Артем Чаган: «Донецькі фермери навіть у сірій зоні рвуться сіяти!»

– Як пройшло збирання ранніх зернових на тлі інтенсифікації бойових дій?

– Найгірший рік за часи великої війни. Зібрали фактично все, приблизно зі 130 тис. га, але поля показали дуже маленьку врожайність: пересічно для пшениці лише на рівні 20 ц / га.

– Це через вимушені технологічні порушення та небажання аграріїв вносити дорогі добрива в зонах, де немає жодних гарантій, що посіяний урожай можна буде зібрати?

– Ні, це через погодні умови. Навесні посіви постраждали від приморозків. Надто через падіння температури в травні. Ріпак майже весь загинув. А далі – посуха, поля залишилися без вологи. Тому й такий невтішний результат.

Щодо добрив, то на перший рік повномасштабного вторгнення майже не вносили. Цьогоріч уже підживлювали майже на довоєнному рівні. Великі виробники мають достатньо оборотних коштів, щоб самостійно прид­бати, дрібним допомагають міжнародні організації. Крім того, й ціна на добрива трохи впала.

– Чи складається за таких умов економіка господарств?

– По-перше, цьогоріч тішить закупівельна ціна. 8,5 тис. грн / т на пшеницю – це все ж не 4,5 тис. грн, як торік. До того ж Кабмін запровадив 30 % знижки на послуги «Укрзалізниці» для перевезення зерна з прифронтових регіонів. Це дуже допомогло: нині на деяких елеваторах у нас ціна навіть вища, ніж у сусідній Дніп­ропетровській області, хоча ще рік тому різниця була не на нашу користь. Це все також допомагає фермеру зберегти певні кошти.

– Як у вас із роботою «в чорну»? Минулого сезону доводилося чути про випадки, коли фермери не платили власникам землі орендну плату, виправдовуючись війною.

– Всі, хто засіяв площі, платять. У районі активних бойових дій, де господарська діяльність не ведеться, через форс-мажор орендарі мають право не платити. Проте навіть там є ті, що працюють, такі пайовикам платять. І навіть податки сплачують.

– Зрозуміло, що про активний ринок землі на ваших теренах казати не доводиться. Проте чи немає ознак тіньового руху активів, скуповування ризикованих ділянок за безцінь?

– Якщо до 2022 р. ціна за 1 га у нас була на рівні $ 2 тис., то нині й $ 500 ніхто не дасть. Аграрії не хочуть ризикувати, хіба що хтось із пайовиків виїздить і від розпачу за $ 200 віддасть. Таку суму можна за рік господарювання легко відбити навіть за наших умов.

Утім, є сумний жарт про те, що ніхто так не вірить в українську армію, як донецькі фермери. Тому чув навіть про випадки прид­бання корпоративних прав на господарства в 70 км від лінії фронту.

– Інколи чув від військових, що в прифронтових зонах виникали навесні ситуації, коли фермери розорювали польові дороги, що ускладнювало логістику. Як ця ситуація регулюється у вас зараз?

– Проблема полягала в тому, що не всі запроєктовані польові дороги потрібні агровиробнику, що консолідував великі масиви. З ініціативи Донецької області була свого часу створена процедура, що дозволяла передавати такі активи фермеру через аукціони. Якщо бажають, нехай розорюють, але платять оренду до місцевого бюджету. Щодо того, щоб військові не мали змогу накатати дорогу, якщо вона потрібна, то про таку проблему не чув.

– Робота на полях із мінно-вибуховим забрудненням: чи існує проблема відповідальності керівників за те, що відправляють механізаторів на ризиковані ділянки?

– У нас, на відміну від Харківщини чи Херсонщини, майже немає деокупованих територій, де мінування було системним. Лише Лиманщина. Проте там немає фермерської діяльності, бо лише цьогоріч вона потрапила до плану гуманітарного розмінування, і там зараз працюють три міжнародні організації.

На решті Донеччини переважно ризики обмежуються обстрілами, тим, що прилітає. І завдяки ДСНС робота йде оперативно. Спостерігав, як буквально за два дні прибрали снаряди з пшеничного поля і фермер успішно скосив урожай.

Інколи, щоправда, комбайнери кажуть головам: поїду, якщо сядете зі мною в кабіну. Сідають і їдуть.

– Ви згадуєте міжнародну допомогу. На вашу думку, наскільки її форми адекватні викликам? Коли ФАО роздає курчат місцевим мешканцям і називає це підтримкою сільського господарства, це має сенс?

– Чому ні? Ті, хто брали курчат, отримували також стартові корми та кошти на придбання кормів. Це елементи продовольчої безпеки. Сім’я може продати домашню курочку військовим, уже якась самозайнятість.

Переважно всі програми підтримки орієнтовані на дрібного фермера, до 300 га, до 100 га. Великому бізнесу куди легше вижити й знайти ресурси. А в нас дрібні господарі дуже часто віддають землю навіть безоплатно в обробіток великим підприємствам, бо не мають оборотних коштів.

Тому підтримка насінням, добривами – це все дуже потрібно. У нас в області раніше кукурудзу навіть не намагалися сіяти через кліматичні ризики, але коли є безкоштовна, то сіють: хоч щось, а зберуть. Насіння соняшнику, пшениці – все це можна було отримати.

Проте й великим потрібна підтримка. Господарств, що оброб­ляють понад 1 тис. га, у нас залишилося близько 70. Ми звернулися до Кабміну, й Уряд анонсував програму підтримки аграріїв у зонах активних бойових дій. Фінансування буде можливо ініціювати процедурою подачі заявок через державний аграрний реєстр.

– Чимало банків не хоче кредитувати аграрія в прифронтових регіонах. Тут можуть бути зрушення?

– Як повідомило міністерство, буде створений державний гарантійний фонд для банків, щоб фінансові установи мали змогу кредитувати аграріїв у зонах, наближених до бойових дій. Думаю, якраз до наступного сезону цей механізм має запрацювати.

– Чи є у вас земля поза межами зони активних бойових дій, яка не обробляється?

– У нас навіть у сірій зоні рвуться сіяти. Скрізь, куди пускають військові, землю обробляють.

– Однак зараз істотно зросла активність бойових дій і водночас песимістичність оцінок. Як це впливає на стратегію фермера? Чи не очікуєте, що на Донеччині цьогоріч не сіятимуть озимі, бо планувати роботу до весни неможливо, території можуть бути втрачені?

– Ситуація на фронті складна. Тому фермер, який зібрав урожай, очікуватиме осені, щоб ухвалити остаточне рішення. Тим паче, що зараз орати важко через посуху. Втім, навіть якщо не буде озимини, це не катастрофа, можна посіяти навесні ячмінь чи соняшник.

– Яку проблему, поза самих бойових дій, вважаєте зараз ключовою для регіону?

– Розмінування. Завдяки державі постановою ухвалено програму компенсації за комерційне розмінування. З’явилися приватні оператори. Якщо ти не хочеш чекати, поки дійде черга очищення твоєї землі державними чи міжнародними операторами, й найняв приватних, то отримуєш компенсацію 70 % від вартості послуг. Щойно бойові дії припиняться, це зіграє важливу роль у відновленні потенціалу сільського господарства регіону.