Рентабельність повернеться після війни

Соняшник завжди віддзеркалював головні проблеми української аграрної галузі. Це й демонстрація головної риси більшості фермерів, орієнтація на живі гроші тут і зараз; і відбиття стратегії «витиснути максимум сьогодні», нехтуючи сівозміною; й непропорційна залежність від чужої генетики й технологій, хоча ми є найбільшими виробниками; й намагання вирощувати соняшник там, де він уже давно не росте, сподіваючись лише на лотерейний погодний виграш.

З іншого боку, соняшник став символом адаптивності. Його здатність давати результат навіть за мінімальних інвестицій у критичні моменти відбиває живучість українського фермерства. Соняшник тікає від посух із колись традиційного півдня на північ і захід України, шукаючи нові можливості й відкриваючи їх. Цьогоріч усі ці символічні аспекти стали надзвичайно контрастними.

Проте є і ще один соняшниковий аспект – тріумф переробної галузі, історія успіху, розповідь про те, як Україна перейшла від експорту сировини до продажу продукту з доданою вартістю. І як виробництво соняшникової олії в цій тріумфальній історії стало збитковим.

Про це – розмова з генеральним директором асоціації «Укроліяпром» Степаном Капшуком.

– Степане Павловичу, ми бачимо зараз просто високі ціни чи це вже дефіцит соняшнику, що негативно вплине на галузь?

– Оцінки валового збору соняшнику повсякчас падають. Якщо на початку сезону можна було розраховувати на 14 млн т, то місяць тому це було вже 10,5 млн т. Зараз ми очікуємо лише 9,8 млн т. Так, це мало, але не варто забувати, що в нас ще є 800 тис. т перехідних залишків. Для переробки 10,6 млн т достатньо. Паніки немає та бути не може, сировини вистачає, потужності завантажені на 70%. Це – нормальний показник.

– Дехто з переробників заявляє, що за нинішніх цін виробництво соняшникової олії збиткове.

– Так, переробка соняшнику в нас зараз збиткова. Коли мені кажуть, що це – наслідок здорової конкуренції з боку переробників, я не розумію: чому в Аргентині потужності переробки вп’ятеро більші, ніж у нас, а ціна 460 $/т? Чому в росії ціна 500 $/т, а от у нас – до 700 $/т? З іншого боку, для аграрія це найдохідніша культура: до 40% доходу фермери мають коштом соняшнику. Зараз українські фермери дістають від реалізації сировини, яку купують переробники, понад 1 млрд грн на добу!

Ще один цікавий аспект: ніхто не знає, скільки сіють соняшнику. Велика різниця в оцінках, міністерство показує цифри близько 5 млн 200 тис. га, але ніхто не може пояснити, чому аж 500 тис. га соняшнику досі стоїть у полі попри грандіозну ціну. А кислотність там уже точно понад 12, куди він піде?

Аграрія накручують, рекомендують тримати запаси, чекати ще кращої ціни. Це – фантазії! Ціни, звісно, не падатимуть, але ж і не зростатимуть. Адже в переробників є вихід. Нарешті ухвалено мита на ріпак і сою. Дуже шкодую, що це рішення впроваджене так пізно. Трошки б раніше…

Переробник уже переорієнтувався, перелаштував лінії. Це взагалі чудова стратегія дальшого розвитку всієї галузі: не потрібно зациклюватися на одній олійній культурі. Надто, якщо згадати, що будується ще вісім нових потужних заводів, що також потребуватимуть багато сировини. Ми ж не можемо зупинити цей процес. Якби мені хтось раніше сказав, що під час війни будуть такі інвестиції, я б не повірив.

Проте коли ми кажемо про рентабельність, варто розуміти, що проблема не лише у високій ціні на соняшник. Другим за значущістю чинником є енергетика. Працювати на генераторах – це не рішення. Недарма «Кернел» приділяє стільки уваги саме своєму енергетичному сектору. Третій чинник, що тягне нас донизу, – висока ціна логістики. І це не ринок, нічого автоматично не відрегулюється, наївно просто чекати. Це – ситуативний момент, пов’язаний із ризиками війни, які потрібно пережити. Маржиналь­ність повернеться, коли закінчиться війна, зменшаться витрати. Адже зараз переробник навіть не може собі дозволити нагромаджувати сировину, надто в прифронтових регіонах. Усі ми знаємо, що прильоти на підприємства – це регулярна історія.

– Ви не вірите в довготермінові, багаторічні форвардні контракти для стабілізації ціни для переробників?

– Сучасному українському аграрію з «Майбаху» подобається працювати на спотовому ринку. Навряд чи це можна змінити. Йому є де зберігати, негайні гроші йому також не потрібні.

– Деякі холдинги-переробники пробують входити у виробничий цикл фермера з фінансуванням, кредитуванням, технологіями, пропозиціями насіння, техніки, добрив і ЗЗР, натомість розраховуючи викупити врожай. Це – шлях?

– Чудовий шлях! Усе, що працює і дає змогу налагодити взаємодію в ланцюжку постачання, – на краще.

– Імпорт соняшнику як тимчасове ситуативне рішення можливий?

– Ми не можемо завозити нині соняшник. Хоча його багато в тій самій логістично близькій Молдові. Проте я навіть не хочу казати про причину. Нехай краще великі компанії порушать це питання.

– Коли ми кажемо про переорієнтацію олійних підприємств на ріпак і сою, чи можуть бути проб­леми з пошуком «хороших», але висококонкурентних ринків?

– Тут якраз нам із соняшником варто опуститися на землю та згадати, що у світі його сіють дуже мало. Зі світового вироб­ництва олій у 294 млн т соняшникової лише 20 млн т. Попит на соєву та ріпакову олії глобальний, він був, є та буде завжди, й невпинно зростатиме.

Основний покупець нашої соняшникової олії зараз – це Європа, понад 50% експорту. росія витіснила нас із Китаю, а на індійському ринку ми тепер конкуруємо з Аргентиною.

Щодо соєвого сегмента, який і визначає загалом світові ціни на всі олії, то тут ключовим буде протистояння США та КНР. 426 млн т вирощується сої у світі, а в Україні – лише 5 млн т. Це навіть не крап­лина, це – ніщо. Ми не відіграємо жодної ролі в цій ніші, ринок прос­то не помітить, як проковтне все, що ми запропонуємо.

Взагалі, коли кажемо про олійні культури, важливо не забувати про білок як окремий напрям. Зараз, наприклад, «Астарта» будує великий завод, орієнтований на виробництво ізолятів білків. Ми й соняшниковий шрот уже вироб­ляємо високобілковий – до 48% білків. Нині Європа закуповує в нас 14,6 млн т соєвого шроту, 80% забирає Польща. Поляки не будували багато переробних підприємств, бо свого часу порахували, що вигідніше брати в нас для свого тваринництва.

Якщо підсумувати, то це величезний плюс, що ми ухвалили стратегічне рішення щодо стимулювання внутрішньої переробки сої та ріпаку. Головне – не допускати забруднення ГМО. Наше завдання – переробляти більше сировини всередині країни, формувати додану вартість і генерувати робочі місця. Ми можемо та маємо переробляти все, що виростимо!