Регулярно подорожуючи підприємствами, що виробляють складники агротехнологій на різних континентах (певно, немає таких знаних компаній, на виробничі площі яких не ступала б нога кореспондента нашого видання), ми не так часто вирушаємо в близькі мандри – до виробників нашої країни. А в нас є, на що подивитися! Яскравий приклад – виробник українських оригінальних ЗЗР Ukravit.

Минулої весни я не приховував свого захвату (хоча здивувати мене доволі складно), оглядаючи виробничі, складські, лабораторні й теп­личні приміщення в Черкасах, де топменеджмент і фахівці компанії радо демонстрували свої здобутки. Побачене мною – втілення модерності, яка забезпечує врожайні (а головне – прибуткові) прагнення аграрія.

Через більш як пів року мені знов випала нагода перетнутися з діяльністю Ukravit. Звісно, не таке й просте завдання – знайти вікно для зустрічі напередодні нового агросезону, коли йдуть один за одним дні, які не те, що весь рік годують, а, сказав би, роблять заспів, котрий може визначити тональність усього року.

Менше з тим, посеред лютих морозів, між енергетичними негараздами, тривогами та обстрілами наша розмова із засновником Ukravit Віталієм Ільченком відбулася. Й, ґрунтуючись на почутому, можу виснувати: тональність агросезону буде мажорною, попри численні виклики.

– Пропоную попервах озирнутися на рік минулий. Які особливості 2025-го ви виокремили б?

– Звісно, основна особливість – четвертий рік війни. Люди працюють за складних умов, повсякчас – у стресі, змушені адаптовуватися. І це вартує їм багатьох зусиль.

Неабияка проблема – дефіцит кад­рів. Зарплати фахівців окремих напрямів у нашій країні вже давно перевищують європейські, проте винайняти їх неможливо. По-перше, частина з них сьогодні боронять нашу державу на полі бою, по-друге, за час повномасштабного вторгнення з України виїхало близько 8,5 млн громадян, серед яких – велика частка висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях.

Окрім того, ворог чимдалі інтенсивніше б’є конкретно по господарствах, зокрема по потужностях зі зберігання, переробки продукції. А це впливає і на настрій, і на планування, і на ціноутворення.

Тепер усі розуміють, що зберігати вирощене на елеваторах – небезпечно. Відповідно, якщо ти не тримаєш урожай на елеваторах, має швидко працювати логістика. Слід встигати сушити, а відтак господарство не може ефективно працювати без власної сушарки. Коли ж є сушарка, то постає питання, на чому їй працювати. Аграрії поступово відмовляються від газу, адже вороги починають нищити й цю інфраструктуру. Тому ще один виклик – енергозабезпечення.

Словом, нині велика трансформація ринку лише починається. Всі вже думають про енергонезалежність, як робити свою генерацію. Адже, наприклад, восени-взимку сонячна генерація не настільки ефективна, як о теплій порі року. Системи нагромадження електроенергії – це також часткове рішення. Проте з ними слід уміти працювати. Її можна накопичувати, коли вона дешева, й далі вже використовувати. До того ж скільки потрібно буде такої генерації?.. Ланцюг питань неперервний. Проте державна підтримка енергонезалежності сьогодні цілком відсутня. Фактично влада переклала всі проблеми на плечі бізнесу.

Ми теж встановлювали свій когенераційний пристрій, але це не для надміру чутливих: проєкт, узгодження з обленерго, з газопостачальною компанією. На бюрократичну тяганину йде щонайменше рік. Так держава блокує енергонезалежність аграріїв через абсурдні процедури. Тоді як когенераційні пристрої можуть забезпечувати енергією саме підприємство і віддавати надлишок тим, хто потребує. Тут мають працювати й державна політика, й ініціатива на місцях.

– А що відбулося з ринком засобів захисту рослин і добрив торік? Куди він рухався?

– Ситуацію на українському ринку засобів захисту рослин можна охарактеризувати як стабільно профіцитну. Загальний обсяг ринку – 100 тис. т, що не так уже й багато. Він заходить або до європейських портів, або до портів Великої Одеси й автотранспортом або залізницею прямує далі.

Інша ситуація, наприклад, із доб­ривами. Тут ринок – 5 млн т. Бачимо, що росія повсякчас цілеспрямовано нищить нашу портову інфраструктуру. Відповідно, трапляються випадки втрати вантажів. А це впливає на ціну.

Обсяг буде все одно. Однак за безводним аміаком, аміачною селіт­рою зараз уже наявний дефіцит. І це спричиняє супутні проблеми. От, наприклад, КАС: у нас є чимало виробників, однак, якщо немає селітри, це вже не буде КАС. Це буде щось схоже на КАС, але воно не буде таким ефективним. Відтак у цій ситуації, крім аміаку, аміачної селітри, буде ще дефіцит КАС.

– 2025-го чимало аграріїв із різних регіонів України скаржилося на травневі приморозки. Відповідно деякі з них змушені були пересівати площі. Як це вплинуло на ринок?

– Добрива, які аграрії вносили, фактично виконали свою місію, навіть якщо було пересівання. Щодо насіння з ним також проблем не було – спостерігалося навіть зниження вартості через конкуренцію, надлишкову пропозицію.

– Стабільний профіцит?

– Стабільний профіцит. Пересівання справді спричинило додаткові витрати, але зростання ціни на сільгосппродукцію їх перекрило.

– Торік, окрім травневих приморозків, проблемою було й те, що господарства виходили із зими з малим запасом вологи…

– Після втрати Каховського водосховища клімат змінився. В Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській областях господарствам потрібно по-іншому організовувати сівозміну. Переходити, скажімо, на No-till. Словом, боротися за збереження вологи. Ситуація в регіоні нагадуватиме ту, що стабільно вже була на Донеччині чи в Бессарабії на Одещині.

Площі територій ризикованого землеробства зросли. І якщо дивитися в майбутнє, то потрібно змінювати й технологію, й сівозміну. Вже зараз аграрії, скажімо, цент­ральних областей України вивчають південний досвід, аби планувати свою роботу на перспективу, щоб зустріти ці кліматичні зміни в усеозброєнні.

– А для компанії Ukravit що найбільше запам’яталося 2025-го з позитивного й що – з негативного боку?

– Ми щороку зростаємо. Десь посуваємо конкурентів, завдяки чому відбувається імпортозаміщення, що назагал добре для України. Якщо говорити безпосередньо про 2025-й, то позитив – це зростання на 20% у доларовому еквіваленті за обсягом реалізації порівняно з 2024 р. Накреслений план трошки перевиконали. Великим плюсом є і те, що ми зберегли колектив.

А головна прикрість минулого року в тому, що сподівання на закінчення війни не справдилися. І наші багаторічні господарства-партнери в деяких регіонах – на Харківщині, Донеччині – знов зазнають руйнівних ударів. Лінія фронту повсякчас рухається, війна – непередбачувана річ, і ніхто не знає, коли бойові дії закінчаться.

– Ukravit Institute – приклад успішної роботи науки під крилом бізнесу. Проте зчаста доводиться чути, надто від старшого покоління, що наука в Україні вмирає. Хоча науку вони чомусь асоціюють винятково з державою…

– Насправді добре було б організувати партнерство держави й приватного бізнесу. У нас є проєкт створення наукових парків, до якого можуть долучитися і державні, й наукові установи.

Щодо Ukravit Institute, скажу, що ми щороку збільшуємо кількість досліджень. Кожне десяте наукове дослідження в аграрній царині в Україні здійснюється в нашому інституті. 2025 року нами було проведено понад 100 000 дослід­жень ґрунту, води, рослинного матеріалу, насіння, добрив та інших зразків, розроблено понад 5000 рекомендацій. Нам довіряють свої майбутні врожаї 1368 клієнтів. Окрім аграріїв ми тісно співпрацюємо з виробниками харчових продуктів, фармацією, виробниками добрив, насіннєвими компаніями тощо.

Паралельно Ukravit Institute на пос­тійній основі залучений до створення прототипів нових препаратів. Окрім розробки продуктів тут також проводять лабораторні тестування їх біологічної ефективності. Після лабораторних випробувань найкращі варіанти майбутнього потенційного препарату переходять на тестування в польові умови по всій території України. Ми щороку використовуємо понад десять польових локацій – Південь, Схід, Центр, Захід, Полісся, що дає змогу релевантно оцінити особливості продуктів та їх біологічну ефективність. Зазвичай лабораторні й польові дослідження займають три роки, ще рік припадає на реєстрацію, й лише на п’ятий рік ринок отримує новий продукт. Для прикладу, 2025 року в нас було закладено понад 1300 різних варіантів досліджень.

Ukravit Institute також бере активну участь у міжнародних наукових проєктах. Зокрема 2025 року спільно з FAO Україна ми провели дослідження ґрунтів для понад 300 аграріїв Миколаївщини та Харківщини. Триває й наукова робота в межах міжнародного проєкту Horizon Europe, основною ціллю якої є розробка наносенсорів для моніторингу вмісту елементів живлення в рослинах кукурудзи. Крім того, наші науковці на постійній основі відвідують міжнародні конференції та семінари, розповідаючи про нелегку науку в умовах війни.

У перспективі ми плануємо будівництво нового наукового центру – більшого за розміром і з розширеними можливостями.

Невеличкий ліричний відступ у цьому контексті. Як направду, на зорі української незалежності, перебуваючи в полоні ідеалізму розбудови держави, вважав, що українські аналоги Кремнієвої долини, надто пов’язані з аграрною наукою, за інтенсивністю своєї появи в різних куточках України нагадуватимуть гриби після рясного дощопаду. Та час засвідчив, що це не така вже й проста річ. Водночас розбудова наукового парку під егідою Ukravit змусила мене згадати очікування. Тепер це не ідеалізм, а цілком досяжна реальність.

– У фокусі досліджень науковців Ukravit Institute були й землі з постраждалих від війни регіонів України…

– Ми приділяємо цим дослідженням велику увагу. Шкода від бойових дій – комбінована й полягає в хімічному та механічному забрудненні, різних видах ерозій і накопиченні важких металів та інших токсичних речовин. Тому ці території потребують дослідження і розробки індивідуальних методів для їх відновлення. Чим ми й займаємося вже не перший рік. Вивчаємо ґрунти, воду, рослини та продукцію, вирощену на цих територіях, аби мати повну картину про масштаби того, що відбувається.

Крім того, ситуацію зі станом ґрунтів додатково ускладнюють зрошення неякісною водою, ерозії, недотримання чергування культур у сівозміні тощо. Й Україні сьогодні потрібна допомога в цих питаннях.

– Як кажуть аграрії з Херсонщини, після деокупації та розмінування соняшник був виходом, однак надалі він у сівозміні відіграватиме дедалі меншу роль…

– Якраз для Херсонщини виходом є озимі культури. За економваріанта соняшник даватиме 1,3–1,5 т/га, й можна виходити на якусь мінімальну рентабельність. Однак, щоб заробляти, аграріям того краю краще заходити в озимі культури.

– Торік ми з вами розмовляли про напрям рідких комплексних добрив (РКД) у діяльності Ukravit. Як він розвивається?

– РКД створювалися саме для зас­тосування в посушливих умовах. Тоді як для розчинення та дії гранульованих добрив потрібна волога, РКД працює за її мінімальних кількостей. Чому КАС така популярна? Саме тому. Якщо розкидаєш добрива по мерзлоталому ґрунту за браку вологи, азот почасти випарується. А от за використання КАС чи РКД таких втрат немає.

– А не побоюєтеся, що за умов скрути (годі й казати, що війна так чи інакше зумовлює скруту) першим, на чому економитимуть аграрії, будуть добрива?

– РКД – складний продукт. Потрібна сировина, завчасне планування. І в Україні немає великої кількості компаній, що його завозять, відповідно, нема й профіциту. А щодо економії, скажу так: економити можна, але розумно. Потрібно зробити аналіз ґрунту, щоб точно розуміти, наскільки й у чому можливо заощадити, а де цього робити не варто.

– Україна та ЄС – широка тема. У контексті захисту рослин наше долучення до європейської родини передбачатиме погодження з тамтешніми правилами гри, себто із забороною сили-силенної діючих речовин. Не так давно я відвідав захід, де було підкреслено, що в разі впровадження таких заборон в Україні агросектор може недорахуватися $0,5 млрд. Ця цифра справді вражає! Як Ukravit готується до такої ситуації?

– Ну, власне, в Європі втрати агросектору будуть більшими.

– Однак там він має меншу вагу…

– Так. ЄС прибирають Україну як сильного конкурента в агросфері.

– Принаймні, думають, що прибирають.

– Менше з тим, ми зараз реєструємо всі нові препарати винятково з відповідністю до європейського ринку. Ми не перший рік готуємося до цього процесу, щоб українські господарства не так сильно відчували негативні наслідки від перехідного етапу чи вступу України до ЄС.

Агросектор ЄС нині більшою мірою виживає завдяки дотаціям. А це – один із важелів впливу, зок­рема й на виборців. В ЄС чимало фермерів реально мають дохід зі своїх господарств лише 400 €/рік.

– З гектара?

– Ні, з господарства!

– Овва!

– Саме так. Далі є 1000 €/рік, опісля – 2000 €/рік. Це ж не бізнес, не фермерство. Україні така модель аж ніяк не підходить.

– Якщо казати про продуктовий портфель Ukravit, то чи є ставка на якийсь певний сегмент? Чи орієнтація більшою мірою на агрохолдинги, середні господарства, може, на малих фермерів?

– Ukravit завжди сповідував модель надання повного рішення для захисту будь-якої культури. І цей підхід не змінився. Це не залежить від того, яку площу обробляє агровиробник. Ми працюємо з усіма. Проблематика ж ідентична для господарств різного розміру. Просто холдинг, можливо, швидше її помічає, може спрогнозувати появу.

Ми співпрацюємо з R&D холдингів, обмінюємося досвідом. Наші фахівці проводять тисячі дослідів у лабораторних і польових умовах, щоб зробити продукт під певну проблему. Ми завжди намагаємося швидко реагувати й оперативно впроваджувати відповідні препарати.

– Біологічний захист – як він сьогодні розвивається в Україні?

– Я вважаю, що винятково біологічним методом неможливо розв’язати всі проблеми. Ефективна технологія майбутнього – це комбінація хімічного та біологічного захисту.

Для біопрепаратів дуже важливі умови й термін внесення. Якщо говорити про невеличкі господарства, родинні ферми (європейська модель), там це прийнятно. Ти обробляєш, скажімо, 5 га і можеш зробити це вручну.

Для наших аграрних підприємств застосування біологічних продуктів має чимало нюансів. І це – здорожчання технології. Натомість дуже часто не бачиш задовільного результату. Тобто, якщо йдеться про невелику ділянку, то на ній можна працювати з біологічними продуктами, експериментуючи. А якщо мова про промислову роботу, товарні посіви, то тут не до сентиментів.

– А чи не станеться так, що хімія переможе біологію?

– У цьому контексті доцільніше казати про кінцевий продукт, який має бути передусім безпечним для людини. Тобто технологія вирощування, незалежно від того, хімічна вона чи біологічна, має працювати на якісний урожай, що не містить шкідливих залишків.

От, скажімо, є обмеження щодо хлорпірифосу. Та якщо препарат на основі цієї діючої речовини використовувати восени під озиму культуру чи рано навесні й у відповідній нормі, залишків не буде. Проблеми розпочинаються, коли вносять, скажімо, подвійну норму, щоб потім не переобробляти.

Тобто контролюватимеш ці моменти – й тоді те, чим ти обробляєш посіви, не матиме значення. Продукт, який ти вирощуєш, має бути безпечним – крапка.

– Чи бачить Ukravit себе в сегменті біологічних препаратів?

– Зараз ми працюємо з інокулянтами. Зростаємо в цьому сегменті, бачимо ефективність. По багатьох біопрепаратах проводили дослід­ження, і на цей рік також їх плануємо. Однак казати, що зараз є настільки проривна технологія в таких продуктах… В Україні назагал ринок біозахисту щонайменше в 20 разів менший, аніж ринок хімічного захисту. Всі експериментують, порівнюють, працюють із певними продуктами. Бо аграрій має отримувати результат.

– Яке співвідношення внутрішніх продажів й експорту продуктів у компанії Ukravit? Як воно трансформувалося та як трансформуватиметься надалі?

– Експорт препаратів потроху зростає – маємо нині 5% експорту від наших загальних продажів. Географія експорту – Молдова, Грузія, Вірменія, Узбекистан. Проте основний наш ринок – це Україна. Експорт можна розвивати, якщо маєте можливість кредитування. В Україні для цього є експортно-кредитна агенція.

В сільському господарстві існує поняття аграрного циклу. Якщо ти експортуєш, то в тебе приблизно два місяці йде на логістику, опісля забезпечуєш господарство, поки починають розраховуватися – все одно пройде 8–10 місяців. Відтак нюанс полягає в тому, що ти не встигаєш закрити валютний конт­роль. Отже, через усі ці складнощі не біжимо в напрямі розвитку експорту. В разі порушення експортного валютного контролю кожен зай­вий день обходиться дуже дорого.

Надалі розширюватимемо географію нашого експорту. Одержуємо реєстрацію наших продуктів у ЄС і налагоджуватимемо експорт у тому напрямі.

– Десь рік тому я відвідав масштабний захід, присвячений фінансуванню в агро. Мені запам’я­тався лейтмотив виступів багатьох банкірів, що програма «5–7–9», відігравши свою позитивну роль на певному історичному етапі, поступово згортатиметься. Натомість партнерські програми з виробниками агротехнологій стають дедалі популярнішим інструментом фінансування…

– Ми й самі підтримуємо аграріїв. Проте, певно, краще це робити з тими, хто професійно цим опікується, адже ми все ж таки не банк, і нам також потрібно розвиватися.

І ми, й наші партнери-банки маємо одну мету – підтримати агровиробника. Зі свого боку ми чітко розуміємо виробничий цикл аграрія, тоді як банки йдуть назустріч і знижують відсоткові ставки, надають кошти без застави. Так наші партнерські програми дають змогу вибудувати оптимальну систему і максимально комфортні умови для аграрія.

Ще один плюс – дуже швидке ухвалення рішення про кредитування. Крім того, коли ти співпрацюєш із кількома банками, то ймовірність того, що аграрій – покупець твоєї продукції – буде клієнтом одного з твоїх банків-партнерів, висока.

Важливо, що ми не чекаємо, коли аграрій фізично одержить кошти, а одразу після ухвалення банком позитивного рішення про кредитування постачаємо продукцію. Ми максимально прибрали зайву бюрократію, паперову тяганину.

– На початку нашої розмови ми вже трохи торкнулися теми кадрового дефіциту. Як Ukravit дає собі раду з цією проблемою?

– В нас іде постійний внутрішній розвиток, зокрема навчання персоналу. Важливу роль відіграє прибирання зайвих процесів, щоб закривати більшу частину завдань за участі меншої кількості працівників. У певних моментах допомагає штучний інтелект.

У наших планах – звести нові максимально роботизовані виробничі цехи. Наприклад, зараз замовили одного робота й хочемо подивитися, поекспериментувати на різних процесах. Він запам’ятовує будь-який процес і може його відтворювати.

З часом роботизація стане загальною тенденцією. Об’єктивно вартість роботів – від $5000 до $20 000. Тобто ціни пішли вниз. Якщо ти розумієш, що до певних процесів складно буде залучити людей, їх можна буде замінити на таких роботів. І вони працюва­тимуть без збоїв.

Ще один напрям – співпраця з вишами, залучення студентів. Наприклад, зведення нового наукового центру, про який я казав раніше, – це приціл зокрема й на те, щоб студенти могли проходити класну практику. Прагнемо, щоб це було на постійній основі. Ідея така: від наукових досліджень – до створення конкретних продуктів. Це взагалі новий підхід до R&D.

Ми хочемо, щоб до нас стояла черга охочих пройти практику, стажування. Бо дуальна освіта сьогодні – це майбутнє. Ти вчився, наприклад, чотири чи п’ять років, та все змінилося, поки ти навчався. А тут ти вчишся практично й у цих змінах зростаєш. За такого підходу реально виростити сучасного кваліфікованого фахівця, який буде цікавий роботодавцям.

– Свого часу наше агро пережило низку кампаній, коли було зроб­лено ставку на ту чи іншу культуру. Яскравий приклад – куку­рудзяна кампанія за хрущовських часів. За вашими відчуттями, які культури будуть найближчим часом у фаворі в агровиробників?

– Кукурудза, соняшник, але не в межах відповідних кампаній, а як зрозумілі рентабельні культури.

– Пшениця?

– Пшениця менш рентабельна, але стабільніша.

– Розкажіть, будь ласка, про новий напрям роботи Ukravit – розробку вертикальних гідропонних ферм під брендом GroviTech.

– Роботу в цьому сегменті ми започаткували ще 2018 р., а сьогодні зареєстрували торгову марку. Прид­бати таку ферму може будь-хто, оскільки в кожного вдома є місце, де її можна поставити. Відтак є змога просто в місці проживання вирощувати здорову їжу. Від «поля» до столу – умовно 2 м. Це – максимальне скорочення шляху продукту до кінцевого споживача.

Загалом у контексті сталого господарювання і розвитку технологій можна припустити, що в недалекому майбутньому цей напрям стане настільки популярним, що такі ферми будуть у кожній оселі. Тому це – серйозний бізнес.

Окрім того, ми надали дві такі ферми середнім школам у Черкасах. І побачили, наскільки велика цікавість у дітей до цього та як в їх уявленні змінюється розуміння аграрного сектору. Вони починають експериментувати, адже в такій теплиці можна виростити кавун, полуницю тощо. Навіть за умов блекауту рослини не загинуть упродовж доби.

– Сезон-2026 набирає оберти. Які чинники впливатимуть на собівар­тість агропродукції? Що буде на ринку засобів захисту рослин – такий самий стабільний профіцит?

– Так, стабільний профіцит. На жаль, розширюються зони бойових дій, і деякі господарства не можуть обробляти свої землі. Ринок скорочується. А за умов стабільного профіциту й високої конкуренції деякі виробники чи постачальники можуть просто не витримати. Вже маємо тенденцію до зменшення кількості реєстрацій. Тобто компанії не в змозі продовжувати реєстрацію через те, що не бачать перс­пективи лишатися на ринку. І так триватиме.

На собівартість впливатимуть наявність електроенергії, дефіцит добрив (селітри, аміаку, КАС), ціна на пальне, підхід до технологій. Деякі господарства коригуватимуть технологію. Логістика буде дорогою. Назагал 2026 р. точно буде менш рентабельним для аграріїв. Однак усе залежатиме від терміну закінчення війни.

– Серед буремного сьогодення важливо швидко перемикатися та за напруженою роботою не забувати про себе. Чи маєте хобі?

– Зараз моїми хобі є теніс і фітнес. Ще – подорожі. Спорт – для підтримання ментального та фізичного здоров’я. Коли спортом займаєшся повсякчас, це допомагає налаштовуватися на нормальний початок дня. В мене, якщо брати в комплексі теніс + фітнес, виходить сім тренувань на тиждень.

– А теніс здавна полюбляли?

– Тенісом захопився десь три роки тому. В нас багато хто в компанії добре грає. І щоб у цьому не пасти задніх, вирішив серйозніше поставитися до цього виду спорту.

– Й таке коротке, але фундаментальне запитання: чи буде все гаразд?

– І я, і більшість моїх колег – оптимісти. Віримо й впевнені, що все буде гаразд! Проте потрібна витримка. Слід продовжувати працювати, робити на своїх місцях усе, що від нас залежить. Ми не зупиняємося. Тим паче, з нашими планами на інвестування ми точно налаштовані на розвиток.

– Прорвемося?

– Обов’язково!

Зрідка трапляється так, що наші співбесідники просто таки випромінюють оптимізм, надто за воєнних часів. За відчуттями, в мене склалося враження, що за час нашої розмови з Віталієм Ільченком кількість його та моїх усмішок перевищила рекордні показники поперед­ніх аналогічних бесід. Водночас Віталій наголошує на потребі казати правду. Власне, саме про це – твердження про потенційно меншу цьогорічну рентабельність в агробізнесі порівняно з роком попереднім. У цьому разі правда не надто приємна. Однак цей відступ, коли й трапиться, то буде тимчасовим. Якщо зазирнути в дальшу перспективу, то наші родючі чорноземи за дбайливого технологічного супроводу, сумлінності аграрія та викидання супостата з наших теренів просто не можуть не віддячити прибутковим господарюванням. А коли правда поєднується з оптимізмом, то чи не є це тим, чого ми всі прагнемо?