Скільки коштує соєва репутація

Цифровізація як відповідь

Суть нових правил полягає в тому, що імпортери кількох груп товарів мають документально підтверджувати, що виробництво конкретних партій товару не спричиняло в процесі знеліснення або деградацію лісів. Наразі таких груп сім – це соєві боби та продукти їх переробки; велика рогата худоба, її м’ясо та шкіра; кава; какао; пальмова олія; каучук; деревина. Нові вимоги поширюються на всі країни світу, зокрема членів ЄС, а не лише на українських постачальників. Проте для нашого агро найважливішою з цього переліку є сьогодні соя – ми її експортуємо в ЄС 1,2–1,3 млн т на рік. Цього сезону лише за першу половину 2024/2025 маркетингового року до Європи поїхав рекордний 1 млн т.

– Новий EUDR – це виклик, але водночас і можливість для українського агросектору, – запевняє Оксана Просоленко, засновниця та керівник I. P. Cert.– За умови проактивної позиції нові механізми можуть виявитися навіть корисними українським фермерам.

– Пані Оксано, головні ризики, які несе EUDR, пов’язані для українських фермерів із розкорчовуванням раніше закинутих ділянок. У певних регіонах сільськогосподарські землі, що довго не оброблялися, заростали таким самосійним лісом – ще років 15 тому їх площу оцінювали в 1 млн га. Нижня границя нинішньої оцінки – вже лише 250 тис. га. Хоча в нас знищення цих насад­жень не порушує національні закони, для зовнішнього спостерігача виглядає так, що країна вирубала 3/4 млн га лісів заради аграрного виробництва. Хто і як повинен буде доводити, що його соя чиста і не має поганої історії?

– Переважна частина обов’язків за EUDR формально лягає на першого посередника, тобто імпортерів і трейдерів в ЄС. Однак покупець української сої або продуктів переробки буде дзеркально, на рівні договорів, переносити всі вимоги з підтвердження поход­ження на агровиробників.

Насправді від виробника вимагаються цілком конкретні й зрозумілі дії, які можна виконати без надмірного бюрократичного навантаження. Ось три ключові кроки, котрі має здійснити кожне агропідприємство, продукція якого підпадає під дію EUDR.

1. Зібрати геолокаційні дані своїх полів. Потрібно визначити географічні координати та межі кожної земельної ділянки (поля, полігону), де вирощується експортна продукція. Ця інформація стане основою для підтвердження, що товар є deforestation-free – тобто на цих полях не було вирубано ліс після 31 грудня 2020 року (глобальна гранична дата, встановлена регламентом). Фактично фермеру достатньо нанести свої поля на карту, надати координати всіх кутових поворотних точок і базову інформацію щодо виробництва на цих ділянках, а для полів менше як 4 га достатньо одного центроїда.

2. Фермер має бути готовий надати прозору історію своєї продукції – від права на землю до способу вирощування культури. Треба підтвердити, що виробництво на земельних ділянках, з яких походить продукція, є законним за всіма аспектами: земля використовується за цільовим призначенням, урожай вирощено відповідно до національного законодавства й отримано всі необхідні дозволи. Іншими словами, потрібен набір документів, який доводить легальність: право власності чи користування землею, виписки з кадастру про категорію ділянки, довідки про відсутність статусу заповідної території, документи на врожай, дотримання норм праці тощо.

Цікаво, що оскільки регламент не конкретизує чіткий перелік доказів, імпортери будуть самі формулювати список документів, котрі стануть вимагати від продавців сировини.

3. Контроль ланцюга постачання від поля до порту. Кожна партія товару, яка йде на експорт, має бути чітко ідентифікована та відокремлена від продукції, що не відповідає вимогам або не була перевірена належним чином. Тобто необхідно забезпечити простежуваність і не змішувати невідповідну продукцію. На практиці це означає роздільне зберігання: наприклад, сою з відомим чистим походженням не слід змішувати на елеваторі або в складі з соєю, джерело якої викликає питання, не перевірялося або не відповідає вимогам. Фермеру доведеться налагодити систему обліку, щоб кожна партія сої була прив’язана до конкретного поля (або групи полів).

Важливо, що ці кроки – не космічна програма. Для сумлінного фермера дотримання вимог зводиться по суті до впорядкування документації та використання сучасних інструментів управління господарством. Багато прогресивних господарств в Україні вже збирають дані GPS про поля, ведуть електронний облік агрооперацій і сертифікують продукцію за різними добровільними стандартами. Впровадження вимог для новачків у цифровізації можна здійснити, спираючись на вже наявний досвід: профільні асоціації та великі агропідприємства вже почали проводити навчання, розробляють методичні рекомендації та ІТ-рішення для малих і середніх виробників.

– Наскільки серйозні покарання для порушників, у чому вони полягають? Чи можлива поява «пральних фабрик», де брудна соя буде домішуватися до чистих партій або історія її походження фальсифікуватися?

– Перший епізод порушення невідповідності – штраф для європейського оператора в розмірі до 4% свого річного обороту. Зверніть увагу – всього річного обороту. Другий епізод – уже до 7–9%. Окрім того, виключення з ланцюгів постачання. Жоден системний імпортер не піде на такі ризики. Навіть якщо думати про підмішування в незначній кількості, то покарання суттєво перевищує потенційну вигоду.

Всі країни згідно з регламентом розбиті на три категорії. В першу, з високим рівнем ризику, потрапляють санкційні – рф, КНДР, Білорусь, М’янма. У другу, зі стандартним ризиком – ті, де процес знищення лісів досить інтенсивний, зокрема Бразилія. Для них передбачені випадкові перевірки 4% партій. Сьогодні Україну віднесено до списку країн із низьким ризиком знеліснення. Це 1% перевірок і додаткові бонуси. Зокрема, статус низького ризику означає спрощену процедуру перевірки: достатньо збору необхідних даних без обов’язкової детальної оцінки ризиків чи спеціальних заходів їх зниження.

З іншого боку, один недобросовісний гравець здатен нашкодити всій галузі. Репутація країни-експортера формується роками, а втратити її можна дуже швидко. Якщо з України в ЄС потрапить продукція з непідтвердженим чи незаконним походженням, це кине тінь на всіх експортерів. Наша конкурентна перевага як країни низького ризику може бути поставлена під сумнів, і тоді добропорядним виробникам доведеться стикнутися з додатковими перевірками або навіть обмеженнями. Це не гіпотетичний сценарій: наприклад, у кавовому секторі трейдери заздалегідь переорієнтовуються з окремих країн Африки, де багато дрібних фермерів не готові до нових вимог, на інші регіони постачання. Тобто ті, хто не адаптується, ризикують просто втратити ринок.

Кукурудза наступна

– Гранична дата, зазначена в документі, – 31 грудня 2020 року. Проте до цього часу ми вже більшість своїх самосійних лісів, здається, вже розкорчували. Чи може ця точка з часом стати жорсткішою?

– В європейській директиві REDIII (Renewable Energy Directive III), що регулює сектор відновлюваної енергетики, вказано: не допускається постачання продукції з територій, які були знеліснені з кінця 2008 року. Природоохоронні організації вели декілька років війну в європейській комісії, що date-of-cut цього регламенту не може бути 2020 рік, а має бути мінімум 2008-й або принаймні 2016-й. Проте виробниче лобі протиснуло саме 2020 р.

Діалог відбувався декілька років, паралельно бізнес також боровся проти жорсткої вимоги простежуваності походження продукції та фізичної сегрегації. В результаті досягли компромісу – простежуваність залишили, а дату вибрали на кінець 2020 р. Тому не думаю, що цю точку відліку будуть надалі посувати вглиб історії.

– Чи буде розширюватися дія регламенту на інші культури й інші землі?

– Так, у регламенті передбачена можливість розширення. Очі­куємо, що орієнтовно 2028 року будуть унесені зміни, і майже неминуче дія документа пошириться й на кукурудзу. Це логічно, адже однією з головних причин запровадження регламенту стала боротьба з бразильською практикою інтенсивного знищення амазонських лісів. А в Бразилії основ­на сівозміна «кукурудза – соя». Йдуть розмови про те, що варто додати також не тільки критерій знеліснення, а й зміни землекористування. Це може бути спрямовано на захист луків, пасовищ, земель у водозахисних смугах.

– На півночі України деякі ділянки після деградації системи меліорації заболотилися. З інтенсифікацією аграрного виробництва їх повторно осушують. Ці землі можуть стати ціллю дальшого розширення регламенту, тобто бути ризикованими для агровиробників як актив?

– Болота вважаються ключовим, системним елементом стратегії Зеленого курсу з підтримання та захисту біорізноманіття. Тому, думаю, вони точно стануть ціллю розширення. Супутник може спокійно ідентифікувати зміну статусу.

– В Україні дуже поширена практика істотного зменшення ширини лісосмуг. Чи можуть поля зі збільшеними таким способом площами стати проблемними?

– Так, якщо різниця покриву дерев із контурами фактичних масивів згідно з супутниковими даними перевищує 0,5 га, поле буде визнаватися невідповідним. Це може статися і через звуження лісосмуги. Є чітка вимога: продукція, яку імпортують до ЄС, не має походити з земель, де відбулося вирубування лісу після 31 грудня 2020 року. І не важливо, був це праліс чи самосійна діброва – все, що має ознаки лісового покриву, підпадає під регламент. Якщо геолокаційні координати поля, де вирощена соя, показують, що раніше там були дерева сукупною площею від 0,5 га, – така партія продукції не потрапить на ринок ЄС. Урожай не буде прийнятий європейськими трейдерами, навіть якщо він якісний і за конкурентною ціною.

– Власник зможе заперечувати, що все поза певними контурами – не його посіви? Зменшити формальну площу ділянки, не заходячи на проблемні зони?

– Йому тоді доведеться це аргументовано доводити. Легко ж побачити, що наданий геолокаційний контур поля не збігається з фактичним посівом. Інспектор компетентного органу просто переконається, що технологічні ряди від роботи техніки вказують на єдиний масив.

– Регламент передбачає моніторинг тільки конкретного поля під соєю в конкретний сезон чи всіх полів у сівозміні, залучених у виробництво сої, або взагалі всіх земельних активів господарства-виробника?

– Зараз контролюють конкретно лише поле або групу полів, з якого ви продали сою. Наразі не береться до уваги вся діяльність підприємства.

– Наскільки це взагалі може бути ефективно з погляду природоохорони в України? Типовий кейс – коли у великого господарства лише кілька проблемних паїв, які довелося власним коштом розкорчовувати. Можливо, ще кілька полів, чиї кордони «відновили» завдяки лісосмугам. У нас, думаю, немає та не може бути виробників, що зайшли зненацька на лісову цілину, вирубали та розорали її, і всі їхні поля проблемні. Не буде, мабуть, аж надто великою проб­лемою просто не вирощувати на таких окремих ділянках сою, трохи змінити сівозміну конкретного поля.

– Європейська комісія не розглядає цей регламент як короткостроковий фіналізований документ. Це скоріше стратегія та дороговказ. До того ж виведення ризикованих полів із загальної сівозміни ускладнює роботу фермерів. Нарешті, на меті не було одразу запровадити репресії, що зруйнують компанії та призведуть до кризи – скоріше, вказати на неприпустимість певних практик і переконати бізнес від них відмовитися.

Не преміальна ніша, а нові ринкові умови

– Можемо прогнозувати, що в Україні неминуче сформується два ринки сої: для європейського ринку та іншого світу, з різною ціною – як це вже сталося з ГМ та не ГМ-культурою?

– Це можливо, але є важливий аспект. Допоки в Україні не ратифікована дія аналогічного документа для внутрішнього ринку, але ми вже не можемо постачати продукцію в ЄС, що не відповідає цим вимогам. Якщо ми регламент ратифікуємо, він буде розповсюджуватися і на внутрішній ринок. А ми просто змушені будемо це зробити, цей елемент обов’язково ввійде в черговий пакет євроін­теграції – аграрне лобі абсолютно ніяк не зможе на це вплинути. Ну, бо якщо європейський виробник має дотримуватися цих вимог, то чому український аграрій хоче бути винятком, але вільно заходити на ринок ЄС? Ще раз – це не примха, а обов’язковий етап євроінтеграції, закріплений у рамках Зеленого курсу, і він буде частиною євроінтеграційного пакета.

Проблема може постати зі сприйняттям вимог малими фермерами – багато з них не готові взагалі ділитися даними. Часто через те, що працюють не зовсім легально.

Тут варто подивитися на досвід сусідніх держав. Наприклад, Сербія, що також не входить до ЄС, має потужний сектор вирощування сої (близько 500–600 тис. т на рік). Ця країна суттєво наростила лісистість території (з 29% – 2006 р. до 40% – 2023 р.) і фактично не вирубувала ліси під розширення посівів сої. Проте сербським фермерам теж доводиться готуватися: близько 27 тис. дрібних виробників сої в Сербії (із середнім розміром поля 5 га) наразі мало обізнані про нюанси EUDR, і уряду доводиться терміново проводити роз’яснення. Сербське Міністерство сільського господарства вже створює робочу групу, аби розробити офіційний документ-підтвердження, що соя, вирощена згідно з їхнім національним законодавством, відповідає вимогам щодо знеліснення. Паралельно великі компанії (наприклад, переробник Bankom) співпрацюють з асоціацією «Дунайська Соя» для впровадження системи повної простежуваності й отримання необхідних верифікаційних документів. Цей приклад показує: навіть країни, де офіційно нема проблем із вирубкою лісів, мусять документально довести це для експорту в ЄС. І національні інструменти тут допомагають.

– Поки що контраст із нашими національними вимогами разючий: по суті зненацька фермера збираються карати за те, за що в Україні дуже хвалили – що він повертав до роботи занедбані ділянки.

– Так, проблема самозаліснених земель у тому, що правовий статус таких ділянок залишається невизначеним: немає чітких інструкцій вважати їх лісом чи сільгоспугіддями. Відтак фермер, який розо­рює таку територію, формально може залишатися в правовому полі, але ризикує потрапити в сіру зону. Навіть якщо з погляду українського законодавства розліснення самозаліснених ділянок не є прямим правопорушенням, воно однозначно суперечить європейським вимогам.

З іншого боку, Україна разом із понад 100 країнами світу підписала 2021 року Лідерську декларацію в Глазго про припинення вирубки лісів до 2030 року. Представники Верховної Ради та Уряду підкреслюють, що відбувається гармонізація національної нормативної бази з вимогами ЄС і в плані уточнення дефініцій у лісовому і земельному законодавстві, створення національної електронної системи відстеження деревини та інтеграція її з європейськими інформаційними системами. Можливо, будуть запущені державні програми, які могли б допомогти малому і середньому фермеру адаптуватися. Це, можливо, компенсація за закупівлю GPS-трекерів або створення єдиного геопорталу за міжнародної підтримки.

– Ми вже згадували, що вочевидь головною ціллю директиви був вплив найбільше на Бразилію, яка цілеспрямовано, програмно та на державному рівні масштабно знищує амазонські ліси заради нових площ під агровиробництво. Чи не отримає українська соя вагому перевагу в ЄС над бразильською через те, що свої основні ліси ми знищили вже дуже давно?

– Саме тому Бразилія входить в іншу категорію, до неї інший фокус уваги. Сьогодні для Бразилії та Аргентини величезна проблема – простежуваність продукції до конкретного поля. Вони дуже великі, а змішування в портах анонімізує походження. Щоб запровадити належну програму моніторингу, може знадобитися час на модернізацію системи. Рік-два можуть стати для України додатковим вікном можливостей. Перший рік, який стане стресовим, думаю, можна буде отримувати хорошу премію за чітку простежуваність, прозорі ланцюжки.

Проте варто розуміти, що це все ж не преміальна ніша, а нові ринкові умови. Як людина, що давно працює з соєю, я не вірю в конкуренцію з бразильською ГМ-соєю. А от з бразильською не-ГМ реально боротися. Вважаю, що для нашої не ГМ-сої це великий шанс. Сумлінні українські виробники отримують легший доступ до ринку ЄС, якщо дотримуються правил.

– Чи можна цю перевагу додатково забустити ще й на політичному рівні, отримавши певні квоти, режими, угоди? Чи є в нас лобі, що спроможне до системної роботи в Єврокомісії? Адже переробники в ЄС інерційні, підмінити собою давнього постачальника в стабільних ланцюжках надзвичайно складно, навіть якщо один, нехай і вагомий, фактор уже змінився.

– Така можливість є, але я не вважаю стратегію відкритого публічного протиставляння себе іншим гравцям хорошою. Ми також далеко не ідеальні. До нас передусім буде питання про статус ГМ-сої. Всі прекрасно знають, що в нас уже два ринки й один із них нелегальний.

Попит на українську сою буде високим

– Коли ми побачимо реакцію ринку на регламент?

– Процес уже починається. Українські представництва міжнародних трейдерів уже погоджують з європейськими офісами вимоги до збору даних, уже пішли запити до великих і середніх агровиробників. Холдинги, що продають свою сою або продукти переробки, починають готуватися. Ті, що закуповують у третіх осіб, дрібних фермерів, напрацьовують механізм роботи з логістичними ланцюгами та вимоги до документів. Думаю, через місяць запит до фермерів щодо ранішнього моніторингу перед сезоном буде очевидний і поширений.

– На ціну ситуація впливатиме?

– Відповідно до роз’яснень європейців, усе, що буде експортовано до кінця поточного року, навіть якщо це врожай сезону-2025, ще не підпадатиме під дію регламенту. Проте як саме відреагує ціна, буде зрозуміліше наприкінці року. Тут занадто багато факторів. Наприклад, які запаси сировини для себе готові сформувати європейські переробники. Попередні очікування – попит на «незнеліснену» сою буде високим. Попит на сою з України буде також підвищеним, оскільки деякі традиційні експортери в ЄС можуть бути не готовими до нових вимог.

Нам потрібен ринок управління малими лісами

– Залишається питання: що робити агровиробнику з самозалісненими ділянками або тими, що були повторно розорані? З розширенням контролю бізнес просто не буде брати такі паї в роботу? Проте чи можливий тут баланс – рілля залишається в структурі виробництва, але господарство вкладається, наприклад, у створення лісосмуг на менш продуктивних землях?

– Цікаве і складне питання, на яке поки немає відповіді. Механізм створення балансу має закладати національне законодавство. Проте для цього потрібне вітчизняне екологічне лобі, яке в Україні, на відміну від індустріального, не розвинене. По суті вагомим чинником тут є лише наша потреба в євроінтеграції. Однак у такому підході виробнику не залишається місця для пошуку балансу, є один критерій – чи виконав ти вимогу.

Має бути державна політика, що розв’язує питання власності на землю, паїв, що заліснилися. Проте, швидше за все, агрокомпанії просто відмовлятимуться від подібних активів, якщо вони в оренді.

– Однак це не знімає проблеми: як монетизувати заліснені землі, особливо якщо вони сільгосп­призначення?

– Механізмів може бути кілька. Замість того, щоб бачити в самосійних лісах перешкоду, фермери мають знайти в них потенціал. Наприклад, збереження таких насаджень може стати підґрунтям для участі в системах вуглецевої монетизації – коли завдяки збереженому лісу можна отримати компенсацію у вигляді карбонових сертифікатів. Або інший підхід – добровільна передача таких ділянок на баланс громади чи держави. Деякі громади вже ініціюють переведення самозаліснених територій у лісовий фонд – лише 2024 року погоджено передачу понад 38 тис. га. Це дає змогу зняти відповідальність із власника паю, водночас захистивши його від репутаційних та юридичних ризиків. Усе це відповідає логіці EUDR: будувати конкурентоспроможне виробництво через співіснування з довкіллям та місцевими громадами.

– Ризиковані в контексті директиви земельні активи можуть допомогти зводити вуглецеві баланси, якщо господарство вирішить знову віддати відповідні ділянки під лісові насадження?

– Такі проєкти існують і працюють, але поки що не в Україні. Йдеться про те, що великі компанії інвестують у forestry проєкти з підвищення рівня менеджменту лісового господарства, наприклад, що приводить до кращої фіксації вуглецю. Проте локально це проєкти переважно Латинської Америки, трошки Африки та Китаю. Гіпотетично це може статися і в Україні.

Однак для аграрного виробника найефективніший перший крок – це впровадження відповідних технологій виробництва на полі, у своїй основній діяльності. Крок за поле, до промислових лісових насад­жень значно складніший.

– Навіть якщо залишити за дужками питання законодавчої неврегульованості, не дуже зрозуміло, як рахувати економіку та кому потрібен у нестабільній Україні страшенно довгий цикл плантацій деревини.

– Тут важливо пам’ятати, що бізнес – це не філантропія. Основна ціль – отримання прибутку. Активи, що не приносять прибуток і обтяжують діяльність компанії, будуть вочевидь передаватися, зокрема на баланс та в управління громадам. Хоча хтось, можливо, зробить заради диверсифікації і лісогосподарський проєкт – але цей шлях треба юридично розблокувати.

Втім, я вважаю, що ринок управління земель лісовими насадженнями дуже сильно зміниться в наступні два-три роки. Вже через п’ять років сформується абсолютно новий для нас ринок управління малими лісами.

– Якщо підсумувати: через нові європейські вимоги для нас створюється більше викликів чи ризиків?

– Варто підходити до цього як до нової норми. Кожен господар, що бажає експортувати до ЄС, має сприймати правила EUDR як частину сучасної агрокультури. Збір геоданих, легальність, простежуваність – ці поняття незабаром стануть такими самими звичними, як сертифікація насіння чи дотримання санітарних норм.

Для керівників агропідприємств зараз настав час діяти на випередження: провести внутрішній аудит, визначити, які дані та документи потрібні, навчити персонал новим процедурам. І, звісно, аграрна спільнота мусить працювати разом – обмінюватися досвідом, звертатися за роз’ясненнями до компетентних органів й експертів. Як показує практика, відкритий діалог між бізнесом, владою та громадськістю приносить плоди.

Ми вже неодноразово бачили, що українські фермери традиційно вміють адаптуватися до складних умов – будь-то кліматичні виклики, військові дії чи ринкові потрясіння. Впровадження EUDR – ще один іспит на гнучкість і далекоглядність. Ті, хто вже зараз почне діяти відповідально, завтра отримає переваги у вигляді гарантованого доступу до європейських поличок, вищої довіри з боку партнерів і можливого цінового преміювання.

EUDR – це хороший шанс зміцнити міжнародну конкурентоспроможність українського агробізнесу, очистити галузь від тіньових практик і зробити внесок у глобальні екологічні цілі. Не варто ним нехтувати.