити, а визначивши, триматися. Бо ж носіям і джерелам так важко триматися… Проте ж тримаємося.

– Аякже, ви ж обличчя галузі, – сказав мені в розмові один знаменитий топменеджер.

Сказав і знітив. Коли я починав журнал 2006 року, то одразу поставив на обкладинку обличчя людини, агронома. І відтоді кожний номер журналу «ЗЕРНО» виходив з обличчям на обкладинці – 208 місяців, сотні облич. Коли встаю зранку, заварюю каву й дибаю у ванну до дзеркала – раптом згадую: «Ви ж обличчя галузі», – і випростовую спину. Й у дзеркало дивлюся таким, знаєте, поглядом… Ну, орел, одним словом. Тут є самоіронія, але й гордість за галузь теж.

І для тих, хто планує вирощувати сою, я приберіг на складі певну кількість книги «Соя» – ми її видали за англійською ліцензією. Я розшукував англійські новинки по сої на «Амазоні» й натрапив на щойно видану книгу. Коштувала вона 270 фунтів, оскільки тоді надприбутки на вирощуванні сої були цілком можливі. Зараз курс фунта 45,84 грн, тобто книжка коштувала 12 376,8 грн. Правда, тоді курс був іншим, але все ж таки. Тож я звернувся до видавництва і купив ліцензію на видання за 500 фунтів. Правда, страшенні гроші пішли на переклад і наукову редакцію, а ще й на поліграфію. А все ж таки книга вийшла і зробила фурор на ринку аграрної літератури. Цікаво, що її зараз в Україні продають ох як недешево – видно, люди цінують справж­ню інформацію. Проте для тих, хто зацікавлений у гуртовій покупці, можливо, вам треба подарунком супроводити продаж насіння, я цілком можу організувати добру кількість і добру ціну.

Повернімося до непевності світу. В ці часи ми повинні зберігати впевненість. Триматися разом, прикривати один одному спину й голову. Робити свою справу якнайкраще й із максимальною ефективністю. Проти швидкозмінності світу є один рецепт: підвищувати швидкість реакції. Якщо ви летите «крузаком» по слизькій незнайомій трасі (а світ віднині є незнайомою дорогою), то гупнете в яму й відірвете колесо. Ваш рух має відповідати якості дороги та якості вашої реакції. Якщо дорога суха й далеко проглядається, то 90 буде нормально, а якщо виклики щільні, темрява густішає – скиньте до 60 і перед ямою встигнете загальмувати або плавно її оминути.

І ще про одне прошу – будьмо разом. Недавно почув від одного з військових керівників підрозділів: «Ми повертаємося всі – це закон, повертаємося живі, двохсоті й трьохсоті».

Це не тільки для фронту, це і для тилу також закон. Ми всі повинні дійти до перемоги, живі, поранені й полеглі. Світ знецінив людське життя, але ми не знецінимо його. Кожна людина України важлива, немає в Україні нічого важливішого, ніж ці мільйони облич.

У них сенс нашого буття.

У них шлях до перемоги.

Шануймося, браття. Слава Україні. Героям Слава.

Ваш головний редактор