Вітаю, дорогий читачу й дорога читачко.

Минуло чотири роки відтоді, як прилетіли до Києва перші ракети, а я рушив у сховище – підвал сусіднього будинку, де люди вже облаштовувалися, тягли матраци й стільці, воду й пластикові бокси з такою-сякою їжею. Бісилися діти, тривожилися собаки. Починалося звичайне прифронтове життя. Вночі ми виходили з сусідами покурити в двір і вчилися розрізняти прихід і вихід. Допитували охоронця стоматології, яка містилася в цьому ж будинку, про ситуацію на фронті, який був за кількадесят кілометрів від центру Києва.

За місяць я долав 230 км до полтавського села за 12 годин, проїжджаючи блок-пости, прокладаючи маршрут, де не було орків. Потім, уже в квітні, бував у господарствах і з подивом записував, як люди готуються до посівної. Ми будували тил, який мав тримати фронт і надавати сенс нашій боротьбі. Боротися треба не тільки проти зла, а й за добро. Збудувати тилове добро – самі знаєте, як воно в нас вийшло. Кособоко, але покажіть мені, в кого вийшло б краще.

Ми вчилися жити за новими правилами.

Шашлик і холодець у кожній печері

Ми нація унікального досвіду. В умовах недобудованої демократії, слабкої економіки протистояти ядерній супердержаві (так вона називалася до вторгнення в Україну) було безумством і вкрай сумнівним проєктом, але виходу не було. Зрештою, полювали ж наші пращури на мамонта. Й успішно – в кожній печері були шашлик і холодець. А мамонт сягав 5,5 м у висоту й важив 14 – 15 тонн. Полювали на них кроманьйонці, які мали зріст 176,2 см (до речі, це мій зріст) і вагу 70 – 80 кг (до речі, це моя вага). Й ота гора м’язів з іклами по три метри акуратно розбиралася кам’яними ножами й ділилася на всіх мисливців, і далі вже визначалася на холодець чи печеню. Так і Московія піде. Тільки не на холодець – хто його їстиме, і собакам не віддаси. Шкода собак. Тому буде ще одна проблема: де все це гімно закопати. І на завершення теми чотириріччя початку широкомасштабки: Денис Прокопенко, Редіс, отримав звання бригадного генерала. Олексій Хільченко, герой нашої обкладинки, пошанований званням Герой України. Борімося й поборемо.

Ви ж, мабуть, переймаєтеся посівною. Як і ми. Ще не самою посівною, а підготовкою. Пройшло багато конференцій: Grain Storage, «Корінь проти заліза», «Прибуткове поле», «Форбс Агро» – і на всіх мудрі люди (а в нас інакших і немає) говорили про точки ризику, моделі й технології. Я звернув увагу на виступ Євгена Осипова, очільника «Кернела», який припустив, що, крім 10 % світового виробництва соняшникової олії, має плани виробляти ще нечувані об’єми електроенергії. Вже стартує проєкт забезпечення електрикою від «Кернела» багатьох громад. Це не зміна моделі, а її розвиток. Занотуйте.

Так само Сергій Кравчук, «Галс-Агро», доповів, що вперше вдалося виробити український зелений цукор, тобто з використанням власного біогазу.

Звісно, ви вже готові до посівної, купили насіння в «Кортеви» й «Лімагрейну», ґрунтообробну техніку в «Лемкен», «Пьотінгер», «Маскіо Гаспардо» й у «Вадерштад», трактори у «Фендт» і «Массей Фергюсона», добрива в «Агросем», «Бінфілд», «Ярило», «Текмаш» й у Миколи Цигана з сусідньої вулиці, бо продає дешево. Правда, працюють добрива від Миколи не дуже, але ж дешево. Ні, мабуть-таки ви купили фірмові й сертифіковані, бо в Миколи вже купували торік, тож маєте неоціненний досвід. Дизпаливо є, людей нема, але якось зробиться.

Моделювання як завдання на найближчий час

Тепер про розвиток моделі. Ясно, що ви не будете змінювати сівозміну, культури й напрями, не заведете з квітня десять тисяч свиней на своїх п’яти тисячах гектарів. І не скеруєте всю вирощену кукурудзу й сою на корми. Ясно, що ви будете робити те, що дає результат. Те, що ви вмієте. Не перейдете в один день на органічне землеробство. Не запровадите в один день ґрунтозберігаючі технології. Не спорудите за місяць переробні потужності, крупорушки, купу обладнання для виробництва крохмалю тощо. Тим більше, що немає абсолютно ніякого розуміння, кому потрібна та крупа й той крохмаль. Однак ви можете сісти ввечері до столу й на чистому аркуші написати кілька фраз майбутнього плану. Тому що до Європи нам слід прийти не з сировинною моделлю. Тому що ми можемо набагато більше.

От візьміть промисловість. Війна колись закінчиться. Що нам потрібно виробляти? Наприклад, пакети оборонних комплексів для держав, які хочуть стати сталевими дикобразами (а зараз ними хочуть стати всі) – дрони, розвідувальні й ударні, гаубиці «Богдана», крилаті та балістичні ракети, наземні безпілотники, РЕБ, комплекси управління. На базі наземних безпілотників – аграрні машини, культиватори, навантажувачі, обприскувачі з управлінням з офісу. Долучимо штучний інтелект. Створимо системи управління підприємствами, бізнесами, ефективністю, які генеруватимуть прибуток краще, ніж люди, яких і немає.

Дожили до весни

Рік буде цікавим. Буде менше шкідників, більше хвороб, достатньо вологи. Ми пережили таку зиму, що пережити весну й літо нам – як поїхати на Мальдіви після жнив. А от жнива будуть важкими. Ми вже припинили мріяти про перемогу за тиждень. Тому працюємо над розвитком моделі. Оскільки основний розвиток зараз відбувається на півдні, навряд чи логістика морем полегшуватиметься. Туди зміститься епіцентр війни.

Поки що епіцентр змістився в Дубаї, Тегеран, Катар й інші курортні краї. Проте наша війна – це наша війна, і вона триває.

Ми маємо еволюціонувати. Здійснювати технологічні прориви, які перевертають мізки у ворога. Стрибками перебудовувати промисловість. Якщо ми мали її зразка ХХ століття, то мусимо збудувати ХХІІ. Змінювати систему. От кімната, кругом камери, всередині чиновник. Йому треба розподілити 3 млн грн між трьома громадами. Навантажувач завозить три заварених куби вагою по пів тонни, в кожному по мільйону. Чиновник підходить і крейдою пише: Золотоніська, Жашківська, Уманська. Приїжджає робот на базі НРК, зчитує адреси й вивозить. Отак, щоб гроші не пропали. Цілодобовий нагляд, автоматизація процесів, заварені наглухо контейнери. Звісно, зварювання та нагляд можна замінити цивілізованими спостережними радами, маршрути грошей – цифровими інструментами, але суть має бути одна: бюджетних, спільних грошей украсти неможливо. Ну, хоч гризи сталеву обшивку контейнера – неможливо.

Система повинна стати об’єктом керованої еволюції.

Якщо ми вже завели мову про еволюцію, розповім дещо дотепне. Я завж­ди вважав чомусь, що життя на сушу вийшло з моря. Що спочатку вирували різні іхтіозаври в глибині, а на суші існували тільки рослини. Й от якийсь іхтіозавр примітив на березі черешню, рясно всипану соковитими плодами. І так йому хотілося черешень – просто помирай. І він ото підстрибував, поки не викинувся геть на берег і не наївся тих черешень як жаба мулу. А хто спробував добрі черешні, той уже у воду не полізе. Хіба скупатися. Однак завжди повертатиметься до черешневого дерева. Так еволюція вивела земноводних, а потім і ссавців. Так я думав. А насправді бувало й так, і навпаки. От кити, кажуть, створилися з інших істот – земних ссавців. І предком кита вважається такий собі пакіцет. Був він схожий на вовка зовнішністю й розмірами, жив біля води. Як хижак, харчувався рибою та дрібними тваринами. А що, непогано влаш­тувався: хочеш – черешень на­їсися, хочеш – устриць, Фін де Клер, третій номер. Проте надворі похолодало. 50 мільйонів років тому температура впала в середньому на 10 градусів. Пакіцет трохи змерз – він, до всього, ще й був парнокопитним. Тож корови від нього теж за сестринською лінією пішли. Та й почав дедалі більше часу проводити у воді. Там навряд чи було тепліше, але їжі не бракувало, а на суші багато дрібного харчу повимирало. Тож пакіцет став повністю морським ссавцем, потім набрав розмірів, розвинув ехолокацію… Знайшли його рештки у Пакистані, у 80-х роках минулого століття, тому він і пакіцет, буквально – пакистанський кит. Отакі бувають примхи еволюції. І все ж таки дивовижно, що з малого хижого звіра з копитами з’явилися морські гіганти… Щоправда, пішло на це в природи чимало часу, мільйони років. У нас стільки немає. У нас посівна за пару тижнів. У нас війна закінчиться цього року. Або наступного. І потрібна буде еволюція блискавична. Я розумію, читачу й читачко, що ваші обпалені війною душі, обвуглені зсередини не надто оптимістично налаш­товані на новий маркетинговий рік. Хвороби, втрати, безсилля перед чиновництвом, яке еволюцію гальмує, впираючись парнокопитами… Обстріли, відсутність електрики… Однак ми ж дожили до весни. І тепер, як пакіцети, маємо шанси наїстися черешень і пірнути в синяву, вхопити зубами якогось лосося чи сібаса. А там, гляди, й станемо гігантами, кашалотами Європи. Є море, коли на суші нічим дихати. Є сонце, коли в серці згасла любов. Є поле, яке чекає на нас, на зерна й добрива.

Є країна, яка ніколи не буде підкорена ворогами.

Давайте, заливайте дизель у трактори.

З цього почнеться еволюція. 

Ваш головний редактор