Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них…

Цього разу це не просто журнал, а маніфест. Це свідчення нашої стійкості, адже зроблений він у січні в Києві, де в багатьох не було світла, тепла, води. Учасниця багатьох міжнародних конкурсів краси Катя Білик, донька фермера з Богуславщини Віталія Білика, допомогла нам із генератором – і ми змогли зробити журнал, який ви тримаєте в руках. Дякуємо! Всім фанатам ютюба, тік-току, інстаграму, телеграму, фейсбуку це наша скромна відповідь: журнал, зроблений на бензині. Per aspera ad astra. – Stellae te salutant. У найтяжчі ночі в домовому чаті, де неслося горе і відчай, я писав занепалим духом: завжди є свічка та книга. І грілка з «Ашану» за 187 грн, її можна налляти окропом і носити з собою – де присів, там і тепло.

Ні, ми зовсім не противники інтернету. Навпаки, коли молодь кричить, що вже ніхто не читає друкованого, а тільки інтернет, я усміхаюся й киваю: так, так, це ми придумали для вас інтернет. Однак завж­ди серце мліє, коли я бачу в поїздах чи метро людей, заглиблених у книги й журнали.

Незламність – наше друге ім’я.

Сцена з «Фауста»

За вихід цього випуску ми вдячні вам усім: і Сергію Осипенку, і Михайлу Шевченку, і Леоніду Центилу, і всім-всім – усій аграрній спільноті.

Сподіваюся, ви вже достатньо перейнялися тим, що тримаєте в руках не 234-й номер журналу «ЗЕРНО», а подвиг редакції (кілька випусків ми таки зробити не змог­ли – від лютого 2022-го, відновили роботу тільки у квітні…).

Якщо достатньо, перейдемо до нашої спільної боротьби в ім’я світла.

Я дедалі більше відчуваю енергії, котрих ми не бачимо, як радіохвилі чи електричний струм. Правда, струму не бачимо особливо явно. Однак те, що сказано в книгах, іноді вражає. Як ось це:

Край гір лежить гниле багно,

Весь край струїть грозить воно;

Його ми мусим осушити

І тим наш подвиг довершити.

Мільйонам ми настачим

місця тут –

Стихію зборе їх свободний труд.

Простеляться лани широкополі,

Стада рясні заграють на роздоллі,

Круті горби зведе трудящий люд,

Укриє їх узорами споруд –

І заживе в цім краї, як у раї…

Нехай лютують хвиль скажені

зграї,

Хай спробують де греблю ту

прорвать –

Здолає гурт прорив затамувать.

Служить цій справі заповідній –

Це верх премудрощів земних:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільному краю…

Я б ще додав:

Ти бачиш світло? Ось воно!

Бери… Читай…

журнал «ЗЕРНО»…

Цього Ґете, правда, не написав, але все вище поставлене – останній монолог Фауста. У нього були складні землевпорядні проблеми, адже хижа двох старих бідняків заважала збудувати греблю, і Мефістофель зі своїми поплічниками їх просто повбивав. Таке буває, коли береш чортів у помічники. Загалом ці рядки яскраво відображають нашу запеклу боротьбу з імперією зла, від якої ми мусимо спорудити греблю. Ми маємо робити інші речі: вирощувати зерно, корів, курей, єднатися з європейцями й політично входити в родину, прабатьками якої ми, по суті, і є, відрод­жувати переосмислену економіку, відбудовувати промисловість нового типу, створювати суспільні відносини та суспільний договір нечуваної в нас гармонії з нульовою толерантністю до корупції.

Що приносить удачу

Я знаю з-поміж еліти аграрних практиків-експертів кількох Фаустів. Фауст – алхімік із кількома освітами, зокрема юридичною. У жадобі нових знань він уклав угоду з дияволом. Я знаю людей, які опановують напрям за напрямом, але платять і певну ціну дияволу – після того, як досконало опановують новий напрям, вони збільшують частку цинізму, зневаги до менш освічених колег, втрачають жагу й охоту займатися опанованим напрямом… Дорога знов спалила всі пелюстки бажань. Однак тут ми вступаємо в якісь наступні шари досліджень нашого журналу – психологія агробізнесу, і ще колись до цього дійдемо. Цей випуск золотий, а от коли буде діамантовий – тоді. А поки що з посмішкою д’Артаньяна, в ковбойських чоботах, рушаймо далі. Лиш запах десь позаду від спалених мостів…

Ще одне маленьке зауваження про наш двадцятирічний шлях: ми, журнал «ЗЕРНО», не даємо таємних порад фермеру, як йому виростити величезний урожай (хоча даємо), не радимо керівникові холдингу, як йому розкласти на кластери завдання (хоча теж буває). Журнал «ЗЕРНО» лежить на столі перед вами і… приносить удачу. Знаєте, хтось в’яже червону нитку на зап’ястя, хтось читає спеціальну молитву, а хтось передплачує журнал «ЗЕРНО». Так ось цей – найрозважливіший. Двоє чекають удачу з неба, а в третього вона вже лежить на столі. Ми романтичні й компетентні. Як і ви.

Світ надзвичайно химерний. У ньому стільки всього змішується, як діючі речовини в препаратах на змішувальній станції перед обробкою. Однак те, що світ втратив передбачуваність і сталість розвитку, я читав і в спогадах різних діячів 1900 року, і навіть у давніх греків щось таке бувало. Подзвоніть приятелям, Петру Петровичу Євичу, або Євгену Осипову, або Алексу Ліссітсі – й почуєте, що все в межах, усе зрозуміло, змінюємося ми, а світ такий, як і був зазвичай. Чому ж так щемко і тривожно? Так, мабуть, вечір, й опалення немає, й електрики. А зранку, коли сонце, ви й самі так вважатимете. І з усмішкою не д’Артаньяна, а Арістотеля згадуватимете піски й моря, на яких бували, рекордні врожаї, яких досягали, коханих, які світяться в серці, котрі були й створили вас таким, яким ви зараз є. Однак завтра ви будете іншим.

Уважно дивимося вперед. Імовірно, морози понищать шкідників (аби не озимі), вологи накопичено буде на весну достатньо (а навесні ж чекаємо на завершення війни). ЄС уклав торговельну угоду з Індією, і це шлях з двома коліями. Одна – це шанс для європейського автопрому трохи підвестися з-під плінтуса, де він лежить, щось продати з 10 % митом півторамільярдному ринкові, інша – присісти й нам у цей потяг і збільшити експорт в індійському напрямку, якщо Європі вистачить лою, щоб сприйняти Україну як власного великого експортера для експансії по всьому світу і не складати конкуренції власним малим фермерам. Їм стане конкуренції Меркосур (об’єднаний ринок Південної Америки), з яким підписання угоди на фінальній стадії. Нам теж такий конкурент не буде подарунком.

Дрони з пакетами зерна

Рік пройде у клопотах із переходу на євростандарти, точніше – в перших кроках, коли ми будемо намагатися не використовувати пестициди, заборонені в ЄС, і нарощувати застосування добрив і біопрепаратів. Чому добрив? Тому що в ЄС їх обмежують, але ЄС використовує втричі більше міндобрив, аніж ми з вами. А при складанні правил для нас будуть враховувати обсяги за п’ять років. Тож треба подбати, щоб українському агро дозволено було використовувати хоча б удвічі більше добрив, аніж зараз. «Ви що, – скажуть, – весь край струїть грозить воно…» З іншого боку, будемо тверезі. От ЄС. Спільний ринок. Рівні права для всіх. Зрозуміло, що краще продавати продукцію на преміальному ринку, ніж тарабанити її до Пакистану чи Індії. Знаючи наших циніків і Фаустів, не будемо тарабанити. Будемо шукати шляхи до ЄС. З нашими передовими технологіями перекинемо зерно дронами в пакетах АТБ у Португалію та Францію. Для Німеччини є пакети BMW, для Франції – пакети Louis Vuitton.

Аби війна закінчилася, і наші дрони з пакетами не позбивали б ППО дружніх нам країн.

Було багато конференцій, було незвично багато учасників, було помітно, що люди змерзли й здичавіли у своїх темних оселях під обстрілами, тож обійнятися, випити чарку і поговорити було дорогоцінно для кожного – це як колись у січні на Мальдіви майнути…

Ми йдемо крізь люту зиму і лютий герц із нелюдями. Йдемо своєю дорогою, яка спалює бажання, без тепла і світла в конторах, але зі світлом у серці. Третє десятиліття ми починаємо з твердим наміром переформатувати цю країну, її промисловість і політику. Циніки й Фаусти, ми не залишимо жодного корупціонера і пристосуванця в лавах чиновництва й ОТГ!

До весни так близько.

Не втрачаймо драйву, кохання і сил. Пам’ятаєте, що принесе удачу?

«Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них».

Вставайте, ходімо.

Ваш головний редактор