Кінець року, пульс 140

– Якщо уявити собі компанію, наче людський організм, який пульс у вас зараз?

– Тут і зараз чи загалом за рік? – уточнив Кравчук. – Зараз – за 140, адже в розпалі сезон роботи цукрових заводів. Та й останні два роки – теж не менший, і зрозуміло через які події у нашій неньці. Всі в тонусі.

– Я дуже давно займаюся медіа, і мені здається, за 30 років підстав для оптимізму в нас небагато…

– Проте якщо дивитися на останні 10 років, агросектор пройшов фантастичний шлях.

– Згоден, приблизно з 2005 року агросектор пройшов грандіозний шлях. Однак загалом для бізнесу в Україні мало підстав для оптимізму. Я от дзвоню відомому аграрію, запитую: «Чи вільний у п’ятницю?», а він відповідає: «Та ти що, я так далеко не можу планувати…». А у вас по деяких проєктах, якщо не помиляюся, горизонт планування чи не 20 років.

– Так, з якогось моменту ми дійшли думки, що годі жити сьогоднішнім днем. Годі планувати тільки наступний рік, горизонти мають бути ширшими.

– Проте як це можливо? Я навіть по своєму проєкту зробити стратегію не можу, мені бракує надійних факторів.

– Не бачу принципової різниці між плануванням на рік чи десять – у будь-якому разі є надійні й ненадійні фактори.

– А як ви плануєте такі далекі горизонти в умовах тотальної невизначеності?

– На мою думку, планування на рік або десять нічим принциповим не відрізняється. Невизначеність є як у плануванні наступного дня, так і наступного десятиріччя.

Якщо ментально для себе це зрозумів і прийняв, проблем довгострокового планування немає. Ти плануєш наступний рік у тому функціональному полі, в якому ти працюєш: сіяти кукурудзу або соняшник, чого більше. Ти враховуєш певні ризики: вони є і нікуди не подінуться. Кілька основних ризиків для себе виділяєш і плануєш, враховуючи їх. Так само плануєш і на десять років. Виділяєш ключові ризики, їх може бути чотири, п’ять. І невизначеність така сама!

В якийсь момент ми замислилися: от якби так робили ще 2005 року і не займалися однорічними культурами, пшеницею, кукурудзою, а заклали б багаторічні – в якій позиції були б сьогодні! То, може, час починати зараз? Не потрібно жаліти про те, що ти зробив або не зробив раніше. А все ж таки – якби зробив? То давайте не тягнути, а робити «тут і сьогодні», а не «там і потім, і може бути»! Якщо прос­то в голові вкласти, що ступінь невизначеності на рік і на десять років однаковий (а він однаковий!), думати починаєш зовсім інакше.

Чому біогаз?

– Чому ви пішли в біогаз? Це ж дуже складна тема, складна в інтеграції в ринкові механізми…

– Світ іде шляхом зеленої енергетики та відновлюваних джерел енергії. Це вже те майбутнє, в якому він є. Нас поки там немає. Або не зовсім є… Україна вже пройшла якийсь невеличкий шлях сонячної енергетики, вітру. Всі звикли, що біоетанол – це норма на заправках. Далі – біодизель. Електроенергія з біогазу – наступний крок розвитку. А біометан, який зараз заходить на європейський ринок, – це ще майбутнє для України. Акумуляція та збереження елект­роенергії. Море напрямів, ні, не море, а… гляньте на шлях, який уже пройшов світ. І ви зрозумієте, що Україна стоїть на березі того «Блакитного океану» можливостей, які так полюбляють і на які полюють великі бізнеси. Такі шанси з’являються вкрай рідко, й то не в усіх. Користуйтеся – «вільна каса».

– У вас шість біогазових установок потужністю 15 МВт… Куди йде цей продукт?

– Сьогодні виробляємо електроенергію. Робимо добрива, використовуємо тепло для ферм… Наші біометанові заводи ще не запущені в повноцінну експлуатацію, оскільки цей напрям для України новий, і ми виступаємо в ролі піонерів «Дикого Заходу». Багато потрібно внести змін у законодавство, стандарти, й багато всього іншого нового та незнайомого.

На жаль, ми дуже відстаємо від Європи, хоча маємо можливість рухатися в одному темпі. В Європі вже запущено в експлуатацію за останні роки близько півтори тисячі біометанових заводів!!! Які вже тут і сьогодні виробляють 6,4 млрд кубів біометану. А ми на березі «океану». Проте є розуміння, що ми вже там точно будемо. Сумніви далеко позаду.

– Що складніше – вирощувати зерно чи виробляти біогаз? Ну дивіться… Вирощувати зерно або цукрові буряки – це ж на порядок простіше, ніж виробляти біогаз…

– Та як подивитися. Я можу так само впевнено заявити, що вирощування буряків часто складніше – є ризики посухи, людського фактора, шкідників. Потрібна неабияка кваліфікація аграрія, й кожен рік приносить нові виклики.

Біогаз – стабільно працюючий завод циклу 24/7/365. Так, потрібна експертиза та навички. Проте й агроном цукрових буряків теж має власний досвід, і не менший. Хто на що вчився.

Сировина для біогазу має свої переваги. Силос непогано лягає в збиральний календар сівозміни. Збирається перед кукурудзою. Використання техніки менш кумулятивне. Кількість силосу потрібна строго визначена до наступного року. Тому, за хорошого врожаю, зайві гектари силосу переходять у кукурудзу.

Ми нічого не вигадали, це вже давно існує в Європі. Це дуже добре вкладається і в українську аграрну систему сівозміни, роботу агросектору, адже поруч тут і тваринництво, й робота з органічними відходами. Силос розподіляється між тваринницт­вом і біогазом. Дигестат біогазового заводу повертається назад на поля у вигляді добрива. Це називається комплексним сільським господарством, не лінійним. Лінійне – коли ти просто вирощуєш зерно та продаєш. Це нецікаво. Ми вважаємо, що агро має бути комплексним. А у викликах сьогоднішніх реалій – ще й енергонезалежним.

Це я про наступне, поясню. Будь-яка діяльність, а зокрема агросектор, є споживачем енергії. Крім енергогенерувальної діяльності, звичайно. Тобто ми, аграрії, споживаємо енергію в різному її вигляді, а саме газ на сушарки, електроенергія, нафтопродукти й мастила, енергетична складова добрив, ЗЗР тощо. За нашими підрахунками, від 2–5 МВт•годин на гектар споживання загальної енергії в рік залежно від культури. Тобто агросектор загалом є енергодефіцитним споживачем енергії. Проте якщо в складі агробізнесу є енергогенерувальний відновлювальний складник, тоді цей кластер може стати як мінімум енергонейтральним. Тобто скільки виробили енергії – стільки й спожили. Або, ще краще, як ми, наприклад, сьогодні – енергопрофіцитним. Ми нині виробляємо енергії в кількараз більше, ніж споживаємо. Ми – енергопрофіцитна компанія.

Й ось: якби український агробізнес загалом був би як мінімум енергонейтральним, ми б не споживали зайвої енергії в загальному енергобалансі країни. Або енергопрофіцитним – і віддавав би більше енергії, ніж споживає.

За нашими розрахунками, десь 6–8% сівозміни в енергетичних культурах робить агро вже енергонейтральним. У Німеччині, наприклад, складник енергетичних культур сягає 12% – вони енергопрофіцитні.

Ось такий ще підхід до тематики пропоную читачеві до роздумів.

– Як гадаєте, коли буде в суспільстві, в державі перелом у ставленні до зеленої енергетики, зелених тарифів, відновлюваних джерел енергії?

– Не буде. Це якщо бути реалістом. У нас немає зрозумілої прог­рами зеленого розвитку на рівні держави: чому це робиться й для чого. А все що незрозуміло – сприймається зазвичай негативно. В тих країнах, де суспільст­ву роз’яснено, там зрозуміло й немає опору в розвитку.

Мрія як результат точного розрахунку

– Чому у вас такі барвисті проєкти? Індики, фундук, яблука…

– А що дітям розповідати на пенсії? Нам подобаються виклики та різноманіття. Завжди прагнемо створити щось нове, тривале, що працюватиме й у далекому майбутньому. А не лише займатися сільським господарством «тут і зараз». Це нецікаво. Нас не драйвить. Це про особисте.

Далі. В Європі ми бачимо тенденції – орендна плата в Польщі сягає 900 євро за гектар, а в Україні поки що 150 доларів, хоча ще 10 років тому це було 30 доларів. Якщо врахувати польську орендну вартість, то через 10 років вона й у нас може досягти подібного рівня. Жодна кукурудза чи пшениця не винесе таких витрат. А дотацій від Унії Україна не отримає, цей поїзд уже пішов. Тому ми дивимося на проєкти з більшою доданою вартістю й більшою виручкою з гектара. Виручка з гектара кукурудзи (10 т/га по 200 дол./т) становить 2 тис. доларів. Яблука, наприклад, – це 80 т/га по 0,5 дол./кг, уже дасть 40 тис. дол./га виручки. Так, поточні витрати високі, інвестиції немаленькі. Проте завдяки вищій маржі багаторічних насад­жень ми завжди можемо пропонувати привабливішу оренду.

Проєкт з яблуками, горіхами, будь-які багаторічні насадження – це «крапля вічності». Це не просто результат роботи сьогодні, а те, що приноситиме користь навіть не стільки дітям, як онукам.

– Переважно, щоб підняти віддачу з гектара, аграрії йдуть у ягоди.

– Абсолютно правильно! Це те саме. Коли гектар починає приносити виручки не 2 тис. доларів, а 10 і більше, можна розвивати бізнес і платити більше за оренду. Менше гектарів, а виручка більше. Більший ступінь технологізації та менша залежність від природних факторів. Ягоди теж цікавий напрям. Ми, до речі, його теж розробляємо. Проте це тема іншої та досить детальної розмови. Там є свої цікаві нюанси й інновації…

– Які, наприклад?

– Ну ось дивіться… За ці роки ми зрозуміли, що не можемо розвивати яблучний проєкт, бо країна перейшла в режим відтоку робочої сили. У нас із кожним роком усе важче набрати людей на збирання врожаю. Збільшувати гектари, знаючи, що людей буде все менше, вже недоцільно.

У країнах, які дбають про свій робочий капітал, не відтік, а трансфер робочої сили. З Польщі робітники їдуть до Німеччини, а українці приїжджають, і баланс тримається. У нас же всі виїжд­жають на заробітки, але ніхто їм на заміну не приїжджає з інших країн. Передусім тому, що нами – як країною – не створені умови та мотивація для залучення іноземного трудового капіталу. Немає ні законодавчої бази, ні умов. Спробуйте (а ми пробували…) завезти китайців або малайзійців на сезонні роботи. Фактор війни, звичайно, не враховуємо, це було практично неможливо і до.

Відтік робочої сили – нормальне явище, його навіть потрібно стимулювати. Нехай люди заробляють, платять податки та повертають в Україну валюту. Це добре для економіки, коли заробітчанин передасть у країну місячний заробіток більший, ніж на його місці в Україні заробить малайзієц, наприклад. Тобто, приміром, українець привезе тисячу євро, а малайзієць вивезе пів тисячі.

Проте разом із цим треба дуже сильно стимулювати наплив робочої сили, щоб баланс утримувався.

Повернімося до яблук: на сотню гектарів потрібно під три сотні робітників, навіть якщо в тебе є два яблукозбиральних комбайни. З кожним роком людей набирати все важче. Тому яблука ми не можемо розвивати, як того хотілося б.

Ягідні проєкти – теж досить трудозатратні, й це потрібно враховувати. А як – це нюанси й тема окремої розмови.

– А індики?!

– У них теж є своя логічна історія. Наш агросектор поділений на два регіони: Чернігівську та Київську області. У Чернігівській області в нас історично був свинокомплекс, і ми вирощували зерно для комбікорму, а не на продаж.

У Київській – такого комплексу не було, а індик став свіжим напрямом – для України це була новинка. Цікавий проєкт, технологічний, ним було приємно займатися.

Ми не дуже любимо продавати зерно, особливо на експорт. Вважаємо, що країна, яка продає своє зерно, не вміє з ним ефективно працювати. Хоча ми не можемо переробити все зерно і зернові експортні компанії потрібні, ми прагнемо якомога більше вирощеного зерна переробити в продукти з доданою вартістю.

ДНК компанії

– У чому парадокс розвитку: деякі компанії прискорили розвиток, ніби підштовхнуті війною, деякі загальмували?

– Прискорили розвиток компанії, в ДНК яких закладене вміння адаптуватися до умов екстремальної невизначеності. Вони демонструють гнучкість і стійкість, що допомагає їм не лише виживати, а й зростати в умовах турбулентності.

– А ви до яких компаній належите?

– Якщо зростаємо, то, напевне, у нас ДНК потужний. Ми – один із найстаріших агрохолдингів, із кінця 1990-х. Немало пережили всякого…

Однак, оглядаючись на кінець минулого року, ми зробили в кількараз більше під час війни, ніж за аналогічний період мирного часу. Нам довелося шукати альтернативні джерела енергозабезпечення, перебудовувати всі сушарки на пелети й пропан-бутан, поставили свій пелетний завод, побачивши проблеми з вивозом зерна, добудували потужності для зберігання – і все це ми зробили з меншою кількістю людських і фінансових ресурсів. До війни всі були розслаблені та на релаксі, війна всіх мобілізувала. Посилилася наша команда, всі пройшли через нелегкий шлях змін і випробувань. ДНК компанії – це теж передусім її команда та її властивості.

– Чи вдалий цей рік для вас?

– Рік – як рік. Десь посуха завдала шкоди, але, з іншого боку, ціна на зерно зросла. Свинина впала – індик піднявся. Заморозки пошкодили яблука, але ціна фундука вилетіла в космос через неврожай у П’ємонті.

Ми не переймаємося через те, що від нас не залежить. Не граємо в рулетку «вгадай ціну». Продажі ведемо рівномірно та виходячи з власних потреб і можливостей. За нашу чвертьвікову історію така тактика поведінки себе виправдала.

– Яким ви бачите наступний рік?

– Важким. Важчим, ніж цей. Як у всіх новорічних промовах усіх наших президентів: «Це був важкий рік» – і так усю українську незалежність. Однак у нас: «Це БУДЕ важкий рік». Ми мріємо про добре, але готуємося до гіршого.

– Що ж ви порадите агрокомпаніям на наступний рік?

– Радимо не повторювати те, що було торік. Додавайте нове щороку, хоча б 10–15% розвитку до свого функціоналу. Світ навколо вас змінюється. Якщо ви в себе нічого не змінюєте, то з часом ви відстаєте від світу. Це тонка штука, не всі розуміють. Багатьом здається, що, якщо в нього все так само, як торік, то він тримається. Ні, насправді падає. Падає відносно до навколишнього світу.

Мислення довгими горизонтами планування та широким кругозором – це шлях до нових ідей. А вони народжуються саме на стику різних галузей.

Спілкування між собою, вступ до різних профільних асоціацій. У світі їхній вплив дуже великий. Жодна програма не приймається без участі й експертизи асоціації. Ми теж на цьому шляху, рано чи пізно до цього прийдемо. І з радістю вас приймемо в наших спільнотах – горіховій, біоенергетичній, УКАБі…

Майбутні команди. Кадри та підготовка собі заміни. Запрошуємо в проєкт «Агрокебети – погляд у майбутнє».

Ми вважаємо український агроринок неконкурентним і дружнім між собою. Як би там кожен собі не думав – наша особиста позиція саме така. І відповідно ставлення до спільноти. А це допомагає вільно обмінюватися думками й досвідом. Ми завжди відкриті для компаній, які хочуть навчитися та вивчити наш досвід.