«Чому інші роблять, а я досі на дивані?»

– Історія мого волонтерства взагалі з 2014 року, – розказує Ігор. – Якось один із власників компанії «Агросем», де я вже третій рік тоді працював, запитав: «Не хочеш з’їздити на Майдан і подивитися, що там відбувається?». З того вечора і по сьогодні займаюся допомогою.

Разом із друзями створив благодійний фонд «Блага надія». Допомагаємо армії, переселенцям, людям, що живуть на недавно звільнених територіях, лікарням.

До мене високий рівень довіри в компанії, тому разом з «Агросем» наш фонд почав колаборацію – купували машини та обладнання в ЗСУ. Деокуповані зони я особисто відвідував із вантажівками, возили гуманітарну допомогу цивільним. Зараз дуже потужний та амбітний проєкт – сучасні медичні ліжка-трансформери для поранених бійців.

– Часто можна почути, що волонтерство викликає залежність.

– Я сам кажу, що залежний від адреналіну. Поїздки на схід для мене це відпочинок. Я кайфую. А ще я так солідаризуюся з нашими захисниками.

Нам кайф доїхати в такі місця, куди ніхто не доїжджає. Мотивує, збуджує, коли ти віддаєш щось людині, якій це допоможе.

Проте це дуже важка робота. Ми інколи в такі села заїжджаємо, де і до війни не дуже добре жили, а зараз узагалі без допомоги там невесело.

– Існує  дискусія, чи варто в умовах війни взагалі витрачати волонтерський ресурс на допомогу цивільним – це часом призводить до певних форм паразитизму.

– Так, мене самого тригерить, коли люди на власних автівках під’їжджають за гуманітаркою. Проте ситуації бувають різні. От ми їздили в Херсонську область – здавалося б, уже все має налагодитися. Однак народ у селах попід Дніпром сумний, усе побито, нічого немає, сидять під обстрілами.

Допомога харчами також потрібна. На початку великої війни пішов у ТрО, і виявилося, що на блокпостах та лікарям, які приймали поранених, потрібна зручна їжа. В «Агросем» є партнерське господарство – «Ель Гаучо». Змотивували все село, розвозили м’ясо по хатах, і місцеві готували тушкованку. Залітала тут скрізь!

– Мене особливо вражає ваш проєкт із сучасними ліжками для важкопоранених. Як він починався?

– Так склалося, що в мене багато знайомих травматологів та хірургів. Я займався сноубордингом – люблю адреналін. Ламався, вони мене збирали. Подружилися. Під час війни почали допомагати їм медикаментами, розхідним матеріалом. Одному лікарю, що працює зараз у госпіталі в Дружківці, повезли апарат для стерилізації інструменту – виявилося, що навіть такого немає, персонал змушений лише протирати спиртом. Так керівник госпіталю відмовився приймати обладнання на баланс: «Я тільки прикомандирований, не хочу відповідальності». Все одно прийняли – після війни будемо розгрібатися з перевірками.

Один зі знайомих хірургів у Київському центральному госпіталі працює. Умови для поранених, особливо важких, там, м’яко кажучи, не фонтан. Зняв відео, показав власникам компанії. Вирішили зробити великий проєкт, який дасть довгостроковий ефект. Знайшли за кордоном ліжка-трансформери, дуже круті – вони можуть усіма можливими способами змінювати положення тіла пораненого. Складні категорії пацієнтів набагато комфортніше будуть почуватися. Потреба в таких ліжках неймовірна! Лікар показав їх у внутрішньому чаті, всі були шоковані, всі хочуть!

Коли я заїхав до одного з госпіталів, до мене підійшла медсестра. І каже: «Ви не уявляєте, як полегшили мою роботу. Я кожен день по десять разів підіймаю тіло кожного з цих хлопців. Якби ви знали, як це важко! Тепер кожен раз, коли я беру пульт від ліжка в руки, згадую вас. Я, мабуть, вам більше вдячна, ніж навіть ті, хто на них лежать». Це просто до мурах. Розумієш, що робиш правильне. Тому я й називаю цю нашу діяльність «робити добро».

Перша партія була 17 ліжок, друга – 40 штук. Віддали в госпіталі Львова, Одеси, Вінниці та Києва, Охматдит, у деякі клінічні лікарні. В цивільних лікарнях прошу лікарів пообіцяти, що вони будуть безплатно лікувати військових. Допомога за допомогу. І медики звітують, як збирають руки-ноги хлопців.

Зараз уже третю партію привезли – 50 штук.

– Як вдається знаходити та консолідувати такі партії?

– Цим займалася команда «Агросем». У нас був запит, і ми почали з ним працювати, партнери в інших країнах нам допомагають консолідувати партії. Ліжка вживані, але в ідеальному стані, всі працюють, акумулятори робочі. Ці ліжка – ресурс, який буде служити довго.

– А ще, як на мене, це незворотно змінює середовище та стандарти. Після них повернутися назад буде неможливо, сподіваюся.

– Саме тому я вважаю, що потрібно це показувати. Довго переконував у цьому керівництво «Агросему» – вони дуже хотіли робити такі справи по-тихому. Проте треба, щоб люди бачили приклад і задумувалися: «Чому інші роблять, а я досі на дивані? Давайте теж щось зроблю».

Це працює, це мотивує людей. Телефонують із закордону, дарують для ЗСУ машини, дрони. Компанія з партнерами також придбала нам волонтерський «бус», ганяємо на ньому на схід. У мене дівчата їздять за кордон за вантажами, оскільки вони виїзні. Зараз поїдуть за гумою для військових машин – хлопці з Німеччини хочуть допомогти.

Вийшли нещодавно на фонд вихідця з України в Штатах, який комунікує з медичними закладами. Там модернові лікарні повинні часто оновлювати обладнання. Списання та утилізація коштують немало грошей, тому програма, яка дає змогу передати без утилізації майно благодійним фондам, вигідна всім сторонам. Потрібно сплатити тільки логістику контейнера, яка доходить до $8 тис. Обладнання ж набагато дорожче. Все, звісно, в робочому стані й служитиме довго. Тому зараз опрацьовуємо варіанти, будемо завозити тестову партію.