Обнімаю, дорогий читачу, і вас, дорога читачко! В часи фронтового і тилового героїзму, ворожої нелюдської агресії, в часи звитяги та зради, щирості й підлості, обнімемося й постоїмо хвилинку отут біля поля. Останні жовтневі дні були теплі, обрій палає червоним, захід сонця гарячий… Палає серце і палає слово… Зараз знаменитий хлібороб із Черкащини мені каже: збираємо 45 ц / га. Ну, каже: я підняв плани радгоспу за якийсь там 197… рік, там план був – 35 ц кукурудзи. О, дивися, ми прогресуємо!

Та прогресуємо, технологічно ростемо, культура землеробства на висоті. Проте, здається, так і не вдалося нам збагнути, що працюємо в партнерстві з Богом, і кліматичні виклики – найскладніші.

Експерт із почтом

А пан Бог іде собі стежкою в небесах і диктує план янголам, які біжать за ним із ноутбуком і записують.

– Спочатку травневі приморозки. Всюди давайте. І хвилями, разів п’ять-шість. Оце тут… На півд­ні…

– Що, вжаримо екстремальними температурами?

– Та навіщо, зекономимо елект­рику. Просто дощів не давайте. Воду зекономимо, за воду такі рахунки приходять, що страх Божий.

– А дощі ж куди подіти? Тут же вода, випаровування однаково великі.

– Робіть отак: позгрібайте все купками й у маленьких господарствах нехай періщить десять норм на місяць, а у великих – хай сохне.

– А може, трошки у великі дати? З градом?

– То вже свинство. Тобто гріх. Звісно, люди всі грішники, але ж стараються… О, дивіться, он аграрій біля поля плаче, вискочив з «крузака» просто в калюжу, став навколішки. То він до нас звертається? Ану, ходімо, побалакаємо…

Передні янголи скеровують небесну стежку вниз, і процесія ступає ґрунтовкою до аграрія.

– Божої помочі та бажаємо здоров’я, шановний.

– Драстуйте, – крізь сльози відповідає чоловік, шморгаючи носом.

– А що ти так побиваєшся? Що тебе засмутило?

– Господи, та я ж усе зробив як треба… Вологу закривав, покривні культури використовував, насіння, добрива – все найкраще… А воно… Не вродило…

– А до церкви ходив?

– Господи, ти б мене ще до ворожки послав, за зіллям урожайним. Ну нащо ото ще знущатися, ну ходив на Паску.

– А журнал «ЗЕРНО» виписав?

– Та коли його читати?..

– А на ЗСУ донатив?

– Боже, я дві машини продовольства відправляю щомісяця. А воно, бачиш, і зібрати не дає, й озимі посіяти не дає, дощ, коли не треба…

– Добре. Якщо передплатиш журнал «ЗЕРНО» (не приховую, в нас там приятелі) та в наступному посіві внесеш Біо-гель, буде тобі хороший день для посіву і буде тобі врожай.

– Дякую, пане Боже, дай тобі ти сам здоров’я, не полишай мене у скруті, приходь! Кажи, що робити, як діяти, не кидай мене грішного!

– Я тобі сказав: журнал «ЗЕРНО» читай! Буде тобі все: і пшениця, і соя, і кукурудза. Все, я пішов. Пусти бороду. Пусти, кажу, от вчепився! Пусти, бо дрючком по хребту дістанеш!

І пішов Бог стежкою на небеса, а з ним і янголи Його.

Модель під сандалями

Здавалося б, людина вже все опанувала в сільському господарстві. Проте ні. Точне землеробство, високі технології, супутникові моніторинги, метеостанції, пильні програми й мудрі прилади не здатні ідеально збалансувати температури, вологість, фази живого зерна, активність і засвоювання поживних речовин, ефективність засобів захисту, вплив людини й техніки… Це простий конструктор, зрозуміла модель, але працює вона далеко не завжди. Модель склали з кращих деталей за кращими кресленнями, а тут Бог ішов, замислився або відволікся: диви, диви, он заєць побіг – і модель тільки хряпнула під Його сандалями. Вибачайте.

Це трапляється щороку, але цього року – показово та яскраво, щоб запам’ятали. Щоб у стратегіях була врахована і можливість украй несприятливих умов для вирощування. Міхаель Хорш, виступаючи в жовтні перед фермерами у Великій Солтанівці, сказав, що 70 % калорій 8-мільярдне населення планети отримує від чотирьох культур: пшениці, куку­рудзи, рису та сої. І генетика, і селекція сягнули стелі, більше вони не додають урожайності. Орних площ у світі не більшає, тільки меншає. Все, що могли дати агрохімікати для збільшення врожайності, вони дали в останні 50 років, більше не дають. Залишилися тільки техніка і технології, вони ще можуть на копійку, тобто на шаг, щось додати. До речі, коли я поділився розмовою з Хоршем з одним з аграріїв, він мені радісно сказав:

– О, а я якраз сівалку зернову купую Хорша!

– Поцікавлюся, а чому саме Хорша? У вас же є досвід і британських, і шведських, і австрійських виробників, і з американцями у вас прямі зв’язки…

– А тому, що Хорша в мене ще не було!

Ну як так?! Хорш – лідер ринку, а тут ще й збільшення продажів завдяки таким неймовірним факторам… Дивовижна країна. Незбагненний маркетинг. Заслуговує на окрему розмову, тож поговоримо колись. Це мене Ліна Костенко 95-річна надихнула отим своїм – «колись про це напишу».

Про душу

Фух, давайте про душу. Я шукав мудрості якоїсь, узявся читати «Другу світову війну» В. Черчилля. Він мене розчарував як літератор. Яскраві його жарти в шеститомнику відсутні, там сухий і холодний виклад подій. Хоча є розділ «Таємна зброя Гітлера» – як не дивно, там не тільки про ракету, що разюче нагадує «Фламінго», а й про літаки-снаряди, котрі нагадують самі знаєте що. А от справжню мудрість я відшукав у іншого літератора – актора, якого обрали президентом. І це не той, про кого ви подумали. Це Рональд Рейган. Він чітко відповів усім, хто бідкається через непрофесіоналізм уряду, схематоз і хаос у владних кабінетах: «Не варто очікувати від уряду розв’язання наших проблем. Уряд і є наша проблема». Чоловік знав щось важливе, пів століття тому. Про нашу війну в нього сказано: «Історія навчає, що війни починаються тоді, коли уряди вважають, що ціна агресії мала». Це точно воно. За винятком того, що історія навчала, та не навчила. «Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир». А про чоловіків Рейган сказав: «Герої – не хоробріші від інших, просто їх хороб­рість триває на п’ять хвилин довше». Про сільське господарство можна згадати іншу цитату Рейгана: «Від важкої роботи ще ніхто не помирав, але навіщо ризикувати?».

І ми з глибоким сумом дивимося на сучасне політичне поле світу, де немає жодної постаті, яка була б співставна з лідерами минулого: де Голлем, Черчиллем, Тетчер, Рейганом… Давайте сподіватися, що це циклічно, як у сільському господарстві. Пройдуть осінь, зима, і воно зійде і вродить.

Можна експортувати. Якби хто щось мав на експорт

Європейці дозволили нам експортувати значно більше, ніж раніше, за квотами й за зниженим митом. Розсмакували наш мед, збільшили дозвіл експорту з 6 до 35 тис. т. А меду в нас негусто. Не той рік, що був колись. Квота по цукру збільшена з 20 до 100 тис. т. Цукру, може, й буде. Дозволено ввозити на 130 % більше пшениці, на 122,2 % більше ячменю, на 153 % зросла квота кукурудзи, на 150 % – цукрової кукурудзи, часнику, молока, на 300 % – яєць – загалом непоганий ріст. При поганенькому врожаї. Однак уявіть собі, який крик уже зчинили європейські фермери, котрі намагаються вирощувати пшеницю на 10 га і тим виживати. Слід чекати перекриття кордонів, висипання зерна з машин і вагонів, якби хтось раптом забажав продати врожай до Франції або Польщі…

Світ недосконалий. Оскільки недосконала людина. І в той момент, коли ми замислюємось, як краще спланувати посівну наступного року, щоб виростити більший урожай, мільйони людей сидять над кресленнями устаткування, призначеного для знищення інших людей, країн, континентів. Добре, що в них такі самі проблеми, як і в нас, з тією різницею, що нам Бог допомагає, а їм – ні. У них інші помічники.

Як діяти? Передплатити журнал «ЗЕРНО». Бо лише тоді ви будете знати, що ми живі, а ми будемо знати, що живі ви. І ми допоможемо один одному. І ми з вами разом допоможемо ЗСУ.

Що можна зробити ще? Коли побачите, що з небес спускається Бог на ваші поля з групою супроводу, чемно вітайтеся і йдіть поруч, намагаючись почути кожне слово. А не хапайте за бороду чи за ефод, не силкуйтеся домогтися вирішення ваших проб­лем тут і негайно, бо вашу проб­лему ви бачили ранком у дзеркалі, коли голилися.

Обнімаю вас. Урожаї ще будуть. І світанки.

І мир буде. Бог із почтом спускається до нас частенько, дивиться, як справи на тому шматочку суші, який він колись приберіг для себе. А віддав нам.

Ваш головний редактор