«Десна» виходить із нокауту війни

У СТОВ «Десна», як і в будь-якому іншому господарстві, новий сезон завжди починається рано. Все відбувається за звичним сценарієм, який розгортається за чітким графіком: підготовка насіннєвого матеріалу, налаштування техніки, придбання добрив та ЗЗР, а далі – сівба, садіння, захист, збирання і т.д. Керівник, фахівці, робітники рухаються за звичними маршрутами, діють за напрацьованими схемами, як єдиний годинниковий механізм. Проте 2022 рік вніс у цей сценарій багато нового. Ну, наприклад, бомбардування мирних хат та об’єктів, часткову окупацію сіл, пошкодження полів вирвами від бомб, засмічення їх мінами та нерозірваними снарядами, евакуацію, складності з логістикою, перебої з постачанням пального. Але пріоритетом номер один нового сезону стало збереження життя працівників та місцевих жителів.

Місяць у підвалі

Тож якщо ще торік колектив СТОВ «Десна», що в Чернігівському районі, на чолі із гендиректором Миколою Пономаренком останній місяць перед виходом у поле проводив у приємних господарських клопотах на території господарства і громади, то в нинішньому році – у тривогах, непевності і жахливих умовах підвалу сусіднього підприємства «Зотік». Місяць! Учасники тієї пригоди сьогодні дякують керівникові цього підприємства Михайлу Скоротецькому, який зумів швидко організувати евакуацію населення з навколишніх сіл.

Загалом у тому підвалі зібралося близько 500 людей. Треба було подумати про харчування, хоча б мінімальні побутові умови: на чому спати, чим вкриватися, як грітися, де готувати їжу, бо людям давали на збори 3-5 хвилин. «Перших десять днів було дуже важко, – згадує керівник СТОВ «Десна» Микола Пономаренко, – кожному діставалося по 100 г супу вранці та увечері». Згодом, коли призвичаїлися та роздивилися, якими шляхами можна пробратися до села, Микола Дмитрович послав активістів до свого магазину, аби перенесли все їстівне до підвалу. Запустили генератор, з’явилося світло, стали гріти воду у бойлерах, щоб люди могли по черзі помитися. Одне слово, пристосувалися. Біда згуртовує, очищає, піднімає на поверхню все найкраще, що є в людях. Підтримували одне одного, ділилися останнім. «Чудові в нас люди…» – говорить Микола Дмитрович. Але під кінець того вимушеного ув’язнення всі стали дуже хворіти. Що не кажи, підвал – не курорт. Кашляли всі так, що аж стіни того укриття здригалися. На світло вийшли 1 квітня, територія громади повернулася під контроль ЗСУ.

Коли сонечко пригріло…

І хоч сонечко вже пригрівало, на душі були хмари. Стан був, як у боксера, який потрапив у нокаут. «Не було ніякого настрою розпочинати сезон, згадує Микола Пономаренко, глянеш на поля, понівечені вирвами, і серце кров’ю обливається. Але люди дивляться на тебе з надією, бо хтось їм має сказати, як жити далі. А тому я зібрав колектив і сказав: щоб допомогти країні в цей важкий час, давайте робити те, що вміємо – вирощувати хліб і картоплю. Люди мене підтримали…»

І звичне господарське колесо, яке крутила «Десна», знову прийшло в рух. Спочатку підживили пшеничку. Окрім зернових тут завжди вирощували картоплю на 300-400 га. Тобто були майстрами картопляних справ із давньою і новою доброю славою. Тут задіяні не лише давні традиції картоплярства Чернігівщини, але й найкращі світові технології. На висоті кожна технологічна ланка: зберігання, захист, садіння, збирання. Але директор із рішенням про висадку картоплі вагався: втрачено час, площі призначені для цієї культури, пошкоджені, одне картоплесховище постраждало внаслідок відключення електрики, гостро бракує пального. А тому планував на вільних площах посіяти яру пшеницю та люпин. Але в останній момент махнув рукою у бік тих полів, як полководець своїм військам: «Садимо картоплю!» Бо як же без неї рідненької? Один відмовиться від цієї культури, другий, третій, а чим же тоді годувати армію й країну? Але площі зменшилися до 180 га. Вперше цього року висадили не лише німецькі сорти компанії “Europlant”- Беллароза і компанії “Solana” —  Гранада, Прада і Наталія, але й кілька українських – Фотинію, Княгиню, Мирославу Інституту картоплярства НААНУ. В цьому теж є кілька резонів: по-перше, українське має бути в тренді не лише у сфері культури, а й у всіх інших, по-друге, треба підтримати вітчизняну науку. «У нас зав’язалася чудова співпраця з колективом інституту, в якій і ми, і науковці бачимо добру перспективу і взаємну вигоду…» – говорить Микола Дмитрович.

Шрами на полях

І головне, що українські сорти показали себе не гірше іноземних і в питаннях стійкості до хвороб, і врожайності. Контрольні заміри станом на середину серпня показали 400 ц\га.

  • Ну а як же вирви і міни на полях? – не дає мені спокою запитання.  
  • Обійшли їх, позначили червоними прапорцями, а далі будемо думати, що з ними робити, – пояснює Микола Дмитрович.

Тепер майже кожне поле на Чернівщині має вигляд місячної поверхні, яку бомбардували прибульці. І не тільки на Чернігівщині. Знадобляться роки, щоб затягнулися ці шрами.

Наразі картопляні плантації перебувають на стадії десикації, завдяки якій культура поступово припиняє свій розвиток та одержує захист для подальшого зберігання. В перших числах вересня на поле вийде сучасний комбайн Grimme з боковим підкопом, який відзначається не лише високою продуктивністю, але й здатністю практично не завдавати шкоди бульбам.

Якщо душа радіє…

У «Десни» ніколи не було проблем з реалізацією, бо мережі і партнери, знають, що у Пономаренка – продукція завжди найвищого гатунку. Він сам слідкує за тим, щоб всі чинники, які забезпечують якість, працювали бездоганно. Бо репутацію чернігівської картоплі, як найсмачнішої в Східній Європі, треба плекати постійно. У двох сховищах господарства до війни підтримувався ідеальний клімат для картоплі, а тому із зими продукт виходив таким, наче вчора його зібрали з поля. В одному із них через перебої з електрикою на початку війни було порушено технологію зберігання, а тому значну частину продукції довелося відправити на крохмаль, однак зі сховища, розташованого в Боромиках, картопля до середини липня йшла в супермаркети. Робота над якістю починається з поля. Її параметри можуть залежати не лише від захисту чи живлення, але й особливостей грунту. «Якщо бачу, що на якійсь ділянці бульби не відповідають нашим стандартам, я їх безжально вибраковую і відправляю на переробку, а якщо душа радіє, то ми її доробляємо, сортуємо і закладаємо на зберігання і як насіннєвий матеріал, і як продукцію для реалізації. Буває й таке, що клієнт забирає картоплю прямо з поля»,  – розповідає Микола Дмитрович.

Сьогодні він не шкодує, що посадив картоплю і розраховує на те, що вона хоч якось зможе підлатати фінансовий баланс, який суттєво постраждав від обвалу цін на пшеницю. А ті 300 т хліба, які залишилися з минулого врожаю, наче камінь на шиї. В цих умовах, будь-які інші культури, зокрема овочі, картопля – це рятувальний круг. Микола Дмитрович прогнозує, що середньорічна закупівельна ціна картоплі становитиме 8-10 грн/кг. Виходячи з цієї ціни, він будує перспективу галузі на наступний рік. Наголовніше в цих розрахунках те, що вона збережеться. Не залишати ж без діла два чудових овочесховища, картоплесаджалку та комбайн компанії Grimme, не марнувати ж знання та досвід картоплярів Чернігівщини, не позбавляти ж торговельні мережі прекрасної картоплі  бренду «Десна»?