Вітаю, рідний читачу та рідна читачко!

Сарана по 9 грн штука

Знаю, що ви будете махати на мене рушником і віником, але я таки скажу про життя, а не тільки про сільське господарство (в нашому з вами розумінні про життя – це про політику, але політика – слово лайливе, тож ми його не вживаємо). Господи, та знаю я, що вас непокоїть сарана – не бійтеся, вже люди бігом пристосувалися, ловлять і продають поштучно для домашніх ігуан, геконів та інших – на корм, по 9 грн за штуку. Так от… Та знаю я, знаю про посуху на півдні й передискований соняшник. Тут навряд чи допоможуть технології, хоча варто замислитися над пошуками рішень щодо зрошення, внести адаптогени проти посухи перед посівом, типу Біо-гелю, і попросити вашого партнера, щоб не відволікався. А працюємо ми на землі в партнерстві з Богом. Та йоханий бабай, як каже один мій знайомий тернопільський аграрій, чого ви сполохалися з цінами?! Пшениця подешевшала до $ 215? Та це ж лише початок сезону… От поки говорили, зросла до $ 230. За фуражну $ 220 платять! А забули, що два роки тому була по $ 100? Он за ячмінь дають 10 тис. грн. Ціни будуть, не хвилюйтеся. Вже на кінець липня перші 10 млн т в Україні зібрано. Хоча результати настільки різні – хтось виростив 32 ц ячменю, хтось 93, як дорогий наш Петро Петрович у Корсуні, а хтось і 110 ц, але перевірити не можу – людина відстрілюється від шахедів. Буде добрий урожай гороху в тих, хто любить і вміє вирощувати цю культуру, а Віктор Григорович Гала, дай йому Боже здоров’я, мабуть, збере на 1700 га по 45 ц. А може, і до 5 т дотягне, втримає марку. Бо він пильно стежить, щоб партнер – пан Бог, не покинув і допомагав. А з виходом гороху на ринок Китаю можна очікувати високих цін упродовж кількох наступних років.

Не дай вам Боже, собачі діти

Фух… Можна вже про життя?

Ми шкандибаємо в темряві, хоча ніби непогане освітлення у дворі вночі, й зорі над головою, але, якщо зробити бодай десяток кроків уперед, опиняєшся в суцільній чорноті. Ми рухаємося в просторі смерті. Наш осяяний електрикою клаптик біля хати творить нам ілюзію спокою та миру, хоча звук шахеда дедалі гучніший і, здається, він пікірує на подвір’я, але ні, слабшає – полетів на Кременчук. Значить, наш час не сьогодні. А коли? Завтра? Позавтра?

Сонце встало – як і вчора, як і позавчора, і ми, повні сил і наснаги, вмиваємося й п’ємо каву – буде праця. А в когось буде бій.

За місяць сталося стільки всього, вистачило б на кілька життів. Ми знову осиротіли, залишилися вкотре без власного Міністерства. Воно б байдуже, бо затверджені на своїх постах Висоцький і Башлик, але дещо сильно зіпсувалося. Бронювання – з цим доведеться морочитися наново, бо критичність наших підприємств знову опинилася під сумнівом. Як це мене дратує. Міністерство агрополітики всіх визначило, всіх порахувало, аж тут Міністерство економіки приходить і нічого не знає, йому треба все зрозуміти й порахувати повторно. Ви що – не з цієї держави й не з цього уряду? Агросектор віддав на фронт усіх кого міг. Шукайте серед силовиків і чиновників решту неохоплених. Там їх на півтора склада ЗСУ. Бо, як казав друг, поет Неборак: «а батько ходить грозою-чортом і промовляє: не дай вам Боже, собачі діти, не дай вам Боже». Є такі поняття як тяглість процесів, чому б не скористатися.

Пармезан на Полтавщині

Приїхав я до свого приятеля на Полтавщину, кажу: давай на рибалку підемо, тільки канапку якусь організуй, бо я не снідав. Він – людина доросла, серйозна, практик, науковець – відкриває холодильник. Я ж про що думаю? Часник, сало, зелена цибулька, помідори. А він виймає півлітрову банку, наполовину наповнену бурою сумішшю.

– Це що?

– Тунець.

– Божже, який тунець?! Ми ж на Полтавщині.

– От є ще пармезан, банани…

Ні, я не проти міжнародного розподілу праці та нашої інтеграції у світ. Однак не настільки, щоб сало і часник замінили тунець і банани. Втім, мушу визнати, квітковий мед, який мені подарував господар, запаморочливий.

Картонка як доказ геніальності

А далі почалося в житті неймовірне. У мене не було рожевих мрій щодо наших депутатів і антикорупційних органів, НАБУ і САП. І затятим правдорубом бути не випадало, частенько доводилося вітатися за руку з людиною, котра була загальновідома як кончена падлюка. Проте ж суд не сказав свого слова, то хто ми, щоб суд Божий вершити… Бо суд так і не скаже слова, бо в суді – кончені падлюки в мантіях з триповерховими будинками на Печерську. Однак не відволікаймося від життя: НАБУ і САП підібралися дуже близько до оточення самої нашої верхівки, й депутати в один день запхали в Закон, який узагалі був не по темі, скасування незалежності НАБУ і САП та підпорядкування їх Генпрокурору. І в ту саму мить Закон підписали Голова ВР і Президент.

І депутати полетіли на Мальдіви. І на Канари. І на Багами. В ту ж саму мить.

Не подумавши, що нам за цю витівку ОПи зарубає безвіз і грошову допомогу Євросоюз.

Проте.

Зчинилося несподіване. Гримнула картонкова революція. Тисячі молодих людей вийшли на площі міст і картонками проголосували за своє європейське майбутнє. Звісно, зіркою цих протестів став милий песик коргі з написом «Я тут, щоб лаятися», але уособленням протесту стала дівчина з янгольським личком і картонкою в руках: «Чорти, ви о#уїли». Це геніально. Картонка – спосіб висловитися КОЖНОМУ. Дорослі навіть не встигли доєднатися. Молодь вий­шла так стрімко і з такою люттю, що верхівка притьмом кинулася відкочувати назад скоєне і скликати депутатів на переголосування в четвер. Чорти почали звиватися і сичати: чого так, ми не будемо переголосовувати, ми будемо голосувати тільки за власні варіанти Закону, і так далі. Побачимо. Точніше, ви вже знаєте, а я оце ж пишу у вів­торок, мені ще невідомий розклад на четвер. Проте як би воно не було, вердикт мого знайомого великого аграрія справдився. Він 2014 року сказав: «У цій країні влада вже ніколи не буде в одних руках». Люди вийшли з закликом, як сказала мені одна директорка величезного холдингу: «Шнурок прикоротити, миску відсунути». Це вона процитувала свого батька, як я припускаю, глибинного нашого українця, галичанина.

Хто не з нами, хто в совку або в схемах, хто не знає людей, той кричав, що протести проплачені й організовані. Я одним поглядом визначаю, чи це проплачено, чи це неможливо проплатити. Та й ви, мабуть, легко визначите, чи це посуха, чи це сарана пожерла, чи агроном помилився по повній.

Владі вистачило нюху і чуйки, щоб зрозуміти: біда величезна, бо за картонками й дітьми – дорослі й суворі, а за ними армія, у перс­пективі – тюрма і воші. Протест, який ми всі несемо в собі, бо війна, вирвався назовні. Тепер начувайтеся.

НАБУ і САП, які розправили крила і почали дякувати за підтримку, почули у відповідь: «Завали ї#ало», бо вийшли не за їх недолугість, а за їх незалежність. Народ розрізняє ці поняття. НАБУ і САП доведеться гризти асфальт, щоб доказати народу свою доцільність.

Тепер про молодь. Попереднє покоління вважалося аполітичним і космополітичним, байдужим до справедливості, позбавленим емпатії, заглибленим у розважальний інтернет і здатним хіба до арифметики на калькуляторі. Й це значною мірою було правдою. Це покоління, покоління революції картонок – зовсім інше. Хоча воно виросло, не знаючи часів без інтернету. Воно має гост­ре відчуття справжності процесів, безпомилково визначає брехню і чітко бачить загрозу майбутньому, своєму й України.

І відчуває нас за плечима. Нас, які в темряві впізнають поруч шелест плаща смерті й готові вхопити її за цей плащ і з розмаху кинути на бруківку, щоб кістки полетіли врізнобіч. Це неймовірно. Це втретє, коли я бачу Україну такою окриленою, якою вже не мріяв побачити. Це вражаюча країна. Вже не кажу, що під час протестів жоден газон або пес не постраждав, адже протести бувають і в Парижі, де грабують магазини й палять автівки. Я знову і знову переконуюсь: нам потрібно стати членами ЄС, щоб показати європейцям, якими мають бути європейці.

Я розумію, читачу, що вам болить погоріла кукурудза, зів’ялий соняшник, які ви зараз передисковуєте, але ж ми з вами знаємо: немає цього року врожаю – буде наступного. Вершник апокаліпсиса таки намагається вчинити тут голод, але замислено зупиняється в мене на дачі, де психанув персик і на одному дереві викотив кілограмів 60 величезних плодів. А кілька років не родив узагалі. Я ж не став його передисковувати…

Простий висновок: у нас є країна, є унікальна молодь і є майбутнє.

Все це вартує наших зусиль і нашої праці. І ми дійдемо до перемоги й світлого прийдешнього, а позаду розгублені стоятимуть смерть у плащі, вершник апокаліпсиса, чорти-депутати… Сподіваймося, що НАБУ і САП будуть із нами, а не з ними. Бо і їм теж можна прикоротити шнурок і відсунути миску.

Ваш головний редактор