Якщо подивитися на українську корову через гороскоп, то виявиться, що не кожен знак її любить.

Створюється враження, що вона потрапила в жахливий звіринець, де її шматували люто й безбожно. Якщо 1991 роком керувала Коза, то й результат такий, як треба, бо коза й корова одного поля ягоди і два чоботи пара.

Тоді у присадибних та колгоспних хлівах мукало 8,4 млн дійних корів, які давали 18 млн т молока, а якщо порахувати так званий шлейф, то поголів’я можна множити удвічі. Ну, а далі владу на небосхилі захопили Червона Мавпа, Півень, Собака, у 1998 році – Тигр. І пішло й поїхало.

Внаслідок цього від дійного стада зосталися лише ріжки та ніжки. Вже у 2011 році поголів’я корів нараховувало 2,6 млн голів.

Тобто темпи вирізання і вигризання корів були просто фантастичними! Далі вони трохи впали, бо, самі розумієте, важко полювати на худобу, коли її залишилося так мало. Проте 2019-й встановив новий антикоров’ячий рекорд – мінус 33 тисячі голів.


І вже станом на кінець листопада 2020 року їх становило 1 млн 747 тис голів. Тобто майже на рівні післявоєнних років. Катастрофа!


Але автор не схильний звинувачувати у ній посадовців Кабміну чи Мінагрополітики. Боже збав! Хіба вони, виступаючи на виставках та різноманітних аграрних зібраннях, не били себе в груди, обіцяючи врятувати українську корову?

Хіба не писали доповідні записки та різні циркуляри на адресу облдержадміністрацій із рекомендаціями про те, як відродити молочне скотарство? А хіба, приїжджаючи на молочний комплекс, не смикали за дійки і не цілували у зірки на лобах корів?

Та й, зрештою, хто сказав, що корова врятує українське село? Хто сказав, що не можна обійтися без продукції, яку вона дає? Все ж дуже просто: купуєш сухе молоко за кордоном, розбавляєш водою з-під крана, додаєш пальмової олії, ароматизатори, вітамінчики і виходить відмінний кисломолочний чи цільномолочний продукт, який може не псуватися місяцями, а той роками. Тобто швидко, дешево і сердито.

І не треба морочитися із тими фермами, доїльними залами, кормами, ветеринарією. До того ж корова залишає по собі відходи, які смердять на все село і псують настрій мешканцям двоповерхових котеджів. Та це ж просто якийсь середньовічний відстій, тоді як он у такій прогресивній і високотехнологічній країні, як США все по-іншому.

Хочете знати, як? Там за десять останніх років збільшили виробництво молока із 68,8 млн т до 94,7 млн тонн. Тобто й справді по-іншому, з любов’ю до корови, до натурального молока і з величезною турботою про здоров’я громадян.

Україна ж, перебуваючи на шостому місці у світі за виробництвом цього цінного продукту у 1991 році, на сьогодні взагалі випала з усяких рейтингів, перетворюючи молоко на рідкісний продукт – щось на кшталт пташиного молока.

Згідно з інформацією Держстату, за 10 місяців року було вироблено 8 млн 230 тис т молока, що на понад 4% менше відповідного показника попереднього року.

Щороку, падіння становить 4-10%! То чого дивуватися, що молочну сировину сьогодні зі свічкою серед білого дня не знайдеш, а ціни на неї почали зашкалювати. Починаючи з другого півріччя 2019 року, згідно з даними АВМ, вона за вартістю порівнянні з європейськими країнами вирвалася вперед, і поступається лише цінам на ринку РФ, хоча ще наприкінці 2018-го та на початку 2019-го років була на другому-третьому місцях в ціновій ТОП-десятці.

Середня ціна в грудні на екстра-гатунок становила 12 грн/кг, а за великі партії переробні підприємства були готові платити навіть на кілька гривень більше, середньозважена ціна трьох ґатунків на 27 листопада становила 11,50 грн/кг, це на рівні виживання для низки молокопереробних підприємств, бо вони не готові працювати з такою дорогою сировиною, позаяк є малоефективними, енергоємними, не володіють технологіями глибокої переробки молока, зазнають великих утрат у процесі переробки.

Але виробники молока теж працюють на межі рентабельності, оскільки останнім часом відбулося стрімке зростання цін на кормовий комплекс.

За останніх 10 місяців ціни на такі кормові інгредієнти, як кукурудза та пшениця виросла подекуди на 40%, тому прибутковість виробництва молока-сировини впродовж цього року була значно нижчою, ніж за 2019 рік, а в листопаді знизилася до рекордних значень за останні 10 років.

Проте добра ціна на сировину на внутрішньому ринку має й негативні наслідки. Бо як тільки вона переганяє середньоєвропейські, це означає, що імпортерам молочної продукції( Польщі, Німеччині, Франції) стає вигідно ввозити в Україну молочні продукти. Через це з кінця 2019 року Україна вперше за останні 10 років, а ймовірно за всі роки незалежності змінила статус нетто-експортера молочної продукції на нетто-імпортера.

І якщо раніше Україна на експорті заробляла, то зараз, навпаки, втрачає. За підсумками 2019 року в Україну було ввезено в еквіваленті молока-сировини 500 тис тонн різноманітних молочних продуктів. Це те молоко, яке могло б бути вироблене нашими підприємствами, з якого були б сплачені податки в місцевий бюджет, ферми, де могли б працювати наші люди. Тобто ми втратили купу вигод для економіки країни.

За підсумками 2020 року обсяг імпорту молочної продукції в сировинному еквіваленті вже становитиме близько одного мільйона тонн. Тобто за 10 місяців 2020 року в Україну було ввезено вдвічі більше продукції, ніж експортовано. Це означає, що ми з країни, де традиційно вироблялися молочні продукти, перетворюємося на зону збуту для розвинених країн.

Але ми не можемо й далі так ганебно відступати, бо просто далі нікуди.


Ще в 2001 році наші державні та наукові мужі сказали, що порогом продовольчої безпеки країни – є дійне стадо, яка нараховує 4 млн високопродуктивних голів. Тоді їх було 4,9 млн.


Тобто сьогодні ми вже за тим порогом. Наша малеча незабаром буде залежати від того, чи поставлять молочну суміш із Франції чи Польщі.

Ще десять років тому, коли запахло смаленим, були запроваджені державні програми, які дали українській корові шанс на виживання. Зокрема переробні підприємства мали змогу акумулювати ПДВ на своїх спецрахунках, а потім дотувати селян, додаючи до ринкової закупівельної ціни 20 відсотків суми. Згодом цей механізм вдосконалили.

Податок на додану вартість молокозаводи стали перераховувати на спецрахунок Держбюджету. Згідно з новими правилами, накопичені кошти виплачувалися в розрахунку на одну корову. Лише 2009-й рік селяни одержали близько двох млрд гривень. Окрім цього діяла програма часткового відшкодування вартості будівництва молочних комплексів.

Немає сил і часу описувати всі етапи боротьби тваринницьких асоціацій за збереження і вдосконалення діючих та запровадження нових програм підтримки молочного скотарства. І увесь цей час чиновницька рука намагалася їх скоротити.

Тобто стабільності не було, а це головне у цьому секторі.

Бо кожне обладнане за останнім словом техніки коров’яче місце коштує 10-12 тис доларів, яке починає себе виправдовувати мінімум через шість років.

Повірив уряду, вклав гроші і…пролетів. Починаючи з 2014 року корова взагалі випала з поля зору держави. І лише з 2018-го почали відновлюватися програми її підтримки.

У 2018 році державна програма підтримки тваринництва, передбачала дотацію на одну утримувану корову, відшкодування вартості племінних ресурсів, здешевлення будівництва об’єктів тваринництва. За всіма цими статтями підприємства одержали виплат на суму 2 млрд 393 млн 296 тис грн.

В 2019 році фінансування цих програм збільшили до 3,5 млрд грн, однак наприкінці року було ухвалене рішення про секвестр бюджету, тож замість 3,5 млрд грн тваринникам було виплачено 2,9 млрд грн. Впродовж 2020-го року Мінекономрозвитку спільно з Асоціацією виробників молока(АВМ) та іншими аграрними асоціаціями працював над розробкою державної концепції підтримки тваринництва на 2021-2023 роки.

Йшлося про те, що програми державної підтримки мать бути задекларовані на три роки наперед, щоб тваринники не чекали кожного року якихось сюрпризів і могли планувати свій бізнес. Узгодили суму, необхідну для реалізації початкової стадії концепції – 3,7 млрд грн. Але ця сума залишилася на рівні мрій.

Тваринництво у 2021 році одержить всього один млрд гривень, але на нього розраховують і вівчарі, і козівники, і бджолярі.

Чи полюбить Бик українську корову з таким мізерним приданим? Ну, припустимо, що він шляхетна істота і покохає корову просто за гарні і сумні очі.

Та все одно, аби зберегти цю тварину для українських дітей треба, щоб її полюбив і пан прем’єр-міністр Денис Шмигаль, і вся провладна фракція. Але для початку їм треба хоча б навчитися відрізняти корову від свині.

Зрештою, корову має полюбити увесь народ, якщо хоче бути здоровим…