Протягом земного перебування кожного з нас супроводжують безліч різнобарвних за сутністю людей. Давно переконався, що поява їх на певних етапах нашого життя – річ ну зовсім не випадкова, а десь програмована Всевишнім через, як іноді кажуть, – книгу, що, – отримуємо при народженні «під пахву» від нього. Мало того, окремі привносяться для сприйняття благодаті, а інші – як випробування на міцність духу…!!! На власне переконання, існує ще одна когорта, які складають прошарок (не дуже чисельний) ОСОБИСИТОСТЕЙ… У розрізі кожного вони виконують різні знакові функції від вчителів до духовних наставників. Я, наприклад, відношу їх «до зірок свого неба». Вони не тільки, наприклад, налаштовують на досягнення конкретної мети в якості прикладу, а головне – спонукають крокувати виключно «вперед». З цією метою, здатні, як кажуть, не тільки «підставити плече» у важких життєвих ситуаціях, а й налаштувати просто добрим словом або елементарною порадою. Зауважу, що для цього їм потрібно мати не тільки відповідний талант і харизму, а й ще відповідні системні знання та вміння. Вони зазвичай багатогранні та фундаментальні у всьому до чого «доторкаються». Часто-густо, своєю глибиною вони не просто дивують, а й викликають на природню шану та заслужену повагу… Чому? Бо з часом усвідомлюєш, що ця особистість постійно знаходиться в пошуку самовдосконалення та накопичення нових знань та вмінь. На власне переконання, із-за цього такі люди, незважаючи на зовнішні «бравади» виявленої в собі поведінки надзвичайно тонкі та вразливі натури. Вони так до кінця й не навчилися спокійно сприймати неоднозначне в земному перебуванні з його постійними «подвійними стандартами» й особливо – життєвими та творчими негараздами чи несприйняттями. Правильніше навіть буде казати, що вони сприймають повсякденне внутрішньо й в собі…!!! Останнє має глибинне коріння й пов’язано, в першу чергу, з вихованням через генетику батьків. Нам здається, що ми добре розуміємо хто біля нас багато років поряд і тим паче – чим він дихає…?!. А проходить час, ти усвідомлюєш, що ну зовсім ні…! Не випадково в науці біографістиці чи сьогодні – біографіці основний методологічний поступ стверджує: при житті об’єктивно оцінити внесок будь-якої особистості об’єктивно не можливо…!!! Звісно, що існують «феномени» в форматі: «ви великий вчений…! Знаю, бо я собі доповів…». Вони були присутні у всі віки й особливо за умов тоталітарної системи влади.
Окрема сторінка в цьому зв’язку – радянська доба в багатостраждальній українській історії. Тим не менше, з її лона вийшла ціла плеяда порядних і самодостатніх особистостей, що досить успішно репрезентувалася в часи державності, незважаючи, наприклад на багатонаціональне коріння. Потрібно говорити так – вони увібрали найкраще й, як кажуть, створили (відтворили) себе неповторними та унікальними себе самі, долаючи через власне сприйняття дійсності, часто-густо, перекреслюючи постулат: потрапив до вовчої зграї – по вовчи й вий…!!! Про них й кажуть: сам себе зробив. Уявіть, що така особистість від дідів-прадідів ще й має прізвище САМОРОДОВ…!!! Й спробуйте після цього говорити про відсутність Господнього провіду в нашому житті…?! Саме до чергової значущої життєвої звитяги – першого сімдесятип’ятиріччя (згадав у цьому зв’язку відомий вислів видатного полтавчанина М. В. Гоголя «не кожний птах до середини Дніпра долетить») унікальної та самобутньої постаті –В. М. Самородова, честь знати та іноді навіть спілкуватися (порційно коли в нього є час і бажання) маю бажання привітати унікальну в результативній частині на благодатній аграрній ниві з відкриттями та звитягами навіть світового виміру – неповторну по духу згуртованого поступу вперед – ПОЛТАВСЬКУ ГРОМАДУ зі значущим ювілеєм одного з кращих популяризаторів визнаного в цивілізованому світі українського бренду, зроблене на цій ниві (часто-густо самотужки), як на мене, враховуючи сьогоднішні реалії, просто видатне явище для нашої держави. Мало того, яскравий приклад як в ідеалі повинні робити (працювати) краєзнавці країни стосовно в розрізі власного регіону. У цьому зв’язку, багато добрих справ за останні тридцять років було зроблено стосовно пантеонів пам’яті Полтавщини разом із В. М. Самородовим. Ще потрібно пошукати таких патріотів, не тільки рідної мені через пращурів благодатної Полтавщини, а й на рівні країни. А про його просто зворушливу відданість славетному Полтавському державному аграрному університету можливо писати цілі нариси. Можу стверджувати, що таке «кохання» взаємне. Він вже давно має статус легенди в форматі: ми приходимо й йдемо, а він працює…!!!
На жаль, не маючи визначених державою відповідних клейнодів у вигляді кандидата та доктора наук (хоча, на моє переконання, здатен підготувати їх не один десяток не тільки по ботаніці, екології, а й історії), В. М. Самородов вже багато років сприймається в дуже «тонкому» українському науково-освітньому середовищі як визнаний ПРОФЕСОР своєї справи, а завдячуючи добрій волі Національної академії аграрних наук України ще й вже як її АКАДЕМІК та ще й почесний…!!! Дуже пишаюся, що мої зусилля із вченою радою ННСГБ НААН у цьому відношенні були підтримані Загальними зборами Академії. Мені іноді навіть здається, що В. М. Самородова знають і заслужено шанують у всіх національних академіях та університетах держави й не менше, ніж у Всеукраїнських фахових товариствах. Ще раз повторюю заслужено й по ділу…!!!
Враховуючи методологію науки біографістики навіть не збираюся робити оцінку зробленого В. М. Самородовим до чергового значущого ювілею. Про його значущість для нашої держави не тільки як одного з кращих сучасних знавців її аграрної історії пересвідчився неодноразово й ще в минулому столітті як, до речі, і колектив славетної Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН й, в першу чергу, Інститут історії аграрної науки, освіти та техніки.
За рахунок чого такі преференції? По-перше – фундаментальні знання основи основ агрономії, морфології рослин та ботаніки в цілому помножені на інші агробіологічні науки, не виключаючи їх теорію та методологію. А ще як господар неохопної пам’яті та й ще систематизованої через створену особисто картотеку подій та фактів…!!! Але його глибинний внутрішній стан душі або сприйняття дійсності зрозумів остаточно після виходу в 2014 року в знаменитому полтавському видавництві «Дивосвіт» стовосьмисторінковій шедевральній книзі на російській мові «Ботанічні інкрустації в поезії» через 446 «строф» захоплення рослинами…!!! У ній, багато в чому, сутність бунтаря по життю з тонкою ліричною душею та станом «відмінника» в діях Віктора Самородова. Усе це простежується через його життєві та творчі звитяги, які для розуміння написаного хочу навести в загальному контексті поступу… ще до першого сторіччя В. М. Самородова.
Народився Самородов Віктор Миколайович 5 серпня 1951 р. у Рівному в родині службовців.
У 1957 р. в місті вступає до першого класу 37-ї залізничної школи, яку закінчує в 1967 р. вже 19 середню школу. У серпні 1967 року разом із батьками переїжджає до м. Саратов (Росія). Того ж року вступає до Жовтневого сільськогосподарського технікуму ім. К. А. Тимірязєва (Татищевський район Саратовської області). Навчається на відмінно до серпня 1969 р. З переїздом батьків до Полтави, приєднується до них і в середині 1969 р. вступає на агрономічне відділення Полтавського ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарського інституту, який в січні 1974 р. закінчує з відзнакою, отримавши диплом вченого-агронома. Проявивши хист до наукової роботи, зовсім не випадково отримує направлення до відділу селекції Української м’ятно-дослідної станції в м. Прилуки Чернігівської області.
У червні 1974 р., отримавши відкріплення, вступає до аспірантури ПСГІ при кафедрі ботаніки та захисту рослин з об’єктом експериментаторства – груша під науковим керівництвом професора М. Голубінського. Протягом 1974-1975 рр. проходить строкову військову службу в м. Грюссенхаль (НДР). Після її завершення відновлює навчання в аспірантурі, яке завершує в липні 1978 р. З його завершенням направляється на посаду асистента кафедри ботаніки та захисту рослин ПСГІ. З серпня 1980 р. призначається спочатку старшим викладачем, а в грудні 1997 р. її в. о. доцентом, яку займає до тепер в назві кафедри екології, охорони навколишнього середовища, збагачувального природокористування та ботаніки. Під час роботи в вуші опублікував 446 наукових праць та 350 науково-популярних статей. Серед них 20 книжок, 6 брошур, буклет, 2 навчальні посібники та 62 авторських свідоцтва на винаходи та патенти країни, а також два патенти на сорти рослин. За видатні звитяги на цій ниві Указом президента України від 18.10.1995 присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник України», а 04.04.2001 р. – присуджено премію ім. Л. П. Симиренка НАН України. Неодноразово успішно представляє нашу державу на спеціальних міжнародних зібраннях в Казахстані, Литві, США, Франції та інших країнах світу.
З 1976 р. очолює Полтавське відділення Українського ботанічного товариства. Протягом багатьох років обирався до складу Ради Українського ботанічного товариства та Ради ботанічних садів і дендропарків України. З ініціативи вченого в 1997 р. на базі Полтавської державної аграрної академії було проведено Х з’їзд Українського ботанічного товариства. Член редакційних колегій кількох журналів і газети.
Приділяє велику увагу вивченню представників роду Ехінацея. У цій галузі спільно зі доцентом С. В. Поспєловим опублікував першу на теренах СНД монографію, присвячену цій рослині. Створив три сорти ехінацеї: Красуня Прерій (ехінацея бліда), Зірка Миколи Вавилова та Герхард Мадаус (ехінацея пурпурова). Власноруч зібрав цікаву колекцію цих рослин у природному ареалі їх зростання у США. Його праці, присвячені ехінацеї, цитуються ученими різних країн світу і є затребуваними. Віктор Миколайович активний учасник й організатор міжнародних наукових конференцій з питань вивчення та використання ехінацеї. Є редактором збірників наукових праць, які спеціалізувалися на цій культурі.
Завдяки зусиллям ученого у Полтаві було відкрито першу в Україні меморіальну дошку, а згодом – пам’ятник Миколі Вавилову. Іменем цього видатного ботаніка названо проспект та Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію. За цю роботу В. М. Самородову як науковому консультанту документальних фільмів про цього видатного вченого, присвоєно найвищу мистецьку відзнаку краю – Полтавську обласну премію Панаса Мирного.
Учений опікується збереженням пам’яті про відомих науковців: В. І. Вернадського, В. В. Докучаєва, М. М. Гришка, А.Є. Зайкевича, Д.К. Зерова, О. О. Ізмаїльського, О. В. Квасницького, П.А. Костичева, Л. П. Симиренка, О. Н. Соколовського, І. О. Стебута.
Вагомим здобутком у сфері історичного краєзнавства та біобібліографістики є заснована ним у 2005 р. історико-біографічна серія книг «Постаті аграрної та біологічної науки Полтавщини: факти, документи, бібліографія», присвячена знаним у світі науковцям (видано 10 випусків). Вони удостоєні двох іменних премій (Самійла Величка та Володимира Малика), почесного звання «Краща книга Полтавщини» (2010). Ці книги експонуються у багатьох краєзнавчих музеях України, їх матеріал став основою для чотирьох документальних фільмів.
Нагороди: Міжнародним біографічним центром у Кембриджі (Великобританія) визнаний Людиною досягнень року (1992), Всеукраїнською газетою «Зоря Полтавщини» визнаний «Полтавцем року» (1992), відзначений ювілейною пам’ятною медаллю АН СРСР з нагоди 100-річчя від дня народження академіка М.І. Вавилова (1987), за створення «Саду України» на Міжнародній виставці «IGA STUTTGART EXPO – 93» нагороджений медаллю Міжнародного союзу садівників (1994), присуджено премію ім. академіка М.М. Гришка Ради ботанічних садів та дендропарків України (2006), присуджено Полтавську щорічну премію В.Г. Короленка (2007), присуджено звання «Подвижник в галузі історії та культури України» (2008), заснував фонд імені. М.І. Вавилова у Полтавському краєзнавчому музеї (1987), рішенням Колегії Міністерства аграрної політики та продовольства України за великий особистий внесок у розвиток національної освіти, плідну педагогічну й наукову діяльність нагороджено трудовою відзнакою «Знак Пошани» (2011), Почесна відзнака Національної академії аграрних наук України (2014, 2026). Враховуючи значний особистий внесок ученого у вивчення розвитку вітчизняної ботаніки й історичних засад розвитку сільськогосподарської науки Полтавщини, враховуючи аналіз світових тенденцій та перспектив подальшого розвитку аграрної галузі до європейських стандартів його обрано Почесним членом Національної академії аграрних наук України (2024).
Крокуємо далі й разом, Вікторе Миколайовичу. Маємо багато нових ідей та добре знаємо як їх реалізовувати в ближні двадцять п’ять років…!!!

Генеральний директор ННСГБ НААН, академік В. А. Вергунов