Алекс Ліссітса: Гойдалки з сівозміною шкідливі для бізнесу

– Як ви почуваєтеся на посаді голови ради директорів ІМК? Чи вам комфортно?

– Абсолютно нормально себе почуваю. Змінити посаду – це був давно запланований крок. Завжди казав, що не можна триматися за свою позицію, якою б привабливою чи цікавою вона не видавалася. Сам я працюю п’ятирічками. П’ять плюс п’ять, два цикли гендиректором ІМК було достатньо. Тож я сам готував заміну, і це був саме Олександр Вержиховський. Для інших колег – це також кар’єрний стрибок на один щабель. Відповідно, це не стало новиною й для колективу, оскільки зміни планувалися ще 2022 року. Війна внесла свої корективи, і перші два роки потрібно було залишатися з командою на місці. Ми працюємо в дуже складних регіонах, зокрема в Чернігівській, Сумській і Полтавській областях. Треба було власним прикладом показувати людям, що ми поруч, ми допоможемо, ми переможемо. Після двох років складних фінансових проблем удалося налагодити логістику, зайшовши в інвестиції. Ми адаптувалися до війни, то ж можна було повернутися до рішення піти в наглядову раду.

– Не тягне, не смикає вас самого знову щось порегулювати на якомусь полі?

– Ні, абсолютно ні. Все було підготовано та проговорено. Звісно, деякі питання виникають, коли до мене за традицією звертаються певні партнери компанії. Звичайно, я десь можу допомагати, але переважно делегую одразу до пана Вержиховського. Я не лізу в спільну діяльність і не вставляю свої п’ять копійок, розказуючи всім, що та як треба робити. Олександр Вержиховський сам часто радиться зі мною. У нас дуже близькі взаємини.

– Як у складних регіонах у черговий складний воєнний рік відпрацювала ІМК 2024 року?

– Рік закінчили досить успішно за всіма параметрами. Незважаючи на несприятливі погодні умови, компанія досягла серйозних показників урожайності, особливо на півночі України. Фінансові результати не можу поки оприлюднити, бо в публічній компанії я не маю права це робити до публікації фінансової звітності. Однак можу сказати, що ми закрили рік досить таки непогано. 2024 рік був успішним.

– Це через доступність морського коридору та нормальні ціни?

– Звичайно, логістика покращилася істотно. Спрацювали й інвестиційні програми, які були запущені ІМК ще наприкінці 2022 року, 2023-го. Вони дали свої плоди 2024-го. Це 70 вантажних авто, що допомагали вивезти зерно зі складних регіонів, де важко знайти підрядників. Це 300 вантажних вагонів, що здешевили логістику. Завдяки Збройним Силам маємо зараз можливість експортувати майже 100 % зерна через Одесу. Хочу похвалити Укрзалізницю, яка в цих складних умовах дає локомотиви, допомагає вивозити зерно з проблемної Сумської області. Наші основні банки, з якими ми співпрацюємо – Креді Агріколь, Укрсіббанк, ПриватБанк та інші, – знизили нам процентні ставки й пішли назустріч. Тобто спрацював комплекс чинників, зіграла і репутація компанії, і робота команди, і світові ціни.

– Як ставитеся до поширеної тенденції ситуативного, ручного регулювання сівозміни? 2024 року навіть деякі великі гравці відмовилися від величезних площ кукурудзи. Нині бачимо, що тепер соя має погану ціну, а кукурудза дуже радує.

– Я завжди казав, що не люблю гойдалки. Ще років 10 – 12 тому ми також практикували експерименти, зокрема з нішевими культурами. В результаті зрозуміли, що в складних умовах є набір обов’язкових технологічних операцій, які потрібно робити з наявною технікою й тими навичками, що є в людей. Не варто додатково напружувати менеджмент і всю структуру.

Тому, як на мене, гойдалки контрпродуктивні для бізнесу. Самі ми йдемо за планом. Єдине, 2022 року 33 тис. га не могли вчасно обробити через бойові дії. Тому коли змогли туди зайти, засіяли більше пшениці.

Гойдалки для великих компаній – це неправильний шлях. До того ж зараз інвестувати в нову техніку під нові культури дуже важко, немає відповідних програм.

– Проте кукурудза все ж провокувала на такі дії – експорту не було, ціни не було. Людей можна зрозуміти.

– Торік перед посівною ми обговорювали з вами ситуацію та прогнозували, що аграрії засіють рекордні площі соняшником й іншими олійними. Ми тоді також в ІМК здуру почали в травні продавати соняшник на форварді під купівлю олії для іспанських клієнтів. У результаті, на тонні втратили десь $ 120, через те, що побігли поперед батька в пекло. Бо виходили зі статистики, що соняшнику засіяли багато, а переробки мало. Отже, не вивеземо, ціни впадуть. Однак під час війни така логіка не спрацювала. Тому в кризових умовах варто дотримуватися звичної, знайомої, перевіреної тактики.

– Добре, рік був удалим для вас. Проте як оцінюєте його результати для всього агрокомплексу України?

– Тут і до війни було складно узагальнювати, бо наш агрокомплекс не є уніфікованим. Зараз розбіжності лише посилилися. Західна Україна показала прекрасні результати, а південь згорів. Навіть у Полтавській області це видно – південніше від Харківської траси кукурудза в кращому разі дала 4 – 5 т / га. А північніше траси – вже 8 – 9 т / га. А от південь у плюсі з олійними культурами. Північна Україна, попри постійні бомбардування та проблеми з логістикою, також показала непоганий результат.

– А тваринництво як оцінюєте? Як вплинув розподіл експорту на користь внутрішньої переробки?

– М’ясо птиці: все стабільно, ринок заповнений, проблем немає.

Курячі яйця: великі фабрики на півдні розбиті, виробництво стабільно шкутильгає. Повертається гостра сезонність, бо більшу вагу набуває виробництво в домогосподарствах, а там кури взимку несуться погано. Схожі стрибки, до речі, можна побачити не тільки в яйцях, а й на ринку картоплі, наприклад.

Молочне скотарство: дуже багато залежить як від експорту, так і від імпорту. Деякі експерти говорять про 40 % польського імпорту на прилавках України. Є істотна різниця між регіонами. На Західній Україні, де є переробка і велике виробництво молока, там усе добре. А в Чернігівській і Сумській областях майже не залишилося переробників.

Свинарство: впливає те, що 50 % свиней розміщуються в господарствах населення. У багатьох регіонах після початку війни люди просто відмовилися від утримання тварин. Проте зараз до цього повертаються. Ціни стабілізувалися, а галузь свинарства в цілому залишається стабільно прибутковою.

– Smart Green стратегія ІМК – це вочевидь рух з огляду на євроінтеграцію. Проте ви спостерігаєте за європейською дискусією, де звучать попередження, що тиск на фермера з боку нових регуляторних правил може зменшити виробництво продовольства в ЄС, а в середньостроковій перспективі взагалі можлива проб­лема фізичної доступності продовольства. Чи не приведе це до перегляду зеленого курсу?

– Варто оцінювати кілька чинників. Найважливіший – фінансово-фіскальний, адже європейська аграрна політика має багато цілей. І головні з них – збереження стабільного фінансового життя в сільській місцевості й забезпечення населення ЄС продовольством. Тому на меті є збереження фермерства саме у вигляді переважно дрібних виробників.

Коли ж ЄС надає великі фінансові субсидії фермерам, то в праві й вимагати певної поведінки. Європейське суспільство і вимагає екологічнішу продукцію. Якщо гроші вкладаються в сільські території, то вони також мають відповідати очікуванням – забезпечувати більше біорізноманіття тощо.

Після тих протестів, що відбувалися торік у Брюсселі, фермери домоглися деяких компромісів. Проте йдеться не про перегляд стратегії загалом, а про дерегуляцію та дебюрократизацію, щоб отримання коштів стало простішим.

Нам до того отримання коштів ще, звісно, далеко. Проте ми нікуди не подінемося від того, що сам курс не скасують. Не дозволять використання неперевірених китайських препаратів, не дозволять використання старої радянської чи китайської техніки з викидами CO2, що перевищують граничні.

Тому ми й заклали певні елементи у свою Smart Green Strategy. Машинно-тракторний парк будемо будувати під європейські норми, з європейськими правилами. Переходимо на використання препаратів, дозволених у ЄС. Зменшуємо викиди CO2 на підприємствах. Будемо звітувати на біржі за стандартами ESG. Запровадили посаду заступника генерального директора, що займається лише питаннями sustainability. Тобто ми розуміємо, що це довга дорога. Можливі нюанси, але сам напрям закладений і змінюватися точно не буде.

– Карбонові сертифікати у вас працюють?

– Так, уже навіть отримали перші кошти.

– Яким бачите 2025 рік? Зима тепла, але мені здається, будуть ще несподівані похолодання. Як складуться умови для агровиробників? Є поради?

– Прогнозувати погодні умови не беруся, це нереально. В Німеччині, в Кельні бачив, як зацвіла японська вишня. Після на ці квіти випав сніг, а згодом розпочався потоп. І це все середина зими.

Єдине, що можу порадити – думати стратегічно, зважувати ресурси, цінити людей, бо інших зараз не знайдете. Вибирати перевірені культури, укладати угоди з партнерами, яким довіряєте. Вибирати максимально стабільний шлях, наскільки можливо.

– Як ваша книга «Meine wilde Nation: Die Ukraine zwischen Freiheit und Krieg»? Чи сприймає її західна спільнота?

– Книга зайшла публіці нормально. Зараз готується друге видання. Нормально й продається. Єдиний нюанс – під час війни відчувається втома від України. Тому це і є завданням – повертати весь час увагу західної спільноти до теми України.

Бо коли я презентував книгу в німецькомовній Швейцарії, публіка дивувалася: «У вас ще триває війна? Ми думали, активна фаза давно закінчилася». В Мюнхенському університеті, де я виступав, піднялася буча, коли я сказав, що це не Путін воює, а весь російський народ. Що Путіну не треба чотири області, він хоче знищити Україну як державу й українців як народ. І це не футбольний матч, де може бути нічия. В реальності хтось виграє, а хтось програє. Я хочу, щоб виграла Україна.

На превеликий жаль, у Німеччині на виборах набувають популярності дві відверто пропутінські партії. Тому якщо говорити про книжку, то хоча вона заходить непогано, потрібно постійно займатися промоцією, їздити з промовами, на що не вистачає часу. Проте якраз голова наглядової ради не залучений до оперативної діяльності, тобто має більше можливостей доносити європейським бюргерам, чому нас треба підтримувати.