З харків’я­нином Віктором Філатовим ми зблизилися в доволі тривалій торішній поїздці по Європі й США, присвяченій ощадливим технологіям обробітку ґрунту. Тема покривних культур там була якщо не наскрізною, то напрочуд супровідною теж. І якщо вітчизняні фермери просто всотували побачене й нотували цікавий досвід, то доволі молодий та ерудований представник нашої команди Віктор Філатов настійливо добивався уточнення рекомендацій. Нерідко його незручні запитання заокеанським науковцям і практикам свідчили, що сліпо копіювати навіть найкращий чужий досвід не варто.

Добре розуміючи світ фітопатології та ентомології, взаємодію хімічних елементів, як функціонує рослинний організм, механізми взаємодії в природних ареалах і, голов­не, спираючись на практичний досвід, Філатов у кілька останніх років став провідним популярним вітчизняним експертом із використання покривних культур – теми в реаліях сьогодення важливої і навіть модної. У світі відбувається переосмислення підходів до вирощування культур. Технології, засновані на застосуванні агрохімії, стають дедалі затратними, а спекотливий клімат змушує від концепції «чорного ґрунту» переходити до концепції зеленого поля із живим коренем. Отже, цілком зрозумілий інтерес до сидератів та покривних культур. Саме це і є «фішкою» Віктора Філатова – співвласника ТОВ «Харківське насіння» й бренду покривних культур FD Seeds.

 

Батьки, родина, наука

– Мені дуже пощастило з батьками й родиною взагалі, – розповідає Віктор. – Батько – ентомолог, доцент, викладач на кафедрі захисту рослин у Харківському національному аграрному університеті ім. В. В. Докучаєва, все життя в сільськогосподарській ентомології. Мама – ботанік, доктор наук, дуже добре розуміється на систематиці рослин і займалася визначенням територій майбутніх заповідників. Бабуся – теж доктор наук, була лісоводом, вивчала мікоризу багаторічних насаджень і займалася залісненням піщаних ґрунтів навколо кар’єрів і берегів річок. Дідусь свого часу був директором Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського. Ось таке сузір’я в моїй родині.

Тому я з дитинства був в атмосфері розмов на теми живої природи, комах і рослин, не випускав із рук сачка, полюючи на метеликів, читав про це, слухав про це й ні про що інше не думав. Ні про космос, кораблі чи якусь інженерію, тільки про живу природу. В мене були колекції комах, у кімнаті завжди щось жило – ящірки, птахи, навіть гадюка. Щоправда, брат за таких самих умов став програмістом.

– Ви закінчили університет ім. В. В. Докучаєва? Якщо так подобалася наука, чому не залишилися на кафедрі, не пішли батьківськими стежками?

– Так, я закінчив університет ім. В. В. Докучаєва, спеціалізація «захист рослин», а це – кілька видів хімії, біологія, фітопатологія, трохи позаймався наукою й пішов у практичне поле. Академічна вітчизняна наука в цьому плані, що на той час, що зараз – була і є, на жаль, поки що без­перспективною. Наука взагалі – це дуже коштовна річ. Сьогодні науковець із масою академічних ступенів отримує мізерну платню й тільки одиниці з них лишаються в стінах наукових закладів. Однак і вони чіпляються за бізнес, потрап­ляють в якісь закордонні гранти. Тому чистою наукою кожен із цих диваків займається хіба що відсотків на 30, решту часу працюють на корпоративний бізнес, бо треба годувати сім’ї.

– А як на це пірнання в практичне господарювання реагували батьки-науковці?

– Підтримали абсолютно. Вони й самі, перед тим як стати викладачами, достатньо часу працювали в практичному полі. Мене завжди приводило в нерозуміння (щоправда, це не стосується фізики чи математики, а зокрема сільського господарства): як людина, котра не працювала практично в полі й не досягала ніяких успіхів, може чогось навчити? Кому корисний незрозумілий цикл повторення книжкових істин, без накладання на нові умови, нові знання, нову практику? Тому й пішов у практичне застосування набутих знань.

Старт у покривні

– Як усе починалося? Скільки зараз у вас землі?

– Ми з компаньйоном придбали невеличке господарство – 180 га на Харківщині, було тоді мені лише 24 роки. Поступово банк землі зростав, сьогодні у нас 4 тис. га з невеличким гаком. Земля у двох районах Харківщини – Харківському і Валківському. Маємо сучасний насіннєвий завод. Основні культури – соняшник, кукурудза, пшениця. І невелика кількість під насінництвом покривних культур.

– Що більше приносить грошей – поле чи насінництво?

– Звісно, що поле. Сівозміна у Валківському районі – пшениця, кукурудза, соняшник, іноді в проміжку може бути трохи льону, в харківській зоні – пшениця й соняшник – двопілка. Багатьом така схема не подобається, але мені вона підходить. На гарному фунгіцидному захисті соняшнику в цьому сухому регіоні так працювати можна достатньо довго й ефективно.

Покривними культурами почали займатися для себе ще з тих 180 га. Спочатку як метод економії добрив і покращення власних земель, а вже шостий рік – як вийшли на ринок реалізації насіння покривних. Під насінництвом покривних наразі в нас близько 15 % площ. Насправді це доволі складні в технології вирощування культури, тому сама площа під ними не говорить ні про що, бо деякі з них вимагають до 7 – 8 обробок обприскувача. Тож рентабельність їх вирощування не перевищує рентабельність польових культур. Тому покривні – це поки що наче хобі, що, як я мрію, все ж стане, якщо не головним, то рівноправним бізнесом.

– Вочевидь соняшник у вас займає не менше половини площі. Отже, попри ваші передові погляди в землеробстві, ви все ж практикуєте соняшник по соняшнику?

– Все правильно, загалом по господарству щороку до половини площ ми віддаємо під соняшник – чи не головну комерційну культуру в нашій зоні. Соя для нашої зони взагалі не підходить. Відтак, справді, на невеликій площі в нас соняшник іде по соняшнику. Це дуже складно й дорого, бо такий соняшник дорогий по захисту, часто вимагає міжрядного обробітку. Однак на Харківщині цей варіант проходить. Так само він можливий, наприклад, у Кропивницькому, але всього за 130 км від нас на більш вологій Полтавщині – це неможливо, бо виникатимуть проблеми, які хімічним захистом не вирішуються. Йдеться про накопичення збудників склеротиніозу і вугільної гнилі, для яких через більші опади створюються кращі умови.

– Міфів навколо соняшнику зруйновано вже багато, однак якісь ще лишаються. Чи ви не згодні?

– Міф найперший – великий винос поживних речовин культурою. Він руйнується навіть чистою арифметикою. Так, соняшник із 1 т урожаю виносить дещо більше фосфору і калію, ніж пшениця, хоча й не набагато. Однак хороший урожай соняшнику – 3 – 4 т / га, а пшениці 8 – 10 т / га, відповідно пшениця виносить набагато більше. Ця цифра збільшується, коли ти забираєш із поля ще й солому пшениці. А ще більше виносить кукурудза на силос або 4 – 5 укосів люцерни за сезон. Це правда, що соняшник може висмоктати вологу з глибоких шарів, яка довго накопичувалася. Й тому нерідко культури після нього страждають. Однак хіба 10 – 12 т / га кукурудзи висмоктують вологи менше? Прос­то беруть не з такого глибокого прошарку. Наступна проблема – в соняшнику складно контролювати бур’яни й усі соняшникові поля зазвичай засмічені більше. Навіть із появою гібридів, стійких проти певної групи гербіцидів. Третя проблема – падалиця. Якщо агроном не вміє її контролювати, це погіршує врожай наступної культури. Ще одна складність – післядія на наступну культуру застосування гербіцидів із групи імідазолінонів. Однак це все вирішується фаховим агрономом. Тому люди часто вважають винним у своїй проблемі соняшник, а не себе.

Рослини поїдають бактерії

– Гаразд, перейдемо до покривних. Як прийшла ця ідея?

– Це все взаємопов’язано. На цих біологічних механізмах і збудовано існування всього навколишнього світу. Мільйонами років рослини ділилися з бактеріями та грибами вуглеводами, а ті взамін допомагали їм отримувати елементи харчування. Не так давно, вже в наш час, було відкрито нове явище – ризофагії, яке теж із цієї парадигми. Сучасні досліди допомогли з’ясувати, що рослина через свої кореневі волоски поглинає живі бактерії – мікроорганізми, які в клітинах містять поживні елементи. Рослина розчиняє оболонки клітин і забирає поживні речовини. Там достатньо складні механізми, про котрі можна окреме інтерв’ю робити.

Тепер ми розуміємо, що стійкість нашої рослини проти стресів і умов середовища, а також ефективність її живлення вельми сильно залежить від того мікробіому, котрий на ній живе, і того, що приручає у своїй ризосфері. Найдивнішим є те, що й до цього моменту в коренях рослин уже існували бактерії, про які ніхто не говорив раніше. Й це означає, що в нас узагалі змінюється парадигма мінерального живлення. Адже з 1840 року теорія полягала в тому, що поживні речовини у формі іонів всмоктувалися коренями рослин за допомогою механізмів дифузії та інших фізико-хімічних механізмів. Тепер же ми зрозуміли, що більшість рослин без бактерій і грибів можуть засвоювати елементи живлення значно менш ефективно! Рослина приваблює потрібні їй бактерії цукрами з певними ферментами в зону ризосфери, інколи поглинає, розмножує й культивує на собі. Збільшуючи масу живих коренів і кількість видів рослин, ми покращуємо умови для комерційних культур і розмножуємо той мік­робіом, який у монокультурах стає вкрай обмеженим. Який і виконає потім наше головне завдання – вивільнення потрібних нам поживних елементів із недоступних у доступні.

– Класичне землеробство цьому ж не сильно сприяє. А який обробіток у вас?

– Начебто, так – не сприяє. Однак завжди можна віднайти баланс. І тільки за потреби, як умілий скульптор, відсікати зайве, з чим природа іноді сама не справляється.

В нашому господарстві диференційований обробіток, і він здійснюється тоді, коли в цьому є потреба. Тобто коли без обробітку можемо отримати гірший результат. Водночас частина площ може лишатися незайманими. Використовуємо глибокорозпушувачі, дискові агрегати, культиватори. Наприклад, під час збирання кукурудзи випала надмірна кількість опадів і комбайн лишає за собою колії. Іноді можуть трапитися нерівномірно розподілені рештки або колії від обприскувача, а 2022 року по краях полів у нас проїздили танки. Довелося багато розпушувати. Це як у хірурга: є покази на ампутацію – ріжемо, тобто робимо розпушування, нема показів – природа сама впорається.

Порушений баланс ентомофагів

– Природа справлялася б, просто баланс усіх її спільнот людина порушила…

– У природі є продуценти, які неорганіку перетворюють на органіку, – це рослини. Є консументи різних порядків. Перший із них – фітофаги – рослиноїдні вегетаріанці. Всі живі істоти, які харчуються рослинами. Є хижаки, паразити – консументи другого й інших наступних порядків, котрі харчуються вегетаріанцями, умовно кажучи. В природі кількість цих видів більш-менш збалансована, їжі всім вистачає. Зрідка баланс між ними порушується. Наприклад, у степу співвідношення по масі між комахами-вегетаріанцями й хижаками з паразитами може бути 1:5 – 1:20. Це в принципі нормальний баланс. У полі, якщо не створити умови для хижаків і паразитів, співвідношення може сягати 1:1000 та 1:10 000. Тоді ми й бачимо спалах чисельності якогось шкодочинного виду. Адже хижаки, паразити й усі консументи високих порядків розмножуються повільніше та полюб­ляють біорізноманіття. Наприклад, попелиці й павутинні кліщі можуть дати понад 10 поколінь за сезон, а ентомофаги, які ними ласують, – лише одне покоління. Зрідка – два покоління. І, наприк­лад, більшість видів турунів і стафілінів не любитиме монокультуру через брак місць, де сховатися, місць для розмноження. Тому знач­ний проміжок у сезоні, коли поле зовсім чорне, нових культур нема – ще не виросли або засохли, тож нема тих, хто харчується рослиною й тут нема чого робити їх хижакам.

Торік у мене була така історія. Вся Харківська область і Харківський район зокрема сильно страждали від павутинного кліща й тютюнового трипса. Так склались умови. Спалах цих шкідників почався за висоти соняшнику в пояс, у фазу 8 – 10 листків. Було сухо, жарко, крім того, всі ці аграрії в першу гербіцидну (чи профілактичну) обробку додавали інсектицид. На павутинному кліщі й на трипсі це позначилося мінімально, проте знищили всіх хижаків – ворогів цих шкідників. Кліщі й трипси, які мають 12 – 14 поколінь за сезон, просто «вибухнули» масовим розмноженням, за три тижні їх кількість виросла в геометричній прогресії. А хижакам уже не було де взятися. Це я до того: якщо втручаєшся в природну систему, маєш знати, що і як змінюєш, аби не створити собі більшої проблеми. Інколи справді виникає потреба допомогти природі. Особливо з інвазійними видами. Однак – тільки коли є потреба. Тому я великий противник профілактичних інсектицидних, а часто й профілактичних фунгіцидних обробок.Слід не заважати природі робити свою справу.

Історія інша. У мене торік восени не виникало проблем з озимою совкою, а в багатьох була біда. Всюди, де роками використовували профілактичні інсектицидні обробки, винищили всіх корисних ентомофагів-хижаків, тож совка у них з’їла падалицю ріпаку, сидерати й почала їсти бур’яни й навіть кущі та поодинокі дерева. Я розумію, коли така ситуація виникає з бавовниковою совкою. Це інвазійний вид і в неї тут майже немає ворогів, як і в колорадського жука. Однак кілька видів озимої совки – це наші місцеві види, в яких маса хижаків-паразитів, усього, що її їсть, і вони суттєво стримують її розвиток. Бувають умови, що її розведеться чимало, але якщо у вас 20 гусениць на один штик лопати, це свідчить, що ваша екосистема вже в зоні екологічної катастрофи. Це означає, що людина розірвала всі трофічні зв’язки й створились умови для одного виду.

Іноді можна побачити, що по периметру поля посіви живі, а в центрі – з’їдені шкідником. Це теж із цієї опери. По ночах хижаки – туруни, стафіліни, землерийки, їжаки – харчувалися совкою з краю поля, а до центру бігати їм не було потреби. В іншому господарстві на Київщині навколо поля бачив масове розселення в нірках диких ос, які паразитують на совці – паралізують гусінь, затягують у нірку, відкладають у її тіло свої яйця й личинка харчується соковитою совкою. Так оси частково захищали ріпак цього господарства хоча б по краях. Ми не зважаємо на це регулювання природою, спираємося тільки на хімію – й це помилка. За допомогою сидератів здійснюється збільшення різноманіття видів комах і створюються умови для розмноження корисних фітофагів, які не допускають масових спалахів шкідників.

Компенсація міндобрив

– Поговоримо про покривні як заміну мінеральних добрив. Наскільки на ваших полях їх використання зменшило застосування синтетичних добрив? І як це відбилось на врожайності?

– Покривними ми вирішуємо зменшення використання всіх ресурсів на одиницю продукції, не тільки мінеральних добрив. До того ж суттєво.

А з мінеральними добривами все просто. Їх рослини побачили лише у ХІХ столітті точково, коли стали видобувати чилійську селітру, і масово лише на початку ХХ століття з появою промислового синтезу аміаку. До того 450 млн років рослини вміли все видобувати самостійно. Звісно, з утратою продуктивності й через витрати на це енергії, але вміли й уміють.

Наразі є маса публікацій з дослід­жень про те, що в українських ґрунтах на 1 га середня кількість недоступного фосфору може коливатися від 1,2 до 8 т, калію – від 5 до 17 – 20 т!Тож ми маємо просто використовувати ті процеси, які природа придумала задовго до нас. Сидерати – це такі камікад­зе, яких ми засилаємо на наші площі й вони своїм тілом, своїми кореневими виділеннями в результаті життєдіяльності переводять частину потрібних нашим рослинам поживних елементів у доступні форми. Вони лишають для наступної культури 40 % цієї доступної поживи біля коренів і 60 % у своєму тілі. Нам лише треба створити умови для пришвидшення їх повільної мінералізації – якщо ми хочемо більше одразу. Або не пришвидшувати – якщо хочемо потім. Це коли говорити про короткий економічний ефект. Якщо про довгий ефект, то йдеться про покращення біологічної та фізико-хімічної структури ґрунту, рівня органічної речовини, збільшення вологоутримувальної здатності тощо.

Коли я тільки починав працювати з покривними, в мене собівартість використання добрив і заміни їх сидератами була 1:1. Проте ж тоді 1 т амофосу коштувала трішки більше $ 130, а зараз – уже $ 800+, і це вже інша математика. Вартість насіння сидерата на 1 га становила $ 30 – 35 і 20 років тому ти на ці долари міг купити 300 кг туків. Тому наразі це може бути економія в п’ять і більше разів! Наприклад, на типовому чорноземі з сумішшю з п’яти компонентів ми замінюємо 100 – 170 кг діамофоски (10:26:26) – це під 6 тис. грн, і 100 кг селітри – ще 2 тис. грн, разом 8 тис. грн. А насіння покривних вам обій­шлося в 1700 – 1900 грн разом із сівбою. Всі ж інші позитивні речі вам як бонус.

На тих полях, де я давно застосовую покривні, зменшено використання міндобрив на 60 – 70 %. На площах, що в обробітку нещодавно, ця цифра менша. Скажімо, з першого року на новій ділянці я можу зменшити використання добрив на 30 %, а згодом – на 50 – 70 %. Так щороку економлю близько 20 млн грну нашому господарстві. Це вартість фосфорно-калійних добрив і частково азотних. Який результат у полі? Без фосфорно-калійних добрив я можу зібрати 35 – 38 ц / га соняшнику і 9 т / га кукурудзи. Лише б опадів у Харкові вистачило. Тобто за 4 – 5 циклів сидератів мене зовсім перестали лімітувати фосфор і калій у ґрунтах. Лімітує тільки волога. На тому фосфорі й калії, що вже є, можна і 14 т / га кукуруд­зи зібрати. Однак на перешкоді основний лімітуючий фактор – волога.

Що цікаво: чим більший дефіцит елементу в ґрунті, тим більше рослина буде створювати умови для грибів і бактерій та його вивільнення з недоступних форм. Звісно, якщо йдеться про великий дефіцит – то зі значною втратою продуктивності. Тому, коли я бачу, що орієнтовно по 60 т / га свинячого гною буяють пишні зелені сидерати, то в мене виникає слушне запитання: зробили ці сидерати щось корисне на цьому полі чи тільки брали поживу з гною? Звісно, тоді сидерати будуть пере­шкоджати вимиванню елементів із цього гною, тупо утримуючи їх у собі. А якщо сидерат, умовно кажучи, трохи «мучиться», то він працює з ґрунтом і його складовими. Рослина в симбіозі з бактеріями та грибами буде працювати й вивільняти з недоступних форм саме той елемент, якого їй найбільше бракує.

– Покривні здатні компенсувати всі потрібні елементи?

– Я не побачив впливу сидератів на вміст цинку. Думаю, що в наших ґрунтових породах на більшості ґрунтів його кількість незначна й навіть за збільшення мікробіологічної активності ґрунту рівень істотно не зростає. Тому раз у п’ять років уношу цей елемент у ґрунт у кількості 3 – 4 кг у діючій речовині.

– Це вже найвища точка – 70 %, до повної заміни міндобрив не можливо дійти?

– У моїй зоні не завжди можна отримати сходи покривних, це трапляється в середньому раз у чотири роки, й тоді я вимушений компенсувати мінеральними доб­ривами. При такому фосфорі та калії, як у нас, – тільки азотними. Ми вимушені сіяти найприбутковіші культури й після соняшнику не встигаємо посіяти покривні. Тож після соняшнику і кукурудзи, коли не встигаємо сіяти покривні, даємо азот й інколи ще сірку. Це й становить ті 25 – 30 % добрив у грошовому еквіваленті, що ми мусимо вносити.

– Ви проти використання озимих сидератів?

– Критичний запас вологи на Харківщині, Полтавщині, Черкащині, Дніпропетровщині, в зоні Кропивницького, тобто в більшій частині центру й сходу України формується взимку, починаючи з листопада. Якщо після ранньої сої чи раннього соняшнику посієте озимі покривні, вони для формування маси в пояс використають до 100 мм вологи. Ви зможете вивільнити достатньо велику кількість поживних речовин, але у вас виникне ризик зміщення строків сівби наступної культури й цілком імовірно, що отих 100 мм вологи вам може не вистачити для основної культури. Якщо це на півд­ні й на зрошенні, то можна спробувати. Можливо й на Волині, Львівщині, але яка наступна культура? Посів кукурудзи наприкінці травня – це не завжди добре. А якщо озимий сидерат знищити раніше – він не встигне накопичити нормальну масу і площу кореневих систем. Питання є. На пісках ці 100 мм можуть точно бути критичними в степовій зоні – теж. Краще їх не чіпати.

Зимуючі сидерати пропонують американські фахівці, але в них опади й тепло інші. Там, де це масово використовують, випадає 800 – 1200 мм і плюс місяць вегетації. Сліпе копіювання будь-якого досвіду й рекомендацій із-за океану до добра не приведе. Нам цікавіший приклад Північної Дакоти, частини Міннесоти й Канади, ніж, скажімо, Іллінойсу, Вірджинії чи Флориди, де такі речі масово практикуються.

Тому на більшості території України рекомендую тільки ярі покривні, які ми можемо знищити в жовтні-листопаді, залежно від осені. Хоча одну суміш з озимими готуємо теж. Це лише для заходу України.

– Наявність покривних зменшує використання ЗЗР?

– Про надто велику економію тут не йдеться. Однак вона є. Якщо покривні сіються одразу після збирання основної культури, то зменшується потреба в боротьбі з падалицею чи з деякими іншими бур’янами – покривні їх просто глушать. Це підтверджують і спостереження Олега Фурманця, керівника науково-дослідного відділу «Контінентал Фармерз Груп». У нього після пшениці й сидератів на наступний рік соя була значно чистіша й легша по захисту. По фунгіцидах не можу сказати, що значно зменшив їх кількість на соняшнику і пшениці. Правда, оскільки в мене вища біологічна активність ґрунту, то розкладання решток соняшнику відбувається значно швидше. А от інсектицидів тепер використовую теж менше, бо на полях значно більше хижаків і паразитів, яким подобаються умови біорізноманіття, які ми створюємо.

Правильні суміші

– Скільки видів сумішей ви пропонуєте?

– В базі у нас п’ять відпрацьованих сумішей під різні завдання: залежно від сівозміни, зони вирощування, проблематики в полях господарства. Однак може бути й індивідуальний підхід. Є підприємства, яким треба інтенсивне розпушення, бо в них ущільнені ґрунти. Комусь треба взагалі реанімувати збіднені ґрунти. Я постійно шукаю й випробовую нові компоненти. Звертаю увагу, як вони поводяться в суміші, наскільки вони технологічні, зручні для сівби.

З близько 30 видів рослин, які я випробовував спочатку, зараз зупинився на 10 видах й експериментую ще з двома. Серед моїх обранців фацелія, конюшина олександрійська, вика, льон, суданка, редька олійна, гірчиця сарепська тощо.

– Чимало з тих, що йдуть вашим шляхом, суміші з покривних формують із залишків власного насіннєвого матеріалу. Давайте поговоримо про помилки та правила формування сумішей.

– Це одна з великих помилок, яка здатна призвести не до користі, а до проблем. Ти повинен використовувати ті рослини, які не тільки мають максимальну ефективність зі збагачення ґрунту азотом, вивільнення фосфору і калію, накопичення мікоризи, збільшення кількості цукрів у ґрунті, а й щоб вони систематично були далекі від ваших комерційних культур, не були братами-сестрами, й не родичами взагалі. А відтак не мали ні спільних хвороб, ні спільних шкідників. Це найперше правило створення сумішей. Люди кладуть у суміш сою, соняшник, ріпак, кукурудзу, ячмінь – культури, що вже були у сівозміні. І такі посіви сидератів укриваються шаром хвороб. Тепер доведеться активно з ними боротися, витрачатися на фунгіциди, інсектициди.

Для деяких сівозмін потрібен злаковий компонент. Однак, якщо у вас багато зернових, то краще не використовувати тритикале або жито. Задля цього я пропоную суданку з високим умістом цукрів у виділеннях їх кореневих систем, вона не перетинається зі спільними хворобами ні зернових, ні кукурудзи. У неї є спільні захворювання з сорго, але сорго мало хто вирощує.

Ледь не самогубством є висівання хрестоцвітих у сівозміни, де вирощуються три наші комерційні культури – соя, соняшник і ріпак, які всі (і покривна теж) уражуються склеротиніозом. Особливо небезпечні такі суміші після ріпаку. У моїх сумішах є гірчиця коричнева, яку використовую в малих нормах – 0,5 кг і то думаю, що буду знижувати її до 300 – 400 г.

Загалом я не великий прихильник використання культур цієї родини. Хоча, на диво, саме цим компонентом, до того ж у великій кількості, грішать буквально всі. Так, з одного боку, ці культури дуже гарні як покривні – добре пригнічують бур’яни, накопичують вегетативну масу, знижують ущільнення ґрунту, приваблюють ентомофагів. Однак, з іншого боку, хрестоцвіті – це фактично «кип’ятильники» ґрунту, вони немовби стерилізують його своїми кореневими виділеннями, вбиваючи корисну біоту. Іноді цю їх властивість використовують спеціально в сівозмінах, що насичені картоплею, цукровими буряками, тобто безмікоризними культурами. Тому вміст їх у суміші має не перевищувати 10 – 15 %.

І взагалі слід уникати переваги будь-якого компонента в суміші, не тільки хрестоцвітих. Жоден вид не має пригнічувати іншого й не домінувати. Втім, чітко збалансувати суміш достатньо важко. Та і як подіють погодні умови – теж не просто передбачити. Може бути дуже холодно й волого, й скажімо, фацелія виявиться домінуючою. Нічого страшного – рослина низька, гарно структурує ґрунт, лишає багато азоту й легко контролюється недорогими препаратами. Або буде жарко й сухо – може домінувати суданка, вона теж небезпеки не несе. Інша справа – хрестоцвіті.

– А гречка?

– Це гарна культура, чудово структурує ґрунт. Однак є нюанси. Коли її посіви обпалює літнє спекотне сонце, вона не піднімається вище 20 см і вже через місяць-півтора після сівби цвіте, насіння дозріває й осипається, а потім добре сходить у соняшнику, кукурудзі й контролювати цю падалицю порівняно важко. Якщо насіння дає фацелія, то її падалиця легко прибирається хлорацетамідами (метолахлором, ацетахлором, пропізо­хлором), будь-яким гербіцидом проти широколистих у будь-якій культурі, не кажучи про тербутилазин чи прометрин. А з гречкою так не вийде. Її падалицю далеко не всі гербіциди можуть знищити. Ну і гірчиця: якщо біла – гірше контро­люється, ніж коричнева чи жовта, хоча й не так складно. Тому при підборі сумішок враховується й можливість їх контролю гербіцидами в наступній культурі, якщо вони встигли сформувати насіння.

В сумішках від європейських компаній поширена така культура як гвізоція абіссінська. Здається, вона йде під комерційною назвою мунго. Я її тестував. Це висока красива рослина, швидко росте, але якщо у вас багато сої чи соняшнику, не підходить. Вона з родини айстрових (складноцвітих), найближчий родич соняшнику, навіть олії в насінні багато, однак легко вражається фомозом соняшнику і склеротиніозом. Оскільки в Європі соняшнику не багато, тому й популярна, а в нас – це небезпека. До того ж уся вона покривається попелицею, вимагає достатньої кількості вологи. Або популяризують абіссінську гірчицю (крамбе) – з гарно розвиненою вегетативною масою, ми багато бачили її в Німеччині. Однак, хоча вона й витримує спеку, та не витримує сухого повітря. Так само я не зовсім розумію потребу в райграсі. Словом, зарубіжними компаніями або консультантами, які пропонують вам сумішки, нерідко не враховуються наші конкретні умови.

– Чи в усіх областях можна використовувати покривні?

– У всіх зонах, окрім південного Степу. Ризиковані зони – південь Херсонської, Миколаївської, Одеської, можливо південь Дніпропет­ровської і Запорізької областей.

Аграрні дива

– Яка рослина дивує вас найбільше?

– Та всі вони дивують. Щороку дізнаєшся про них щось нове. Ось ми ввели великий уміст фацелії в наших сумішках. З одного боку, культура складна у вирощуванні, низькорентабельна, з іншого – лідер із вивільнення недоступного фосфору. І в чистому вигляді, і в сумішках. Я довго не розумів, чому після фацелії завжди більше азоту порівняно з усіма небобовими культурами, це ж не бобова культура? Виявилося, що кореневі виділення фацелії значно збільшують кількість Pseudomonas й інших асоціативних бактерій, які сприяють накопиченню азоту з атмосфери без бульбочкових бактерій.Висіваючи всього 2 – 2,5 кг / га, і навіть, якщо зійшло при цьому лише 20 % – це вже 200 – 300 тис. рослин на гектарі. І велика кількість азоту в ґрунті. Або суданська трава, великий уміст цукрів котрої приваб­лює потрібні бактерії. У природі багато див, більше, ніж у релігії.

– Наскільки передбачуваним можна зробити аграрний бізнес?

– Ми звично посилаємося на кап­ризну й непередбачувану природу, на неможливість чітко вибудувати процеси. Однак це не так. Математично все наше сільське господарство дуже часто оперує вірогідними потоками. І ти можеш розрахувати певну вірогідність розвитку подій у себе, свій сценарій. Ну, наприк­лад, випадання граду на ваше поле. Треба переглянути дані метеостанції за останні 50 років – коли був град, скільки тривав і якого розміру градини. І ти вирахуєш, що з вірогідністю 3,5 % твої поля будуть знищені градом у квадраті 10 на 10 км через 50 років. Коли ти розумієш ці процеси, механізм прогнозування, маєш планувати свої дії на отримання щорічного стабільного стійкого й неенергозатратного результату. А не грати в казино, коли ти вирішуєш насипати 500 кг селітри – раптом виграю? Або всі поля засіяти соєю в Дніпропетровській області чи соняшником на Закарпатті й гадати, що ціна на сою озолотить, а кошики, величиною з картузи, не впадуть під зливою. Треба правильно оцінювати ризики й будувати систему, яка щороку приноситиме прогнозований прибуток із урахуванням найвірогіднішого розвитку подій. Бути власником цього казино, а не гравцем. 

Читайте також: