Вітаю, рідний читачу і рідна читачко!

Буває, забудеш якесь місто, якусь рибалку, якусь книгу, якусь людину, кохання, фрукт, смак, запах… Аж гульк – воно повертається, воно було завжди недалечко, поруч. І душа знала, що воно є, а голова забула. Душа пам’ятає, тіло пам’я­тає. Трапляється ж з вами таке?

Пам’ять.

У Крим по сіль

Є така мапа, прокреслені Україною ділянки ущільнення ґрунту. Вони точно відтворюють чумацькі шляхи в Крим по сіль. Століттями сірі воли тягнули вози з мішками солі на Слобожанщину, на Поділля, на Київ і Чернігів, на Полтавщину. І чумаки зупинялися в степу, розпалювали вогнища, казаночок закипав…

– Ой, Петрику, буде нам нова біда і новий шлях, довго ти не побачиш своєї Оксани… – крутив вуса сивий чумак Самійло, звертаючись до молодого.

– А що за біда?

– Зерно возити не зможемо на Чорногород… Треба буде на Ізмаїл… А хто не зможе возити, поскладає в рукава, які пробив кошовий Висоцький – переб’ються, взявши трохи срібла в лихварів під низький відсоток, скористаються компенсацією тисячею монет на гектар на вітчизняні добрива…

– Ох же ж і мудрий ви, дядьку Самійло, які слова знаєте.

Це сталося, ми в халепі. І не питайте мене здивовано: а де ми раніше були, хіба не в халепі? Та, звісно, що в халепі, війна п’ятий рік триває. Проте якось пробивалися до життя. А зараз ця стежка обірвалася. Дунай висох. Й Одеса закрилася. Ми перекрили кисень кацапам, вони – нам. Якщо за пшеницю продоволку дають 6300, то це ще добре. 20 тисяч за соняшник – поталанило… Готівкою в дрібних фермерів беруть за вдвічі меншу ціну.

Молдова вдвічі зменшила тарифи на перевезення українського зерна до порту, але це однаково проблеми не вирішує, надто вузький коридор й однаково надто високі ціни на логістику. Про кукурудзу мовчимо.

Прогноз мольфара

Імперія казиться і навісніє, перейшла до цілодобового обстрілу Києва, Одеси, Харкова.

Я, не надто розпіарений експерт, а більше мольфар і характерник, маю своє відчуття, коли наші кораблі підуть до покупців. Відчуття ґрунтується на інсайдах, Open Source Intelligence, практиці й досвіді, інтуїції. Перша наша «Свята Анна» вийде з Одеси у жовтні. Так, цього року. Якби хтось цікавився, чому я так вважаю, міг би широко пояснити, але, гадаю, достатньо і простого твердження. Хочете – вірте, не хочете – не вірте. Це станеться, і ми легко зможемо перевірити якість експертизи.

Однак деякі моменти поясню. Драпатий – це наш шанс. Обороною Донбасу поставили опікуватися Білецького, Білого Вождя, і Прокопенка, Редіса. Це два наші провідні воєначальники, відомі своєю твердістю, винахідливістю і нестримною люттю до ворога. Це як два тиранозаври проти доісторичної комашні. Якщо допомагати фронту і героям, то передусім – їм. Без шуму й галасу звільнили 200 кілометрів на Лиманському напрямку. Цілком можливо, що Київ, прий­маючи на себе удар, болісний, стікаючи кров’ю і втрачаючи життя цивільних, відволіче увагу сволоти, і вони втратять на сході не одну тисячу окупованих кілометрів.

Війна. Нас може не стати будь-якої миті. Однак поки ми є, б’ємося й стоїмо, рабами не станемо.

Цукерки закінчилися – переобрали…

Був я на великому зібранні NV із Сичем і Фурсою, там вони створили рейтинг «Топменеджери, які тримають Україну». Був там нагороджений багатостраждальний СЕО мультимаркетів «Аврора», який поділився прислів’ям: «Куди податись, чи до психотерапевта, чи до «Аврори» – дешевше буде». Був батько СЕО VIDI, відомої мережі автосалонів, який пригадав шлях до лідерства: «У нашому дворі хлопці грали в хокей, футбол, а я був найменший, і, коли обирали капітана, виходив з кілограмом цукерок. Мене обирали. Цукерки закінчилися – переобрали». Самі подумайте, наскільки це про наше життя і про нашу долю. В категорії «Агро» номінантами премії стали Олександр Кравчук, очільник компанії «Сингента», та Євген Осипов, СЕО «Кернела». Осипова не було, він саме підписував кредит на € 100 млн у Данії на будівництво вітрових електростанцій.

Проте мене особисто вразив хлопчик з Miltech, СЕО компанії з виробництва дронів. Світла і позитивна особистість, він випромінював радість і дякував зібранню:

– Спасибі, що нас помітили й відзначили! Спасибі, що оцінили нашу працю! Нам так бракує людей! Приходьте до нас, приводьте друзів і родичів, нам усі, усі потрібні! Приходьте всі, хто хоче долучитися… до вбивства росіян!

Це було так мило, аж сльози на очах повиступали.

Я дуже тішуся, що мені не потрібно щось заблурювати або приглад­жувати, ставити якісь заковики або щось замовчувати. Оскільки друковане слово – це правда і відповідальність. А ще – кохання. Поки пишу ці рядки, поруч на Подолі шахед влучив у 16-поверхівку, троє людей постраждало. Тому вбивати ворогів – наше велике загальне бажання і завдання. Вже вкотре згадую свій недописаний вірш: «Ми вас вбиваєм, як вирощуємо хліб – натхненно, безупинно і невтомно». Ми боремося, поки є життя й кохання.

Шанс для крафту

Зараз шанси отримали невеликі крафтові виробники продовольства. Ворог знищив складські приміщення великих торговельних фірм «Фоззі», «Сільпо», «Новус», «Варус», АТБ. Полиці крамниць спорожніли. Проте по Україні сила-силенна круп, макаронів, овочів і фруктів, ковбас і консервів. Великим мережам варто переглянути свої звірячі стандарти входження до полиць, прорахувати вартість продукції, зважаючи на доставку виробника, пришвидшити розрахунки.

Одним оком у майбутнє

Одним оком таки треба дивитися в майбутнє. Яку Україну ми хочемо створити? Один цікавий експерт сказав, що для нас цілком можливий бразильський шлях, тобто переробка кукуруд­зи й інших зернових на етанол і переведення всього автотранспорту на етанол. Звісно, це потребуватиме вирішення технічних питань. Звісно, це вимагатиме урядових макроекономічних рішень. Це не буде просто і не буде швидко. Однак це – незалежність. Етанолізація всієї країни буде конфліктувати зі світовим трендом на електрифікацію автотранспорту, але тут потрібні серйозні аналітики, які порахували б економічну доцільність. Живуть же міста і села на енергетичній вербі, насадження якої забезпечують паливо. Проте є і викиди від спалювання. Тим не менш, відновлювані джерела енергії – це такий самий складник прогресу, як і вітрові електростанції. Головне, що у нас не буде проблем з експортом і дикими фермерами Європи. Виростили, викупили, пішло на автозаправки – їздимо. А що далі? Треба формувати когорти державників у владі. Ми увійдемо в період, коли ніхто не знатиме, як краще облаштувати Україну, ніж люди, які воювали за Батьківщину. Які на ділі знають ціну незалежності. І деякі прізвища вже пролунали. Прізвища і псевдо.

Влада повинна забезпечити дві речі для суспільства – чесність і справедливість. У всіх управлінських рішеннях мають бути доцільність і здоровий глузд. Мінімум бюрократії – цього не прий­має суспільство. Максимум ефективності.

Ми повинні визначити пріоритети в розвитку економіки – інтелект, продовольство, мілітарна техніка. Можливо, авіація та суднобудування.

Житимемо

Ми бачимо, що люди, які в сільському господарстві отримують ефективний результат, реінвестують прибуток у розвиток і частку – в розвиток культури та краси нав­коло, створюють середовище, в якому приємно жити й працювати. Я навіть назвав сільське господарство індустрією краси. І ми бачимо, що успішні аграрії сахаються корупції та каламутних схем, створюють прозорі умови співробіт­ництва і будують транспарентні компанії. Чесній людині не потрібен кривий шлях манівцями. Земля і рослини, тварини, птахи – це чесно, як сама природа. Спробуйте схитрувати й не дати азоту кукурудзі. Спробуйте схит­рувати й продати врожай за готівку циганам. Під виглядом пір’я і металобрухту. Спробуйте вивезти мільйон доларів у трусах через Перемишль. І потім вивернути шию, озираючись, бо інакше ходити по асфальту європейських міст ви не зможете.

І ви зрозумієте, що твердо ступати по землі й відкритими очима дивитись у небо – набагато природніше для людини. Людини, яка створена Богом, щоб самій творити, працювати, кохати, розмальовувати паркан, ловити карасів і – жити!

З кожним ударом по Києву балістикою та реактивними шахедами відчуваєш, яке це щастя – жити.

Живемо і вбиваємо москалів. Така наша доля, такий наш шлях українських самураїв. Після війни, як каже Світан: ми, люди незло­пам’ятні, помстимося і забудемо.

Всієї краси ворог не знищить, ракет йому забракне.

Здохне, не спромігшись знищити красу, не виконавши своєї огидної місії.

А ми завершуємо сезон кукурудзи.

І житимемо.

Обнімаю.

Ваш головний редактор