Вітаю, рідні читачу і читачко!

От він настав, цей неймовірний травень. Коли вперіщило подекуди десятимісячну норму дощу. Хто там молився за дощ? Вас почули. Проте не всіх. Їздив я до Вік­тора Григоровича та його оленів на Сумщину – олені непогано почуваються, гасають і радіють життю. Як було їх тисяча, так і є. А от 900 гектарів гороху сумують. Тому що саме там на Сумщині дощів і немає. Ви ж знаєте цей ефект: їдеш до когось у гості – дощ періщить усю дорогу, приїжджаєш – господар розводить руками, в нього й не капнуло.

Однак травень 2025-го визначено найхолоднішим травнем із-поміж травнів останнього 20-ліття. Отже, в деяких регіонах України – холодний і мокрий, в деяких – холодний і сухий. Те, що холодний, тішить, оскільки в тропіках у горосі й кукурудзі в нас почалися б отруйні змії, отруйні павуки, полізли б мухомори та бліді поганки.

Щоб ніхто не припустився думки, що в нас укорінюються тропіки, вищі сили вигадали інше випробування – заморозки. Ніби й до них ми ставимося спокійно. Проте цього року вони пройшли хвилями з кількаденним відступом, хвиля за хвилею. Було таких хвиль чи п’ять, чи шість.

Ви уявляєте? Оце у вас цвітуть ранні абрикоси, а тут – гах, заморозок! І пропали. А ви думаєте, ну гаразд, тоді оті, середньоранні поїм. Ага, поїси. Тут бац – ще один заморозок, і середньоранні пропали. Будемо бідувати, будемо їсти пізні… Ні, тут ще один заморозок – і гаплик пізнім. Що воно з тими абрикосами за біда?

Та не з абрикосами. Ріпак практично весь померз, полускалися стебла, а де вижив – лисини в посівах, та й рослини по коліно, а мали би бути по груди. Цей рік буде жорстким до олійних, до експорту ріпаку і до тих, хто зробив ставку на ріпак.

Багато хто передисковує пшеницю, подекуди й кукурудза сильно постраждала. Виходимо ми на старт сезону (хоча для озимих це не старт, а середина дистанції) з сумнівними результатами. Проте американське USAID бадьоро прогнозує збільшення врожаю кукурудзи в Україні та й у всьому світі. По пшениці, правда, таки зменшення.

От по картоплі чомусь USAID прогнозів не дало. Хех, воно нам треба – пішов у «Сільпо»… і закляк. Картопля є. Стара прив’яла й поморщена – не в усіх магазинах. У всіх – єгипетська молода, азербайджанська рання і голландська. Ну Азербайджан, це зрозуміло. А от Єгипет? Вони що, в Сахарі кар­топлю вирощують? Там тонесенька смужка родючого ґрунту вздовж Нілу, і на ній живуть усі сто з гаком мільйонів єгиптян. Дивлячись на мапу, там можна два відра картоплі виростити. А вони, бач, ще й експортують до України. Про ціни я взагалі мовчу. Хоча не набагато вищі від ціни на місцеву. Про смак теж мовчу. А от азербайджанська виявилася непогана – я зварив на коропа, було три покльовки.

Кінець травня всіх порадував – у Карпатах випав сніг. Показували мені й фотки абрикосів у снігу. Проте з кліматичними піруетами ми вже знайомі, дивуватися немає чого. Надивувалися.

У школах пролунав останній дзвоник, закінчилися річні навчання, настав найзворушливіший момент у житті батьків і бездітних: нове покоління йде у доросле життя, обирає шлях і фах. Триває війна, а діти, вбрані по-святковому, йдуть у майбутнє. Дуже сподіваюся, що там не буде війни, що там буде цікаве й бурхливе дійство творчості, яке потребує вправних учасників. Мене останнім часом дуже тішить поява молодших людей біля штурвалів агропідприємств, надихають Олег Заплетнюк, Дмитро Скорняков, Катерина Рибаченко, Олександр Вержиховський – сільське господарство переходить під управління фахових менеджерів, тому останній дзвоник – це перший дзвоник вітчизняного АПК. Недавно прийшов до редакції один відомий ментор, експерт, людина, до якої в сільському господарстві всі дослухаються, за яким і я стежу з увагою, і розповів, що колись юнаком брав журнал «ЗЕРНО» в бібліотеці, виріс на ньому. У мене це погано вкладається в голові. Не даремно живемо, виходить? Чудні діла твої, Господи. Журнал став для нас буденною справою, робимо – бо мусимо, місія – так місія. Тільки будні в нас – у пошуку сенсацій і відкриттів для аграрія. Виходить, шлях нормальний. І фах.

Війна – справа дорослих. Хоча захист країни – справа кожного. Один підприємець, патріот і талант, розробив зенітну турель Sky Sentinel на штучному інтелекті з унікальною системою датчиків виявлення цілі. Коефіцієнт ураження – 67 %, при тому, що в звичайного зенітного кулемета – 18 %. Уже можна розповідати, оскільки відбулася днями публічна презентація. Прибігли іноземці, захотіли й собі, дали людині сорок із чимось мільйонів доларів, і чоловік зачухав у потилиці: на хіба йому тоді той бізнес, яким займався десяток років? Така турель дуже ефективна проти шахедів – 30 штук можуть захистити середнє й більше місто. Я завжди казав, що Україна здатна продукувати дві речі для всього світу: продовольство й інтелект. От ще й зброя додалася. Хоча це теж інтелект.

Далі, я гадаю, будуть інноваційні пристрої знищення дронів. Поки що це системи антидронів, але згодом, думаю, це буде щось на кшталт лазерної сітки. Небезпечно для птахів, але ж вмикатиметься вона лише тоді, коли буде здійснюватися дронова атака.

Я (як усі хлопчаки) думав над досконалою зброєю. Знаєте, що спало на думку? Найкраща зброя – це праща Давида. Реальна, фізична. Не ізраїльський протиракетний комплекс, а мотузка зі шкіряним гніздом. Її навіть жоден металодетектор не почує. Щодо каменю є проблеми. Колись у турецькому аеропорту у мене конфіскували три камені, які я віз на пам’ять зі Середземного моря. Штук вісім менших дозволили провезти, а три, сказали, завеликі. Втім, можна і без каменів. Якщо є праща, то снарядом може слугувати зв’язка ключів, запальничка, айфон. Давид, котрий розвалив голову Голіафу, з його пращею – це таки метафора України з її військовими інноваціями, яка топить ворожий флот, не маючи власного, і знищує ворожі фабрики, не маючи власної авіації. Крім бренду одягу «Авіація Галичини».

Проте кожна війна – це виклик усім галузям промисловості. Породжуючи інновації, вона вимагає того самого від інших. Дешеві дрони, повітряні й наземні, мають прийти до сільгоспвиробників. Це рій дронів, який оброблятиме одне поле, буде сіяти, обприскувати, висмикувати бур’янчики, навіть випростовувати полеглі рослинки. Будуть підзаряджатися, делегувати пов­новаження, моніторити. Й у сумі будуть значно дешевші, ніж сівалка, трактор, обприскувач і зарплата шести-дев’яти людей, адже працюватимуть цілодобово весь сезон. Я не знаю, чи саме таке рішення народиться після цієї війни, можливо, інше – універсальна самохідна машина до всіх функцій, але щось таки буде, оскільки наш сектор закіснявів і викидає щороку на світ лише точкові покращення, а принципової зміни ніяк не народить. А діждемося таки колись. Ми зараз на порозі зникнення магнітної плівки й появи цифрової флешки. Прискорять ці процеси кліматичні виклики. Вчені прогнозують до 2029 року зростання температур, буде найгарячіший період у житті людства.

Тому ми зараз звертаємося до теми регенеративного землеробства, будемо створювати гайд для всіх, хто обробляє землю, і пробувати все скласти в систему. Оскільки ніби все зрозуміло: регенеративне землеробство – це спосіб вирощування культур, за якого земля не втрачає свої властивості, родючість, а збільшує. Це відхід від оранки і перехід на більш турбот­ливі методи, це збільшення органіки та зменшення синтетичних добрив, це зменшення пестицидного навантаження. Основа – правильна сівозміна і застосування покривних культур. А от системи, як перейти на регенеративне землеробство від інтенсивного, немає. Поелементно все зрозуміло. В цьому випуску ви знайдете наші початкові рухи в цьому напрямі.

Ви думаєте, мені не болить душа за Сумщину, не тривожуся? Болить, тривожуся. Проте я бачу тренд. Добро перемагає зло. Думаєте, я бачу Бога й ангелів його із сяючими мечами? Ну, бачу, але бачу й більш земні прояви. У Німеччині пролетіли праві й країну очолив проукраїнський кандидат. У Румунії така сама історія – антиукраїнський політик зазнав поразки. Портнов наві­дався до відомого офісу в Україні – й нема Портнова. І навіть цвинтарі відмовляли в похованні. Якісь хлопці з сяючими мечами потроху взялися рубати голови змії.

Можливо, й не добро перемагає зло. Можливо, це робить справедливість або правда.

Однак ми переможемо й Сумщину не віддамо.

Обнімаю, читачу, і хутчіш у поля, бо там поки не рої дронів, а рої злакових мух.

Переможемо.

Ваш головний редактор