А яра пшениця – для підстраховки

Тепле Поділля на півдні Тернопілля – це й про туризм, а відтак і про тепле ставлення місцевого люду до тих, хто сюди завітав, й про клімат, який що далі, то стає ближчим мало не до Причорномор’я. Це змушує тутешніх аграріїв уважніше придивлятися до культур, раніше не притаманних цій кліматичній зоні. А коли питаєшся, де ж мають бути опади, як не у вас, то чуєш у відповідь: їх нерівномірність є проблемою. І справді: як заперіщить шалена злива, так і заллє за короткий проміжок часу все округи. Й що ти з тим зробиш?! Як це, 15 років не орати, а опісля звернутися до плуга? А так… Соломи чималенько. Доводиться маневрувати серед технологій, сповідуючи індивідуальний підхід. І, бува, стоїш перед дилемою: палити чи орати? Вихід? Ну, не палити ж. Коли ореш, коли не ореш, коли переорюєш, намацуєш слушний рецепт задля оптимального результату. Отак методом проб і помилок ішов та йде до прибуткового господарювання голова приватної сільськогосподарської агрофірми «Нічлава» Степан Коціра. Його господарство розташоване в с. Коцюбинці, нині це Чортківський, а раніше, за старим адміністративно-територіальним поділом, ці терени належали до Гусятинського району Тернопільської області.

– Обробляємо 2400 га, – бере слово Степан Євгенович. – На першому місці серед культур у нас озима пшениця – 700 га, по 350 га озимого ріпаку й соняшнику, 250 га кукурудзи, 200 га ячменю, 250 га сої. Ще щороку висіваю яру пшеницю на площі від 60 до 100 га. Мене навчив 2003 р., коли тут усе вимерзло, а ми ж чекали результату за 10 т / га по пшениці – я тоді зрозумів, що так не буде й слід яру пшеницю мати для підстраховки. Звідтоді її висіваю, тож можу сказати, що навчився вирощувати. В мене яра пшениця менше 60 ц / га ніколи не дає, натомість – десь на рівні гірших пізніх озимих пшениць. Озимої пшениці висіваю щонайменше 10 сортів, полюбляю експериментувати. Це комусь сказати, що на таку площу така кількість сортів… (посміхається). Зробили аналіз: маємо сорти для ранніх посівів, де ми сіємо по ріпаку, маємо сорти для середніх посівів – по гороху, маємо сорти для пізніх посівів – по соняшнику й по сої.

– Які сорти дали найбільшу врожайність?

– Цьогоріч узяли на круг десь 88 ц / га пшениці. А сорти ЗУ Віллем і РЖТ Реформ дали понад 105 ц / га. Проте це по гороху. Ще раз підкреслю: попередник – ярий горох. А мало в кого він є. По гороху взагалі взяли озимої пшениці на круг 100 ц / га на площі 150 га.

– Взагалі бобові – класні попе­редники.

– Ну, Господь Бог ще кращого нічого не придумав! І бобові, й два місяці виходить напівпар, відтак земля два місяці лежить, відпочиває. Навіть візуально помітно що та як. У мене був горох зелений і жовтий, а посередині між ними – соя. Одразу було видно всю вегетацію, посіви пшениці по сої та по гороху, різниця – наочна. Пшеницю я дуже полюбляю. Чому? Пам’ятаєте молитву «Отче наш…»? «Хліб наш насущний дай нам сьогодні…». Усе це добре – ячмінь і кукурудза, але якщо буде пшениця… В Україні нам долею написано, що вона має бути.

– Проте за радянських часів казали, що пшениця – то партійна культура, а цукрові буряки – то національна…

– Я вам інше скажу: буряки теж висіваю щороку. В мене цьогоріч їх 120 га. Маю іншу формулу. Скажу так, на хлопський розум: якщо ти вмієш вирощувати буряки, то все решта тобі даватиметься легко.

– Так, буряки – це вищий агрономічний пілотаж…

– У тебе вже має бути обприскувач, має бути технологія. Буряки – це буряки. 95% моїх буряків – KWS. Ну, беру інше спробувати на 10 га, та кращих буряків, аніж у KWS, немає. Торік отримали по буряках десь 760 ц/га в заліку за цукристості 16,7%, а цукру вийшло 55 ц/га. Цей показник трошки вищий за середній.

– Колись за 500 ц/га давали звання Героя Соціалістичної Праці…

– Нині якщо дістаєш 500 – 550 ц / га, то це покриває твої витрати.

– Лише покриває?

– Лише покриває, а заробіток – це вже, якщо дістаєш більш як 550 ц/га.

– І вже звання Героя не дістанеш… (ми обидва сміємося).

– Якого Героя?! Ти маєш бізнес забезпечити. Якщо забезпечуєш бізнес, то тоді ти – Герой. А якщо піднімаєш руки, що немає чим орендну плату сплачувати, нема чим податки сплачувати, то який же ти Герой?! Це зовсім по-інакшому.

– Для буряків неабияк важливим є логістичний аспект, себто, щоб неподалік був цукровий завод…

– Ми працюємо в такій зоні, що цукрові заводи розташовані від нас на відстані в 25 км. Так що логістика йде. Власної буряко­збиральної техніки я не маю, замовляю відповідні збиральні роботи. На 120 га тримати бурякозбиральну техніку немає сенсу. Комбайн окуповується, коли навантаження на нього десь 600–700 га, а так він мені не потрібен.

– А взагалі яка техніка представлена у вашому машинно-тракторному парку?

– Чотири зернозбиральні комбайни: три – CLAAS, один – John Deere. Два трактори John Deere, є і трактори New Holland, і МТЗ, обприскувачі в мене – найновіші Hardi, сівалка Pöttinger, дискова борона Rubin. Зараз – вибір великий, можна придбати все найсучасніше. Слід іти в ногу з часом, інакше час тебе викине за борт.

– Соняшник на заході України знавав різні часи: від категоричного несприйняття до зацікавленості, дальшої відмови й новітнього повернення до нього. Яке ваше ставлення до цієї культури саме в контексті умов заходу України?

– Ви маєте розуміти, що за останні 25 років ми мовби посунулися на 300 км на південь. У нас на Тернопіллі є Тепле Поділля та Холодне Поділля. Ми належимо до Теплого Поділля. Зараз уже прийшли до Причорноморської зони за температурою. По опадах? Ну, в нас ще випадає 600–700 мм, але раніше, до 2000 р. такого не було, щоб 30–50 днів під час вегетації не було жодного дощу. А зараз це спостерігається. І це щороку! Наведу такий приклад. У нас випадає в липні 120 мм опадів. Та з них двічі по 50 мм випало за 3 год. Сума то є, але… Й тому, якщо 25 років тому про такі культури як соняшник, соя навіть не казали, то нині вони посіли своє місце. Якщо до 2000 р. у нас була один-два дні температура понад +30°С, то ми казали, що, мовляв, спека, а зараз уже 10–20 днів отакої температури, скажімо, в червні. Ну, може, цьогоріч трошки інакше. Крім того, в нас пішли сильні вітри. Й вологу вони одразу зносять. Тому оці культури в нас ідуть. А тим паче хочемо чи не хочемо, але за умов ринкової економіки мусимо вирощувати те, чого потребує ринок. А ринок потребує сої, кукурудзи, соняшнику. Я, наприклад, соняшник став висівати з 2008 р. Періоду розчарування в цій культурі не було. Річ – не в культурі. Я бачив свої хиби. Перше, що слід підібрати, щоб набити собі руку, – це гібриди. А тоді – термін висівання. Були роки, що в холод ми залізли, й у мене совка з’їла соняшник: ґрунт не дозрів. І коли пересіяв у половині травня і дістав понад 40 ц/га, то збагнув, що не потрібно його мені висівати в половині квітня, під холод, коли в найближчі 10–15 днів буде прохолодна погода.

– Тут не пасує приказка «сій у грязь – будеш князь!».

– Це не та культура. Сій у грязь ячмінь, сій у грязь яру пшеницю, а навіть горох не варто сіяти в грязь. Соняшник не потрібно сіяти в грязь. Це кожен має пройти свій шлях, дістати свій досвід, свою науку. Щодо захисту не припуститися того, щоб його з’їв шкідник, і щоб захистити посіви соняшнику від бур’янів. Ну й хочемо чи не хочемо, та мусимо дати елементарну поживу. Так, соняшник не так її потребує, як пшениця, як ріпак, однак дати її варто. Ну а щодо добору гібридів, то тут, у нашій зоні потрібні середньоранні або ранні гібриди (ультраранніх нам не потрібно!), щоб ми ще встигли, аби соняшник був попередником під пшеницю. У мене гібрид HTS Суміко компанії «Сингента» менш як 40 ц/га ніколи не давав. Відзначу й ЕС Белфіс від Lidea під технологію Clearfield® Plus.

– А пробували щось вирощувати в монокультурі?

– Кукурудзу – ні. А там, де в мене слабке поле, можу висадити сою по сої, щоб десь поле якось підтягнути. Врожайність другого року порівняно з першим? Ну, це ще залежить від специфіки року. Бачу, що поле вирівнюється, а соя своє робить. Це – єдине, що може бути в монокультурі, а решту культур не практикую в цьому контексті. Нікуди ми не подінемося від сівозміни. Сівозміна – це є азбука. Якщо ви її дотримуватиметеся, то матимете результат.

– А як вона змінилася в ХХІ ст. і як змінилася після початку повномасштабної війни?

– Із початком повномасштабної війни вона не змінилася. Змінилася сівозміна в тих, хто відійшов від тваринництва. Відтак вони не мають кормової сівозміни. А кормова сівозміна в мене колись становила 20–30%. Ми відійшли від одно- й багаторічних трав, від силосної куку­рудзи. А силосна та зернова – це дві різні кукурудзи. Перша була попередником під пшеницю, а зернову кукурудзу збиратимете наприкінці жовтня. Й що зернова кукурудза забрала з ґрунту, то силосна так не забере.

– Тваринництва відповідно у вас немає?

– Так, у мене немає тваринництва. В нас – унікальне село, в якому понад 1000 корів, а дворів – 600. Ви мало де знайдете таке. А два тваринництва в селі не може бути. Колись у господарстві було 800 корів, але, на жаль, лейкозне стадо, мали його позбутися. Нелейкозну частину віддали людям на паї.

– Кадрова проблема, певно, напрочуд актуальна в господарстві?

– Раніше її не було. А зараз – так. Хто виїхав, хто на фронті. Це – загальноукраїнська проблема. Та виграємо війну – повернуться хлопці з фронту, повернуться люди з-за кордону, тоді все стане на свої місця. Оптимізм у мене є, адже який інший варіант? Як інакше працювати? Іншого шляху немає.