Записувати мудрі думки – справа корисна, тому багато людей ходять за Юрієм Дробязком із гарними нотатниками. Інша річ, що мудрі думки не завжди придадуться на іншому полі в інших кліматичних умовах, але загалом це дуже похвальне заняття – нотувати думки. Дехто ділиться цими думками, і саме за такими меседжами в соцмережах я прийшов до Юрія Геннадійовича. Хоча розмовляти з ним зовсім непросто.

– Чи справді зміни клімату аж настільки кардинальні, що треба шукати інші землі й інші технології вирощування?

– Які зміни?

– Ну… Ми робимо журнал 20 років, ще років вісім тому було якось інакше…

– Послухай, адже була 2012 року жорстока посуха? 2015-го по правому берегу була жахлива посуха? 2020 року була? 1962, 1964, 1965 рр. були надзвичайні посухи на заході України. Не знаю, щось змінюється чи ні? 2015 року в Любарі випало 311 мм опадів за рік. Зараз приблизно 380, теж украй мало. А 2006-го було 1520 мм. Відтоді подібних опадів ніколи не було, але 800 траплялося.

– Рік все ж має особливості – сувора зима, якої давно не було…

– Остання така зима фіксувалася 2007 року. Опадів зараз було небагато, вони просто концентрувалися в травні. Так, спочатку було холодно, а потім – екстремальні температури періодами в різних регіонах: на заході більше, на сході менше.

– В Іспанії та Франції все жорстко погоріло. Що в нас буде з кукуруд­зою?

– У нас буде середньостатистичний урожай: десь дуже поганий, десь дуже добрий. Середній. Україна – велика країна.

– Експорту немає…

– Експорт є, але дуже маленький. Є чимало тоненьких цівок – на Румунію, на Польщу, на Словаччину, на Ізмаїл.

– Однак вони дуже дорогі.

– Порівняно з Одесою – все дороге. Навіть до війни так було: порівняно з Одесою навіть Миколаїв був дорогим. Звісно, якщо ти можеш завантажити на панамакс 70 тис. т, усе інше буде дорогим. Воно було дорогим, є дорогим і залишиться дорогим. Це наша біда, наше прокляття. Коли все нормалізується, ніхто не інвестуватиме в розвиток альтернативних можливостей логістики. Всі ці струмочки пересихають, оскільки вони дорожчі, ніж відправка панамаксом з Одеси. Навіть ті, хто інвестував 2022 року, потім розібрали свої інвестиції та перекинули на інші напрямки, тому що вони стали нерентабельними. А ось зараз ситуація значно гірша, ніж була. Зараз польська, словацька, угорська компанії не можуть купити в Україні зерно. Тільки для транзиту.

– Як ти думаєш, чи надовго ця блокада?

– З погляду історії це навіть не мить. З погляду людського… Ніхто не знає.

– Я почув у твоїх словах людське, коли ти сказав, що не можна розраховувати, що сільське господарство буде щороку щось приносити, в деякі роки воно буде забирати…

– Це справді так. Чим далі, тим частіше воно буде забирати, ніж давати. Ніде в світі той, хто оброб­ляє землю, не живе добре. Ніколи в світі фермер не був багатим і не буде багатим. На жаль.

– Чому ж люди ходять за тобою з нотатниками?

– Бачиш, коли можна було зароб­ляти на фермерстві, прибуток я вкладав у розвиток інфраструктури й логістики. Проте я не набирав землю, як божевільний. Я набирав землю рівно настільки, наскільки це давало змогу добре працювати. Адже фермер віддає свій прибуток виробникам насіння, пестицидів, трейдерам, транспортним компаніям, тим, хто продає йому добрива, солярку, запчастини. Наша компанія завжди намагалася захиститися з різних боків, збудувати елеватори, сховища, насіннєві заводи – тому ми можемо щось робити в оптимальні періоди. Дозволяємо себе грабувати постачальникам солярки й постачальникам сільгосптехніки. Нас не можна розглядати як фермерів. Спираючись на тимчасові прибутки від фермерства, ми збудували екосистему, яка багато в чому захищена від впливів зовнішнього середовища.

– Тобто це просто менеджмент?

– Навіть не так. Це просто правильне інвестування. В якийсь момент ми перестали інвестувати в розширення й почали інвестувати в поглиблення. Ми збудували насіннєві заводи – нас перестали грабувати насіннєві компанії. Збудували елеватори – нас перестали грабувати елеваторні компанії. Збудували залізничну й автомобільну логістику – нас перестали грабувати логістичні компанії. Зробили певну переробку – нас перестали грабувати переробники. Якщо виокремити звідти фермерський бізнес, він буде таким самим збитковим, як і в інших. Однак у загальній системі він не настільки сумний. За багато речей і процесів ми платимо самі собі. Або можемо купувати якісь необхідні речі, коли вони максимально дешеві. Можемо не поспішати з продажем зерна. Тому що ніколи не інвестуємо до останньої копійки – в нас є і фінансовий запас, і дуже добрі стосунки з банками. Ми навчилися розсереджувати свої ресурси, щоб уникнути потрапляння безпілотників або ракет у склади.

– А що скажеш про тактику великих холдингів? Деякі відмовляються від посіву озимих…

– Це нічого не означає. Сівозміна? Вона мало в кого є. Сівозміна в нас – «рахується – не рахується». Відмов­ля­ються від сої, бо вона «не рахувалася», а зараз це суперприбуткова культура. А те, що в них «рахувалося» – кукурудза, вже «не рахується».

– І щодо агрохімії. Коли виникає якийсь бур’ян, ти радиш людям три-чотири препарати. Або якийсь шкідник. Урешті поради скидаються на консультацію фармацевта – неможливо запам’ятати кількість діючих речовин і назви брендів…

– Це просто питання звички. Коли працюєш із цим щодня, для тебе не становить труднощів надмірна кількість ЗЗР.

– Скільки взагалі існує видів того, чим ми користуємося в практиці?

– «Хороший» агроном збирає такий компот, що далі нікуди. Прості люди використовують менший асортимент. Навіщо взагалі така кількість препаратів? Тому що все живе у природі прагне вижити. Є резистентність. Ти не можеш працювати одним препаратом два або три рази на сезон, тому що з величезною часткою ймовірності це викличе резистентність. Наприклад, дієвість препарату – 95 %. П’ять процентів бур’янів або шкідників зможе переварити цей препарат і виживе. А потім ці п’ять процентів розмножаться. Хтось сховався під листочок, а хтось отримав мутацію. І потім у тебе вже ефективність препарату – 70 %. Врешті результативність препарату падає до нуля. Впродовж одного сезону одним препаратом не можна працювати навіть двічі. Інакше виникають популяції, що мутують, і на них препарат припиняє впливати.

– Й у виробників є така гама препаратів, щоб захищати врожай, не повторюючись?

– Наприклад, компанія «Грін Експрес» про це дбає – вона має шість акарицидів із різним механізмом дії, в кожній групі фунгіцидів теж має кілька діючих речовин. Ефективність – це запобігання резистентності. Інша річ, що багатьом компаніям ця проблема не пече, їм треба або звільнити склади від залишків, абощо. Більшість торгівців пестицидами підходить до проблеми з погляду «злого» бізнесу: дехто продає досі фунгіциди, які взагалі не діють. Досі на ринку такого дуже багато. Хто не розуміє, досі купує. Слід розбиратися в тому, чим ти займаєшся. Якщо на ринку в тебе є короткий успіх, але не зростає ступінь монополізації або ступінь захисту, вертикальної інтеграції, то, ймовірно, ти надалі залишишся без штанів. Це – про фермерство в нашій країні. Монополізація неможлива, а в захист, вертикальну інтеграцію – ніхто не вкладається. Якби в українського фермера були сховища, насіннєві заводи, на рахунку б красиво лежали гроші у валюті, хіба перебували б фермери в такій критичній ситуації? Жадібний і недоумкуватий обов’язково буде бідним. Якщо жадібний і недоумкуватий отримує гроші, це – на короткий час. Нежадібні розумні фермери розвиваються, а жадібні й недалекі бідують. Так влаштоване життя. От зараз треба платити по кредитах, а немає чим. А звідки в людей кредити? Тому що вони хапали землю, яку не в змозі переварити. Купували техніку, яку не можуть собі дозволити. Купували собі джипи, які теж не могли собі дозволити. Купив будинок кращий, ніж ти можеш собі дозволити, – і живеш у кредит. Найменший збій – і ти приїхав. І кого в цьому звинувачувати?

Записувати тут є що. Проте як записане застосувати в практиці?.. Справді, більшість фермерів живе від врожаю до врожаю, не замислюючись, куди йдуть кошти від продажу. Не думаючи, що може бути ситуація з блокуванням експорту, з подорожчанням солярки, а слід було б будувати сховища, насіннєві потужності, відкладати фінансову подушку для важких часів. На землі немає раю, і землю нам дали для того, щоб докласти до неї старанність й інтелект. Не для того, щоб посіяти соняшник і забути про майбутнє. Адже майбутнє прийде завтра, і це невблаганно.