За останні 30 років соя в Україні зробила стрімкий ривок від майже нішевої до ключової сільськогосподарської культури. З кінця 1990-х до 2015-го її площі збільшилися в десять разів зі 190 тис до 2 млн га, з яких зібрали 4 млн т бобів, що одразу вивело її на на 9 місце у світі  в рейтингу 44 «соєвих» країн. Але після ухвалення так званих соєвих правок у 2017 році почалося круте піке галузі: у 2017 році культура вирощувалася на 1 млн 970 га, у 2020-му – на 1млн 340 га, у 2021-му – на 1 млн 270 тис га. Але при цьому аграрії зібрали…3,33 млн т сої (що на 570 тис тонн більше, ніж у 2020 році), при цьому врожайність сягнула 2,64 т/га найвищий показник за останні 6 років. Фахівці це пояснюють сприятливими кліматичними умовами, підбором адаптованих сортів та запровадженням сучасних технологій. У нинішньому році соя була готова до реваншу, але йому завадила війна. А кому вона, скажіть, у чомусь посприяла? Посіяли майже на рівні минулого року – 1,2 млн га. Аграрії просто не могли второпати, чого від них хоче ринок, та чим завершиться рік, а коли зрозуміли, то включили сою до переліку тих культур, які допоможуть їм вижити. Деякі експерти заговорили про активізацію сірого ринку насіння, на якому окрім звичайного можна буде придбати і насіння ГМО-сортів, мовляв, таким чином аграрії зекономлять гроші і на насінні, і на технологіях.

–ГМО-сорт міг би допомогти лише на дуже забур’янених, цілинних ділянках, але в Україні таких майже не залишилося; здешевити технологію з допомогою такого насіння також не вдасться, бо гліфосат на початку року був навіть дорожчий за інші гербіциди. Асоціація «Дунайська соя» радить орієнтуватися на сертифіковане насіння відомих не ГМО-сортів, вибір яких доволі великий,  – наголошує агроконсультант асоціації Микола Биков.

–На які чинники треба орієнтуватися у підборі сортів?

–Важливим фактором є кліматичні умови певного регіону. В Україні доступні ультраранні, ранні, середні, середньо-ранні, середньо-пізні, пізні сорти.  У спекотному 2020-му році пізні сорти в більшості регіонів показали низьку врожайність, бо «згоріли», а ранні – вищу, а цього року, навпаки, урожай ранніх та ультраранніх сортів не аграрії могли зібрати, бо задощило і деякі з них осипалися, в той же час середньо-пізні показали себе добре.  Деякі насінєві компанії вважають, що оптимальний строк дозрівання – 100-110 днів. Але якщо висівати насіння 2-3 сортів різних груп стиглості, то можна розбити збирання на кілька періодів, і таким чином зменшити збиральну напругу, особливо, коли бракує комбайнів, тож коли різниця між дозріванням різних сортів становить 10 днів, можна меншою кількістю машин справитися з тією ж площею. Кліматичні ризики також будуть зведені до мінімуму. Може стрибати урожайність різних сортів, але якщо ви матимете рівномірний графік збирання, то не втратите на осипанні сої.

Треба також враховувати, що зона вирощування сої змістилася на північ та захід. Цього року Полтавщина, можна сказати, «проскочила» мимо посухи, але попередні роки були менш вдалими в цьому плані, а тому соя «горіла». В той же час ця культура піднялася до Волині, Рівненщини, Львівщини, Івано-Франківщини. Ми навіть почали вводити таке поняття, як «соєвий пояс», до якого можна було б включити й інші країни Європи.

Засідання Дискусійного соєвого клубу: Микола Биков (Дунайська соя), Сергій Колесник (Агрітема), Антон Косяк (saatbau)

–Але якщо соя пришла на Волинь, то, значить, звідкись вона пішла?

–Так, цю культуру тепер ризиковано вирощувати без зрошення на Херсонщині, Миколаївщині, Одещині, Запоріжжі, Дніпропетровщині, починають виходити із соєвого клину окремі райони Київщини, Полтавщини, Кіровоградщини, тож перш ніж ухвалити рішення про вирощування сої в цих регіонах треба добре зважити всі «за» і «проти» та ретельно підібрати сорти.

–А чи не можна підібрати сорти, які були б адаптовані до посушливих умов?

–Для всіх сортів сої характерна одна властивість: вони мають дуже ніжну листову поверхню. А тому якщо в сухому степу впродовж двох тижнів не буде дощів, і довго триватиме «повітряна посуха», листя просто висохне і залишиться одне бадилля. Ця культура дуже чутлива до вологи і температури, тож аби вона комфортно почувалася, треба, щоб дощі йшли через кожні 10-15 днів, в такому випадку вона нормально вегетує, формує пристойну врожайність. На Волині соя і соняшник прижилися, бо там, починаючи з 1990-го року на 10 днів збільшився період вегетації. Зросла сума ефективних теператур, а це дуже важливий ресурс.

–Але ж, мабуть, і «соєвий пояс» не одноманітний, якісь особливості є на Київщині, а якісь –  в західних регіонах…

–Треба зважати на температуру ґрунту, бо соя любить, коли він теплий. Якщо аграрій не посіяв соняшник, він може виділити решту площі під сою, тобто її можна сіяти досить довго, головне, щоб була волога. Далі треба добре розуміти, якою буде наступною культура, якщо це озимі, значить, треба сіяти ультраранні сорти, щоб раніше зібрати і сіяти, тим більше, що соя є хорошим попередником. Тобто господарства повинні мати власну стратегію щодо формування сівозмін.  Треба також, настільки це можливо, спрогнозувати, якою буде друга половина літа, щоб зрозуміти, до якого часу соя може формувати боби. На Хмельниччині вона може вегетувати 130-140 днів та сформувати врожай до 4 тонн. Досвід показує, що на Київщині найоптимальніший строк дозрівання становить 100- 120 днів, це період, коли вона зможе якнайкраще використати тепло та вологу.

Ноу-тіл – береже землю та ресурси аграрія

–Дехто стверджує, що сою можна сіяти взагалі без добрив. Яка нижня межа внесення азотних, фосфорних та інших добрив в розрахунку на га?

–Слід брати до уваги потенціал ґрунту, якщо він бідний, то обов’язково треба вносити основні та стартові добрива. Сучасні технології дають змогу внести при посіві необхідний обсяг добрив  у легкодоступній формі. За результатами власних досліджень впродовж трьох років на Хмельниччині на площі 6 тис га я дійшов висновку, що оптимальними дозами добрив є  30 кг/га азоту, 40 кг фосфору, 30 кг калію – це ті норми, які на 70% площ гарантували збільшення врожаю. Але дози треба визначати на основі даних про вміст поживних речовин у ґрунті.  Соя дуже чутлива до фосфору, а тому треба забезпечити, хоча б середній рівень його доступності.

–Чи знайшли аграрії оптимальну ширину міжряддя на посівах сої?

– Одна із рекомендацій  Дискусійного Соєвого Клубу – висівання сої широкорядно з нижчими нормами висіву. І треба сказати, чимало аграріїв останніми роками переходять з 15 см на 30 см. Поки що це оптимальний варіант, в такому випадку, якщо буде багато дощів, соя не переросте і не поляже; і навпаки, а в умовах спеки швидко закриє міжряддя, дасть бокові пагони; краще гілкуватиметься, сформується компактний кущ із більшою листовою масою. Врожайність також буде вищою.

–Як впливають на ефективність вирощування сої технології обробітку ґрунту?

–У 1998 році я захистив магістерську роботу, в якій порівнював No-Till і традиційні методи обробітку ґрунту. В дослідженні обов’язково мала бути економічна складова. Так, от мої досліди показали, що перший технологічний варіант навіть при нижчій врожайності культури забезпечує значно вищу рентабельність, ніж класичні методи землеробства. Але тоді за старою радянською звичкою наголос робився на врожайності. Мовляв, висока врожайність – це головний критерій ефективності  технології, незважаючи на те, стільки зусиль і ресурсів було витрачено. Останніми роками в рамках співпраці з FAO я вивчив результати роботи 25 фермерів, котрі викристовували різні системи обробітку. З’ясувалося, що «ноу-тілери» на одиницю продукції витрачають, як мінімум, на 20-30% менше людських і матеріально-технічних ресурсів, і в той же час одержують врожайність на 10 -15 % нижчу, а в деяких випадках навіть на рівні з показниками господарствах із традиційним землеробством. Але при цьому рентабельність виробництва системи No-Till перевищувала показники «класиків» на 30 %! Плюс до цього «нульова» технологія вписується в концепцію сталого виробництва, що вітається сьогодні FAO та аграрною політикою ЄС. Окрім цього у всіх виробників, які перейшли на ґрунтозахисні технології, з’являється купа додаткового часу та ресурсів для того, аби розвивати бізнес в напрямку переробки. Уявіть собі ситуацію: весна, кожна година на вагу золота, в цих умовах аграрію треба знайти пальне для проведення ґрунтообробних операцій, які мають виконати висококваліфіковані механізатори, тоді як система No-Till передбачає дві-три операції: внесення засобів захисту та сівба. Тобто ця технологія передбачає менше організаційних витрат, що дуже важливо в нинішніх умовах. Я сподіваюсь, що українські аграрії переглянуть своє ставлення до землі та бізнесу та поступово освоюватимуть ґрунтозахисні технології. Передбачаю також, що соя в наступному сезоні може стати привабливою та успішною культурою, але для цього треба докласти певних технологічних та організаційних зусиль, -– підсумовує Микола Биков.