Олександр Широкоступ: «Торік жодна культура не дала такого прибутку як цукрові буряки»

– ФГ «Широкоступ» працює з 1995 р., – бере слово Олександр Васильович. – На початку своєї діяльності господарство мало 50 га фермерської землі, яку держава виділила для ведення фермерського господарства, й поступово та водночас динамічно почало розвиватися: 50, 70, 130, 360 га… Тоді раптове високе зростання було, позаяк тутешній колгосп припинив свою діяльність. І поступово більшість паїв перейшла на фермерське господарство. Відтак площа пішла вже за 1000 га, відбувався дальший розвиток. І зараз ми господарюємо майже на 3000 га. Більшість землі тут, на території Шубівського старостату. Частина – поряд, це – Ліщинка, а також і Кагарлик.

Зараз – непростий час, умови – надскладні. Однак ми розуміємо, що нам не зовсім погано, знаємо, де набагато гірше. Тут у нас все одно спокійно. Хай там як, але ми, що називається, можемо ввечері лягти й вранці спокійно прокинутися. В перший рік війни ми, звісно, були шоковані, працювали обережно, чогось зайвого собі не дозволяли, перестраховувалися повсякчас. Нині вже адаптувалися (на жаль, доводиться так казати) до цього складного часу. Щодо рослин­ництва, то, може, й не даємо рослині все по максимуму, однак не даємо й по мінімуму. Знаходимо десь золоту середину. Як ми рослину забезпечимо, такий результат і дістанемо.

В нашому господарстві не так, як у більшості фермерів, – соя, кукурудза, соняшник і більше немає нічого. Ми висіваємо чимало культур. Зокрема озиму пшеницю, жито (воно більше в нас іде на зелений корм, проте почасти так, щоб забезпечувати себе насінням). Є в нас озимий та ярий ячмінь, горох, квасоля, цукрові буряки. Є і соя, соняшник, кукурудза.

– Всього по 200 га, як ви казали минулого разу.

– Ну, виходимо з результатів минулого року. Й квасолі вже зараз не 200 га, а 288 га. Проте за 300 га не переходитимемо, позаяк у нас усе виходить. За квасолею ми починали з невеликого обсягу – 13 га, щоб просто вивчити її, звикнути й далі працювати. А через те, що вона приносить гроші, то поступово наростили площу під нею: 100 га, 180 га, й ось цьогоріч маємо найбільшу площу під квасолею за весь час.

– Здаєте її чи переробляєте?

– Не переробляємо. В нас є партнери, які забезпечують насінням. Вони працюють на Хмельниччині, там налагоджені доочищення, доробка до харчових якостей. Вони реалізують по Україні, а також чимало експортують. Якщо порівняти торішню ціну, то класична соя на момент збирання коштувала 13 000 грн / т (щоправда, зараз вона піднялася в ціні), натомість квасоля коштувала 27 000 грн / т. Потримав, а зараз вона коштує 34 000 грн / т. Якщо доводили до посівних кондицій, то й сусідам реалізовували, а це відчутно вища вже ціна була. Одне слово, цим варто опікуватися, цікавий напрям.

– На відміну від багатьох господарств, на ваших землях бачу цукрові буряки. А вони мають славу непростої культури…

– Непроста культура, всі це розуміють. Цукрові буряки – це вищий пілотаж агрономії! Якщо ти їх можеш вирощувати, то вже все виростиш. Багато хто від цієї культури відмовився. Тим паче, що зараз уже чимало цукрових заводів знищено. В нас, зокрема, знищений у Кагарлику. Опісля пішов під ніж Миронівський цукрозавод, далі – набагато потужніший Рокитнянський. Залишився тут, поряд (42 км) Узинський завод, проте надійніші партнери на Шамраївському цукровому заводі. Саме туди й віддаємо буряки на переробку.

Логістика, звісно, немала: 94 км. Проте, оскільки за всі роки вони вивчили нас і з нами співпрацювали дуже плідно, а ми їх влаштовуємо як партнер, то вони своїм коштом забирали буряки. Цьогоріч уже і їм складно, адже все дорожчає, лише 10 – 15 % доставлятимуть. Раніше, як навіть поряд розміщувалися заводи, то була давальницька схема: 55:45. Тобто 55 % доставляли ми, а 45 % мав забрати завод.

Ну, хоча тепер і буде 10 – 15 %, та все одно нам це цікаво, й, на мій погляд, нас не ображають. Назагал до всього нині ставимося обережно, у великі придбання не входимо, намагаємося обходитися власними ресурсами. Кредитні ресурси не залучаємо, бо час такий, дуже непростий. Можна зайти у борги й припинити всю свою діяльність. А для мене це не просто робота, це – моє життя. Я побудував це господарство й далі намагався його дошліфувати, щоб усе було гарно вже для передачі, як усе буде добре, наступним поколінням. Сподіваюся, що все недаремно. Для мене це важливо. Я є місцевим депутатом ось уже 6-те скликання, очолюю депутатську фракцію – намагаємося робити все, щоб у громаді в нас був лад. У нас немала кількість аграріїв є депутатами, адже люди їх поважають, довіряють і обирають. Торік ми сплатили до місцевого бюджету 10,5 млн грн податків. Хотілося б, щоб їх вклали в школу, в лікарню, в дошкільний заклад – одне слово, в усю соціальну сферу, щоб воно не розкрадалося, а було спрямовано на правильні речі.

– На якій площі висіваєте цукрові буряки?

– 198 га. Надалі працюватимемо по цукрових буряках десь на площі 200 – 250 га. Прагнемо дати культурі максимум, ніде нічого не пропустити, належно доглянути, щоб усе було добре. Торік жодна культура не дала такого прибутку як цукрові буряки. А врожайність становила 870 ц / га. Раніше за 500 ц / га давали звання Героя.Ну, тепер нам звання не потрібно, а потрібний фінансовий показник. Якщо якесь господарство не посіє цукрові буряки рік-два, то вони вже починають боятися цієї культури. Це такий психологічний момент. Ну й до цього потрібен відповідний набір техніки. Сівалка в нас сучасна, торік придбали Kverneland. Там немає пневматики, однак висіває напрочуд точно шахівкою. Ну й у вирощуванні цукрових буряків важливі люди. Якщо з цього ланцюжка хтось випадає, то вже починаються проблеми.

– Кадрова проблема загострюється?

– Поки що є кому працювати, хоча вже трьох чоловіків забрали до війська. Зараз ще ситуація з кадрами більш-менш. Як далі буде, не знаємо. Сподіваюся, й намагатимемося робити все від нас залежне, щоб усе було добре. Ось у нас бригадиром працює жінка, яка перед тим завідувала їдальнею. Вже багато чого навчилася, намагається працювати якнайкраще та є чудовим виконавцем.

– Маєте тваринництво?

– Тваринництва маємо небагато. Мали вже ресурс завдяки рослинництву, хотілося вкласти його у тваринництво, звести сучасну ферму, однак війна нам усе перекреслила. Зараз могли б і розпочати цю справу, проте поки що тривожно. Буде перемога, закінчиться війна, тоді вже й далі працюватимемо щодо тваринництва. Тримаємо його в полі зору.

– Тваринництво м’ясне, молочне?

– Молочне. А бички, звісно, йдуть на м’ясо, однак напрям у нас – молочний. Є в нас і свині. З ними зараз дуже небезпечно. Неподалік нас вирувала АЧС, зокрема 19 тис. голів там зараз спалюють. Щиро співчуваю власникам того бізнесу. Є тривога на душі через це. Закінчиться війна, по-іншому на це подивимося, а зараз актуальне завдання – вижити, допомагати фронту. Ми входимо до Всеукраїнської аграрної ради, туди переказуємо чимало коштів. І самотужки також купляємо транспорт, допомагаємо чим можемо. Торік десь 2,6 млн грн було виділено на ці всі речі.

– А що дає членство у Всеукраїнській аграрній раді?

– Всебічну допомогу. Вони нас повсякчас інформують (там є потужні аналітики, які ретельно досліджують ситуацію, що де коїться), захищають нас. У них дуже сильна команда юристів, допомагає нам у бронюванні працівників. Щодо небезпеки може зарадити й охоронна компанія «Гайдамаки», можна її назвати військом для Всеукраїнської аграрної ради. Якщо виникне потреба, допоможуть. Слава Богу, ми цим поки що не користувалися, однак час нині непростий. Є зовнішній ворог, натомість і внутрішніх (рейдерство!) вистачає. Зараз це все трошки стишилося, а то, бувало, в сусідів, що керівник поїхав десь на відпочинок, і, ще не долетівши до морського узбережжя, дістає звістку, що господарство вже не на ньому, переоформили на когось іншого, а той уже й далі перепродає. Ну, тоді допомогли розв’язати це питання, все, зрештою, закінчилося добре, злочинців нейтралізували. Однак варто ж мати якийсь захист. Всеукраїнська аграрна рада пропонує сучасний підхід, і ми членством у ній задоволені.