Статистика щодо врожаю в нас, прямо скажемо, посередня, але, якщо брати до уваги фактори екстремальних температур і посухи цього року, фактори війни та втрат активів і людей, то, мабуть, блискуча. Проте я спробував перевірити свої «реперні точки», поговорити з давніми й добрими друзями журналу, які господарюють у різних регіонах України, та скласти картину стану реальних господарств.

Михайло Іванович Шевченко, керівник «Урожаю» на Сумщині, як кожний поважний фермер, своїми підсумками незадоволений, але це, вважаю, незадоволення творчої людини, котра завжди прагне більшого.

– Зібрали ми соняшник з 2 тис. га, – ділиться Шевченко. – Дуже добра олійність, а врожайність – 38 ц на круг.

– І продаєте?

– Потихеньку, притримуємо.

– Ціна ж на піку, далі вже тримати ризиковано.

– Ціна хороша, під 30 тис. підходить, але, гадаємо, ще буде зростати. Зібрали кукурудзу з 7 тис. га, по 90 ц у заліку. Ну й пшениці в нас було 1800 га, по 63 ц. Під озимі все підготували, однак посіяли не весь клин – так було сухо, що не хотілося просто викинути насіння… Хороша ціна й на молоко зараз, попит активний.

– Можу лише порадіти за вас і поставити свічку Богу за милість – таких результатів люди чекають роками…

– Цього року елеватор ми використовуємо переважно для власного зерна, – додав Володимир Шевченко.

– Є певний відсоток фермерів, які до нас привезли, але небагато, на нашому 70-тисячнику ми переважно зберігаємо пшеницю і кукурудзу. Пшениця займає 10 – 20 тис. т, решта – кукурудза, але цього року ми майже не сушили. Елеватор здебільшого використовується для сушіння, зберігання та відправки зерна, в нас сушарки на щепі. Цьогоріч ця послуга практично не має запиту. Соняшник на елеваторі ми не зберігаємо, в нас достатньо складських приміщень на токах. Після повномасштабки ми не акцентуємо увагу на прийманні давальницького зерна – ми недалеко від кордону, тож це велика відповідальність… Однак цього року зерно переважно в базі, тому послуг елеватора люди намагалися уникати. Ми почали збирати кукурудзу дуже рано, треба було звільняти площі під озиму пшеницю. А інші фермери могли почекати, тому зерно в них висохло до бази ще в полі. Наш парк вагонів-зерновозів нормально працює, ми відправляємо п’ять маршрутів на місяць у порти, маршрут – 50 – 54 вагони, такої інтенсивності для жовтня-листопада нам достатньо. У грудні–лютому цей темп у нас пришвидшується до 10 маршрутів, але все покаже ринок. Ринок і хід політичних та військових подій…

Сьогодні «Урожай» батька й сина Шевченків виглядає дуже успішною структурою. Самі по­рахуйте – 7 тис. га кукурудзи по 9 т… Таки треба піти до церкви й поставити свічку подяки за цей рік, от допишу і піду.

Хороші успіхи й в агрофірми «Козацька», в золотого нашого Віктора Григоровича Гали. Ну а як можна назвати людину, яка, крім рослинництва і молочки, ще тримає питомник на тисячу оленів і ланей? ТОВ «АФ «Козацька» зібрало озимої пшениці на площі 1650 га – 14 439 т з урожайністю до 70 ц / га, озимого ріпаку на площі 1060 га до 5742 т з урожайністю понад 5 т / га. Виростили для тваринництва трохи сої, на площі 193 га, близько 680 т; соняшнику на площі 611 га близько 2481 т з урожайністю близько 30 ц / га; кукурудзи 12 755 т з урожайністю 116 ц / га.

Я поцікавився, як впоралися з горохом, яким Гала славиться в регіоні.

– Нормально, – відповів Віктор Григорович. – Вдалося зібрати з 1600 га по 4 т. Уже і продали успішно, по 15 тис., соняшник і кукурудзу теж активно продаємо. У вирощуванні гороху голов­на проблема – вилягання, але ми вирощуємо чеські сорти, які прямо й високо стоять, тому при збиранні для комбайна було дуже комфортно.

На запитання, чому активно йде продаж зерна в часи, коли фермери його притримують, Гала відповів, що продає, коли ціна забезпечує нормальний прибуток, а не максимальний. Що казати, цього року практично всі культури дають можливість отримати пристойний прибуток.

У господарстві утримують до 892 голів дійних корів, 2324 голів молодняку великої рогатої худоби, тут працюють свої м’ясний і молочний цехи, виготовляється власна брендована продукція.

– Для деяких аграріїв цей рік – олімпійський або суперолімпійський… – починаю запитувати Михайла Григоровича Колісника, керівника ФГ «Златопіль», доброго друга редакції та унікального аграрія-дослідника Полтавщини, вже знаючи відповіді його колег…

– Ви правильно зазначили – для деяких, – не дав мені договорити Михайло Григорович.

– Ви туди входите чи ні?

– Так. Моя команда ввійшла до групи успіху. Я небагато витратив власного управлінського ресурсу цього року, дав можливість працювати команді самостійно, і вони просто молодці. Результати в нас задовільні, рік був надзвичайно складним – ми порівняно з минулим роком впали в урожайності на 5 – 10 %, а ціни піднялися вдвічі. По сої я до рекорду не дійшов, але, як казав мені академік Осипенко: «Ти хотів стрибнути до Сонця – ну, стрибнеш до Місяця». Проте якщо подивитися врожаї по Україні, то я вдесятеро перевищив найгірші показники. Врожай сої у мене по трьох сортах – 40, 43 і 48. Соя згоріла, лабораторії у виробників показують велику кількість зелених бобів. У Західній Україні теж проблема, там пішли дощі й соя почорніла, змарніла…

– Ви врожай продаєте?

– Ми ж виростили його для того, щоб продавати.

– Проте от я бачив, люди за надвисокої ціни за соняшник, притримують, не продають…

– А це дуже велика біда. Ми знаємо, що в Україні велика кількість МЕЗів. Вони голодують. Керівники МЕЗів зупинять виробництва, ціна може обвалитися й удвічі. Така ситуація перед війною вже була. Погляньте на інші світові біржові активи – все росте як на дріжджах, золото, метал…

– Я намагаюся збагнути, чому люди не продають зерно за максимальних цін?

– Гадаю, основний фактор – війна. Люди зараз будували б овочесховища, тваринницькі комплекси, але війна зупинила інвестиції. Тому у виробників дилема: продати можна, а куди вкласти гроші – питання.

– Як гадаєте, треба людям полювати за нішевими культурами, що нині дорогі на ринку, чи суворо дотримуватися сівозміни?

– У доброго господаря сівозміна на 5 – 7 культур нікуди не зрушиться. Нішеві культури? Ну візьміть нашу гречку, два роки поспіль вона вродила, і ціна з 40 гривень упала до 12. І вже цього року гречку ніхто не посіяв. Овес – та сама ніша. Жито – теж ніша, от тільки немає житнього хліба. А горох вийшов з ніші, півтора мільярда індусів його дуже шанують. На нішу потрібен споживач.

– Яким буде наступний рік? Зрозуміло, що ніхто не знає, але ж є ваш досвід, інтуїція…

– Яким би він не був – такий рік, як буде, в нас уже був: і за кліматом, і за цінами. Я не чекаю чогось видатного від наступного року, чекаю посереднього результату, однак хотілося б, щоб рік був стабільним. Я побував у Японії та побачив нову технологію збагачення киснем при зрошенні, що дає 15 % прибавки врожаю. От впровадити нові технології, що дають додатковий урожай незалежно від того, яким буде рік, – це мрія. У мене не вийшло 10 т сої, технологія не була досконалою, але я отримав 80 т цибулі, а вирощував її цього року вперше. Дивлюся навколо: одеські аграрії вирощували рис, але не розсадою, як вирощує весь світ, а методом прямого висіву з крапельним зрошенням – вони отримали 7 т рису!

Такий рік, хороші ціни, хороший збут, погано продають і багато експериментують із новими технологіями, тож цілком відповідають усім критеріям невизначеності й тотальної непередбачуваності, але – живуть і борються. Такий рік…