День студентства – чудовий привід поговорити на освітню тему.

«Щороку до вишів приходить молодь ментально різна», – зауважив у нещодавньому інтерв’ю «Зерну» ректор одного з поважних вітчизняних вишів. Швидкість змін просто шалена, й аби запропонувати сучасній юні щось варте її часу, слід повсякчас тримати себе в тонусі, стежити за тектонічними змінами в науці й техніці!

Й саме тепер, як на мене, визначальний період: або переможе подеколи й деінколи притаманний освітянам, ніде правди діти, консерватизм, або, коли образно, над освітою та зокрема над агроосвітою зійде нова зоря, й цифрова реальність органічно поєднуватиметься з реальною цифрою.

Адепти «секти найсмачнішого пломбіру» (чи то пак симпатики сересеру) закидають сьогоденню: мовляв, у СРСР освіта була безкоштовною (простолюддя могло навчатися), а теперечки… Зазвичай, такі сектанти мають вельми поважний вік, не надто добру пам’ять і жодного стосунку до сучасної освіти.

Хочу їм нагадати про постанову Совнаркому колишнього СРСР від 2 жовтня 1940 р. за №1860. У ній ідеться про встановлення плати за навчання в старших класах середніх шкіл й у вищих навчальних закладах і про зміни в порядку призначення стипендій у СРСР. Процитуємо Постанову мовою оригіналу.

«Учитывая возросший уровень материального благосостояния трудящихся и значительные расходы Советского государства на строительство, оборудование и содержание непрерывно возрастающей сети средних и высших учебных заведений, Совет Народных Комиссаров СССР признает необходимым возложить часть расходов по обучению в средних школах и высших учебных заведениях СССР на самих трудящихся и в связи с этим постановляет:

  1. Ввести с 1 сентября 1940 года в 8, 9, и 10 классах средних школ и высших учебных заведениях плату за обучение.
  2. Установить для учащихся 8–10 классов средних школ следующие размеры платы за обучение:

а) в школах Москвы и Ленинграда, а также столичных городов союзных республик – 200 рублей в год;

б) во всех остальных городах, а также селах – 150 рублей в год.

Примечание. Указанную плату за обучение в 8–10 классах средних школ распространить на учащихся техникумов, педагогических училищ, сельскохозяйственных и других специальных средних заведений.

  1. Установить следующие размеры платы за обучение в высших учебных заведениях СССР:

а) в высших учебных заведениях, находящихся в городах Москве, Ленинграде и столицах союзных республик, – 400 рублей в год;

б) в высших учебных заведениях, находящихся в других городах, – 300 рублей в год;

в) в высших учебных заведениях художественных, театральных и музыкальных — 500 рублей в год.

  1. Плата за обучение взимается в соответствующие учебные заведения два раза в год: 1 сентября и 1 февраля. Примечание: За первое полугодие 1940–1941 учебного года – плата за обучение вносится не позже 1 ноября сего года.
  2. Плата за заочное обучение в средних и высших учебных заведениях взимается в половинном размере.
  3. Установить, что с 1 ноября 1940 года стипендии назначаются лишь тем студентам и учащимся в техникумах, которые проявляют отличные успехи».

Отже, за середньої зарплати в тогочасному СРСР у 340 карбованців (коли м’яко, це не ґурма грошви, хоча, скажімо, Стаханов лише за одну свою ударну зміну заробив 220) сума для середнього старшокласся 150–200 карбованців й для вишів 400–500 карбованців аж ніяк не мала.

Тобто пересічної радянської «получки» ще й не стало для сплати за річного навчання у виші! А як же Конституція СРСР, ухвалена 1936 року? У статті 121 тодішнього основного закону зазначено, що вся освіта безкоштовна: «право на світу забезпечується… безкоштовністю освіти, включаючи вищу освіту». Саме тоді в СРСР було закладено підвалини кастового суспільства, мовляв, куди там простакуватим киринникам-нечупарам до знаття.

Ця норма проіснувала 16 років, а скасовано її було за часів хрущовської відлиги. Певно, зайве нагадувати, що в сталінському СРСР, зазвичай, із народу можна було взяти скарбу, що з торішнього снігу пожитку, й хто в підсумку дістав право на вищу освіту? Риторичне запитання… Та часи змінюються.

Й ось уже в 1990 р. (пізній, але таки СРСР) правлять по 600 карбованців (середня тогочасна зарплата у Країні Рад – 248 карбованців) за рік навчання, приміром, у КПІ для абітурієнтів, які трохи не добрали до прохідного бала.

Та й звідтоді вже чимала часинка спливла. Тепер розмір держзамовлення часто-густо виступає визначальним для рішення абітурієнтів. Молодь із небагатих родин, але та, яка прагне дістати освіту, намагається будь що вскочити в потяг держзамовлення.

Натомість ті діти, які живуть, як у Бога за дверима, незрідка не переймаються потребою у безкоштовній освіті. Особливість теперішньочасся й у тому, що аграрні виші відкривають густо-прегусто нових спеціальностей, буцім напряму не пов’язаних з агрогалуззю. Їм це наруч, адже не дає замкнутися у вузьких галузевих рамках, та й копійчину-другу можна заробити. А добре це чи погано для галузі?

Схиляюся до позитивних передбачень. Адже агробізнесовий простір нині вибагливий і потребує не лише вправних агрономів, зоотехніків чи агроінженерів, а й юристів, економістів, IT-фахівців. А перетин студентів, що пішли цими напрямами, з агросферою (в процесі навчання, виробничої практики, спілкування з іншими студентами та викладачами) дасть змогу таким хлопцям і дівчатам якось зануритися в агробізнес, бути долученим до, як колись почув на Львівщині, «льокомитиви української економіки».

Дерзаймо!