Одинадцята заповідь: не працюй з ерефією

Рішуча відмова від руБля

Років десять тому я з неприхованим «о-го-го» стояв перед трактором Versatile/Buhler. Машина заввишки 3,72 м вражала. Господи, в нього площа кабіни майже 5 кв. м, як кухня у «хрущівці», де я прожив свої перші 20 років. Гігант. Правда, в полі я його ніколи не бачив.

Робили його канадійці. Проте щось у них не пішло, і вироб­ництво купив ростсєльмаш. І гордо возив трактори по вис­тавках та рекламував у нашому з вами журналі «ЗЕРНО».

2014 року ростсєльмаш прибіг до мене і спробував замовити рекламу. А Крим кацапи вже окупували, й на Донбасі вже билися наші добровольці, й уже був Іловайськ і Дебальцеве, і до всього кацапського формувалася велика та щира українська ненависть. ростсєльмаш не тільки хотів рекламу, а ще й оплатити її зручним способом, у руБлях. Звісно, я їх послав. Хоча деякі журнали в них рекламу взяли. За руБлі. Я розповів аграріям-співзасновникам про ситуацію, а вони мені:

– Ну й даремно ти відмовився.

– Та як можна з кацапами працювати?!

– Дивися, от ти в них візьмеш гроші, у них же тоді менше залишиться на зброю та армію?

Я скривився, але потім, коли ростсєльмаш знову прибіг і запропонував рекламу, але вже з оплатою в гривнях, я її взяв. Усе ж таки канадійський трактор із кабіною завбільшки з кухню мого дитинства…

Це не допомогло ростсєльмашу. А може, ми таки сприяли занепаду підприємства, яке здихало останні вісім років і врешті продало днями виробництво Versatile/Buhler турецьким виробникам.

Потім деякі свідомі торговельні мережі на полицях супермаркетів виставляли товари з маленьким аквафрешем: увага, товар з росії. Я особисто стежив, щоб бува чого кацапського не купити, відмовився від кави та ще деяких речей, хоча кава, напевно, не росте в сибіру чи навіть краснодарі.

Проте гібридність залишалася рисою сучасності й рисою сучасної війни. Пам’ятаю, як на якомусь фуршеті мене охопила лють, коли я виявив, що мінеральна вода на столах виготовлена на росії. Як можна поливати нашу землю кров’ю і купувати у ворогів воду??? У нас що, води мало??? Он «Моршинська», наприклад… А нє, виявляється «Моршинську» робить Фрідман. Який хоч і львів’янин за походженням, але вже давно громадянин росії та відомий усім олігарх. А «Оушен-Плаза» з унікальним акваріумом, куди кияни та приїжджі приводять діток подивитися рибок, – це аркадій ротенберг, узагалі приятель путлєра.

Я не знаю, як сьогодні ми можемо витягати з-під завалів тіла наших українців й українських дітей і водночас качати нафту трубою урєнгой-помари-Ужгород, нафтопроводом з єзуїтською назвою «Дружба». Я не знаю, як ми можемо транспортувати пораненим тілом України кацапський газ. Бо ж Угорщина та Словаччина нам нічого такого не зробили, крім того, що зробили й, крім того, що проросійські. Проте Словаччина поставила нам зброю і ще поставлятиме.

Я не гібридний, я звичайний українець. Однак я повинен враховувати, що, якщо гримнути трубу, проблеми будуть у Шольца й Урсули фон дер Ляєн. Напевно, засмутяться Байден і Блінкен, не кажучи вже про Саллівана. Це ж Салліван забороняє бити по території ерефії їхньою зброєю. От якщо в тій трубі зробити дірку завбільшки з трактор Versatile, то, може, ще й заборонять влучати їхньою зброєю за три метри від кацапського нуля.

Проте як мені, не гібридному, існувати в гібридних умовах, мені поки що незрозуміло. Напевно, боротися, працювати на перемогу й робити те, що я вмію найкраще. Як і кожному з нас.

Хто пішов, хто залишився

Тепер до предмета нашої публіцистики. Як і кожен, я не раз бачив у соцмережах фото з кацапських агровиставок, де суворі колгоспники спілкуються з представниками міжнародних фірм сільгосптехніки, і я теж відчував зубний біль, як від думки про нафтогін «Дружба». Бо там представлені практично всі. Ринок ерефії покинули «Джон Дір», AGCO, Pioneer… Можливо, є ще компанії, які припинили діяльність, але величезна більшість залишилася. Чому?

Ну, наприклад, «Байєр» на своїй сторінці офіційно сповіщає, що закрив на ерефії всі інвестиційні та капітальні проєкти і залишив тільки напрями сільського господарства і фармацевтики. Припускаю, більшість міжнародних компаній має стратегію, розраховану на роки, і пов’язані з цим аргументи, окупність інвестицій, відповідальність за персонал тощо. Й аргумент: в історії людства не було війн, які б тривали вічно, а все ж таки ерефія – це 10% світових орних земель. Покидати такий ринок будь-кому болісно. Тому ніхто й не покидає.

Сільське господарство і вироб­ництво продовольства – гуманістичний бізнес. І тут гібридність сучасності проявляється в повній красі. Не можна залишити без продовольства населення, будь-яке населення, навіть те населення, яке охоплене жагою знищення сусіднього народу. Товар – це гроші, гроші – це податки, податки – це зброя. Така нехитра схема процесу. Цього тижня високий урядовець Латвії запропонував: слід відмовитись Європі від продовольства ерефії. Накласти санкції. Європа прекрасно обійдеться без нього. Моцна думка. Так би було добре. Най вдавляться своїм їдлом.

Проте мені здається, ця перспективна ідея не матиме конкретного втілення. Через гібридність сучасної політики та економіки.

Я знаю всіх українських представників іноземних компаній, виробників техніки, агрохімії та інших ресурсів для сільського господарства. Всі представництва працюють для перемоги, всі відправляють автомобілі, дрони, продовольство, ліки на фронт. У всіх мобілізовані хлопці воюють на передку. Більшість українських директорів компаній – мої друзі, патріоти.

Що я можу сказати директору, котрий не має впливу на штаб-квартиру, в якої є представництва і в Україні, і на ерефії, і в Африці, де теж киплять війни, і на Близькому Сході, де теж війни в розпалі? В час, коли лютий ворог рвався на Київ, штаб-квартири прийняли працівників з України з сім’ями, дітьми, облаштували за кордоном, захистили. І продовжують тарабанити техніку на ерефію.

 

2022 року, зустрівшись віч-на-віч з Міхаелем Хоршем, я почув від нього: «Вам треба все це бігом закінчувати». Я відповів: «Звісно, от тільки виженемо з України кацапів». «На що ви розраховуєте? Ви що, збираєтеся перемогти росію?!» – спитав він. «Так!!!» – відповів я без тіні сумніву, а Хорш тільки знизав плечима, і на обличчі в нього читалося співчуття до моєї наївності. Він не поодинокий скептик, адже вся Європа допомагала, але не вірила в те, що Україна, зовсім молода демократія, встоїть перед навалою найбільшого у світі зла.

Сімсот днів ми боремося з цим злом, стікаючи кров’ю, спираючись на підтримку Європи й Америки. Ми несемо тягар зневіри власних ватників, отримуємо тяжкі рани від власних зрадників, на наших плечах тягар наслідків радянщини й проти нас – гібридні методи світового антицивілізаційного табору, не кажучи вже про фронт, який палає, не спиняючись ані на хвилину.

У соціальних мережах десятки разів публікувалися таблиці митного комітету ерефії та дані маркетингового дослідницького агентства з владіміра vvs, з яких видно хто скільки чого завіз до ерефії 2023 року. Не беруся перевіряти правдивість даних, але з сумом констатую, що робота з імперією зла в багатьох компаній не припинена. І в кожної з компаній свої причини. Хто обслуговує раніше продані машини, хто переймається, що населення залишиться без харчів, хто підтримує персонал колись створених представництв.

Зрозумій свої цінності

Віталій Філатов, директор «Väderstad-Україна», і його коман­да ще 2022 року добилися, щоб компанія не постачала машини кацапам, і відтоді Väderstad жодної нової машини до росії не завіз, але, зрозуміло, втратив €45 млн виручки на цьому ринку. Ось що він говорить:

– Протягом календарного передвоєнного року «Ведерстад» був лідером у постачанні техніки на рф з обсягом продажу €45 млн.

24 лютого 2022 року компанія «Ведерстад» ухвалила рішення щодо припинення реєстрації нових замовлень на техніку. В рамках стратегії виходу була проведена ревізія чинних контрактів і частина була скасована відмовою від їх виконання. У листопаді 2022 року генеральний директор «Ведерстад» Хенрік Гілдстрінг в інтерв’ю шведським медіа зазначив: «З початку цієї війни в лютому 2022 року ми не прий­няли жодного нового замовлення і протягом 2023 року ми не поставимо на цей ринок жодної машини. Згідно зі статистичною інформацією, наданою журналістами, протягом 2023 року (січень-жовтень) жодної машини нашого заводу не було продано на ринок рф». Облік митного комітету також ведеться по торгових марках, тож приховати факт неможливо. Протягом цього періоду загальна кількість машин «Ведерстад» склала 0. Машини – це го­лов­ний бізнес. Він зник. Ринок утрачений повністю, і його зайняли ті, що лишилися. Тепер завдяки українським журналістам ми достеменно знаємо, які компанії скористалися ринковою долею компанії «Ведерстад» у €45 млн.

Також хочу зазначити, що наші офіційні сторінки у Facebook й Instagram за час війни поширили багато матеріалів щодо волонтерської допомоги компанії, загальна сума якої досягла 18 млн грн.

Головнокомандувач Збройних Сил України генерал В. Залужний відзначив у травні 2022 року компанію Väderstad AB подякою за активну громадянську позицію та сприяння ЗСУ. Таких подяк Генерал на той час підписав лише дві (!).

– Як же бути українським аграріям? Як діяти?

– На мою думку, це питання обізнаності споживачів. Українські аграрії – споживачі продукції, вони повинні бути проінформовані не тільки про якість продукції, а й про діяльність виробників продукції. Це питання обізнаності споживачів.

– А що далі? Після того, як людина обізнана, що компанія, продукцію якої вона купує, працює ще й на ринку агресора?

– Споживач може прийняти для себе рішення, ніяк його нікому не аргументувати. Це питання компромісів, компромісів із самим собою, це питання, до якого нас спонукає життя у війні, не схожій на жодну іншу. Ми не зможемо створити ідеальний сертифікат антиросійської доброчесності, це повністю утопічна ідея. Проте інформувати спільноту – це хороша справа, і це справа журналістів та медіа.

Отже, ми маємо ринок, на якому певні компанії працюють тільки в Україні, компанії, які працюють і в Україні, і на росії, і навіть компанії, які агресивно заперечують війну, як-от «Пепсіко», яка заборонила використовувати у своїй рекламі згадки про війну і героїзм українців. Їм неприйнятна негативна конотація та створення відчуття небезпеки.

Ми можемо закликати до осуду штаб-квартир компаній, які продовжують співпрацю з ерефією, але в цьому немає сенсу. Заборону співпраці з ерефією мали б на­класти уряди тих країн, де працюють виробники, – і вони почасти накладають, але залишають дозвіл на постачання товарів для сільського господарства, продовольства. З міркувань гуманізму. Проте економіка працює без емоцій: товар – гроші – податки – зброя. Тому маємо, що маємо.

Тут ми повинні згадати, за що воюємо. За свою землю. За європейські цінності. За свободу, справедливість, гідність і права людини.

І ще за скрижалі Мойсея, на яких вибито десять заповідей божих. Це дві кам’яні плити, на яких стоїть: не убий, не вкради, не свідчи неправдиво на ближнього, шануй батька й матір… Там, якщо перевернути плиту, можна прочитати ще й одинадцяту заповідь: не співпрацюй з ерефією, хай буде проклята. Понад дві тисячі років людство намагається засвоїти ці прості настанови, але ж за цей час відбулися тисячі війн, в яких було вбито мільйони, мільйони і мільйони. Крадуть люди натхненно і винахідливо, наживаються на війні та горі людському. Іноді зухвало і без фантазії: хай будуть яйця курей твоїх по сімнадцять і яблука твої по п’ятдесят, амінь. Заповіді карбуються в свідомості повільно.

Одинадцята заповідь – не працюй з ерефією – приживається дуже важко, її недавно віднай­шли. Тільки зараз уряд запропонував на 50 років перервати сполучення з агресором і всілякі контакти. Проте нафта ще струмує трубопроводом «Дружба».

Потроху, поступово ми прийдемо до повної відмови від будь-яких контактів з агресором. Ну, а в тих, хто співпрацював, це буде вписано в репутацію компанії глибше, ніж Мойсеєві скрижалі, вирізані в камені.

Навіки.