Негативний вплив позитивних температур

Відома українська фахівчиня з проблем соціоекономіки й демографії, директорка Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Елла Лібанова в одному з нещодавніх інтерв’ю розповіла про цікаву особливість релокування. Річ у тім, що релоканти, зазвичай, шукають нове для себе розташування неподалік тих місць, які вони змушені були покинути. Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція релокувалася двічі. Та обидва рази засвідчувала тенденцію.

Вперше це сталося, коли 2014 р. на їхню рідну Донеччину прийшли зайди з-за поребрика, й тоді науковці вимушено переїхали із с. Піски до Покровська, але в межах Донецької області. Вдруге – вже під час повномасштабної війни, коли окупанти, просуваючись Донеччиною, фактично змусили станцію переїхати на сусідню Дніпропетровщину. Нині донецькі науковці працюють у Дніпрі на базі Інституту зернових культур. Зокрема пшеницю висіяли на цій базі. Ярий ячмінь – почасти в Новомосковську, почасти – на Донеччині. Цьогоріч пшеницю озиму також планують висівати в Новомосковську, в чудовій локації (колишній плодорозсадник) із гарною логістикою. Площу знайти – справді, проблема, розв’язати яку все ж таки можна. Проте, крім загальних особливостей релокування, є ще особливості аграрні. Зона господарювання – аналогічна, погодні умови – ідентичні, працю над створенням районованих сортів озимої пшениці можна продовжувати.

Тема нашої розмови з в. о. директора Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Олександром Вінюковим – пшениця озима. Серпень – гарна доба для такої розмови, адже можна підбити підсумки попереднього озимого сезону й кинути оком на сезон наступний.

– Які чинники вплинули на врожайність озимини на Дніпропетровщині й Донеччині поточного року?

– Перший чинник – зима. Позитивні температури, які фіксувалися впродовж усієї зими, негативно впливали на озимину через те, що послаб­лювали її, адже вона не спала, а повсякчас почасти вегетувала. Тобто вегетація повноцінно не зупинялася. Другий чинник: дуже стрімке наростання позитивних температур у квітні, яке ми спостерігали, зробило так, що рослини опинилися в ступорі, не розуміли, що їм робити. Вони наче мали ще кущитися та закладати зачатки колосків. Проте фактично цього не відбулося. Адже травневі температури в квітні стали пришвидшувати рух колоска по трубці, по пагону. Для того щоб максимально зберегти потенціал, вони почали максимально скидати бічні пагони. Відтак кущення фактично пішло в нікуди. Й третій чинник, який добив озимину остаточно, – це приморозки на початку травня. Той потенціал урожайності, що закладався у квітні, зміг би 4 – 5 т / га по кращих попередниках забезпечити. Однак приморозки (ба, навіть морози, адже подекуди було до мінус 9°С!) це унеможливили, що надто було видно на демополігонах у нашій зоні цього року. Нетрадиційні для нас сорти пізніх екотипів (лісостеповий, поліський, європейський) краще це перенесли, бо колос був нижчий, і вони не так потерпали від морозів. Натомість наші степняки дуже постраждали, адже не очікували такого удару, коли вже готувалися до колосіння. Колос не загинув – колос живий, але дуже сильно постраждала сама рослина, адже того потенціалу зимостійкості, який вона, зазвичай, має на березень-квітень уже не було, затим, що вона перейшла на наступний етап свого роз­витку, наступний етап органогенезу. Й оце її добило.

Крім того, на це наклалися і дуже посушливі умови. По виходу із зими недобір вологи в метровому шарі ґрунту становив десь 50 % від багаторічної норми. Додалося й те, що в нас традиційно роблять підживлення озимини в два заходи: перший – по мерзлоталому ґрунту розкидачами або КАС (і цей варіант спрацював, бо тоді волога була, та й погода сприяла, все було добре), другий – локально сівалками (і це величезна помилка цьогоріч, бо це додатково вбило кореневу систему, створилося агресивне сере­довище в прикореневому шарі через те, що недостатньо було вологи – отже, пришвидшило всі ті процеси, про які я казав до цього).

– Ви казали, що добре виявили себе нетрадиційні для вашої зони сорти. Це – виняток, що буває однораз на скільки років?

– Однораз на ніколи! Це, мабуть, уперше за всю мою наукову практику. Морози вплинули, а таких холодів у травні я особисто не пам’ятаю. Розмовляв і зі старшими людьми – ніхто не згадав такого саме в травні.

– У Центральній Україні цьогоріч дуже дощовим був травень, аграрії скаржилися, що опадів останнього весняного місяця було аж занадто…

– Для озимини нічого поганого в тому не було. Якраз відбувалося колосіння, а надалі наливання зерна. В нашому регіоні також дощі були в травні.

– Більше норми?

– Того місяця – так. Проте, враховуючи, що вологи не було в метровому шарі ґрунту, то фактично, якщо брати середньорічний показник, більше норми не буде. Травневі дощі в нашому варіанті трошки реанімували озимину. А центральним регіонам це точно гірше не зробило.

– Ми розмовляємо ближче до половини серпня. Це – час, коли щодо озимини відбувається така собі перезміна. Тобто попередній урожай зібрали, до висівання ще не стали, натомість накреслюють плани на майбуття. Чи не вплинуть ті чинники, які ви перелічили в розмові про врожайність озимих поточного року, на рішення аграріїв? Маю на увазі саме психологічно.

– Психологічно інший чинник працює в нашій зоні, психологічно більше впливає фронт. Бо що таке озимина? Озимина – це посіяти у вересні, зібрати в липні. А це майже рік. Рік – це дуже багато, враховуючи темпи просування ворога на деяких ділянках фронту. Цей чинник вплине більше, ніж погодні умови. Навіть фермерів у Синельни­ковому, які зараз за 90 км і більше від лінії фронту, морально пригнічує те, що воєнні дії уже фактично відбуваються в Синельни­ківському районі, який межує з Донеччи­ною. Так, це далеко. Проте ж ми не розуміємо, що буде, немає якоїсь стабільності й упевненості в завтрашньому дні. Цей чинник морально дуже сильно впливає на фермерів. Звісно, вони сіятимуть озимину, нікуди вони не подінуться, адже озима пшениця – це основ­на культура. Й нині економіка за нею нормальна. Це не те, що було два роки тому, коли культура була збитковою. Натепер – не збиткова, навіть із тією врожайністю, що була цьогоріч. Усе одно пшениця плюс-мінус себе окупила. Й той чинник, що на сьогодні немає вологи (а її справді немає), трошки гальмуватиме процеси висівання. Проте люди в нашій зоні до цього звикли, й сіяти в сухий ґрунт – для нас це норма, на жаль, останніми роками. Й одержання сходів у грудні та навіть у лютому – це також не проблема. На жаль, і це вже норма останніми роками для нашої зони. Отже, саме цей природний чинник не впливатиме на площі посівів озимини. Більше впливатиме воєнний чинник.

– Чи часто трапляються помилки аграріїв щодо попередників озимої пшениці? Чи можна соняшник назвати поганим попередником для неї?

– Як направду, соняшник – не найгірший попередник. Єдина його проблема – максимальне висушування ґрунту. Якщо після соняшнику восени достатня кількість вологи й плюс-мінус нормальна зима, то соняшник – не найгірше, що може бути. Проте в нашому регіоні він є основним, на жаль. Звісно, це впливає на валові збори. Звісно, це має вплив на розвиток рослин, але тут уже працює й інший чинник – підбір сортів. Адже є сорти, що краще реагують на соняшник, є сорти, які реагують гірше. Зазвичай, тут і помилки фермерів, які не враховують цей чинник. А він – основ­ний, адже сорт – це той живий організм, з яким нам – фермерам, науковцям – слід працювати. Хтось гониться за модою, хтось за рекламою, хтось не хоче вкладатися в насіння тому, що незрозуміла воєнна ситуація, тож прагне зекономити на насінні. Проте насіння – це ключовий чинник, з якого формується згрубша 25 % майбутнього врожаю. А вже все інше – це технології та, відповідно, технологічні помилки. Якщо брати ідеальні умови для пшениці озимої, то 90 % сортів української селекції (установ системи Національної академії аграрних наук) дають змогу сформувати врожайність за 100 ц / га. А менші врожаї ми дістаємо через наші помилки або природні чинники, що поступово знижують показник максимально можливого врожаю.

– Останнім часом незрідка чую таке запитання: чи варто нам сіяти так багато озимої пшениці?

– Тоді звідси випливає інше запитання: що ми продаватимемо? На чому наша країна зароблятиме? Це – головна експортна культура, і це – продовольча безпека країни. Насправді її не так багато й висівають, на мою думку, має бути більше. В деяких регіонах відчутно переважає кукурудза, переважає соя. Деінде взагалі немає пшениці або вона там у мінімумі. А в зоні Степу альтернативи немає, в зоні Степу має бути пшениця. Це буде біда, якщо посіви під нею зменшуватимуться.

– Коли запитую в аграріїв, на чому можна зекономити, то зчаста чую відповідь: на мінеральних добривах і назагал на підживленні. Як би ви це прокоментували?

– Тут трішки потрібно повернутися до економіки й до кінцевої мети фермера. Можна й узагалі без добрив усе це зробити, але ж тоді буде відповідний і врожай. Якщо ти хочеш зекономити на добривах, то маєш створити умови для рослини, котрі зменшать вплив цього чинника. Тобто має бути кращий попередник, термін висівання, знову ж таки сорт, який на це краще відреагує. І тоді, в принципі, можна вийти на врожайність, що забезпечить гарні економічні показники. Цьогоріч добрива, як я уже сказав, зробили гірше. Вони економіку не показали. Середня врожайність по Дніпропетровщині вийшла 2 – 3 т / га. Це та врожайність, яку насіння пшениці формує взагалі без втручання людини. Тобто посіяв і зібрав, то маєш відповідно дістати 3 т / га. А ми й захищали, й підживлювали, й інші технологічні операції робили, й дістали ті самі біологічні 2 – 3 т / га, що рослина сформувала б і без нас. То тоді запитання: чи варто було те робити?

– Це справді така середня врожайність пшениці озимої 2 – 3 т / га по Дніпропетровщині цьогоріч?

– Спілкуючись із фермерами, чую таку цифру. В кращих випадках на окремих полях – до 4 т / га.

– Дещо кращий результат – це збіг обставин чи якісь об’єктивні чинники вплинули?

– Кращий попередник, інший сорт. Саме чинник попередника цього року спрацював краще. Йдеться про бобові та про пари.

– Наскільки гостро стоїть кадрова проблема у вашій установі?

– Кадрова проблема актуальна для всіх наукових установ. Якщо брати початок 2014 р., то штат у нас становив 74 особи, ми тоді працювали в с. Піски на Донеччині. Коли релокувалися до Покровська, то в нас залишилося 30 осіб. Нині в нас працює 20 осіб, які виробляють наукової та насіннєвої продукції в кількараз більше, ніж понад 70 осіб у Пісках. Ефективність підвищилася. Водночас щонайменше трьох амбітних молодих людей, які б воліли справді навчитися селекційного процесу, дізнати тонкощі технологічного процесу вирощування зернових культур, ми б із радістю взяли. Проте проб­лема – немає їх.